Рішення № 42263996, 03.12.2014, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16

тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" грудня 2014 р. Справа № 911/3931/14

Господарський суд Київської області у складі судді Лопатіна А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Деметра-Хліб”, с. Нові Безрадичі Обухівського району

до Дочірнього підприємства “Заготівельно-виробниче підприємство”, м. Ржищів

про стягнення 22281,09 грн.

суддя Лопатін А.В.

за участю представників згідно протоколу судового засідання.

Обставини справи:

Товариством з обмеженою відповідальністю “Деметра-Хліб” (надалі позивач) заявлено позов до Дочірнього підприємства “Заготівельно-виробниче підприємство” (надалі відповідач) про стягнення 22281,09 грн., з яких: 22250,00 грн. основного боргу та 31,09 грн. 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не в повній мірі розрахувався за поставлене позивачем борошно.

Ухвалою господарського суду Київської області від 18.09.2014 р. порушено провадження у справі та її розгляд призначено на 07.10.2014 р.

07.10.2014 р. через канцелярію господарського суду Київської області представником відповідача подано витребувані ухвалою суду від 18.09.2014 р. документи не в повній мірі.

Ухвалою господарського суду Київської області від 07.10.2014 р., у зв’язку з неявкою позивача, розгляд справи відкладено на 29.10.2014 р

Ухвалою господарського суду Київської області від 29.09.2014 р. розгляд справи відкладено на 12.11.2014 р. у зв’язку з неявкою представника відповідача.

12.11.2014 р. через канцелярію господарського суду Київської області представником позивача подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

У судове засідання 12.11.2014 р. представник відповідача повторно не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали виконав не в повній мірі, хоча про місце, дату та час розгляду даного спору був повідомлений належним чином ухвалою суду від 29.10.2014 р.

Ухвалою господарського суду Київської області від 12.11.2014 р. розгляд справи відкладено на 03.12.2014 р. у зв’язку з неявкою представника відповідача.

Крім того, присутніми представником позивача подано клопотання у порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України про продовження строку розгляду спору.

03.12.2014 р. через канцелярію господарського суду Київської області представником відповідача подано клопотання про долучення доказів повної сплати заборгованості на суму 22250,00 грн. до матеріалів справи.

У судове засідання 03.12.2014 р. представник відповідача повторно не з’явився, про причини неявки суд не повідомив.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши присутнього у судовому засіданні представника позивача, суд

встановив:

Як вбачається з матеріалів справи, позивач по видаткових накладних № 436 від 06.06.2014 р. на суму 1500,00 грн., № 437 від 10.06.2014 р. на суму 1300,00 грн., № 476 від 19.06.2014 р. на суму 1300,00 грн., № 481 від 23.06.2014 р. на суму 37500,00 грн., № 500 від 27.06.2014 р. на суму 1200,00 грн. поставив відповідачу товар на загальну суму 42800,00 грн., а відповідач, на підставі довіреностей № 31 від 06.06.2014 р., № 32 від 09.06.2014 р., № 36 від 18.06.2014 р., № 36 від 26.06.2014 р., вказаний товар отримав.

У свою чергу, як зазначає позивач, відповідач взяті на себе зобов’язання у частині сплати вартості поставленого позивачем товару не виконав у повному обсязі, сплативши лише 5750,00 грн., та здійснив повернення на суму 14800,00 грн., при поставці товару на суму 42800,00 грн., а тому, заборгованість відповідача перед позивачем становить 22250,00 грн.

Здійснивши перевірку поданих до суду позивачем копій накладних (звіривши їх з оригіналами), суд встановив, що вказані копії накладних підтверджують поставку товару відповідачу на суму 42800,00 грн., в той час, як оплату за отриманий товар відповідач здійснив на суму 5750,00 грн. та повернув на суму 14800,00 грн. про що свідчать оригінали платіжних доручень та копія накладної повернення. Документально-підтверджені докази протилежного відповідачем до суду не надано.

