Постанова № 4221362, 14.07.2009, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.07.2009 № 29/444

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ропій Л.М.

суддів:

при секретарі:

За участю представників:

від позивача - Чабан К.І- представник, дов.№ 0808-03-14/327-08 від 29.09.2008;

від відповідача - Леонович А.А.- представник, дов.№ 3/7-7 від 27.12.2008,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія "Оранта"

на рішення Господарського суду м.Києва від 06.04.2009

у справі № 29/444 (суддя

за позовом Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія "Оранта"

до Головного управління внутрішніх військ МВС України

про стягнення 83376,78 грн.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 03.06.2009 № 01-23/1/3 змінено склад колегії суддів.

На підставі ст.ст. 99, 86 ГПК України розгляд апеляційної скарги 09.06.2009, 07.07.2009 відкладався на 07.07.2009 та 14.07.2009 відповідно.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.04.2009 у справі № 29/444 у позові відмовлено повністю.

Рішення мотивовано недоведеністю позивачем тієї обставини, що у відповідача існує обов’язок з відшкодування збитків (витрат) ВАТ НАСК "Оранта", понесених у результаті виплати страхових сум за рішенням Жовтневого районного суду м.Луганська від 17.03.2006, а також не доведено, що понесення ВАТ НАСК "Оранта" збитків є наслідком протиправних дій (бездіяльності) відповідача по справі; крім того позивачем не доведено існування у відповідача заборгованості по сплаті страхових платежів на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 488 від 19.08.1992 та Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Позивач в апеляційній скарзі просить рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2009 у справі № 29/444 скасувати з підстав порушення норм матеріального права та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Підстави апеляційної скарги обгрунтовуються наступними доводами.

На думку заявника, суд дійшов помилкового висновку, щодо того, що позивач вважає, що на підставі ст.623 ЦК України відповідач зобов’язаний відшкодувати позивачу 82 600,34 грн. страхового платежу та 776,44 грн. судових витрат, адже у позовній заяві, поясненні на відзив, поясненні на виконання ухвали суду від 12.01.2009, уточненні позовних вимог, позивач зазначав, що лише 776,44 грн. судових витрат є збитками та підлягають сплаті відповідачем відповідно до ст.623 ЦК України, а щодо позовних вимог у сумі 82 600,34 грн., - то це не є збитки, а заборгованість по страхових платежах з державного обов’язкового особистого страхування, яку відповідач повинен заплатити позивачу відповідно до ст.13 Закону України "Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України", п.3 Положення "Про орган військового управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України", затвердженого Указом Президента України від 06.06.2007 № 501, постанови Кабінету Міністрів України № 59 від 29.06.1991.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач, заперечуючи проти доводів позивача, зокрема, посилається на те, що Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" та деяких інших законодавчих актів України" встановлено, що у 2005р. нарахування страхової суми з державного обов’язкового особистого страхування військовослужбовців відповідно до ст.16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" здійснюється, виходячи із рівня 85 грн., а у рішенні Жовтневого районного суду м.Луганська вказано, що військовослужбовцю Кірян С.М. виплачено страхове відшкодування з державного обов’язкового особистого страхування у сумі 2 550,00 грн., таким чином у відповідача відсутня заборгованість щодо сплати страхових платежів з державного обов’язкового особистого страхування перед позивачем, які були встановлені Державним бюджетом України на 2005 рік.

Відповідно до ухвали апеляційного господарського суду від 09.06.2009 сторонами надані документи.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін, враховуючи доводи відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів встановила наступне.

Позивачем подано позов до суду першої інстанції про стягнення з відповідача заборгованості у сумі 83 373,78 грн. на підставі ст.13 Закону України "Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України" № 2235-Х11 від 26.03.1992, ст.16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", постанови Кабінету Міністрів України № 488 від 19.08.1992 "Про Умови державного обов’язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов’язаних, призваних на збори, і порядок виплат їм та членам їх сімей страхових сум", постанови Кабінету Міністрів України № 59 від 29.06.1991 про затвердження Положення про порядок і умови державного обов’язкового особистого страхування осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ України"

Із матеріалів справи не вбачається того, що позивачем у порядку ст.22 ГПК України повністю було змінено підстави позовних вимог та у протоколах судових засідань, ухвалах суду, рішенні не вказано про розгляд судом заяви позивача про зміну підстав усіх своїх позовних вимог.

