Постанова № 42240289, 09.01.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" січня 2015 р. Справа № 920/1983/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Пелипенко Н.М., суддя Івакіна В.О. , суддя Камишева Л.М.

при секретарі Соколовій Ю.І.

за участю представників сторін:

позивача – не з’явився,

відповідача - не з’явився,

розглянувши апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Сумах (вх. №4535 С/1-6) на ухвалу господарського суду Сумської області від 01 грудня 2014 у справі № 920/1983/14

за позовом Управління Пенсійного фонду України в м. Сумах, м. Суми

до Публічного акціонерного товариства виробничо-енергетичної компанії “Сумигазмаш”, м. Суми,

про стягнення 5 514 грн. 92 коп.

ВСТАНОВИЛА:

28 листопада 2014 року до господарського суду Сумської області надійшла позовна заява Управління Пенсійного фонду України в м. Сумах, в якій заявник просить стягнути з відповідача – Публічного акціонерного товариства виробничо-енергетичної компанії “Сумигазмаш” 5 514,92 грн. боргу з відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку пільгових пенсій за списками № 1 та № 2 за листопад 2014.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 01 грудня 2014 року (суддя Лиховид Б.І.) відмовлено у прийнятті позовної заяви Управління Пенсійного фонду України в м. Сумах на підставі п. 1 ч. 1 статті 62 Господарського процесуального кодексу України.

Управління Пенсійного фонду України в м. Сумах з даним висновком суду першої інстанції не погодилось, звернулось з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права при прийнятті вищезазначеної ухвали, просить її скасувати та направити справу на розгляд до господарського суду Сумської області.

Апеляційна скарга мотивована тим, що стосовно Публічного акціонерного товариства виробничо-енергетична компанія «Сумигазмаш» порушена справа про банкрутство; на даний час триває стадія розпорядження майном; звернення позивача до місцевого господарського суду з позовною заявою про стягнення з відповідача поточної заборгованості, відповідає діючому законодавству. Позивач наголошує на відсутності правових обмежень для звернення Управління Пенсійного фонду з вищенаведеними вимогами до відповідача в позовному провадженні та про відсутність правових заборон для розгляду відповідного спору саме в порядку господарського судочинства.

У призначене судове засідання 06 січня 2015 року представники сторін не з’явились, письмових пояснень з правовим обґрунтуванням своїх позиції по справі не надали, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Харківський апеляційний господарський суд виконав процесуальний обов’язок щодо належного повідомлення учасників судового процесу про час та місце судового розгляду справи, про що свідчить штамп на зворотній сторінці ухвали суду від 24 грудня 2014 року про відправлення її копій сторонам, що є доказом належного повідомлення учасників процесу про час та місце розгляду апеляційної скарги у відповідності до пункту 2.6.15 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації № 28 від 20 лютого 2013 року (а.с.6-7).

Дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Господарський суд Сумської області відмовляючи у прийнятті позовної заяви виходив з того, що позивач звернувся до суду з даним позовом не на захист власних прав та інтересів, а як уповноважений державою орган при здійсненні ним владних управлінських функцій і як суб'єкт владних повноважень, тому, відповідно до статті 17 КАС України, його позов про відшкодування заборгованості по витратах на виплату та доставку пенсій призначених на пільгових умовах підвідомчий адміністративному суду, оскільки спір, який виник між сторонами є публічно-правовим.

Однак колегія суддів не погоджується з таким висновком місцевого господарського суду виходячи з наступного.

Як убачається із матеріалів справи, 14 грудня 2012 року порушено провадження у справі про банкрутство стосовно Публічного акціонерного товариства виробничо-енергетичної компанії «Сумигазмаш». При цьому, був введений мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Отже, виходячи з приписів п. 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції змін, внесених Законом України від 22 грудня 2011 року № 4212-VІ, що провадження у вказаній справі здійснюється відповідно до норм вказаного закону в редакції до набрання чинності з 19 січня 2013 року внесених в цей закон змін.

Як вбачається зі змісту позовних вимог, вимоги Пенсійного Фонду до відповідача складають заборгованість з відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку пільгових пенсій за списками №1 та №2 за листопад 2014 року, тобто за період після порушення справи про банкрутство. А тому, виходячи з приписів ст.ст. 1, 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", вказані вимоги Фонду, заявлені ним, як такі, що відносяться до вимог поточного кредитора у справі про банкрутство.

На даний час провадження у справі про банкрутство триває, стадія – розпорядженням майном.

