Ухвала суду № 42355399, 15.01.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УРАЇНИ

15 січня 2015 рокусправа № 804/754/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Чередниченко В.Є.,

суддів: Коршуна А.О., Панченко О.М.,

за участю секретаря судового засідання: Яковенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2014 року у справі №804/754/14 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Оазіс» до Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Оазіс» (далі - ТОВ «Оазіс») 13 січня 2014 року звернулось до суду з позовом до Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, згідно якого, просить визнати неправомірними та скасувати прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення від 12 грудня 2013 року № 0005432201 та, №0005412201.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що вказані податкові повідомлення-рішення повинні бути скасовані, оскільки висновки відповідача, викладені у акті №257/22-01/30878290 від 19 листопада 2013 року (далі - акт перевірки) на підставі якого їх було прийнято є безпідставними та необґрунтованими.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2014 року адміністративний позов задоволено.

Постанова суду мотивована тим, що відповідачем не доведена правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволені позову відмовити.

В апеляційній скарзі зазначає про те, що актом перевірки не встановлено факту поставок товарів по ланцюгу постачання від ПП «Трес» до позивача. Посилається на не дослідження судом першої інстанції специфікацій, ненадання позивачем до перевірки книги обліку довіреностей ТОВ «Оазіс», документів що засвідчують транспортування та доставку товарів, а також документів, на підтвердження використання товару у власній господарській діяльності.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача який підтримав доводи апеляційної скарги, пояснення представника позивача, який заперечував, щодо її задоволення, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача по взаємовідносинам з ПП «Трес» за період жовтень 2011 року - жовтень 2012 року.

За результатами вказаної перевірки відповідачем складено акт №257/22-01/30878290 від 19 листопада 2013 року в якому зроблено висновок про порушення позивачем:

- підпункту 135.5.11, підпункту 135.5.14 пункту 135.5 статті 135, пункту 137.4 статті 137 Податковою кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість в сумі 17589,00 грн. у тому числі: за жовтень 2011 року в розмірі 995,00 грн., за листопад 2011 року в розмірі 1552,00 грн., за січень 2012 року в розмірі 3424,00 грн., за лютий 2012 року в розмірі 347,00 грн., за березень 2012 року в розмірі 384,00 грн., за квітень 2012 року в розмірі 57,00 грн.,за травень 2012 року в розмірі 264,00 грн., за червень 2012 року в розмірі 2083,00 грн., за липень 2012 року в розмірі 2210,00 грн., за серпень 2012 року в розмірі 1326,00 грн., за вересень 2012 року в розмірі 2538,00 грн., за жовтень 2012 року в розмірі 2409,00 грн.;

- та підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138, підпункту 139.1.1, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на прибуток на загальну суму 41191,00 грн., у тому числі: за IV квартал 2011 року на суму6445,00 грн., за І квартал 2012 року на суму 9596 грн., за ІІ квартал 2012 року на суму 5554,00 грн., за ІІІ квартал 2012 року на суму 14031 грн., за ІV квартал 2012 року на суму 5565,00 грн.

Згідно з вказаним актом відповідач дійшов висновку про те, що операції з придбання товарів та послуг по ланцюгу постачання від ПП «Трес» до позивача не містять по суті своїй розумних економічних або інших причин (ділової мети).

Позиція податкового органу про нереальність господарських операцій позивача ґрунтується на висновку акта перевірки ПП «Трес», яким встановлено неможливість фактичного здійснення останнім господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу та відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку з відсутністю трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 12 грудня 2013року:

- №0005412201 яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за основним платежем податок на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах) у розмірі 17589,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 8794,50 грн. (а.с. 35);

- №0005432201 яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за основним платежем податок на прибуток у розмірі 41191,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 20595,50 грн. (а.с. 34).

Правомірність та обґрунтованість вказаних рішень відповідача є предметом спору переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спірні відносини між сторонами та задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірні рішення відповідача прийнято не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскарженої постанови, виходить з наступного.

Відповідно до пункту 135.1 статті 135 Податкового кодексу України (далі - ПК України), доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Підпунктом 135.5.11 пункту 135.5 статті 135 ПК України визначено, що інші доходи включають доходи, визначені відповідно до статей 146, 147, 153 і 155-161 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, зокрема, собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інших витрат.

Згідно із пунктом 138.2 статті 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідності до пункту138.6 статті 138 ПК України, собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, позивач у межах своєї господарської діяльності шляхом укладання договору купівлі-продажу, придбав у ПП «Трес» вентиляційні матеріали (а.с.48-49).

При цьому, з врахуванням положень пунктів 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» судом першої інстанції досліджено питання щодо реального вчинення зазначених правочинів за наявності доказів, які підтверджують вказані обставини, а саме: видаткових накладних (а.с. 78-105), товарно-транспортних накладних (а.с. 106-123).

ПП «Трес» виписано податкові накладні за жовтень, листопад 2011 року, січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень 2012 на загальну суму ПДВ 17588,84 грн. (а.с. 50-77).

Оплата товару підтверджується банківськими виписками (а.с. 124-135).

Крім того обставини здійснення позивачем господарської діяльності підтверджуються також інші документами, що містяться в матеріалах справи, а саме сертифікатами відповідності та додатками до них (а.с. 137-145), листом підтвердження повноважень ПП «Трес» (а.с. 39).

Придбаний товар повністю використано позивачем у власній господарській діяльності.

Таким чином, судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок про реальність господарських операцій між позивачем та ПП «Трес», за наслідками яких сформовано валові витрати та спірний податковий кредит, оскільки встановлені обставини справи свідчать про поставку товару, транспортування товару від продавця до покупця, оприбуткування товару покупцем, оплату його вартості, використання у власній господарській діяльності.

Щодо доводів відповідача неможливість фактичного здійснення ПП «Трес» господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу та відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку з відсутністю трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів не спростовують обставин постачання позивачу товарно-матеріальних цінностей, адже така діяльність може здійснюватися не лише за рахунок власних ресурсів, але й за рахунок ресурсів, що належать іншим особам (найманих ресурсів), а доводи про неможливість станом на дату проведення перевірки встановити фактичне місцезнаходження ПП «Трес» не свідчать про неможливість виконання вказаним підприємством своїх зобов'язань в 2011 -2012 роках.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що відповідачем в акті перевірки, який став підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, не наведено тих обставин, які б свідчили про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України.

Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Між тим відповідач зазначеного обов'язку не виконав.

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому постанову суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 198, статтями 205, 206 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області - залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2014 року у справі №804/754/14 - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлений 16 січня 2015 року.

Головуючий: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун

Суддя: О.М. Панченко