08.08.2014 р. позивач направив на адресу відповідача претензію з вимогою надати письмову відповідь на дану претензію та оплатити повністю заборгованість за поставлений товар у триденний строк. Проте, відповідач не виконав свого зобов’язання щодо здійснення оплати за поставлений товар, на претензію не відповів, що і стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

12.11.2014 р. представником позивача подано заяву про збільшення та зменшення позовних вимог в якій просить стягнути з відповідача на користь позивача 17251,00 грн. основного боргу, 139,48 грн. 3% річних та 980,01 грн. інфляційних втрат.

03.12.2014 р. представником відповідача подано клопотання про припинення провадження у справі у зв’язку із повною сплатою основного боргу (оригінали платіжних доручень додаються).

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Статтею 174 Господарського кодексу передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з частиною першою ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно з ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Таким чином, суд дійшов висновку, що в силу вимог ст. 181 Господарського кодексу України, між позивачем та відповідачем було укладено господарський договір у спрощений спосіб.

Відповідно до частини першої ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона – постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні – покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До відносин поставки, не врегульованих Господарським кодексом України, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України).

Відповідно до пункту першого ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною другою ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною першою ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, між позивачем та відповідачем укладено договір поставки у спрощений спосіб, за яким позивач зобов’язувався поставляти відповідачеві товар, а відповідач зобов’язувався його прийняти та оплатити відповідно до загальних вимог цивільного законодавства.

Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що один суб’єкт господарського зобов’язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб’єкта, а інший суб’єкт має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як зазначено вище, 03.12.2014 р. через канцелярію господарського суду Київської області представник відповідача подав заяву про припинення провадження у справі, у зв’язку з погашенням відповідачем суми основного боргу у розмірі 22250,00 грн. та докази сплати заборгованості.

У п. 4.4. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Оскільки зобов’язання відповідача щодо сплати позивачу 22250,00 грн. було припинено шляхом сплати відповідачем вказаного боргу, суд припиняє провадження у справі № 911/3931/14 у частині стягнення основного боргу у розмірі 22250,00 грн. у зв'язку з відсутністю предмета спору.

Частиною другою статті 49 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що в разі, коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

З огляду на той факт, що спір у частині сплати основного боргу виник внаслідок неправильних дій відповідача, судовий збір за розгляд позовних вимог у частині стягнення основного боргу покладається судом на відповідача.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 139,48 грн. 3% річних та 980,01 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до частини другої ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зробивши розрахунок інфляційних втрат по заборгованості за поставлений товар, суд вимоги позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 980,01 грн. задовольняє повністю, оскільки сума розрахунку суду більша суми заявленої до стягнення позивачем.

Здійснивши перерахунок 3% річних по заборгованості за поставлений товар за весь час прострочення, суд вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 139,48 грн. задовольняє повністю, оскільки сума розрахунку суду більша суми заявленої до стягнення позивачем.

Судові витрати, в частині стягнення судового збору, відповідно до частини четвертої статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судом у частині стягнення інфляційних втрат та відсотків річних покладаються на відповідача.

Враховуючи вищезазначене, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

вирішив:

1. Провадження у справі в частині стягнення з Дочірнього підприємства “Заготівельно-виробниче підприємство” (09230, Київська область, м. Ржищів, вул. Комсомольська, буд. 21; код ЄДРПО України – 36756862) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Деметра-Хліб” (08714, Київська обл., с. Нові Безрадичі, вул. Піщана, буд. 59; код ЄДРПО України – 24885032) - 22250 (двадцять дві тисячі двісті пятдесят) гривень 00 коп. припинити.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства “Заготівельно-виробниче підприємство” (09230, Київська область, м. Ржищів, вул. Комсомольська, буд. 21; код ЄДРПО України – 36756862) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Деметра-Хліб” (08714, Київська обл., с. Нові Безрадичі, вул. Піщана, буд. 59; код ЄДРПО України – 24885032) – 139 (сто тридцять дев’ять) гривень 48 коп. 3% річних, 980 (дев’ятсот вісімдесят) гривень 01 коп. інфляційних втрат та 1827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) гривень 00 коп. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 26.12.2014 року

Суддя А.В. Лопатін