Ухвала суду № 42403726, 15.01.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 січня 2015 року м. Київ К/9991/19228/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Бившевої Л.І.

Островича С.Е.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.12.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2012

у справі № 2а-12201/11/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Технічна компанія „НЕО"

до Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення -

рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Технічна компанія „НЕО" звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова (правонаступник - Державна податкова інспекція у Червонозаводському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області) про скасування податкового повідомлення - рішення № 0000081820 від 06.07.2011.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 15.12.2010 позовні вимоги задоволено, скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000081820 від 06.07.2011.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2012 постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.12.2010 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач оскаржив її в касаційному порядку.

В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена документальна невиїзна перевірка позивача з питань підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правовідносини з платником податків ТОВ „Спецтеплосервіс" за грудень 2010 року та складено акт № 2674/182/14064771 від 21.06.2011.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення № 0000081820 від 06.07.2011, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 221298, 75 грн.: основний платіж 177039 грн., штрафні (фінансові) санкції 44259, 75 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем ч. 1 ст. 203, ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ Технічна компанія „НЕО" з постачальником робіт ТОВ „Спецтеплосервіс"; пп. 7.2.3 п. 7.2, ст. 7, пп. 7.4.4 та пп. 7.4.1, п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", який відповідає п. 201.4, п. 201.5, п. 201.6, п. 201.7 ст. 201, п. 198.4 та п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України та зависило податковий кредит за рахунок відображення у складі податкового кредиту сум податку на додану вартість по першій події (придбанням товарно-матеріальних цінностей або перерахування коштів) всього в сумі 177039 грн., в тому числі: за грудень 2010 року в сумі 177039 грн.

Відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом підпункту "а" пп. 7.7.2 п. 7.7 цієї ж статті Закону, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

Таким чином, в порядку наведених законодавчих приписів від'ємна різниця між податковими зобов'язаннями платника (тобто надходженнями сум податку на додану вартість) та податковим кредитом (витратами зі сплати податку в ціні товарів та послуг) за умови фактичного здійснення господарської операції (яка відображена у податковому обліку платника на підставі належним чином оформлених первинних документів відповідно її дійсного економічного змісту) підлягає відшкодуванню платнику податку з державного бюджету.

У розгляді цієї справи відповідачем не доведено наявності будь-яких порушень у формуванні позивачем податкового кредиту, за наслідками якого Товариством заявлено до відшкодування оспорювану суму податку на додану вартість.

Відповідачем також не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої Товариством податкової вигоди - як-от безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, завідоме придбання товарів у осіб, діяльність яких має ознаки фіктивного підприємництва, спрямування операцій на одержання прибутку виключно за рахунок податкової вигоди тощо.

Доводи скаржників про обов'язковість наявності такої підстави для виникнення у платника права на бюджетне відшкодування, як факт надмірного надходження відповідної суми податку до бюджету, обґрунтовано не було взято до уваги судовими інстанціями, позаяк в даному разі виконання контрагентами позивача обов'язку зі сплати податкових зобов'язань до бюджету не має правового значення для вирішення цього спору.

Адже згідно з визначенням, що міститься у п. 1.8 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість", бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Отже, законодавче визначення бюджетного відшкодування пов'язане із сплаченими платником сумами податку, що відповідає загальному поняттю відшкодування як компенсації понесених витрат, заподіяних майнових збитків.

Так, п. 1.3 ст. 1 названого Закону, даючи визначення платника податку як особи, яка зобов'язана утримати та внести до бюджету податок, визначає при цьому, що податок сплачується покупцем або особою, яка імпортує товари на митну територію України.

З огляду на зазначене слід зробити висновок про те, що вимога п. 1.8 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість" щодо надмірної сплати податку як необхідної умови бюджетного відшкодування, стосується платника, який згідно з цим Законом поніс фактичні витрати по сплаті податку.

З урахуванням принципу персональної відповідальності підстави для позбавлення такого платника права на включення до податкового кредиту та отримання з бюджету надмірно сплачених сум податку у зв'язку з невиконанням іншими платниками податку - постачальниками покладеного на них законом обов'язку щодо внесення до бюджету сплачених покупцем сум податку в ціні придбання товарів (послуг) відсутні.

Контрагенти позивача на момент вчинення господарських операцій, видачі податкових накладних були зареєстровані платниками податку на додану вартість, а отже видача ними податкових накладних є правомірною.

Ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку.

При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

У даному випадку податковим органом не доведено невиконання спірних операцій.

Також, судова колегія зазначає, що надані позивачем документи повністю підтверджують реальність господарських операцій.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.12.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2012 у справі № 2а-12201/11/2070 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 2201, 221 ,223 ,230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова відхилити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.12.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2012 у справі № 2а-12201/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді Л.І. Бившева С.Е. Острович