Постанова № 42441233, 20.01.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" січня 2015 р. Справа№ 910/18381/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дідиченко М.А.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Руденко М.А.

при секретарі Кобець М.О.

за участю представників:

від позивача: Нижник М.М. - представник за довіреністю від 27.08.2014 року;

від відповідача: не з'явились,

розглянувши апеляційну скаргу у відкритому засіданні Публічного акціонерного товариства «Енергобанк»

на рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2014 року

у справі № 910/18381/14 (суддя Домнічева І.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Артпласт Інвест»

до Публічного акціонерного товариства «Енергобанк»

про стягнення 1 705 920, 14 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Артпласт Інвест» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Енергобанк» про стягнення 1 705 920, 14 грн.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням Господарського суду Київської області від 08.04.2014 року у справі № 911/620/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.07.2014 року і постановою Вищого господарського суду України від 13.08.2014 року встановлено, що кредитні кошти позивач не отримував, кредитний договір визнано недійсним з моменту його укладення. Водночас, на підставі кредитного договору, який визнано недійсним, позивач перерахував банку 17 500, 00 грн. та 111 044, 11 дол. США, які просить стягнути з відповідача.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.10.2014 року у справі № 910/18381/14 позовні вимоги задоволено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що кредитні кошти були видані не безпідставно, а на підставі кредитного договору, який діяв та частково виконувався ТОВ «Артпласт Інвест».

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.12.2014 року апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: Дідиченко М. А. (головуюча), Пономаренко Є. Ю., Руденко М. А. та призначено до розгляду на 13.01.2015 року.

Враховуючи перебування головуючого судді Дідиченко М. А. 13.01.2015 року у відпустці, судове засідання у справі № 910/18381/14 за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" не відбулось.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.01.2015 року призначено розгляд справи на 20.01.2015 року.

Представник відповідача у судове засідання 20.01.2015 року не з'явився, однак через відділ документального забезпечення суду подав клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку із неможливістю явки у судове засідання.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника відповідача, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Крім того, нормами чинного законодавства України не обмежено коло осіб, які можуть представляти особу в судовому процесі, тому неможливість одного з представників відповідача бути присутнім у судовому засіданні не перешкоджає реалізації права учасника судового процесу на участь у судовому засіданні його іншого представника.

Враховуючи вищевикладене та те, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, а неявка представника відповідача за висновками суду, не перешкоджає вирішенню справи по суті, суд відхиляє клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

Представник позивача у судовому засіданні 20.01.2015 року заперечував проти доводів, викладених в апеляційній скарзі та просив суд рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 27.12.2012 року між Публічним акціонерним товариством «Енергобанк» (надалі - відповідач, банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Артпласт Інвест» (надалі - позивач, позичальник) було укладено кредитний договір № 1212-02 (надалі - кредитний договір).

Відповідно до п. п. 1.1.-1.4. кредитного договору, банк надає позичальнику у тимчасове користування кредит у вигляді відкличної не відновлювальної кредитної лінії з лімітом користування 1 170 000, 00 дол. США до 30.09.2015 року з відсотковою ставкою за користування кредитом 13% річних.

Згідно із п. 1.5 кредитного договору слідує, що кредит надається позичальнику для цілей погашення кредитної заборгованості ТОВ "Артпласт Плюс" та ТОВ "Кіностудія "Ялта-Фільм" по кредитним договорам, укладеними з ПАТ "Енергобанк".

З матеріалів справи вбачається, що на підставі даного кредитного договору, позивачем було здійснено десять платежів та перераховано на рахунок банку грошові кошти: 31.01.2013 р. - 17 500, 00 грн.; 22.03.2013 р. - 12 693, 46 дол. США; 03.04.2013 р. - 11 549, 97 дол. США; 25.04.2013 р. - 9 750,00 дол. США; 20.05.2013 р. - 3 070, 68 дол. США; 20.05.2013 р. - 9 750, 00 дол. США; 04.07.2013 р. - 12 200,00 дол. США; 17.07.2013 р. - 12 000, 00 дол. США; 24.07.2013 р. - 10 000, 00 дол. США; 26.07.2013 р. - 30 000, 00 дол. США, що підтверджується банківськими виписками з рахунку товариства з відміткою банку, у яких призначення платежу вказано або "оплата відсотків" або "оплата тіла кредиту" за кредитним договором № 1212-02 від 27.12.2012 р.

Водночас, колегією суддів встановлено, шо рішенням Господарського суду Київської області від 08.04.2014 р. у справі № 911/620/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.07.2014 р. та постановою Вищого господарського суду від 13.08.2014 р. встановлено, що кредитні кошти ТОВ "Артпласт Інвест" фактично не отримувало та не розпоряджалось ними, кредитний договір № 1212-02 від 27.12.2012 року визнано недійсним з моменту його укладення.

Відповідно до ч. 2 ст.35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Факти, передбачені наведеною нормою мають для суду преюдиціальний характер. Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, позаяк їх з істинністю вже встановлено у рішенні, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

Не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус (п. 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Так, в силу п. 1 ч. 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно ч. 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України, положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Таким чином, колегією суддів встановлено, що у зв'язку з недійсністю кредитного договору, відповідно до якого товариство перерахувало банку грошові кошти, належних правових підстав для одержання і користування банком коштами позивача не існує.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції обгрунтовано задовольнив позовні вимоги в частині основної суми боргу у розмірі 17 500, 00 грн. і 111 044, 11 дол. США.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача проценти за безпідставно збережені кошти у сумі 145 909, 30 грн.

Частиною 2 статті 1214 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Таким чином, вказана стаття не встановлює розміру процентів за користування грошовими коштами, відсилаючи кредитора та боржника з метою вирішення питання до договору або закону.

Правовідносини між сторонами у справі з приводу користування коштами Товариства носять позадоговірний характер, що обумовлено недійсністю кредитного договору, а в законодавстві не закріплений конкретний розмір процентів за користування чужими грошовими коштами, отриманими за недійсним правочином.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 цивільного кодексу України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

У зв'язку з наведеним для визначення розміру процентів за користування коштами, позивач застосував норму ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України про проценти за договором позики, відповідно до якої, якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Так, перевіривши наданий позивачем розрахунок процентів за користування коштами. колегія суддів приходить до висновку, що він є арифметично вірним, а тому суд першої інстанції обгрунтовано задовольнив позовні вимоги в зазначеній частині.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2014 року у справі № 910/18381/14 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно із ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Енергобанк» на рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2014 року залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2014 року у справі № 910/18381/14 - без змін.

3. Матеріали справи № 910/18381/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя М.А. Дідиченко

Судді Є.Ю. Пономаренко

М.А. Руденко