Рішення № 42242018, 24.12.2014, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

24.12.2014

Справа № 203/4508/13-ц

2/0203/1757/2013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2014 року Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого - судді Маймур Ф.Ф.,

при секретарі - Авраменко А.М.,

за участю: представника позивача - Омельченка Є.В.,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

11 липня 2013 року до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська звернувся позивач із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого послався на те, що 16 листопада 2006 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є позивач, та відповідачем ОСОБА_5 було укладено кредитний договір №К-Д 014/02-40/507, відповідно до умов якого останній отримав кредит в розмірі 380 000 доларів США з кінцевим строком повернення до 15 листопада 2016 року, зобов'язавшись сплатити 12% річних за користування кредитом. Виконання ОСОБА_5 своїх кредитних зобов'язань забезпечено договором поруки №014/02-40/1155, укладеним 16 листопада 2006 року з відповідачем ОСОБА_4, як поручителем. Посилаючись на те, що відповідачі не виконують належним чином свої договірні зобов'язання, достроково повертати кредит на вимогу кредитора не бажають, позивач просив суд стягнути солідарно з відповідачів заборгованість, розмір якої станом на 01 березня 2013 року становить 5481898,18 гривень.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги свого довірителя підтримав, просив позов задовольнити в повному обсязі з викладених вище підстав, вказавши також, що позивачем наразі подано касаційну скаргу на судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій, якими визнано недійсним договір поруки №014/02-40/1155 від 16 листопада 2006 року.

Представник відповідача ОСОБА_4 проти задоволення позову в частині позовних вимог, пред'явлених до її довірителя, заперечувала, посилаючись на набрання законної сили судовим рішенням, яким визнано недійсним договір поруки №014/02-40/1155 від 16 листопада 2006 року, на підставі якого позивач просить стягнути борг з ОСОБА_4

Відповідач ОСОБА_5 в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомив.

Вислухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного висновку з таких підстав.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

В судовому засіданні встановлено, що 16 листопада 2006 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», як кредитодавцем, правонаступником якого є позивач, та відповідачем ОСОБА_5, як позичальником, було укладено кредитний договір №К-Д 014/02-40/507, за умовами якого позичальник отримав кредит в розмірі 380 000 доларів США, зобов'язавшись повернути кредит щомісячними платежами не пізніше 15 листопада 2016 року включно, сплативши 12% річних за користування кредитом, а також інші обов'язкові платежі. За порушення прийнятих на себе зобов'язань стосовно своєчасного повернення кредиту, сплати процентів позичальник зобов'язався сплатити банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання, сплатити штрафи в розмірі 25% від суми коштів, використаних за нецільовим призначенням, та в розмірі 10% від суми кредиту у випадку невиконання вимоги п.2.3.11 кредитного договору (строки реєстрації нерухомого майна, надання документів та укладення договору іпотеки). Також кредитним договором передбачено право кредитора вимагати дострокове повернення кредиту, сплату процентів за користування кредитом у випадку порушення позичальником строків та порядку повернення кредиту. (а.с.4-12, 16, 17, 22)

Із матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_5, як позичальник, не виконує належним чином взяті на себе грошові зобов'язання за вищезазначеним кредитним договором, внаслідок чого утворилась заборгованість, яку кредитодавець, скориставшись правом вимагати дострокове повернення кредиту та плати за нього, своїм повідомленням-вимогою від 30 січня 2009 року просив погасити, здійснивши дострокове повернення кредиту. Однак, вказані вимоги залишились не виконаними, а розмір кредитної заборгованості ОСОБА_5 станом на 01 березня 2013 року за кредитним договором №К-Д 014/02-40/507 від 16 листопада 2006 року склав 685837,38 доларів США (за курсом НБУ 5481898,18 гривень), з яких 334495,53 доларів США (за курсом НБУ 2673622,77 гривень) - заборгованість за тілом кредиту, 177253,41 доларів США (за курсом НБУ 1416786,51 гривень) - заборгованість за процентами за користування кредитом, 17577,21 доларів США (за курсом НБУ 140494,64 гривень) - пеня за несвоєчасне погашення тіла кредиту, 23511,23 доларів США (за курсом НБУ 187925,26 гривень) - пеня за несвоєчасне погашення процентів за користування кредитом, 133000 доларів США (за курсом НБУ 1063069 гривень) - штрафи. (а.с.18-21)

Також судом встановлено, що рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16 червня 2014 року було задоволено позовні вимоги ОСОБА_4 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» по цивільній справі №201/7915/13-ц та визнано недійсним договір поруки №014/02-40/1155 від 16 листопада 2006 року, укладений між ОСОБА_4 та Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» в особі Дніпропетровської обласної дирекції Відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль». Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 вересня 2014 року вказане рішення суду залишено без змін, а відтак у відповідності до ст.ст.61, 223, 319 ЦПК України вказане рішення суду першої інстанції наразі набрало законної сили та має преюдиціальне значення для розгляду даної цивільної справи. В контексті викладено необхідно відзначити, що позивач ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» ґрунтує свої позовні вимоги до відповідача ОСОБА_4 по даній цивільній справі саме на наявності дійсного вищевказаного договору поруки №014/02-40/1155 від 16 листопада 2006 року. (а.с.2, 82-86)

Правовідносини, які виникли між сторонами у справі, окрім положень зазначеного вище кредитного договору, врегульовані нормами ЦК України.

