Рішення № 42281625, 12.01.2015, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" січня 2015 р.Справа № 922/4327/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Інте Т.В.

при секретарі судового засідання Федоровой К.О.

розглянувши справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Харківської Обласної Дирекції, м. Харків до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Харків про стягнення коштів за участю представників сторін:

позивача - Мікуліна Т.О., дов. № 1352/13 від 23.08.13 р.;

відповідача - не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" в особі Харківської Обласної Дирекції, звернувся до господарського суду Харківської області з позовом, в якому просить стягнути з відповідача - фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 заборгованість по кредиту в сумі 352714,00 грн., заборгованість по пені, нарахованій за порушення строку погашення тіла кредиту в сумі 23504,14 грн., заборгованість по відсоткам в сумі 41068,32 грн., заборгованість по пені, нарахованій за порушення строку погашення відсотків в сумі 3625,77 грн. та 8418,24 грн. судового збору, мотивуючи свої вимоги неналежним виконанням відповідачем його грошових зобов'язань за кредитним договором №010-С21-115-0-1/151 від 15.12.11 р.

07.11.14 р. фізична особа-підприємець ОСОБА_2 подав зустрічну позовну заяву, в якій просив визнати недійсним кредитний договір №010-С21-115-0-1/151 від 15.12.11 р.

Господарський суд Харківської області, своєю ухвалою віл 10.11.14 р., відмовив фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 у прийнятті зустрічної позовної заяви, у зв'язку з поданням зустрічного позову після початку розгляду господарським судом справи по суті.

12.10.14 р. фізична особа-підприємець ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу на ухвалу господарського суду Харківської області від 10.11.14 р. по справі № 922/4327/14.

Відповідно до частини першої статті 79 ГПК господарський, суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

Надіслання господарським судом у передбачених законом випадках матеріалів справ до судів вищих інстанцій підпадає під дію частини першої статті 79 ГПК, оскільки відсутність у суді зазначених матеріалів унеможливлює розгляд ним справи (п. 3.16 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Враховуючи викладене, беручи до уваги необхідність направлення матеріалів справи №922/4327/14 до Харківського апеляційного господарського суду для розгляду апеляційної скарги відповідача, суд визнав за необхідне, провадження по даній справі зупинити до повернення матеріалів справи №922/4327/14 до господарського суду Харківської області.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.12.14 р. по справі № 922/4327/14 апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення, ухвалу господарського суду Харківської області від 10.11.14 р. по справі №922/4327/14 залишено без змін.

26.12.14 р. на адресу суду надійшли матеріали справи №922/4327/14.

Оскільки обставини, які зумовили зупинення провадження у даній справі були усунені, суд, ухвалою від 30.12.14 р. провадження у справі поновив та призначив справу до розгляду на 12.01.15 р.

Представник позивача в судовому засіданні 12.01.15 р. позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 12.01.15 р. не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується відповідним повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 35).

Враховуючи припис ст. 69 ГПК України, в якій закріплено, що спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви, беручи до уваги вимоги статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку ст. 75 ГПК України.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

15.12.2011 року між Публічним акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" (позивач, кредитор) та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (відповідач, позичальник) було укладено кредитний договір №010-С21-115-0-1/151 (далі - договір)(а.с. 12-18), відповідно до умов якого, позивач зобов'язався надати відповідачу кредитні кошти в формі не відновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування в сумі 436935,13 грн., а відповідач зобов'язався використати кредит за цільовим використанням, повернути кредитору суму отриманого кредиту, сплатити проценти за користування кредитом та комісії, а також виконати інші обов'язки, визначені договором. Кінцевий термін погашення кредиту відповідачем - 15.11.2016 року (п. 1.2 договору).

15.12.2011 р. сторони підписали додаток № 1 до спірного договору (а.с. 19), в якому погодили графік погашення кредиту.

Відповідно до п. 1.3 договору, кредитні кошти надані для погашення боргових зобов'язань, які виникли згідно умов кредитних договорів №014/02/3-978-06 від 13.04.2006 року та № 014/07/1-563-07 від 10.05.2007 року.

Згідно з п. 2.1 договору, процентна ставка за користування кредитними коштами складає 10,5 % річних.

Відповідно до п. 4.2 договору, після виконання відповідачем обов'язкових умов, визначених у п. 4.1 цього договору, позивач на підставі письмової заяви відповідача зобов'язався надати кредитні кошти з позичкового рахунку шляхом безготівкового перерахування на поточний рахунок відповідача у національній валюті для подальшого цільового використання.

На виконання умов договору, позивач перерахував на рахунок позивача кредитні кошти, що підтверджується довідкою про заборгованість відповідача (а.с. 20).

Таким чином, позивач виконав свої зобов'язання перед відповідачем за кредитним договором у повному обсязі.

Відповідно до п. 7.1 кредитного договору, відповідач зобов'язаний виконати зобов'язання за договором (в т.ч. здійснити погашення кредиту, сплатити проценти, комісії, пеню, штрафи, неустойку та інші платежі), в порядку, визначеному цим договором, не пізніше кінцевого терміну погашення кредиту.

Відповідно до п. 7.2 договору, відповідач здійснює погашення кредиту та процентів щомісячно ануїтетними (однаковими) платежами в розмірі згідно з Графіком, починаючи з місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено видачу кредитних коштів. Ануїтетний платіж включає в себе погашення частини основної суми кредиту та процентів за його користування.

Згідно з п. 7.7 договору, при простроченні погашення кредиту проценти нараховуються за весь строк фактичного користування позивачем на суму фактичної заборгованості, в тому числі, протягом строку такого прострочення, та підлягають сплаті додатково до сум, передбачених графіком.

