Ухвала суду № 42239877, 18.12.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

18 грудня 2014 рокусправа № 804/2183/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Семененка Я.В.

суддів: Бишевської Н.А. Добродняк І.Ю

за участю секретаря судового засідання: Новошицької О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2014 року у справі № 804/2183/14 за позовом ОСОБА_2 до Державної реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії, -

в с т а н о в и В:

ОСОБА_2 звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому, з урахуванням уточнень, просила скасувати рішення від 09 липня 2013 р. "Про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень" та зобов'язати Державну реєстраційну службу Дніпропетровського міського управління юстиції здійснити реєстрацію права власності Ѕ частини житлового будинку В-2, розташованого по АДРЕСА_1, за ОСОБА_2. Заявлений позов обґрунтований тим, що рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 16.11.2005р. за нею визнано право власності на Ѕ частини житлового будинку В-2, розташованого по АДРЕСА_1. На підставі вказаного рішення позивач звернувся до Державної реєстраційної служби з метою реєстрації її права на нерухоме майно, але в цьому було відмовлено, з посиланням на те, що подані документи не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують. Посилаючись на те, що рішення суду є підставою для реєстрації права власності на нерухоме майно, ОСОБА_2 просила позов задовольнити.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2014 року адміністративний позов задоволено. Постанова суду мотивована необґрунтованістю доводів відповідача щодо неможливості здійснення державної реєстрації права власності на підставі поданих позивачем документів. Суд зазначив, що наведені державним реєстратором в оскаржуваному рішенні підстави відмови у державній реєстрації права власності не відповідають дійсним обставинам та підставам, з існуванням яких законодавець пов'язує відмову у державній реєстрації права на нерухоме майно.

Не погодившись з постановою суду, ОСОБА_1, посилаючись на порушення норм матеріального права, неповне з'ясування обставин справи, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що вказаним судовим рішенням порушено його права, оскільки судом не враховано його прав, як співвласника будинку. Заявник апеляційної скарги вказує на те, що суд безпідставно зобов'язав відповідача здійснити державну реєстрацію, оскільки вказане нерухоме майно є самовільним будівництвом та не введено в експлуатацію.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду, в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 16.11.2005 року за ОСОБА_2 визнано право власності на 1/2 частину житлового будинку літ. "В-2" у домоволодінні АДРЕСА_1. Вказане рішення набрало законної сили (а.с.9-11). Ухвалюючи таке рішення суд виходив з того, що спірний будинок літ.В-2 в домоволодінні АДРЕСА_1 є спільним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

07.02.2013 року ОСОБА_2 звернулась до реєстраційної служби із заявою за реєстраційним номером 149875 для проведення державної реєстрації права власності на 1/2 частину житлового будинку літ. "В-2" у домоволодінні АДРЕСА_1. Рішенням державного реєстратора було відмолено у державній реєстрації права власності.

17.06.2013 року ОСОБА_2 повторно звернулася до відповідача із заявою за реєстраційним номером 1616078 для проведення державної реєстрації права власності на підставі вищезазначеного судового рішення.

За результатами розгляду заяви та доданих до неї документів реєстраційною службою прийнято рішення від 09.07.2013 року №3784622, яким відмовлено у державній реєстрації права власності на житловий будинок, що розташований АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 з тих підстав, що подані документи не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують (а.с.13). Правовими підставами для відмови у державній реєстрації права власності зазначено ст.24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та п.16, п.23 Порядку Державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ від 22.06.11 №703, а саме:

- відсутність в судовому рішенні від 16.11.2005 року визначеної частини від домоволодіння в цілому, оскільки вказане домоволодіння складається з: будинку літ.А-1, житловий будинок літ.В-2, сарай літ Б, гаражі літ.Г, Д, убиральня літ.Е, К №1 споруда, №2-7 огородження, І, ІІ-мостіння.

- відсутність в такому судовому рішення технічного опису майна, - надання акту приймання в експлуатацію від 28.12.1998 року, відповідно до якого в експлуатацію прийнято лише житловий будинок літ. В-2 без інших самовільно побудованих приміщень.

Правомірність рішення державного реєстратора Державної реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції про відмову у державній реєстрації права є предметом спору, який передано на вирішення суду.

Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами та задовольняючи позов, суд першої дійшов висновку про те, що відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що визначені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмеження», Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ від 22.06.11 №703.

З такими висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції погоджується з наступних підстав.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України № 1952-IV обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, зокрема право власності на нерухоме майно.

Згідно з п.2 ст.9 Закону України № 1952-IV державний реєстратор: встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах.

Відповідно до ч.1 ст.19 Закону України № 1952-IV державна реєстрація прав проводиться на підставі: 1) договорів, укладених у порядку, встановленому законом; 2) свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону; 3) свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді; 4) державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом; 5) рішень судів, що набрали законної сили; 6) інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.

Перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначено постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.11 №703, якою затверджено Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Так, відповідно до п.26 Порядку №703 для проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно та інші документи, визначені цим Порядком. Документом, що підтверджує виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно є, зокрема, рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно (п.27).

Отже, рішення суду, яке набрало законної сили, є тим документом, що посвідчує право власності певної особи на об'єкти нерухомості і є підставою для здійснення державної реєстрації такого права.

Таким чином, враховуючи вимоги ст..19 Конституції України, посадові особи Державної реєстраційної служби були зобов'язані здійснити державну реєстрацію права власності позивача на нерухоме майно на підставі рішення суду.

Фактичне виконання рішення, ухвали, постанови суду є невід'ємною частиною судового процесу і свідчить про реальну спроможність державних органів забезпечити виконання рішення суду, як завершальну стадію судового процесу, на результат якої направлені очікування та сподівання особи, права якої порушено.

Відповідач не обґрунтовано відмовив позивачу у здійснені державної реєстрації, тим самим порушивши не тільки норми матеріального права, які регулюють порядок та підстави державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, але й фактично відмовився від виконання рішення суду, яким за позивачем визнано право власності на нерухоме майно, при цьому вдався до свого тлумачення судового рішення, яке набрало законної сили і є обов'язковим до виконання.

Правильно визначившись з тим, що рішення суду є тим документом, на підставі якого здійснюється державна реєстрація права на нерухоме майно, суд першої інстанції обґрунтовано вказав і на те, що наведені державним реєстратором в оскаржуваному рішенні підстави для відмови у державній реєстрації права власності не відповідають встановленим обставинам справи та підставам, з існуванням яких законодавець пов'язує необхідність відмови у державній реєстрації права на нерухоме майно.

Так, у відповідності з ч.1 ст.24 Закону України № 1952-IV у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо, зокрема, подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.

Як зазначено вище, рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 16.11.2005р. за ОСОБА_2 визнано право власності на 1/2 частину житлового будинку літ. "В-2" у домоволодінні АДРЕСА_1. Отже, рішенням суду чітко визначено об'єкт нерухомості та особу, за якою визнано право власності на такий об'єкт нерухомості, у зв'язку з чим твердження відповідача про те, що подані документи не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують, є безпідставними.

Безпідставними і є посилання відповідача на те, що у судовому рішенні, яким за ОСОБА_2 визнано право власності, відсутнє визначення частини від домоволодіння в цілому. Як вбачається з судового рішення судом не вирішувалось питання про право ОСОБА_2 на все домоволодіння, яке, окрім будинку літ.В-2, складається з інших будівель та спорудё у тому числі самовільно збудованих (а.с.47-52). Не вирішувалось цим судовим рішенням і питання про розподіл часток між власниками домоволодіння, судом вирішено лише питання про право ОСОБА_2 на будинок літ.В-2, який, за рішенням суду, є спільною власністю подружжя.

Правильними є і висновки суду першої інстанції щодо необґрунтованості доводів відповідача про ненадання для здійснення державної реєстрації акту приймання в експлуатацію домоволодіння АДРЕСА_1. Такі доводи відповідача обґрунтовані тим, що домоволодіння містить будівлі та споруди, які є самочинним будівництвом, а отже підлягають введенню в експлуатацію. З цього приводу, суд першої інстанції правильно вказав на те, що позивач звертався з заявою про державну реєстрацію права власності на 1/2 частину житлового будинку літ. "В-2" у домоволодінні АДРЕСА_1, право власності на інші самовільно побудовані споруди домоволодіння АДРЕСА_1 позивач зареєструвати за собою не просила. При цьому, як свідчать встановлені обставини справи так і відображено у спірному рішенні відповідача, житловий будинок літ.В-2 в експлуатацію прийнятий відповідно до акту від 28.12.1998р.

Таким чином, проаналізувавши підстави для відмови у задоволенні заяви позивача про реєстрацію права власності, прийнявши до уваги те, що будь-яких інших зауважень до поданих ОСОБА_2 документів відповідачем висловлено не було, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про протиправність оскарженого рішення відповідача та з цих підстав позов задовольнив.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує на те, що судом першої інстанції не враховано його прав як співвласника домоволодіння. Але які права як співвласника домоволодіння не враховано судом, заявник апеляційної скарги не зазначає. В той же час, як зазначено вище, фактично підставою для задоволення позову ОСОБА_2 стала наявність судового рішення, яким вирішено питання про право подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на будинок літ.В-2 у домоволодіння АДРЕСА_1.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції в достатньому обсязі встановлено обставини справи та ухвалено законне і обґрунтоване рішення, у зв'язку з чим підстав для його скасування, в межах доводів апеляційної скарги, не існує.

На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, 206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2014 року у справі №804/2183/14 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку, передбаченому статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

(Повний текст ухвали виготовлено 23.12.2014р.)

Головуючий: Я.В. Семененко

Суддя: Н.А. Бишевська

Суддя: І.Ю. Добродняк