Постанова № 42329210, 14.01.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/12200/14 Головуючий у 1-й інстанції: Арсірій Р.О.

Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 січня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Карпушової О.В., Кобаля М.І.,

при секретарі: Погорілій К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.09.2014 року по справі за позовом ОСОБА_3 до відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві про визнання протиправною та скасування постанови, -

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_3 звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до ВДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві про визнання протиправною та скасування постанови щодо накладення штрафу у розмірі 255,00 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.09.2014 року позов задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в задоволенні позову в повному обсязі. При цьому апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Одночасно з апеляційною скаргою апелянтом було подано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження у зв'язку з тим, що він не брав участі в розгляді справи, а про існування вказаного вище судового рішення він дізнався лише 12.11.2014 року (під час ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження № 43485321), що призвело до пропуску строку на подачу апеляції.

Відповідно до ч. 2 ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Враховуючи те, що про існування оскаржуваної постанови апелянту стало відомо лише 12.11.2014 року, колегія суддів приходить до висновку, що строк апеляційного оскарження постанови ним не пропущено, оскільки апеляційну скаргу було подано 24.11.2014 року, тобто з дотриманням строку апеляційного оскарження (22 та 23 листопада - вихідні дні), а тому відсутні правові підстави окремо вирішувати питання щодо поновлення пропущеного строку.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову. Апеляційна інстанція не може підтримати таку правову позицію з огляду на слідуюче.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 24.04.2014 року у справі № 755/6465/14-ц зобов'язано ОСОБА_3 не чинити перешкод ОСОБА_2 у користуванні транспортним засобом - автомобілем марки «Chevrolet Lacetti», 2006 року випуску, двигун НОМЕР_3 кузов № НОМЕР_1, державний реєстраційний номер НОМЕР_2.

На виконання зазначеного рішення, Дніпровським районним судом міста Києва був виданий виконавчий лист, на підставі якого державним виконавцем ВДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві 28.05.2014 року відкрито виконавче провадження ВП № 43485321 та надано боржнику - ОСОБА_3 семиденний строк для добровільного виконання судового рішення.

Зазначена постанова була направлена ОСОБА_3 рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення та вручена їй особисто 04.06.2014 року.

Не отримавши пояснень від позивачки, державним виконавцем було направлено позивачці вимогу від 02.07.2014 року № 20469, якою її зобов'язано з'явитись до державного виконавця 09.07.2014 року о 15:00 год. для надання пояснень щодо невиконання рішення суду. Зазначена вимога була направлена ОСОБА_3 рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення та вручена їй особисто 18.07.2014 року.

Постановою відповідача від 23.07.2014 року про привід боржника через органи внутрішніх справ до позивача застосовано примусовий привід в приміщення ВДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві 01.08.2014 року на 10:00 год., а також відповідачем винесено спірну постанову від 23.07.2014 року про накладення штрафу у розмірі 255,00 грн. за невиконання рішення суду по виконавчому листу № 755/6465/14-ц від 21.05.2014 року, виданому Дніпровським районним судом м. Києва.

Вирішуючи питання щодо правомірності спірної постанови, судова колегія виходить з слідуючого.

Матеріали справи містяться копію заяви ОСОБА_2 про те, що позивачка перешкоджає йому у праві користуванні відповідним транспортним засобом, не повідомляє його місцезнаходження та не з'являється за викликами державного виконавця.

Згідно письмових пояснень позивача, поданих нею 31.07.2014 року до відповідача, будь-яких перешкод у користуванні зазначеним вище автомобілем вона не чинить, автомобіль знаходиться на площадці, де поставив її ОСОБА_2, який зняв з транспортного засобу номерні знаки та має комплект ключів від нього. Також вказано, що з приводу транспортного засобу ОСОБА_2 до неї усно чи письмово не звертався, а, отже, рішення суду виконується.

Зазначені факти жодним чином не підтверджені належними та допустимими доказами і ґрунтуються виключно на словах позивачки.

В противагу вказаних тверджень позивачки колегія суддів звертає увагу на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 24.04.2014 року, яким встановлено, що спірний автомобіль перебуває особисто у позивачки.

Відповідно до ст. 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Згідно ч.2 ст.14 КАС України постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України.

За ст. 72 ч.1 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній... справі, що набрало законної сили, не доказується при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті саме особи, щодо яких встановлено ці обставини.