Відповідно до частини 2 статті 4-1 Господарського процессуального кодексу України справи про банкрутство розглядаються в порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Відповідно до статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", кредитор - це юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство. До конкурсних кредиторів відносяться також кредитори, вимоги яких до боржника виникли внаслідок правонаступництва за умови виникнення таких вимог до порушення провадження у справі про банкрутство.

Поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

Отже, зазначеною нормою чітко визначено, що поточні вимоги кредитора – це неоплачені боржником вимоги, які виникли в процедурі банкрутства, за період після порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство і до винесення постанови про визнання боржника банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури.

Відповідно ж до норм частини першої статті 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури.

Разом з тим слід зазначити, що відповідно до статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до набрання чинності з 19 січня 2013 року внесених в цей закон змін) мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником стосовно якого порушено справу про банкрутство грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Отже, на вимоги, що виникли до боржника після порушення справи про банкрутство, обмеження, визначені при застосуванні мораторію на задоволення вимог кредиторів, не застосовуються.

Статтею 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" визначені повноваження ліквідатора та ліквідаційної комісії, з них зокрема, ліквідатор з дня свого призначення заявляє в установленому порядку заперечення по заявлених до боржника вимогах поточних кредиторів за зобов'язаннями, які виникли під час провадження у справі про банкрутство, і є неоплаченими.

З наведених норм свідчить, що Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції чинній до 19 січня 2013 року) передбачено, що поточні вимоги кредиторів розглядаються та можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів після їх заявлення в ліквідаційній процедурі, а не в процедурі розпорядження майном.

Крім того, як роз’яснив Вищий господарський суд України в пункті 8.6 рекомендації президії № 04-5/1193 від 04 червня 2004 року «Про деякі питання практики застосування Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, суддя, який розглядає справу про банкрутство, відмовляє у прийнятті заяв поточних кредиторів з вимогами до боржника, що ґрунтуються на зобов’язаннях, які виникли після порушення провадження у справі, оскільки спори за такими вимогами підлягають розгляду у порядку позовного провадження. Така відмова не позбавляє кредитора права звернутися з позовною заявою до боржника у загальному порядку.

Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, господарським судам підвідомчі, зокрема, справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Статтею 16 Господарського процесуального кодексу України визначено виключну підсудність господарських справ, та у відповідності до частини 9 цієї статті, справи у майнових спорах, передбачених пунктом 7 частини 1 статті 12 цього Кодексу, розглядаються господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

У зв'язку із викладеним колегія судддів дійшла висновку про відсутність правових обмежень для звернення Управління Пенсійного Фонду із вищезгаданими вимогами до відповідача в позовному порядку та про відсутність правових заборон для розгляду відповідного спору саме господарським судом у межах позовного провадження. У зв'язку із цим протилежний висновок суду першої інстанції з приводу того, що даний спір є публічно-правим, а тому і справа не підвідомча господарським судам України, є незаконним та не відповідає процессуальном нормам чинного законодавства України.

Отже, аналізуючи наведені норми чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку про те, що питання правомірності нарахування та підстав стягнення з відповідача суми заборгованості по відшкодуванню суми витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за списками №1 та №2 повинно вирішуватись господарським судом на загальних підставах в порядку позовного провадження.

Такої ж правової позиції дотримується Вищий господарський суд України, викладеної у постановах від 06 серпня 2014 року по справі № 909/286/14, від 15 жовтня 2014 року по справі № 920/935/14, від 09 грудня 2014 року по справі № 920/230/14.

Таким чином, колегія суддів вважає, що при прийнятті оскаржуваної ухвали місцевий господарський суд неправильно застосував норми Господарського процесуального кодексу України та положення Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", у зв’язку з чим апеляційна скарги позивача підлягає задоволенню, а ухвала господарського суду Сумської області від 01 грудня 2014 року по справі № 920/1983/14 - скасуванню.

Керуючись статтями 99, 101, пунктом 2 статті 103, пунктом 4 частини 1 статті 104, статтею 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Сумах, м. Суми задовольнити.

Ухвалу господарського суду Сумської області від 01 грудня 2014 року по справі № 917/1983/14 скасувати.

Справу № 917/1983/14 передати на розгляд до господарського суду Сумської області.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцятиденного строку.

Повна постанова складена 09.01.2015 р.

Головуючий суддя Пелипенко Н.М.

Суддя Івакіна В.О.

Суддя Камишева Л.М.