Ухвала суду № 42200917, 16.12.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 грудня 2014 року м. Київ К/9991/19164/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах Сумської області Державної податкової служби

на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2011 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2012 року

у справі № 2а-1870/5069/11

за позовом Приватного акціонерного товариства «Сумимостобуд»

до Державної податкової інспекції у м. Сумах Сумської області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Сумимостобуд» (далі - ПрАТ «Сумимостобуд»; позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Сумах Сумської області Державної податкової служби (далі - ДПІ у м. Сумах Сумської області ДПС; відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000722305/0/53848 від 06 липня 2011 року та № 0000732305/0/53850 від 06 липня 2011 року.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2012 року, адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000722305/0/53848 від 06 липня 2011 року. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, ДПІ у м. Сумах Сумської області ДПС, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2011 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2012 року.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи в межах доводів касаційної скарги відповідно до статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку ПрАТ «Сумимостобуд» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2008 року по 31 березня 2011 року, за результатами якої складено акт № 4158/2305/21118361/51 від 10 червня 2011 року.

На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом, зокрема, прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000722305/0/53848 від 06 липня 2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 188 149,00 грн. (150 519,00 грн. - основний платіж, 37 630,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення товариством підпункту 7.8.2 пункту 7.8 статті 7 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР) у зв'язку з невиконанням як емітентом корпоративних прав обов'язку з нарахування та виплати дивідендів його акціонерам з чистого та нерозподіленого прибутку за 2009 рік, що призвело до несплати до бюджету авансового внеску з податку на прибуток, нарахованого на суму дивідендів за визначеною ставкою податку.

Визнаючи протиправним та скасовуючи названий акт індивідуальної дії, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до підпункту 7.8.2 пункту 7.8 статті 7 Закону № 334/94-ВР крім випадків, передбачених підпунктом 7.8.5 цього пункту, емітент корпоративних прав, який приймає рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), нараховує та вносить до бюджету авансовий внесок з податку на прибуток у розмірі ставки, встановленої пунктом 10.1 статті 10 цього Закону, нарахованої на суму дивідендів, призначених для виплати, без зменшення суми такої виплати на суму такого податку. Зазначений авансовий внесок вноситься до бюджету до/або одночасно із виплатою дивідендів.

У разі виплати дивідендів у формі, відмінній від грошової (крім випадків, передбачених підпунктом 7.8.5 цього пункту), базою для нарахування авансового внеску згідно з абзацом першим цього підпункту є вартість такої виплати, розрахована за звичайними цінами.

Отже, в силу вимог наведеної норми юридичним фактом, з яким Закон № 334/94-ВР пов'язує виникнення у платника обов'язку з нарахування та сплати до бюджету авансового внеску з податку на прибуток на суму дивідендів, є прийняття таким платником рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам).

А відтак, враховуючи те, що в даному випадку відповідне рішення загальними зборами акціонерів товариства не приймалось, а прибуток за 2009 рік направлено на розвиток виробництва, що, зокрема, відображено відповідачем в акті перевірки № 4158/2305/21118361/51 від 10 червня 2011 року, підстави для перерахування позивачем до бюджету авансового платежу відсутні.

Доводи контролюючого органу про обов'язковість виплати позивачем дивідендів обґрунтовано відхилено попередніми судовими інстанціями, адже статтею 41 Закону України від 19 вересня 1991 року № 1576-XII «Про господарські товариства» передбачено, що вищим органом акціонерного товариства є загальні збори товариства.

До компетенції загальних зборів, відповідно до пункту «д» частини 5 статті 41 цього Закону (в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 27 квітня 2010 року № 2154-VI «Про Державний бюджет України на 2010 рік» (далі - Закон № 2154-VI)), належить, зокрема, затвердження порядку розподілу прибутку, строку та порядку виплати частки прибутку (дивідендів), визначення порядку покриття збитків.

Аналогічне за змістом правове регулювання встановлено і пунктами 12, 15 частини 2 статті 33 Закону України від 17 вересня 2008 року № 514-VI «Про акціонерні товариства» (в редакції, чинній до внесення змін Законом № 2154-VI), відповідно до яких до виключної компетенції загальних зборів належить розподіл прибутку і збитків товариства, затвердження розміру річних дивідендів.

Зміни, внесені до наведеного Закону пунктом 11 розділу VII «Прикінцеві положення» Закону № 2154-VI, згідно з якими виплата дивідендів здійснюється господарським товариством з чистого прибутку у звітному році та/або нерозподіленого прибутку в розмірі не менше 30 відсотків, Рішенням Конституційного Суду України від 30 листопада 2010 року № 22-рп/2010 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), а тому посилання відповідача на зазначену неконституційну норму Закону не можна визнати обґрунтованим.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Сумського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2011 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2012 року в частині задоволення позову такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах Сумської області Державної податкової служби відхилити, а постанову Сумського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2011 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2012 року в частині задоволення позову залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.