Ухвала суду № 42292099, 13.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 листопада 2014 року м. Київ К/800/34978/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Зайцева М.П., Сіроша М.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргуКриворізької центральної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постановуДніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.05.2013та ухвалуДніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2013у справі №804/5796/13-аза позовомПриватного підприємства «Саол»доКриворізької центральної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової службипровизнання протиправними дій, скасування податкових повідомлень-рішень,- ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Саол» звернулося до суду із адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправними дії Криворізької центральної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби щодо встановлення правопорушень у правовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Матадор» і Товариством з обмеженою відповідальністю «ВК Віконні системи» та складання акту перевірки з використанням матеріалів перевірки іншого суб'єкта господарювання; а також скасувати податкові повідомлення-рішення Криворізької центральної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби від 26.03.2013 №№ 0000422202, 0000452202.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.05.2013 у даній справі, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2013, вказаний позов задоволено частково, скасовано податкові повідомлення-рішення Криворізької центральної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби від 26.03.2013 №№ 0000422202, 0000452202. Закрито провадження у справі в частині позовних вимог про визнання дій протиправними Криворізької центральної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби щодо встановлення правопорушень з боку Приватного підприємства «Саол» у правовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Матадор» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВК Віконні системи». В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати, оскільки вважає, що постанову та ухвалу в частині задоволення позовних вимог щодо скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також без належного врахування всіх обставин справи.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 27.02.2013 по 05.03.2013 згідно з підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, абзацами 1, 3, 5 підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпунктами 78.1.1, 78.1.4, 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 та статтею 79 Податкового кодексу України, наказу Криворізької центральної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області №256 від 26.02.2013 та відповідно до постанови старшого слідчого з ОВС ГСУ ДПС України від 31.01.2013 «Про призначення позапланової документальної перевірки» була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства України під час здійснення взаємовідносин з ТОВ «ВК «Віконні системи» та ТОВ «Матадор» за період з 01.09.2011 по 31.10.2012.

За результатами перевірки складено акт №679/220/34063202 від 13.03.2013, згідно висновків якого встановлено порушення позивачем:

- пунктів 44.1, 44.6 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, підпункту 135.4.1 пункту 135.4 статті 135, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, підпунктів 139.1.1, 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 149.1 статті 149 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 335841,00 грн.;

- пункту 187.1 статті 187, пунктів 44.1, 44.6 статті 44, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 139651,00 грн.;

- встановлено відсутність об'єктів оподаткування по операціях з продажу товарів (послуг) підприємствам-покупцям у період з вересня 2011 року по жовтень 2012 року.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що висновок про порушення позивачем вимог податкового законодавства відповідачем зроблено виключно на підставі актів перевірок фінансово-господарської діяльності контрагентів позивача.

На підставі наведеного акту перевірки податковим органом винесені податкові повідомлення-рішення від 26.03.2013:

- №0000422202, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 413261,00 грн., у тому числі основного платежу в сумі 335841,00 грн. та 77420,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- №0000452202, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 176220,00 грн., у тому числі основного платежу в сумі 139651,00 грн. та 36569,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій визнали необґрунтованим винесення спірних податкових повідомлень-рішень контролюючим органом, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

Пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Одночасно пунктом 36.5 статті 36 Податкового кодексу України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених Податковим кодексом або законами з питань митної справи.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності.

Згідно з вимогами пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За змістом пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Проведення господарських операцій підприємства підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Відтак, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит та валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

З огляду на встановлені обставини у справі, а також беручи до уваги індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, правильним є висновок, що у разі порушення контрагентами платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цих осіб, у зв'язку з чим право платника податків, тобто позивача, на податковий кредит та валові витрати не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Разом з цим, вірно не прийняті до уваги твердження податкового органу, що неможливість ідентифікувати особу в рахунках-фактурах, яка їх видала, свідчить про безтоварність господарської операції, оскільки окремі недоліки в оформленні первинних документів, зокрема, і відсутність ліцензій, дозвільних документів, сертифікатів відповідності (якості) та технічних паспортів на придбані товари не доводять протиправність правочинів, направлених на купівлю-продаж та отримання послуг.

Окрім того, відсутність у контрагента або у позивача трудових ресурсів та транспорту для самостійного виконання договірних зобов'язань, не свідчить про неможливість виконати відповідні роботи (послуги) та не є підставою для виключення з податкового обліку, саме з цих мотивів, витрат на оплату цих товарів (послуг), у тому числі й по ПДВ. Адже судовий контроль не призначений перевіряти економічну доцільність рішень, що приймаються суб'єктами господарювання, які у сфері господарської діяльності наділені самостійністю та широкою дискрецією (зокрема, при виборі контрагентів, вирішенні питання щодо необхідності залучення третіх осіб до виконання своїх господарських зобов'язань тощо).

Судом апеляційної інстанції були досліджені первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до валових витрат та податкового кредиту, а також реальне виконання сторонами укладених правочинів. А також встановлено, що керуючись положеннями статті 198 Податкового кодексу України, позивачем була сплачена вартість товару з ПДВ та сформовано податковий кредит на підставі виданих контрагентами податкових накладних, які на час здійснення господарських операцій були зареєстровані у встановленому законодавством порядку.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильними висновки суду апеляційної інстанції, який, встановивши реальність операцій та факт взаєморозрахунків між позивачем та його контрагентами, не знайшов підстав вважати неправомірним формування позивачем податкового кредиту та валових витрат на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентами.

Враховуючи вищенаведене, з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія касаційної інстанції вважає обґрунтованим висновок щодо наявності законних підстав для задоволення позову та скасування спірних податкових повідомлень-рішень як таких, що не ґрунтуються на нормах закону.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судами апеляційної та першої інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до пункту 3 статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Криворізької центральної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області відхилити.

2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.05.2013 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2013 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Юрченко В.П. СуддіЗайцев М.П. Сірош М.В.