Відповідно до п.п. 12.1, 12.2 договору, у разі настання обставин невиконання або неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, а також інші обставини, які свідчать про те, що зобов'язання відповідача за договором не будуть виконані, позивач має безумовне право на власний розсуд без необхідності укладення будь-яких додаткових угод (договорів) вжити один або декілька заходів, зокрема, вимагати дострокового повного/часткового виконання відповідачем зобов'язань за цим договором.

Якщо позивач вирішив скористатися правами, визначеними у статті 12 договору, він повідомляє про це відповідача шляхом направлення письмового повідомлення. У цьому разі зобов'язання позивача, щодо надання кредиту є припиненими з дати направлення позивачем відповідного повідомлення або з іншої дати, визначеної позивачем самостійно. Відповідач зобов'язаний виконати вимогу, зазначену у письмовому повідомленні кредитора, і здійснити погашення заборгованості негайно, але не пізніше 30 календарного дня з дня направлення позивачем відповідачу відповідного повідомлення. У разі невиконання відповідачем зазначеної вимоги позивач має право звернутись стягнення за договором забезпечення, пред'явити вимоги поручителям, та вжити інші заходи для стягнення заборгованості, які не заборонені законом (п.п. 12.3, 12.3.1, 12.3.2 договору).

Відповідно до п. 17.3 цього договору, за кожен календарний день прострочення виконання будь-яких грошових зобов'язань за цим договором відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу. Розрахунок пені здійснюється починаючи з наступного календарного дня після дати, коли відповідне грошове зобов'язання мало бути виконаним.

Відповідно до п. 17.6 до всіх правовідносин, пов'язаних з укладенням та виконанням цього договору, застосовується строк позовної давності тривалістю у п'ять років.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем його грошових зобов'язань за кредитним договором позивач направив на адресу відповідача вимогу про дострокове виконання грошових зобов'язань за кредитним договором.

Проте, відповідач ніяким чином на вказану претензію не відреагував, заборгованість не сплатив.

З розрахунку позивача вбачається, що загальна сума заборгованості фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, станом на 01.09.2014 року становить 420912,23 грн., в тому числі заборгованість по кредиту в сумі 352714,00 грн., заборгованість по пені, нарахованій за порушення строку погашення тіла кредиту в сумі 23504,14 грн., заборгованість по відсоткам в сумі 41068,32 грн. та заборгованість по пені, нарахованій за порушення строку погашення відсотків в сумі 3625,77 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.

У відповідності до статті 173 Господарського кодексу України та статті 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно частини 7 статті 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно статті 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

У відповідності до пункту 1 статті 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Пунктом 1 частини 1 статті 1049 Цивільного кодексу України, передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно частини 1 статті 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи викладене, беручи до уваги те, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк, відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та, згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та беручи до уваги те, що відповідач не скористався своїм процесуальним правом надати суду документи, які б підтверджували сплату заборгованості по кредиту та по відсоткам за користування ним за спірним договором та не надав документів, що спростовували викладене у позові, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за кредитом в сумі 352714,00 грн. та заборгованості за відсотками в сумі 41068,32 грн. є правомірними та обґрунтованими, як такі, що не спростовані відповідачем та підтверджені належними доказами, тому підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за спірним договором в сумі 27129,91 грн., в тому числі пеня, нарахована за порушення строку погашення тіла кредиту в сумі 23504,14 грн. та пеня, нарахована за порушення строку погашення відсотків в сумі 3625,77 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно статей 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення.

Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Як вже було зазначено, відповідно до п. 17.3 спірного договору, за кожен календарний день прострочення виконання будь-яких грошових зобов'язань за цим договором відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу. Розрахунок пені здійснюється починаючи з наступного календарного дня після дати, коли відповідне грошове зобов'язання мало бути виконаним.

Частина 6 ст. 232 ГК України встановлює, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Розрахунок пені перевірено судом та встановлено, що він відповідає умовам договору, вимогам чинного законодавства та відносинам, що фактично склались між сторонами.

Наведені законодавчі приписи та установлені фактичні дані, зокрема й щодо вини в невиконанні взятих на себе зобов'язань по сплаті грошових коштів у строк, встановлений договором, дають підстави для висновку суду про стягнення на користь позивача пені, нарахованій за порушення строку погашення тіла кредиту в сумі 23504,14 грн. та пені, нарахованій за порушення строку погашення відсотків в сумі 3625,77 грн.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими, законними, підтвердженими матеріалами справи і такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 44 та статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору, у разі задоволення позовних вимог, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 6, 8, 13, 19, 124, 129, Конституції України, статтями 15, 525, 526, 530, 553-559, 610, 612, 625, 629, 1048-1050, 1054 Цивільного кодексу України, статтями 15, 30 Закону України "Про оренду землі", статтями 173, 174, 179 Господарського кодексу України, статтями 1, 4, 4-3, 12, 22, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, 61106, АДРЕСА_1) на користь Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" (01011, м. Київ, вул. Лєскова, 9, код ЄДРПОУ 14305909) в особі Харківської обласної дирекції "Райффайзен Банк Аваль" (61166, м. Харків, вул. Новгородська, 11, код 23321095) заборгованість по кредиту в сумі 352714,00 грн., заборгованість по пені, нарахованій за порушення строку погашення тіла кредиту в сумі 23504,14 грн., заборгованість по відсоткам в сумі 41068,32 грн., заборгованість по пені, нарахованій за порушення строку погашення відсотків в сумі 3625,77 грн. та 8418,24 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 14.01.2015 р.

Суддя Т.В. Інте