Ухвала суду № 42240217, 04.11.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

"04" листопада 2014 р. справа № 811/3084/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),

суддів: Малиш Н.І., Баранник Н.П.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за апеляційною скаргою Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області

на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20.11.2013 р. у справі № 811/3084/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будремлюкс-С»

до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

26.09.2013 року позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 26.06.2013 року № 0001342250 прийняте відповідачем;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 26.06.2013 року № 0001332250 прийняте відповідачем.

Постановою суду першої інстанції адміністративний позов задоволено частково:

- визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0001342250 від 26.06.2013 року, винесене відповідачем, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 86673 грн. основного платежу та 21668 штрафних (фінансових) санкцій (штрафів);

- визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0001332250 від 26.06.2013 року, винесене відповідачем, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 91007 грн. основного платежу та 18492,93 грн. штрафних (фінансових) санкцій (штрафів).

Постанова суду вмотивована тим, що первинні надані позивачем не викликають сумнівів щодо реального характеру виконаних господарських операцій і спростовують висновки відповідача щодо нікчемності спірних правочинів.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з'ясування судом обставин справи.

В апеляційній скарзі зазначає, що в контрагента позивача - ТОВ «Арагон торг» відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, перевіркою встановлено відсутність факту отримання товару, що свідчить про укладання угод без мети настання реальних наслідків.

Просить скасувати постанову суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачеві у задоволенні позовних вимог.

В судове засідання представники учасників процесу не з'явилися, повідомлені належним чином, справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до п.2 ч.1 ст. 197 КАС України.

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що позивач зареєстрований як юридична особа виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради, перебуває на обліку у відповідача та є платником податку на додану вартість.

В період з 03.06.2013 року по 07.06.2013 року відповідачем, на підставі наказу №1220 від 31.05.2013 року, проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Арагон Торг» за період з 01.05.2012 року по 30.06.2012 року, за результатами якої складено акт перевірки № 96/22-5/37097100 від 07.06.2013 року.

Відповідно до висновків акту перевірки встановлено порушення з боку позивача:

- ст.. 203, п.1, п. 2 ст. 215, ч. 1 ст. 216, ст.. 228 Цивільного кодексу України в частині нікчемності правочинів, так як вони не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними;

- п. 138.2, п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток у сумі 91007 грн.;

- п. 198.2, п.198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість на загальну суму 86673 грн.

На підставі вищевказаного акту перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення:

- форми «Р» № 0001342250 від 26.12.2013 року, яким позивачеві збільшено суму податкового зобов'язання за основним платежем по податку на додану вартість на суму 86673 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 21668 грн.;

- форми «Р» № 0001332250 від 26.12.2013 року, яким позивачеві збільшено суму податкового зобов'язання за основним платежем по податку на прибуток на суму 91007 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 22752 грн.

Висновки акту перевірки обґрунтовані актом ОДПІ Кіровоградської області № 127/15-2/38164764 від 08.02.2012 року «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Арагон Торг» з питань правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість за період лютий-жовтень 2012 року», », яким встановлено порушення ч. 1 ст. 203, 215, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України, в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Арагон Торг».

Відповідно з пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Таким чином колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо того, що документальна перевірка має проводитись на підставі перелічених у вищевказаному пункті документів фінансової звітності, а також первинних бухгалтерських документів, які всупереч наведеному не були предметом дослідження під час перевірки.

Відповідно до п. 1, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Однак доводів на підтвердження того, що укладений правочин має ознаки такого, що порушує публічний порядок, відповідачем не наведено.

Оскільки податковий орган посилається на відсутність реального характеру угоди, та відсутність наміру створення правових наслідків, такий правочин слід вважати таким, що може бути визнаний судом фіктивним.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій; первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Надані позивачем і досліджені судом первинні документи не викликають сумнівів щодо реального отримання позивачем товарів та послуг, зазначених у видаткових та податкових накладних, актах приймання-передачі виконаних послуг (робіт) і повністю спростовують висновок відповідача щодо нікчемності спірних правочинів. Натомість відповідач не навів жодних обставин та доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності сторін цих операцій, незвичності цих операцій для цих осіб, про незвичність цін за спірними операціями або про їх збитковість, або інших обставин, які б в сукупності могли свідчити про фіктивність вчинених операцій, відсутність факту поставки товарів, а також того, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагентів були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини. Так, в пункті 7.1 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: «...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії», пунктом 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

У разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі «Інтерсплав проти України»).

Рішення Європейського Суду з прав людини згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина друга статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського Суду з прав людини при вирішенні адміністративних справ.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції об'єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, та постановив судове рішення без порушення норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги суперечать матеріалами справи, та не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому постанову слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. 200, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

ухвалив:

Апеляційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у кіровоградській області залишити без задоволення.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20.11.2013 року у справі № 811/3084/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку, визначеному ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: О.М. Панченко

Суддя: Н.І. Малиш

Суддя: Н.П. Баранник