Ухвала суду № 42165443, 25.12.2014, Апеляційний суд Київської області

Справа № 372/693/14-ц Головуючий у І інстанції Мора О.М.Провадження № 22-ц/780/6007/14 Доповідач у 2 інстанції ІвановаКатегорія 19 25.12.2014

УХВАЛА

Іменем України

25 грудня 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого - Іванової І.В.

суддів - Олійника В.І., Сліпченка О.І.

при секретарі - Петленко І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 09 вересня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: ОСОБА_4, про визнання недійсним договору купівлі-продажу,-

в с т а н о в и л а :

У лютому 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання договору купівлі продажу автомобіля недійсним, в обґрунтування якого зазначав, що 28.02.2009 року між ним та відповідачкою ОСОБА_2 було укладено шлюб, під час якого 02.05.2012 року подружжям було придбано автомобіль марки «Рено Трафік» 2006 року випуску реєстраційний номер НОМЕР_1 та здійснено його реєстрацію на ім'я відповідачки ОСОБА_2

Далі позивач зазначив, що відповідачка ОСОБА_2 без його згоди 23.07.2013 року відчужила автомобіль, який є спільною сумісною власністю подружжя відповідачу ОСОБА_5, уклавши договір купівлі - продажу спірного автомобіля.

Таким чином, позивач посилаючись на те, що автомобіль який є предметом спірного договору купівлі-продажу є об'єктом спільної сумісної власності подружжя у зв'язку з чим не міг бути відчужений без його згоди, просив визнати недійсним договір купівлі - продажу спірного автомобіля.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 09 вересня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду позивач подав апеляційну скаргу, просить скасувати рішення та ухвалити нове про задоволення позову.

Посилається, що суд не врахував положення ст.65 Сімейного Кодексу України що у разі укладення одним із подружжя без згоди іншого договору він повинен бути визнаний недійсним.

Заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення учасників, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до наступного.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими Доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в задоволені позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Судова колегія вважає, що у даному випадку вказані вимоги закону судом першої інстанції в повному обсязі не виконані.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що кошти в розмірі 15000 доларів США, за які був придбаний предмет спірного договору купівлі-продажу, не є спільною сумісною власністю подружжя.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він не відповідає вимогам матеріального закону.

З матеріалів справи вбачається, що сторони, позивач ОСОБА_1 та відповідачка ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 28.09.2009 року (а. с. 15).

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 03 жовтня 2013 року шлюб між цими сторонами було розірвано (а. с. 28-33).

Під час шлюбу, 05.05.2012 року сторонами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було придбано автомобіль марки «Рено Трафік», 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, вартістю 15000 доларів США, який зареєстровано на відповідачку ОСОБА_2

Зазначені кошти були позичені відповідачкою у ОСОБА_6

23.07.2013 року відповідачка ОСОБА_2 відчужила спірний автомобіль відповідачу ОСОБА_5, що підтверджується довідкою-рахунком від 23.07.2013 року № 917338 (а.с. 16).

Рішенням апеляційного суду Київської області від 16 грудня 2013 року було скасовано рішення Обухівського районного суду Київської області від 03 жовтня 2013 року в частині задоволення вимог ОСОБА_2 про визнання за нею права особистої власності на спірний автомобіль і в цій частині ухвалено нове рішення про відмову в позові (а.с.33).

Таким чином, апеляційним судом встановлено, що спірний автомобіль не є особистою власністю відповідачки ОСОБА_2

Зазначені обставини підтверджені матеріалами справи та фактично не заперечуються сторонами.

Частиною 1 ст. 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦК України розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.

Згідно з ч. 1 ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

Частиною 2 ст. 65 цього Кодексу передбачено, що при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого із подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально посвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язок для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використовується в інтересах сім'ї.

Положеннями ч. 1 ст. 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою і шостою ст. 203 ЦК України, зокрема правочин не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції на порушення вимог ст. ст. 212-214 ЦПК України не надав належної оцінки обставинам справи про те, що спірний автомобіль був спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2, та не врахував, що згідно з вимогами закону вчинені одним із подружжя договори, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договори стосовно цінного майна, мають бути укладені за згодою другого із подружжя.

Таким чином, оскільки проданий автомобіль є цінним майном та угода на його відчуження потребує письмової згоди іншого із подружжя, а таку згоду позивач не надавав, колегія суддів погоджується з доводами апелянта про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, що має суттєве значення для правильного вирішення спору і в силу ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення із ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Згідно ч. 5 ст. 88 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на це, оскільки позовні вимоги задоволено, судові витрати слід стягнути з відповідачів.

Керуючись ст.ст. 309,314,316 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,-

В и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 09 вересня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу автомобіля марки «Рено-трафік», 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2, від 23.07.2013 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

Стягнути з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3, з кожного на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 182 (сто вісімдесят два) грн. 70 коп.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий :

Судді :