Ухвала суду № 42292098, 13.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 листопада 2014 року м. Київ К/800/38669/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Зайцева М.П., Сіроша М.В., розглянувши в порядку письмового провадженнякасаційну скаргуПриватного підприємства «Торгівельна фірма «Захід-Торг-Інвест» на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2014у справі №2а-3995/10/1370за позовомПриватного підприємства «Торгівельна фірма «Захід-Торг-Інвест»доДержавної податкової інспекції у Сихівському районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській областіпровизнання дій протиправними,- ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Торгівельна фірма «Захід-Торг-Інвест» звернулося до суду із адміністративним позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просило визнати дії Державної податкової інспекції у Сихівському районі міста Львова, правонаступником якої є Державна податкова інспекція у Сихівському районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області, які полягають у викладенні в акті перевірки про результати планової виїзної перевірки №1070/23-209/36501102 від 21.04.2010 незаконних висновків про безтоварність та нікчемність фінансово-господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 03.02.2011 вказаний позов задоволено, визнано протиправними дії Державної податкової інспекції у Сихівському районі міста Львова, які полягають у викладенні в акті перевірки №1070/23-209/36501102 від 21.04.2010 незаконних висновків про безтоварність та нікчемність фінансово-господарських операцій між Приватним підприємством Торгівельною фірмою «Західторгінвест» та Приватним підприємством «Компанія Галторгсервіс».

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2014 у даній справі, скасована постанова Львівського окружного адміністративного суду від 03.02.2011 та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким залишити без змін рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу відповідач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що працівниками Державної податкової інспекції у Сихівському районі міста Львова з 25.03.2010 по 15.04.2010 проведена планова виїзна документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період його господарської діяльності з 25.05.2009 по 31.12.2009.

За результатами вказаної перевірки складено акт №1070/23-209/36501102 від 21.04.2010, за висновками якого позивачем порушено підпункт 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та підпункт 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» внаслідок встановлення факту безтоварності господарських операцій та нікчемності договорів, укладених між позивачем та його контрагентами.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що висновки в акті перевірки про безтоварність господарських операцій ґрунтуються на припущеннях, оскільки зроблені без дослідження належних та достатніх доказів, а висновки про нікчемність договорів не підтверджено доказами, що свідчать про спрямованість цих договорів проти публічного порядку та про визнання їх недійсними в судовому порядку.

Суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, мотивував своє рішення тим, що висновки в акті перевірки не є рішенням суб'єкта владних повноважень, що породжують для позивача настання будь-яких юридичних наслідків і безпосередньо впливають на його права та обов'язки.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з позицією суду апеляційної інстанції, зокрема, виходячи з наступного.

Звертаючись до адміністративного суду з вимогами про визнання протиправними дій податкового органу, позивач скористався гарантованим Конституцією України правом на звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод.

Дане право закріплене і в частині 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Крім того, відповідно до статті 2 та пункту 1 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

Відтак, із наведених норм права вбачається, що позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Проте ці рішення, дія або бездіяльність у будь-якому випадку повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.

Окрім того, зважаючи на те, що у даній справі предметом оскарження є дії податкового органу зі складання акту перевірки, до спірних правовідносин підлягають застосуванню нормативно-правові акти, що діяли в період проведення перевірки податковим органом та на дату складання акту перевірки.

Так, у відповідності до вимог пункту 1 статті 8 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» №509-XII 04.12.1990 органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), крім Національного банку України та його установ (далі - платники податків).

Згідно пункту 2 статті 8 названого Закону до функцій Державної податкової адміністрації України віднесено повноваження з видання у випадках, передбачених законом, нормативно-правових актів і методичних рекомендацій з питань оподаткування, які підлягають обов'язковому опублікуванню.

Порядок оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затверджений наказом Державної податкової адміністрації України N327 від 10.08.2005 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25.08.2005 за N925/11205, розроблено відповідно до вимог Закону України «Про державну податкову службу в Україні» для застосування посадовими особами органів державної податкової служби при оформленні матеріалів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, суб'єктами господарювання - юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами.

Пунктом 1.3 наведеного Порядку передбачено, що за результатами проведення невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання оформляється акт, а в разі відсутності порушень податкового, валютного та іншого законодавства - довідка. Акт - службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання.

Якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях, то за приписами підпункту «б» 4.2.2 пункту 4 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» №2181-III від 21.12.2000 контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків.

За змістом пункту 6.1 статті 6 вказаного Закону, у разі коли сума податкового зобов'язання розраховується контролюючим органом відповідно до статті 4 цього Закону, такий контролюючий орган надсилає платнику податків податкове повідомлення, в якому зазначаються підстава для такого нарахування, посилання на норму податкового закону, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок податкових зобов'язань, сума податку чи збору (обов'язкового платежу), належного до сплати, та штрафних санкцій за їх наявності, граничні строки їх погашення, а також попередження про наслідки їх несплати в установлений строк та граничні строки, передбачені законом для оскарження нарахованого податкового зобов'язання (штрафних санкцій за їх наявності).

Разом з тим, підпунктом 4.2.1 пункту 4.2 статті 4 Закону № 2181 встановлено, що, якщо згідно з нормами цього пункту сума податкового зобов'язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність та повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне і повне погашення нарахованого податкового зобов'язання та має право на оскарження цієї суми у порядку, встановленому цим Законом.

Отже, системний аналіз наведених норм вказує на те, що результатом реалізації повноважень податкового органу є винесення у відповідній формі рішення, яке породжує юридичні наслідки для платника податків, а не процес реалізації повноважень при складанні акту, і яке, в свою чергу, може бути об'єктом судового оскарження.

Водночас, позивач фактично оскаржує висновки податкового органу, викладені в акті перевірки, щодо нікчемності угод та товарності господарських операцій.

За таких обставин, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, не спростованим доводами касаційної скарги, що акт перевірки та висновки, викладені в ньому, не є актом індивідуальної дії, а є лише носієм інформації, яка використовується суб'єктом владних повноважень при реалізації своїх функцій, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суд повно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надав їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судом апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства «Торгівельна фірма «Захід-Торг-Інвест» залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2014 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Юрченко В.П. СуддіЗайцев М.П. Сірош М.В.