Рішення № 42257045, 18.12.2014, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/9937/14

Головуючий у першій інстанції Лепеха В.А.

Доповідач Вадовська Л. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.12.2014 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Вадовської Л.М.,

суддів - Ващенко Л.Г.,

Колеснікова Г.Я.,

при секретарі - Орловій С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Любашівському районі Одеської області, Балтської міжрайонної виконавчої дирекції Одеського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, за участю третьої особи управління Пенсійного фонду України в Савранському районі Одеської області про встановлення факту перебування в трудових відносинах, визнання нещасного випадку таким, що стався на виробництві, зобов'язання внести запис в трудову книжку, стягнення страхових виплат за апеляційною скаргою відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Любашівському районі Одеської області на рішення Савранського районного суду Одеської області від 19 лютого 2014 року, -

в с т а н о в и л а :

Позивач ОСОБА_3, звернувшись 27 серпня 2013 року до суду з вищеназваним позовом, вказав, що з травня 2007 року по 18 липня 2007 року перебував у фактичних трудових відносинах з підприємцем ОСОБА_4, працював помічником комбайнера без укладення письмового договору. 18 липня 2007 року під час виконання робіт по збиранню ОСОБА_4 комбайном врожаю в СТОВ «Прогрес» в с. Мшанець Старосинявського району Хмельницької області стався нещасний випадок, внаслідок якого отримав тілесні ушкодження. Висновком МСЕК визначено втрату працездатності на 60% та встановлено другу групу інвалідності безстроково. При зверненні до відділення Фонду соціального страхування для надання допомоги в зв'язку з нещасним випадком отримав відмову з підстав не перебування підприємця ОСОБА_4 на обліку у Фонді та відсутності письмового трудового договору. Посилаючись на вказані обставини, позивач ОСОБА_3 просив визнати нещасний випадок, що стався з ним 18 липня 2007 року під час виконання трудових обов'язків по виконанню робіт по збиранню підприємцем ОСОБА_4 комбайном зернових культур в СТОВ «Прогрес» в с. Мшанець Старосинявського району Хмельницької області, таким, що пов'язаний з виробництвом; встановити факт перебування його в трудових відносинах з підприємцем ОСОБА_4; зобов'язати ОСОБА_4 внести запис в трудову книжку і зарахувати до загального стажу час його перебування в трудових відносинах і втрати 60%

працездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві; стягнути з Балтської міжрайонної виконавчої дирекції Одеського обласного відділення Фонду соціального страхування страхові виплати у вигляді 60% середньомісячної заробітної плати за період з 18 липня 2007 року (дня настання нещасного випадку) до 5 листопада 2008 року (дня призначення пенсії по інвалідності) (а.с.1-3).

Відповідач ОСОБА_4 позов не визнав.

Відповідач відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Любашівському районі Одеської області позов не визнав (а.с.77-80).

Відповідач Балтська міжрайонна виконавча дирекція Одеського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності пояснень, заперечень не надав.

Рішенням Савранського районного суду Одеської області від 19 лютого 2014 року позов задоволено частково, встановлено факт перебування ОСОБА_3 в трудових відносинах з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 як помічника комбайнера з травня 2007 року по 18 липня 2007 року, в іншій частині вимог відмовлено, стягнуто з ОСОБА_4 в дохід держави судовий збір в сумі 243,60 грн., інших відповідачів від сплати судового збору звільнено (а.с.87-91).

В апеляційній скарзі відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Любашівському районі Одеської області просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в позові (а.с.97-102).

Неправильність рішення суду апелянт мотивував порушенням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 18 червня 2014 року рішення Савранського районного суду Одеської області від 19 лютого 2014 року залишено без змін (а.с.184-188).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 вересня 2014 року ухвалу апеляційного суду Одеської області від 18 червня 2014 року скасовано, справу передано на новий апеляційний розгляд (а.с.201-204).

