Ухвала суду № 42292184, 20.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 листопада 2014 року м. Київ К/800/38459/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Блажівської Н.Є., Цвіркуна Ю.І., секретар судового засідання - Іванов Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у місті Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області на постановуХерсонського окружного адміністративного суду від 10.02.2014та ухвалуОдеського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2014у справі №821/4345/13-аза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Херсонес»доДержавної податкової інспекції у місті Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській областіпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,- ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Херсонес» звернулося до суду із адміністративним позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області від 21.12.2012 №№0008832200, 0008862200, 0008872200, 0008852200, 0008842200.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 10.02.2014 у даній справі, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2014, задоволено позовні вимоги повністю, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області від 21.12.2012 №№0008832200, 0008862200, 0008872200, 0008852200, 0008842200.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, пункту 77.4 статті 77 Податкового кодексу України, відповідно до плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання, у період з 05.11.2012 по 30.11.2012 посадовими особами відповідача проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Херсонес» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 по 30.06.2012.

За результатами перевірки складено акт №2863/22-1/14113558 від 07.12.2012, згідно висновків якого позивачем порушено положення:

- пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпунктів 138.1-138.5, підпунктів 138.8-138.10 статті 138, підпункту 139.1.9 статті 139, підпункту 150.1 статті 150, пункту 3 підрозділу 4 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, в результаті чого за півріччя 2012 року завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування з податку на прибуток в сумі 2183712 грн. та занижено податок на прибуток в сумі 1863,33 грн.;

- підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пунктів 198.1, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, всього в сумі 265298,31 грн., у тому числі за червень 2010 року в сумі 450,33 грн., за липень 2010 року в сумі 702 грн., за серпень 2010 року в сумі 715,67 грн., за листопад 2011 року в сумі 12890 грн., за січень 2012 року в сумі 12824 грн., за березень 2012 року в сумі 12790 грн., за травень 2012 року в сумі 224926,31 грн.; завищено податок на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню всього в сумі 113344,88 грн., у тому числі за травень 2010 року в сумі 76517 грн., за жовтень 2010 року в сумі 9191,88 грн., за листопад 2010 року в сумі 8449 грн., за жовтень 2011 року в сумі 8661 грн., за січень 2012 року в сумі 229 грн., за травень 2012 року в сумі 10239 грн., за червень 2012 року в сумі 58 грн.; а також завищено залишок від'ємного значення попереднього податкового періоду за вирахуванням суми податку, яка підлягає сплаті до бюджету за підсумками поточного звітного періоду - ряд.24 декларації за червень 2012 року у сумі 37351 грн.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що підставою для висновків акту перевірки про наявність порушень була встановлена в ході перевірки безтоварність здійснених господарських операцій позивача з контрагентами: ПП «НЄД», ТОВ «Херсон-Пак», ПП «Альфа Віста», ПП «Південний квадрат», ПП «Югзернотрейд», ПП «Стальсервіс» та ТОВ «Аріана-М», внаслідок чого, на думку відповідача, правочини між позивачем та його контрагентами укладені без мети настання реальних наслідків, суперечать моральним засадам суспільства, порушують публічний порядок та є нікчемними. А також, неправомірне включення позивачем з 01.04.2010 по 30.06.2012 до складу валових витрат 321460 грн. та до складу податкового кредиту 64292 грн., внаслідок сплаченої орендної плати ТОВ «ДАБЛ Ю ДЖЕЙН ЮКРЕЙН» за оренду основних засобів, які протягом вересня, жовтня 2010 року, вересня, жовтня, грудня 2011 року, лютого 2012 року фактично не використовувались в господарській діяльності позивача та не пов'язані з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг за вказані періоди.

На підставі вказаного акту ДПІ у місті Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області прийняті податкові повідомлення-рішення від 21.12.2012:

- №0008832200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в розмірі 2329,16 грн. (у тому числі за основним платежем - 1863,33 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 465,83 грн.);

- №0008862200, яким зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ за 6 місяців 2012 року в розмірі 37351 грн.;

- №0008872200, яким зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з ПДВ у розмірі 113344,88 грн. та накладено штрафні санкції в сумі 33132,97 грн.;

- №0008852200, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 2183712 грн.;

- №0008842200, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 397480,47 грн. (у тому числі за основним платежем - 265298,31 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 132182,16 грн.).

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідачем не доведено наявність порушень позивачем податкового законодавства, а тому відсутні законні підстави для визначення йому податкових зобов'язань.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

Пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Одночасно пунктом 36.5 статті 36 Податкового кодексу України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених Податковим кодексом або законами з питань митної справи.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За змістом підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до приписів підпункту «а» пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу положень пунктів 201.1, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За змістом пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність.

Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту, відповідно і від'ємного значення об'єкта оподаткування, наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків продавцем та/або порушення ним правил здійснення господарської діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, до видів діяльності ТОВ «Херсонес» віднесено, зокрема, виробництво олії та тваринних жирів, неспеціалізована оптова торгівля.