Так, відповідно до ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до норм ст.ст.11, 525, 629 ЦК України підставами для виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договір, який є обов'язковим для виконання сторонами, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Різновидом договору є кредитний договір, який обов'язково укладається в письмові формі (ст.1054, 1055 ЦК України), а також договір поруки (ст.553 ЦК України).

Нормою ст.1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти - гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Положеннями ст.524 ЦК України встановлено, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Відповідно до норми ст.1050 ЦК України, в контексті положення ст.1054 ч.2 ЦК України, якщо кредитним договором встановлений обов'язок позичальника повернути кредит частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини кредитор має право вимагати дострокового повернення частини кредиту, що залишилась зі сплатою процентів.

При цьому відповідно до норми ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Частиною 1 ст.530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.ст.610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, різновидом якої є пеня та штраф (ст.549 ЦК України).

Нормою ст.625 ч.1 ЦК України передбачено, що боржник не звільняться від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно ст.16 ЦК України однією із форм судового захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов'язку в натурі.

За змістом ст.ст.546, 547, 553, 554 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватись порукою. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватись виконання зобов'язання в повному обсязі. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Положеннями ст.ст.204, 216 ЦК визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Оцінюючи дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд вважає їх належними, допустимими та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.

Вирішуючи питання щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором №К-Д 014/02-40/507 від 16 листопада 2006 року, приймаючи до уваги, що в судовому засіданні знайшов підтвердження факт укладення між кредитодавцем, правонаступником якого є позивач, та відповідачем ОСОБА_5, як позичальником, даного договору, зміст та форма якого відповідають вимогам законодавства, а також встановлено невиконання останнім, на відміну від кредитодавця, своїх зобов'язань за цим кредитним договором та встановлено наявність у кредитодавця, а відтак і у позивача, права вимагати дострокове повернення кредиту, при цьому достовірність наведеного позивачем розміру кредитної заборгованості та її складові знайшли своєї підтвердження в ході розгляду справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача до відповідача ОСОБА_5 є обґрунтованими і доведеними, а отже підлягають задоволенню шляхом стягнення з вказаного відповідача на користь позивача кредитної заборгованості в загальному розмірі 5481898,18 гривень.

Разом з тим, не підлягають задоволенню позові вимоги, пред'явлені позивачем до відповідача ОСОБА_4, оскільки єдиною правовою підставою для їх пред'явлення до останнього як до поручителя та покладення на обох відповідачів солідарної відповідальності за невиконання ОСОБА_5 своїх кредитних зобов'язань має бути дійсний договір поруки №014/02-40/1155 від 16 листопада 2006 року, укладений між ОСОБА_4 та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Дніпропетровської обласної дирекції ВАТ «Райффайзен Банк Аваль». Однак, як встановлено судом в ході розгляду даної цивільної справи, такий договір поруки було визнано недійсним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16 червня 2014 року, яке наразі набрало законної сили. Лише факт подання позивачем касаційної скарги на таке рішення суду, на що посилається представник позивача, не скасовує зазначене рішення, не зупиняє і не перешкоджає набрання ним законної сили, відтак, не може бути достатньою підставою для задоволення позовних вимоги позивача у даній справі в повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд на підставі ст.88 ЦПК України, враховуючи результат вирішення справи, вважає за необхідне стягнути з відповідача ОСОБА_5 на користь позивача судовий збір в розмірі 3441 гривень (а.с.23).

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.11, 15, 16, 204, 216, 524-526, 530, 546, 547, 553, 554, 610-612, 625, 629, 1050, 1054, 1055 ЦК України, ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст.ст.10, 11, 57-60, 64, 88, 208, 209, 212-215, 218, 223 України, суд -

ВИРІШИВ:

Стягнути з ОСОБА_5 (ІПН НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (ЄДРПОУ 14305909) заборгованість за кредитним договором №К-Д 014/02-40/507 від 16 листопада 2006 року в сумі 5481898,18 гривень, з яких 2673622,77 гривень - заборгованість за тілом кредиту, 1416786,51 гривень - заборгованість за процентами за користування кредитом, 140494,64 гривень - пеня за несвоєчасне погашення тіла кредиту, 187925,26 гривень - пеня за несвоєчасне погашення процентів за користування кредитом, 1063069 гривень - штрафи, у рахунок відшкодування судового збору - 3441 гривень, а всього - 5485339,18 гривень.

Публічному акціонерному товариству «Райффайзен Банк Аваль» у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_4 - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.223 ЦПК України.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Дніпропетровської області протягом 10 днів з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги через Кіровський районний суд м. Дніпропетровська.

Суддя Ф.Ф. Маймур