Ухвала суду № 42435038, 22.01.2015, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Справа №22-ц/778/40/15Головуючий у 1-й інстанції Гусинський М.О. Суддя-доповідач Гончар М.С.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2015 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі

головуючого судді Савченко О.В.

суддів Стрелець Л.Г., Гончар М.С.

при секретарі Мосіній О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 11 серпня 2014 року у справі за позовом ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК "ПРИВАТБАНК" (надалі - Банк) до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки за договором кредиту, виселення, стягнення судових витрат

ВСТАНОВИЛА:

09.01.2014 року Банк звернувся до суду із вищезазначеним позовом, який у подальшому уточнив (а.с.62-64) та в якому просив звернути стягнення на будинок загальною площею 25,20 м2, житловою площею 11,20 м2, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ "Приватбанк" з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з проведенням дій щодо коригування технічної документації відповідно до поточного стану нерухомості, її перепланування та перебудови, з проведенням дій щодо оформлення та з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки; виселити ОСОБА_2 та ОСОБА_4, які зареєстровані та проживають у житловому будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 та стягнути судові витрати.

Рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 11 серпня 2014 року позовні вимоги Банку задоволено.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №DOSIGK40000007 від 31.07.2007 року в сумі 52 150,71 грн. звернуто стягнення на будинок загальною площею 25,20 м2, житловою площею 11,20 м2, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" з укладанням від імені ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки м. Словянськ Донецької області, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1, договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з проведенням дій щодо коригування технічної документації відповідно до поточного стану нерухомості, її перепланування та перебудови, з проведенням дій щодо оформлення та з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ "ПриватБанк" всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки.

Виселено ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженку м. Словянськ Донецької області, ІПН НОМЕР_1 з будинку АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.

Виселено ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженку м. Словянськ Донецької області, паспорт серії НОМЕР_2, виданий 17.06.2010 року Слов'янським МВ УМВС України в Донецькій області з будинку АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки м. Словянськ Донецької області, ІПН НОМЕР_1, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, та з ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженки м. Словянськ Донецької області, паспорт серії НОМЕР_2, виданий 17.06.2010 року Слов'янським МВ УМВС України в Донецькій області, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, на користь ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" на р/р 64993919400001, МФО 305299, код ЄДРПОУ 14360570 судовий збір у сумі 765,11 грн.

Повернуто ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" на р/р 64993919400001, МФО 305299, код ЄДРПОУ 14360570 з р/р № 31210206700075, банк отримувача ГУДКСУ у Донецькій області, МФО 834016, Код за ЄДРПОУ 37803368, код класифікації доходів бюджету 22030001, отримувач коштів УК/Слов'янське/22030001 зайво сплачений судовий збір у сумі 03,0 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права судом першої інстанції, відповідач ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі просила рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове, яким у задоволенні позову Банку відмовити у повному обсязі.

13.11.2014 року та 04.12.2014 року розгляд цієї справи апеляційним судом не відбувся через неявку відповідачів (а.с.136, 141).

У судове засідання 22.01.2015 року належним чином повідомлені про час та місце розгляду цієї справи апеляційним судом (а.с.144-148) апелянт - відповідач ОСОБА_2, представник останньої за договором - адвокат ОСОБА_5 (а.с.93-94) та відповідач ОСОБА_4 не з'явились.

Апелянт - відповідач ОСОБА_2та відповідач ОСОБА_4 подали суду поштою заяви (а.с.149-151) в яких просили провести розгляд цієї справи апеляційним судом без їх участі.

При цьому, представник апелянта - відповідача ОСОБА_2 - адвокат ОСОБА_5 (а.с.93-94) про причини своєї неявки апеляційному суду не повідомив.

Тому, колегія суддів апеляційного суду визнала неповажною причину неявки представника апелянта - відповідача ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_5

В силу вимог ст.169 ч. 2 ЦПК України неявка представника в судове засідання без поважних причин не є перешкодою для розгляду справи судом.

При вищевикладених обставинах, колегія суддів ухвалила розглядати дану справу у даному судовому засіданні за відсутністю апелянта - відповідача ОСОБА_2, представника останньої за договором - адвоката ОСОБА_5 (а.с.93-94) та відповідача ОСОБА_4

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника Банку за довіреністю (а.с.135) Кузьмінова Д.В., перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідача ОСОБА_2 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В силу вимог ст. 303 ч. 1 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді в першій інстанції.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, апеляційний суд має право її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до ст. 308 ЦПК апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Встановлено, що суд першої інстанції, задовольняючи позов Банку у повному обсязі у цій справі, керувався ст. ст. 10 - 11, 209, 212, 214-215, 217, 218, 224-227 ЦПК України, ст. ст. 509, 524-526, 530, 532, 533, 536, 546 ЦК України, ст.ст.3, 41 Конституції України, ст.ст. 328, 334, 656 ЦК України, ст.ст.109, 151 ЖК України, Законом України „Про іпотеку ", Законом України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", та виходив із обґрунтованості та доказаності позовних вимог Банку.