Господарські взаємовідносини між ТОВ «Херсонес» (покупець) та ПП «НЄД» (продавець) за період з 01.04.2010 по 30.06.2012 були оформлені договорами купівлі-продажу від 14.03.2012 №54, від 16.03.2012 №60, від 22.03.2012 №68, від 03.04.2012 №76, за умовами яких продавець зобов'язався продати товар, поставка якого здійснюється на умовах СРТ - ПАТ «Херсонский КХП» автомобільним транспортом.

12.03.2012 між ТОВ «Херсон Пак» (виконавець) та ТОВ «Херсонес» (замовник) укладено договір про надання послуг з сертифікації вантажу №01/09-15/175/53, предметом якого є забезпечення проведення карантинного огляду та ветеринарного дослідження вантажу, видача карантинних сертифікатів та ветеринарних свідоцтв (ф-2).

18.05.2010 між ПП «Альта-Віста» (продавець) та ТОВ «Херсонес» (покупець) укладено договір поставки №ПМ 01/104, за умовами якого продавець передає у власність, а покупець приймає та оплачує на умовах СРТ Херсон (термінал ТОВ «Херсонес») олію соняшникову нерафіновану українського походження, наливом. Поставка товару здійснюється на умовах СРТ Херсон (термінал ТОВ «Херсонес»).

01.04.2010 між ПП «Південний квадрат» (продавець) та ТОВ «Херсонес» (покупець) укладено договір поставки №59, за умовами якого продавець передає у власність, а покупець приймає та оплачує на умовах EXW (склад продавця) засоби захисту рослин.

28.08.2011 між ПП «Югзерно-трейд» (продавець) та ТОВ «Херсонес» (покупець) укладено договір купівлі-продажу №28-1/192, за умовами якого продавець зобов'язується поставити та передати у власність покупця с\г запчастини, номенклатура яких визначається видатковими накладними. Умови поставки товарів за договором не визначені.

01.01.2010 між ПП «Стальсервіс» (продавець) та ТОВ «Херсонес» (покупець) укладено договір №01.01.105/39, за умовами якого продавець зобов'язується продати та передати у власність покупця металопрокат та металовироби в асортименті. Доставка товару здійснюється транспортом за рахунок покупця.

16.03.2012 між ТОВ «Агропромислова компанія «Аріана-М» (продавець) та ПП «Херсонес» (покупець) укладено договір поставки №66, за умовами якого продавець зобов'язується продати покупцю товар, поставка якого здійснюється за рахунок та транспортом продавця на склад за адресою: м.Херсон, вул. Порт - Елеватор, 5, ПАТ «Херсонський КХП».

Водночас, суди попередніх інстанцій, надаючи оцінку обставинам справи, окрім дослідження даних про рух активу на шляху від виробника до платника, правомірно зробили аналіз даних про рух активу на шляху від позивача до кінцевого вигодонабувача при подальшій реалізації товару та дійшли обґрунтованого висновку про реальність отримання від спірних контрагентів товарів та послуг позивачем, а також про фактичне їх використання у власній господарській діяльності.

Податковий орган в акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, вказаних в первинних документах. Висновки відповідача ґрунтуються лише на результатах фінансово-господарської діяльності контрагентів позивача, а не аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, а також на твердженнях відсутність окремих реквізитів у товарно-транспортних накладних та нікчемності договорів з учасниками правочинів.

Судова колегія касаційної інстанції відзначає, що обставини, встановлені в актах перевірки контрагентів позивача, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи. А окремі недоліки в оформленні товарно-транспортних накладних не доводять протиправність правочинів, направлених на купівлю-продаж та отримання послуг, а для визначення правомірності формування витрат та податкового кредиту необхідно робити дослідження всіх наявних у справі доказів, реальність виконання господарських операцій, рух активів у процесі здійснення господарських операцій, питання подальшої реалізації і використання у господарській діяльності товариства.

Судами попередніх інстанцій були досліджені усі первинні документи, складені на реалізацію вищенаведених договорів, та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до валових витрат та податкового кредиту, а також реальне виконання сторонами укладених правочинів.

Окрім того, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про необґрунтованість зменшення позивачу показників звітності з ПДВ на підставі результатів попередньої перевірки, оскільки застосування до платника негативних правових наслідків не можливе до узгодження податкового зобов'язання.

Насамкінець, суди першої та апеляційної інстанцій, оцінюючи висновки податкового органу про нікчемність правочинів, укладених позивачем з контрагентами, дійшли вірних висновків про те, що факт нікчемності правочинів або визнання їх такими, що не відповідають закону, в тому числі вимогам ст. ст. 203, 215, 228, Цивільного кодексу України, має бути визнаний недійсним в судовому порядку.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірні податкові повідомлення-рішення є такими, що ґрунтуються на нормах закону, а тому вони підлягають скасуванню.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області залишити без задоволення.

2. Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 10.02.2014 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2014 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді Н.Є.Блажівська Ю.І.Цвіркун