04.03.2009 позивачем надано суду першої інстанції уточнення позовних вимог, у якому позивач зазначив, що оскільки відповідач не надав йому документів на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 59, а Кір’ян С.М. в судовому порядку довів правомірність вимог, то позивач вважає, що на підставі ст.623 ЦК України відповідач повинен відшкодувати і судові витрати у розмірі 776,44 грн.

Зі змісту уточнення видно, що вказана підстава – ст.623 ЦК України, стосується лише позовних вимог про стягнення 776,44 грн. судових витрат.

Згідно із ч.ч.1, 2 ст.352 ГК України страхування – це діяльність спеціально уповноважених державних організацій та суб’єктів господарювання (страховиків), пов’язана з наданням страхових послуг юридичним особам або громадянам (страхувальникам) щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування подій, за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати страхувальниками страхових платежів; страхування може здійснюватися на основі договору між страхувальником і страховиком (добровільне страхування) або на основі закону (обов’язкове страхування).

В ч.3 ст.353 ГК України встановлено, що страхувальником у цьому Кодексі визначаються учасники господарських відносин, які уклали договори страхування із страховиками або є страхувальниками відповідно до закону.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Луганська від 17.03.2006 у справі № 2-3676/2006 позов Кір’яна С.М. до Національної акціонерної страхової компанії "Оранта" задоволено, стягнуто страхову суму в розмірі 77 644,32 грн., у зв’язку з невиплатою страхової суми по інвалідності на підставі довідки МСЕК № 0013201 від 14.11.2005, та в доход держави стягнуто судові витрати в розмірі 776, 44 грн. і встановлено, що Кір’ян С.М. був військовослужбовцем внутрішніх військ МВС України та на нього поширюється дія ч.4 ст.13 Закону України "Про внутрішні війська МВС України"; страховий випадок необхідно кваліфікувати по п.2-а Положення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 59 від 29.06.1991; страхову суму виплачує страховик - НАСК "Оранта" відповідно до п.2-а Положення про порядок й умови обов’язкового державного особистого страхування осіб рядового, начальницького й вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 59 від 29.06.1991, у редакції постанови Кабінету Міністрів України № 627-92-п від 19.11.1992, № 165 від 09.03.1995, № 206 від 22.03.1995, № 664 від 28.06.1997) страховик (НАСК "Оранта").

Апеляційна скарга на згадане рішення відхилена ухвалою Судової палати в цивільних справах апеляційного суду Луганської області від 22.05.2006, касаційна скарга відхилена ухвалою Апеляційного суду Київської області від 06.11.2007, а рішення обома апеляційними судами залишено без змін.

Згідно зі ст.35 ГПК України рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов’язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.

Відповідно до п.1 постанови Кабінету Міністрів Української РСР "Про порядок і умови державного обов’язкового особистого страхування осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ республіки" від 29.06.1991 № 59 зі змінами, чинній до прийняття постанови КМ №707 від 12.05.2007, з 01.01.1991 запроваджено державне обов’язкове особисте страхування осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ республіки, яке здійснюється Головним управлінням державного страхування УРСР.

Згідно із п.3 постанови Кабінету Міністрів України від 07.09.1993 № 709 "Про створення Національної акціонерної страхової компанії "Оранта" остання є правонаступником щодо майнових прав та обов’язків Української державної страхової комерційної організації.

В п.1 Положення про порядок і умови державного обов’язкового особистого страхування осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ України вказано, що страхові платежі з державного обов’язкового особистого страхування осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ, джерелом яких є кошти державного бюджету, включаючи витрати страховиків, уповноважених для здійснення цього виду страхування, на його проведення в розмірі 6 відсотків загальної суми цих платежів, вносяться МВС на спеціальний рахунок страховиків, уповноважених для здійснення цього виду страхування; МВС здійснює розрахунки з страховиками, уповноваженими для здійснення цього виду страхування, централізовано щомісяця до 25 числа з розрахунку 1/12 річної потреби.

Відповідно до п.3 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції, податкової міліції" від 12.05.2007 № 707 встановлено Міністерству внутрішніх справ завершити виплату страхової суми та одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції, що повинні бути нараховані до 1 січня 2007 року.