Такі висновки суду першої інстанції є правильними, оскільки основані на доказах, поданих сторонами, та оцінені судом у відповідності до вимог ст. 212 ЦПК України, до встановлених правовідносин вірно застосовані норми матеріального права, відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи.

Так, судом першої інстанції було правильно встановлено, що 31.07.2007 року між Банком та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №DOSIGK40000007, згідно із яким ОСОБА_2 отримала кредит у розмірі 30552,59 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 16,08% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 30.07.2017 року.

31.07.2007 року між Банком та ОСОБА_2 в забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором, укладено договір іпотеки, згідно із яким відповідач ОСОБА_2 надала в іпотеку нерухоме майно, а саме: житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями та спорудами АДРЕСА_1, який посвідчений приватним нотаріусом Слов'янського міського нотаріального округу ОСОБА_7 (а.с. 32-36).

Заборгованість ОСОБА_2 за вищезазначеним кредитним договором перед Банком станом на 18.05.2013 року складає 52 150,71 грн., з яких: 37 814,98 грн. - заборгованість за кредитом; 9 024,89 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 716,68 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом; 1 872,70 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, 250,0 грн. - штраф (фіксована частина), 2471,46 грн. - штраф (процентна складова) (розрахунок а.с. 9-16).

18.08.2013 року та 28.02.2014 року відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_4 Банком були надіслані письмові вимоги про необхідність в 30-денний строк розрахуватися за кредитним договором, з попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки (продажу нерухомості та виселення) в разі невиконання вимоги (а.с. 17-23, 107,108).

Встановлено, що відповідач ОСОБА_2 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с. 38-39).

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_4 зареєстровані в будинку АДРЕСА_1 (а.с. 40, 46, 85).

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно із положеннями ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Відповідно до ч.1 ст. 629 ЦПК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. ст. 549, 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання; неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання боржником основного зобов'язання, іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно ст.ст. 39, 40 Закону України "Про іпотеку" одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд за заявою іпотекодержателя вправі винести рішення про виселення мешканців, якщо предметом іпотеки є житловий будинок, або житлове приміщення. Звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок або житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців.

Проаналізувавши встановлені фактичні обставини по справі, оцінивши представлені сторонами в силу статті 60 ЦПК України докази в їх сукупності, суд першої інстанції правильно дійшов висновку про те, що відповідач ОСОБА_2 належним чином не виконувала зобов'язання, передбачені укладеним в установленому законом порядку кредитним договором, тому позовні вимоги Банку в частині звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором підлягають задоволенню в повному обсязі. Оскільки, законодавчо передбачена можливість звернення стягнення на предмет іпотеки і набуття Іпотекодержателем права власності на предмет застави за рішенням суду. Вартість предмету застави співвідноситься із розміром заборгованості за кредитним договором і є меншою, ніж розмір заборгованості.

Суд першої інстанції також дійшов до правильного висновку про те, що у зв'язку з тим, що кредитний договір був укладений 31.07.2007 року, тобто до набуття чинності Закону України від 12 грудня 2008 року № 661-VІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку", узгоджений та підписаний сторонами, в тому числі і ОСОБА_2, пункт договору № 2.3.1, який надає право Банку на збільшення процентів, ОСОБА_2 під час укладання договору не був оскаржений, Банк підвищив розмір процентної ставки за попередньою згодою ОСОБА_2

Вирішуючи питання про виселення відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_4 з предмету іпотеки, суд першої інстанції правильно виходив з того, що п. 43 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних відносин" передбачає наступне: "п. 43. При розгляді позову іпотекодержателя про виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення в разі задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має враховувати таке.

Згідно із ч. 4 ст. 9, ст. 109 Житлового кодексу України, ст. ст. 39- 40 Закону України "Про іпотеку" виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, проводиться в порядку, встановленому законом. При цьому суд за заявою іпотекодержателя одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності підстав, передбачених законом, ухвалює рішення про виселення мешканців цього житлового будинку чи житлового приміщення.

При цьому примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк".

ОСОБА_2 та ОСОБА_4 протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя - Банку добровільно не звільнили житловий будинок АДРЕСА_1, який дійсно є предметом іпотеки.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги в частині виселення ОСОБА_2 та ОСОБА_4 з житлового будинку АДРЕСА_1 також підлягають задоволенню в повному обсязі, не зважаючи на відсутність у ОСОБА_4 будь-яких зобов'язань перед Банком.

Доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2 є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, а лише відображають позицію відповідачів, висловлену останніми у запереченнях на позов Банку у цій справі та яку вони вважають такою, що є єдино вірною та єдино можливою.

Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами (ст. 303 ч. 2 ЦПК України).

Докази, передбачені ст. 303 ч. 2 ЦПК України, у цій справі відсутні.

Суд першої інстанції розглядав дану справу з додержанням вимог ст. ст. 10-11, 60-61 ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 10 ч. 3 ЦПК України).

Підстави для звільнення відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_4 від доказування, передбачені ст. 61 ЦПК України, у цій справі відсутні.

Вищезазначені вимоги Банку про звернення стягнення на предмет іпотеки є первісними по відношенню до позовних вимог Банку про виселення відповідачів із іпотечного житла у цій справі (похідних), а тому у разі задоволення судом першої інстанції у цій справі первісних позовних вимог Банку, останні (похідні) вимоги Банку у цій справі також підлягають задоволенню.

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_4 не надали суду першої інстанції будь-яких належних, допустимих доказів в обґрунтування своїх заперечень проти позову Банку.

Банк мав право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за вищезазначеним кредитним договором в силу вимог п. 2.3.1 вищезазначеного кредитного договору, укладеного між Банком та ОСОБА_2 (а.с. 25-31), яким передбачена можливість Банку в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за договором у разі зміни курсу долара США до гривні, зміни середньозваженої ставки по кредитах, із чим, ОСОБА_2 погодилась, підписавши цей договір, який під час підписання та у подальшому не оскаржувала.

Зазначений кредитний договір був укладений 31.07.2007 року, тобто до набуття чинності Закону України від 12 грудня 2008 року № 661-VІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку".

Суд першої інстанції мав виходити і виходив із вимог ст. 204 ЦК України щодо правомірності кредитного договору сторін, недійсність якого не встановлена законом та який не визнаний судом не дійсним.

Додаткові угоди (а.с. 98 - 106) є невід'ємними частинами вищезазначеного кредитного договору між Банком та ОСОБА_2, підписані сторонами, у тому числі апелянтом - відповідачем ОСОБА_2

Докази протилежного у матеріалах цієї справи відсутні.

Зазначені додаткові угоди згідно змісту останніх діють з моменту їх підписання сторонами та протягом дії договору (за умови належного виконання позичальником обов'язків по сплаті відсотків за користування кредитом та винагород, передбачених договором).

Незазначення Банком у позові в його первісній редакції про наявність цих угод із відповідачем та недодання останнім копій цих угод до первісної редакції позову не може бути підставою для відмови у задоволенні позову Банку у цій справі.

Надання копій цих угод Банком суду першої інстанції у подальшому та долучення судом першої інстанції останніх до матеріалів цієї справи (а.с.62-64) при вищевикладених обставинах не є порушенням вимог ст. 131 ч. 2 ЦПК України.

Крім того, на виконання вимог ст. 10 ч. 4 ЦПК України суд першої інстанції має сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи.

Залучення до участі у цій справі за клопотанням Банку в якості другого відповідача ОСОБА_4 - не є зміною позивачем предмету або підстави позову у розумінні ст. 31 ч. 2 ЦПК України, які можуть бути змінені позивачем шляхом подання письмової заяви лише до початку розгляду справи по суті.

Так, встановлено, що у первісній редакції свого позову Банк просив виселити відповідача ОСОБА_2 та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у вищезазначеному іпотечному будинку (а.с.8).

Під час розгляду справи судом першої інстанції Банком було встановлено, що до зазначених осіб належить ОСОБА_4, тому Банк уточнив свої позовні вимоги (а.с.62-64), що не суперечить вимогам ЦПК України.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань (ст. 308 ч. 2 ЦПК України).

В силу вимог ст. 309 ч. 3 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, лише якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Порушення, передбачені ст. 309 ч. 3 ЦПК України, у цій справі відсутні.

При вищевикладених обставинах, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухвалено з додержанням вимог ст. ст. 213-214 ЦПК України.

Суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами по справі, дав їм належну правову оцінку, а також дослідив надані сторонами докази і відповідно їх оцінив. Суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права та не допустив порушень процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи. Суд першої інстанції прийняв рішення, яким спір знайшов своє належне вирішення.

Також суд першої інстанції з додержанням вимог ст. 88 ЦПК України вирішив питання про розподіл судових витрат між сторонами у цій справі.

За таких обставин, судова колегія не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції або ж його зміни.

Крім того, у разі відмови апелянту - відповідачу ОСОБА_2 у задоволенні її апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у повному обсязі у цій справі, остання не має права на компенсацію за рахунок Банку судових витрат у вигляді судового збору (а.с.124), понесених нею при подачі цієї скарги до апеляційного суду.

Керуючись ст.ст. 303 ч. 1, 307-308, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 11 серпня 2014 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий суддяСуддяСуддяСавченко О.В.Стрелець Л.Г.Гончар М.С.