Ухвала суду № 42194500, 23.12.2014, Апеляційний суд Закарпатської області

У Х В А Л А

Іменем України

23 грудня 2014 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:

головуючої - суддів Кожух О.А..

суддів - Леска В.В., Чужі Ю.Г.

при секретарі - Марчишак Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача ПАТ КБ "ПриватБанк" на заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду від 25 вересня 2014 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмети іпотеки та виселення,-

в с т а н о в и л а :

Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі по тексту - Банк) подало апеляційну скаргу на заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду від 25 вересня 2014 року, яким у задоволенні його позову до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення - відмовлено.

В апеляційній скарзі просить рішення суду скасувати, як таке що винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення даного позову. На обґрунтування апеляційної скарги посилається на безпедставність застосування судом Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", звертає увагу на те, що відповідач порушив умови кредитного договору, а відтак згідно приписів ЦК України та Закону України «Про іпотеку» наявні всі підстави для задоволення позову.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне в її задоволенні відмовити з наступних підстав.

Встановлено, що 28.03.2007 року між Банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, згідно якого остання отримала кредит в сумі 36000 доларів США на споживчі цілі під 11.04 % річних з кінцевим терміном повернення 27.03.2017 року (а.с.19-23), а у 2008 році відповідачем ОСОБА_1 було додатково отримано у кредит ще 25000 доларів США. З метою забезпечення виконання зобов'язань по даному кредитному договору 29.08.2007 між Банком та відповідачами - ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 .укладено іпотечний договір, предметом якого стало належне відповідачам на праві спільної сумісної власності нерухоме майно, а саме: квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.28-33). Своїх зобов'язань за кредитним договором ОСОБА_1 не виконувала належним чином, внаслідок чого виникла заборгованість, яка згідно розрахунку Банку станом на 06.11.2012 складала 108149,61 доларів США (864115.39 грн.), з яких: 60412,88 доларів США - заборгованість за кредитом, 21762,45 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом, 3731,80 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом, 17062,70 доларів США - пеня, 31,29 доларів США - штраф (фіксована частина) та 5148,49 доларів США - штраф (процентна складова).

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні даного позову з підстав, передбачених Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (далі по тексту - Закон №1304-VII).

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, так як він ґрунтується на нормах матеріального права.

07 червня 2014 року набув чинності Закону України N 1304-VII "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", і п.1 ч.1 цього Закону передбачено, що протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом іпотеки згідно із ст. 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті за умовами, що: таке нерухоме житлове майно використовується за місцем постійного проживання позичальника (майнового поручителя) або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно, і загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Кредит, отриманий, ОСОБА_1 є споживчим та укладений в іноземній валюті; площа квартири, яка є предметом іпотеки менше 140 кв.м. (загальна площа квартири становить 53,80 кв.м.). Ця квартира відповідачами була приватизована згідно з Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» (а.с.34-35). Квартира є постійним місцем проживання відповідачів ОСОБА_2 (де вона була зареєстрована і на час укладення Договору Іпотеки) та ОСОБА_1 (її місце проживання в АДРЕСА_1 зареєстровано з 01.02.2014, а.с. 102). Згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, іншого нерухомого майна у власності відповідачів - немає (а.с.104-112). ОСОБА_3 зареєстрований і проживає в АДРЕСА_1 (де була зареєстрована ОСОБА_1 на час укладення Договору іпотеки), проте згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ця квартира належить ОСОБА_5 (а.с.105).

Відповідно до ст. 4 Закону N 1304-VII протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Відповідно до ст. 39 Закону України "Про іпотеку" у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються, зокрема, загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки.

Банк просив стягнути заборгованість, в тому числі, 17062,70 доларів США - пеня, 31,29 доларів США - штраф (фіксована частина) та 5148,49 доларів США - штраф (процентна складова).

Відповідно до ст. 3 Закону N 1304-VII, цей Закон втрачає чинність з дня набрання чинності законом, який врегульовує питання особливостей погашення основної суми заборгованості, вираженої в іноземній валюті, порядок погашення (урахування) курсової різниці, що виникає у бухгалтерському та/або податковому обліку кредиторів та позичальників, а також порядок списання пені та штрафів, які нараховуються (були нараховані) на таку основну суму заборгованості.

Таким чином, після прийняття відповідного закону, яким буде врегульовано порядок погашення основної суми заборгованості, порядок погашення (урахування) курсової різниці, а також порядок списання пені та штрафів, які нараховуються (були нараховані) на основну суму заборгованості, загальний розмір вимог Банку та їх складові будуть відрізнятись від заявлених в цій справі.

А тому колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову Банку на підставі Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті". Оскільки не підлягає задоволенню вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки, не може бути задоволена і вимога про виселення відповідачів з квартири, яка предметом іпотеки.

Посилання апелянта на те, що позов подано до набрання чинності вищевказаним законом до уваги не береться як безпідставне.

Зважаючи на викладене, судова колегії вважає, що підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає. Рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду. Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 304, п.1 ч.1 ст. 307, 308, 313, п.1 ст. 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - відхилити.

Заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду від 25 вересня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з дня її постановлення і може бути оскаржена в касаційному порядку на протязі двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуюча

Судді