При новому апеляційному розгляді справи апелянт апеляційну скаргу підтримав.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, заслухавши пояснення, дослідивши докази, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, пославшись на фактичний допуск ОСОБА_3 підприємцем ОСОБА_6 до роботи помічником комбайнера у травні 2007 року, виконання ОСОБА_3 роботи до 18 липня 2007 року, отримання ним за роботу заробітної плати, визнання ОСОБА_6 у кримінальній справі трудових відносин, дійшов висновку про доведеність факту перебування ОСОБА_3 з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 у трудових відносинах та встановлення такого судовим рішенням. Відмовляючи в частині вимог про встановлення факту нещасного випадку на виробництві, суд виходив з того, що ОСОБА_4 було організовано розслідування нещасного випадку та складено акти форми Н-1 та Н-5, які ОСОБА_7 не оскаржені. Відмовляючи у зобов'язанні ОСОБА_4 внести до трудової книжки ОСОБА_7 записи щодо стажу роботи та щодо втрати працездатності, суд виходив з того, що ці вимоги є похідними від встановлення факту перебування у трудових відносинах. Відмовляючи у стягненні з фонду страхових виплат у вигляді 60% середньомісячної заробітної плати, суд виходив з недоведеності, мотивуючи передчасністю звернення до суду за відсутності відмови фонду в нарахування виплат.

Висновки суду не відповідають обставинам справи, вказують на неправильне застосування норм матеріального права, що згідно п.п.3,4 ч.1 ст.309 ЦПК України є підставою для скасування рішення та ухвалення нового рішення по суті позовних вимог.

Колегія суддів вважає встановленими такі факти та відповідні ним правовідносини.

ОСОБА_4 зареєстрований фізичною особою-підприємцем з 14 травня 1997 року. Підприємець ОСОБА_4 на обліку в Фонді соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України не перебував, договори на використання найманої праці в Савранському районному центрі зайнятості не реєстрував (а.с.132, 153, 173, 174).

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з травня 2007 року по 18 липня 2007 року виконував роботу помічника комбайнера. 18 липня 2007 року о 12.30 годині при збиранні ОСОБА_4 комбайном врожаю зернових культур в СТОВ «Прогрес» в с. Мшанець Старосинявського району Хмельницької області ОСОБА_3 впав з площадки, що знаходиться біля кабіни комбайнера, до жатки через огородження, отримавши в результаті тілесні ушкодження.

Через травмування ОСОБА_3 знаходився на лікуванні, в подальшому ОСОБА_3 встановлена 2 група інвалідності довічно на підставі висновку Балтської міжрайонної МСЕК від 5 листопада 2008 року, ступінь втрати працездатності 60% (а.с.6, 22, 23).

ОСОБА_4 видано ОСОБА_3 за роботу 3 200,00 грн. (довідка не містить ні дати видачі, ні зазначення, за яку виконану роботу проведено оплату, в який період робота виконувалась) (а.с.19).

В трудовій книжці ОСОБА_3 запис про роботу у фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 відсутній, в трудовій книжці наявний останній запис про звільнення 28 лютого 2007 року за власним бажанням з посади водія з ПП «Рефтранс» (а.с.29-30).

Робота може виконуватись на підставі трудового договору, із регулюванням правовідносин Кодексом законів про працю України, та на підставі цивільно-правового договору, з регулюванням правовідносин Цивільним кодексом України.

Трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим цим органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбаченої законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (ч.1 ст.21 КЗпП України).

Трудовий договір, як правило, оформляється виданням письмового наказу про прийняття на роботу згідно з заявою працівника. Трудовий договір вважається укладеним також і тоді, коли, коли працівник був фактично допущений до роботи, хоч ніякі документи про прийняття на роботу не оформлялись.

Встановлено, що письмову заяву ОСОБА_3 про прийняття на роботу фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 не подавав, трудовий договір між ОСОБА_3 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 виданням письмового наказу про прийняття на роботу не оформлявся. Що ж до фактичного допуску до роботи без оформлення документів про прийняття на роботу, то ці обставини підлягають з'ясуванню у разі виникнення між сторонами трудових відносин, а не цивільно-правових відносин.

Встановлення виниклих між ОСОБА_3 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 відносин ґрунтується на аналізі наступного.

Трудовий договір та цивільно-правовий договір розрізняється за соціально-економічним критерієм та за формально-юридичною ознакою.