Згідно вимог п. 2 ст. 255 КАС України - обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

Отже, вказаним судовим рішенням встановлено обставини, які свідчать про порушення прав апелянта, як співвласника майна, пов'язанні з неможливістю користування спірним автомобілем, який є об'єктом спільного сумісного майна подружжя.

Доказом виконання позивачкою рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 24.04.2014 року міг би слугувати акт державного виконавця, в якому б засвідчувалися обставини місцезнаходження автомобіля та факт передачі комплекту ключів від нього.

На час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанцій рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 24.04.2014 року у справі № 755/6465/14-ц не виконано, що також підтверджує позицію відповідача та апелянта з приводу правомірності прийняття спірної постанови

Таким чином, доводи позивачки щодо виконання нею вказаного вище рішення суду ґрунтуються лише на її суб'єктивних доводах та не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що вказує на протиправність висновку суду першої інстанції про виконання позивачкою судового рішення.

Посилання суду першої інстанції на те, що виконавчий лист, виданий на виконання рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 24.04.2014 року у справі № 755/6465/14-ц, не містить конкретного способу та порядку виконання відповідного судового рішення, що фактично унеможливлює його виконання, розцінюються судовою колегією критично, оскільки категорія спорів «про зобов'язання не чинити перешкод у користуванні майном» є досить поширеною в судовій практиці, з приводу таких спорів постановлено безліч судових рішень, виконання яких не викликає незрозумілості і додаткових роз'яснень не потребує.

Відповідно до ч.2 ст.82 Закону України «Про виконавче провадження» божник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України «Про виконавче провадження» (далі - Закон).

Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст.11 Закону, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Державний виконавець зобов'язаний здійснювати заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Згідно ст. 75 Закону, після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, що зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше ніж на наступний день після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, його виконання перевіряється не пізніше наступного робочого дня після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання зазначених вимог без поважних причин державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону і не пізніше п'яти робочих днів з дня його накладення повторно перевіряє стан виконання рішення.

Якщо рішення не виконано і виконання може бути проведено без участі боржника, державний виконавець організовує виконання відповідно до повноважень, наданих йому законом, та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом. При цьому на боржника повторно накладається штраф у порядку, встановленому ст. 89 цього Закону.

У разі, якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до ст. 89 цього Закону та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом, після чого виносить постанову про закінчення виконавчого провадження, яка затверджується начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, і повертає виконавчий документ до суду чи іншого органу (посадової особи), що його видав.

Згідно ч. 1 ст. 89 Закону, у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на посадових осіб - від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на боржника - юридичну особу - від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

Таким чином, Закон чітко визначає умови притягнення боржників до відповідальності за невиконання без поважних причин рішення суду про зобов'язання виконати певні дії та поновлення на роботі, без дотримання яких, зазначені дії не можуть бути визнані законними.

З аналізу норм вказаного Закону вбачається, що визначальною умовою притягнення боржників до відповідальності за невиконання рішення суду у вигляді накладення штрафу є вирішення питання, щодо наявності вини боржника та поважності причин невиконання вимог суду.

Відповідно до ст. 32 Закону, п.1.5. Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15.12.1999 року № 74/5, державний виконавець вживає заходів примусового виконання, якщо боржник не виконує добровільно рішення у встановлений виконавцем строк.

Заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на грошові кошти боржника; звернення стягнення на інші види майна боржника; звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; вилучення в боржника й передача стягувачеві певних предметів, зазначених у рішенні; відібрання дитини; інші заходи, передбачені рішенням.

За таких обставин, оцінюючи в сукупності встановлені обставини справи і надані докази та надаючи їм правову оцінку в контексті зазначених вище норм права, апеляційна інстанція знаходить висновок суду першої інстанції про здійснення позивачкою заходів щодо виконання судового рішення по не перешкоджанню ОСОБА_2 у користуванні транспортним засобом, неправомірним, що в свою чергу, свідчить про законність та обґрунтованість спірної постанови щодо накладення на позивачку штрафу у розмірі 255,00 грн. за невиконання рішення суду.

За ч.1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У відповідності до наведених вимог відповідач як суб'єкт владних повноважень та апелянт надали суду достатньо беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються їх заперечення, і довели правомірність прийняття спірної постанови, а тому позовні вимоги задоволені правомірно.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення постанови суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 196, 198, 202, 205 та 207 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.09.2014 року - скасувати та постановити нову, якою в задоволенні позову відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст постанови виготовлено 15.01.2015 року.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Карпушова О.В.

Кобаль М.І.