Відповідач матеріалами справи не довів того, що стягнута за рішенням згаданого районного суду від 17.03.2006 з позивача страхова сума була перерахована позивачу.

Посилання відповідача у письмовому поясненні, наданому суду 26.06.2009, на скасування з 01.01.2007 Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у редакції Закону України № 328 –У від 03.11.2006, обов’язкового державного особистого страхування військовослужбовців, укладення у зв’язку з цим сторонами договору № 08-03-21/283-06/67 від 20.12.2006, яким визначили суму страхових платежів, яку страхувальник зобов’язаний перерахувати позивачу для остаточних розрахунків; складенням актів звірок станом на 01.01.2007 та на 31.07.2007, за якими заборгованість позивача перед відповідачем становить 374 472,98 грн. та 387,93 грн., відповідно, не спростовують наявність у відповідача заборгованості по сплаті страхового платежу, стягнутого з позивача за рішенням зазначеного районного суду від 17.03.2007, враховуючи наступне.

Як вбачається зі змісту договору № 08-03-21/283-06/67 про проведення державного обов’язкового особистого страхування військовослужбовців внутрішніх військ МВС України, укладений сторонами, цей договір стосується виплат за умов страхування, передбачених у п.2 договору та, крім того, згідно із п.7.1 договору, цей договір набуває чинності з дня підписання сторонами, тобто з 20.12.2006, в договорі не передбачено перерахування страхових платежів, стягнутих за рішенням суду до дня підписання договору.

Якщо вважати акт звірки взаємних розрахунків побіжним доказом, то навіть останній із зазначених відповідачем, акт звірки станом на 31.07.2007 не відображає стан розрахунків по спірній сумі, оскільки станом на 06.11.2007 вимоги по цій сумі ще оспорювались позивачем у Апеляційному суді Київської області. Також із довідки виплачених та невиплачених страхових сум в НАСК "Оранта" в 2007 році по військовослужбовцям внутрішніх військ станом на 01.07.2007, підписаній головним бухгалтером позивача та начальником фінансово-економічного управління відповідача, видно, до спірна сума не була врахована.

Згідно із ч.3 ст.11 ЦК України цивільні права та обов’язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Отже, позовні вимоги про стягнення заборгованості по страховому платежу з урахуванням 6%, всього у сумі 82 600,34 грн., є такими, що відповідають вимогам законодавства та підтверджені матеріалами справи.

Згідно із ч.1 ст.623 ЦК України боржник, який порушив зобов’язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Однак, як вбачається із рішення Жовтневого районного суду міста Луганська від 17.03.2006, причиною позову було те, що позивач не врахував і не виплатив Кір’яну С.М. страхову суму по інвалідності на підставі довідки МСЕК № 0013201 від 14.11.2005. У судовому засіданні представник страхової компанії наполягала на тому, що сума страхового відшкодування нарахована та виплачена правильно; у подальшому рішення районного суду позивачем оскаржувалось, з посиланням на порушення вимог процесуального права, невідповідності висновків суду матеріалам справи, неповного з’ясування судом обставин, які мають значення для справи.

Таким чином із матеріалів справи вбачається, що судовий спір виник з вини страхової компанії; із згаданих рішення та ухвал судів не видно, що причиною доведення спору до суду було ненадання якихось матеріалів страховій компанії, на що посилається позивач.

Отже, підстави для покладення збитків, спричинених сплатою судових витрат, на відповідача відсутні.

Із висновком суду першої інстанції немає підстав погодитись, як із таким, що не грунтується на нормах законодавства, регулюючого порядок та умови державного обов’язкового страхування.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, у зв’язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає зміні.

Керуючись ст.ст.99, 101, 103 – 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2009 у справі № 29/444 змінити, виклавши резолютивну частину в наступній редакції:

"Позов задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України (03151, м.Київ, вул. Народного ополчення, 9-А; р/р № 35213001003374 в Державному казначействі України, МФО 8201172; код ЗКПО 08803498) на користь Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" (01015, м. Київ, вул. Січневого повстання, 34-В, р/р № 26501009300337 в БТА Банк, МФО 321723, ЄДРПОУ 00034186) 82 600 грн. 34 коп. заборгованості.

В решті частини позову відмовити."

2.Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

3.Справу № 29/444 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя

Судді

23.07.09 (відправлено)