Так, за соціально-економічним критерієм відмінність трудового договору від договору цивільно-правового полягає в тому, що цивільно-правовий договір укладається задля досягнення результату праці, а трудовий договір регулює сам процес праці. Розмежування цивільно-правових і трудових договорів за критерієм їх предмета (об'єкта) полягає в наступному: якщо громадянин виконує роботу під керівництвом іншої особи, яка взяла на себе обов'язок організувати працю, одержала право давати розпорядження про послідовність виконання робіт, притягати до дисциплінарної та матеріальної відповідальності - це трудовий договір; якщо фізична особа бере

на себе обов'язок виконати роботу і передати замовнику результат роботи - це договір підряду чи інший цивільно-правовий договір (є й цивільно-правові договори, за якими ніякий результат праці замовнику не передається, оскільки послуга, надана за таким договором, нерозривна з процесом її надання).

За формально-юридичною ознакою відмінність трудового договору від договору цивільно-правового полягає в тому, що при укладенні цивільно-правового договору підрядник (виконавець тощо) виконує роботу на свій ризик, самостійно організовує виконання роботи, не підлягаючи внутрішньому трудовому розпорядку, не має права на одержання допомоги з соціального страхування; при укладенні трудового договору працівник підлягає внутрішньому трудовому розпорядку, про прийняття його на роботу видається наказ, працівник має право на одержання допомоги з соціального страхування тощо.

Аналіз відносин між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за соціально-економічним критерієм та формально-юридичною ознакою на укладення трудового договору не вказує, оскільки ОСОБА_4 не є керівником, який взяв на себе обов'язок організувати працю, який одержав право давати розпорядження щодо виконання робіт, притягнення до дисциплінарної та матеріальної відповідальності; ОСОБА_3 не підлягав внутрішньому трудовому розпорядку, виконання роботи організовував самостійно; усний договір між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено задля досягнення результату праці, сам процес праці такий не регулює.

Укладення трудового договору означає, що працівник і власник набули прав і взяли на себе обов'язки, встановлені для сторін трудового договору законодавством про працю, генеральними, галузевими угодами, колективним договором. В статті 21 КЗпП України зазначаються два обов'язки власника чи уповноваженого ним органу за трудовим договором як то виплачувати заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи; та обов'язки працівника як то підпорядковуватися внутрішньому трудовому розпорядку, виконувати обумовлену трудовим договором роботу.

Виконувана працівником робота за трудовим договором має відображатися (враховуватися) у документах первинного бухгалтерського обліку. Такими являються відрядні наряди (при відрядній оплаті праці) та табелі обліку робочого часу (при почасовій формі заробітної плати).

Письмові докази того, що фізична особа-підприємець ОСОБА_4 як роботодавець зобов'язався виплачувати заробітну плату, забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, що ОСОБА_3 як працівник зобов'язався підпорядковуватися внутрішньому трудовому розпорядку відсутні.

Відповідно до положень статті 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, у письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим, зокрема, при укладенні трудового договору з фізичною особою.

У разі укладення трудового договору між працівником і фізичною особою фізична особа повинна у тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи зареєструвати укладений у письмовій формі трудовий договір у державній службі зайнятості за місцем свого проживання (ст.24-1 КЗпП України).

ОСОБА_4 є фізичною особою-підприємцем, а, відтак, відповідно до положень статей 24, 24-1 КЗпП України трудові відносини з найнятими на роботу працівниками передбачають обов'язкове укладення трудового договору в письмовій формі з реєстрацією договору в державній службі зайнятості. В даному випадку трудовий договір в письмовій формі між ОСОБА_3 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 не укладався, в державній службі зайнятості такий договір не реєструвався, за таких обставин вважати, що між сторонами виникли трудові відносини, безпідставно.

До початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов'язаний проінструктувати працівника і визначити йому робоче місце, зокрема, роз'яснити працівникові його права і обов'язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він має працювати, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах; ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку;

визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами; проінструктувати працівника з техніки безпеки (ст.29 КЗпП України). Особі, яка працює за трудовим договором гарантується заробітна плата, тобто винагорода, обчислена, як правило, в грошову виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу (ч.1 ст.94 КЗпП України). Заробітна плата виплачується працівникові регулярно не рідше двох разів на місяць, мінімальний розмір якої гарантується державою (ч.1 ст.115 КЗпП України).

За цивільно-правовою угодою виконавець робіт (послуг) отримує за виконану роботу винагороду, розмір і порядок виплати якої визначається сторонами в договорі за взаємною згодою, при цьому законодавчі гарантії щодо оплати праці на виплату винагороди не поширюються, особа сама сплачує внески до Пенсійного фонду, на випадок безробіття, інші обов'язкові платежі.

Докази проведення інструктажу ОСОБА_3 як працівника, визначення йому робочого місця тощо відсутні. Наявна в справі довідка про видачу ОСОБА_4 ОСОБА_3 за роботу 3200,00 грн. (довідка не містить ні дати видачі, ні зазначення, за яку виконану роботу проведено оплату, в який період робота виконувалась) не є доказом виплати заробітної плати, гарантованої трудовим договором. Виконувана ОСОБА_3 робота не має відображення у документах первинного бухгалтерського обліку. Відтак, отримані ОСОБА_3 3200,00 грн. можливо розглядати лише як винагороду (оплату) за роботу, виконану за цивільно-правовою угодою, а не за трудовим договором.

Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» передбачено, що обов'язковому страхуванню від нещасного випадку підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту) або на інших підставах, передбачених законодавством про працю.

Працівники, які прийняті на роботу за трудовим договором, підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, внески на яких сплачує роботодавець. Особи ж, які виконують роботу за цивільно-правовим договором, беруть участь у загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні на добровільних засадах.

Належні та допустимі докази знаходження ОСОБА_3 в трудових відносинах з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 відсутні, ОСОБА_4 за ОСОБА_3 сплату страхових внесків та інших відрахувань до бюджету України не проводив, рівно як і сам ОСОБА_7 на добровільних засадах цих дій не вчиняв.

17 червня 2008 року підприємцем ОСОБА_4 складено акт форми Н-1 про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом, та акт форми Н-5 розслідування нещасного випадку, що стався 18 липня 2007 року. Вказані акти Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затверджених постановою КМУ від 25 серпня 2004 року № 1112, не відповідають (а.с.15-18).

Відповідно до положень частини 4 статті 61 ЦПК України вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, обов'язковий для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Постановою Савранського районного суду Одеської області від 5 липня 2010 року кримінальну справу за звинуваченням ОСОБА_4 в скоєнні злочину, передбаченого частиною 1 статті 172 КК України, закрито за закінченням строку ОСОБА_4 інкримінувалось грубе порушення законодавства про працю, що виразилось в не оформленні трудових відносин з ОСОБА_3, що позбавило останнього права на страхові виплати, збільшення загального стажу роботи (а.с.7, 131, 154-172). Оскільки в кримінальній справі вирок не постановлено, то в сенсі положень частини 4 статті 61 ЦПК України безпідставно посилатися на кримінальну справу як встановлений факт порушення законодавства про працю.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази мають бути належними та допустимими. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

ОСОБА_3 не довів належними та допустимими доказами наявність трудових відносин з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 в період з травня 2007 року по 18 липня 2007 року та, відповідно, право на державні гарантії, обумовлені працею за трудовим договором. Правові підстави для задоволення позову відсутні.

Керуючись ст.303, п.2 ч.1 ст.307, п.п.3,4 ч.1 ст.309, ст.313, ч.2 ст.314, ст.ст.316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Любашівському районі Одеської області задовольнити

Рішення Савранського районного суду Одеської області від 19 лютого 2014 року - скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Любашівському районі Одеської області, Балтської міжрайонної виконавчої дирекції Одеського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності про встановлення факту перебування в трудових відносинах, визнання нещасного випадку таким, що стався на виробництві, зобов'язання внести запис в трудову книжку, стягнення страхових виплат - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення.

Рішення може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий Л.М.Вадовська

Судді Л.Г.Ващенко

Г.Я.Колесніков