Ухвала суду № 42161519, 22.12.2014, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 0907/2-535/2011

Провадження № 22-ц/779/2603/2014

Категорія 47

Головуючий у 1 інстанції Шамотайло О.В.

Суддя-доповідач Матківський Р.Й.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2014 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого: Матківського Р.Й.

суддів: Ковалюка Я.Ю., Шалаути Г.І.

секретаря Бойчука Л.М.

з участю апелянта - ОСОБА_2, відповідача - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_8, треті особи без самостійних вимог на стороні відповідача - Івано-Франківська міська рада, Орган опіки і піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та встановлення порядку користування нею, зобов'язання знести самочинно встановлений гараж, з апеляційною скаргою ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду від 11 листопада 2014 року,-

в с т а н о в и л а :

У грудні 2009 року позивачі звернулися з даним позовом та після зміни предмета позову зменшили позовні вимоги, просили розділити земельну ділянку для обслуговування прибудинкової території будинку АДРЕСА_1 між власниками квартир пропорційно до частки у власності будинку; закріпити за власником квартири №1 загальною площею 35,7 кв.м земельну ділянку призначену для обслуговування прибудинкової території площею 85, 88 кв.м, закріпити за власником квартири №2 загальною площею 22 кв.м земельну ділянку для обслуговування прибудинкової території площею 52,9 кв.м, закріпити за власником квартири №3 загальною площею 21, 7 кв.м земельну ділянку для обслуговування прибудинкової території площею 51,22 кв.м, закріпити за власником квартири №1 загальною площею 35, 7 кв. м та власником квартири №3 загальною площею 21,7 кв.м земельну ділянку для обслуговування прибудинкової території площею 4,67 кв.м, встановити межі земельних ділянок, які слугують для обслуговування прибудинкової території квартир АДРЕСА_1 згідно третього варіанту розподілу земельної ділянки, запропонований у додатку до висновку №В-494 від 17 жовтня 2012 року.

Заявлені вимоги позивачі обґрунтували тим, що їм на праві власності в рівних частках належить квартира АДРЕСА_1, яка розташована на земельній ділянці площею 0,319 га, призначеної для обслуговування будинку, яка знаходиться у їх спільному користуванні. Відповідачі є власниками квартир №1 та №2 зазначеного будинку, з якими у них виник спір щодо порядку користування прибудинковою територією через те, що ОСОБА_3 перешкоджає вільно користуватися земельною ділянкою. Позивачі вважають, що оскільки усі три квартири перейшли у власність жильцям, тому відповідно до ст.120 ЗК кожному пропорційно до часток у будинку повинна перейти у власність і земельна ділянка площею 0,319 га, призначена для обслуговування будинку. Саме з цієї підстави позивачі і змінили предмет позову замість встановлення порядку користування спільною земельною ділянкою.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 11 листопада 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

На дане рішення ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу, просять його скасувати та ухвалити нове про задоволення їх позовних вимог.

Апелянти у скарзі зазначають, що при вирішенні справи суд допустив порушення норм процесуального права, неправильно застосовано норми матеріального права, його висновки суду не відповідають обставинам справи.

Суд не дав належної оцінки тому, що будинок АДРЕСА_1 з трьома власниками знаходиться на земельній ділянці площею 0,0319 га (319 кв.м), з яких під будинком - 0,0129 га (129 кв.м), а 0,0190 га (190 кв.м) є земельною ділянкою, яка призначена для обслуговування будинку. Всі три квартири мають окремі входи і потребують вільного належно виділеного доступу до квартири по прибудинковій території. Відповідач ОСОБА_3 після того як придбав квартиру №2 захопив більшу територію земельної ділянки, тоді як всі три квартири будинку мають окремі входи і потребують вільного належно виділеного доступу до квартир по прибудинковій території.

Оскільки всі квартири в будинку приватизовані і для усунення подальших земельних спорів між власниками квартир необхідно розмежувати прибудинкову земельну ділянку за власниками квартир пропорційно займаної площі та встановити межі земельних ділянок, які будуть закріплені за квартирами будинку №1 згідно третього варіанту розподілу земельної ділянки, згідно якого власник квартири №1, загальною площею 35, 7 кв.м має право отримати 85,88 кв.м земельної ділянки для обслуговування прибудинкової території. Посилання в рішенні, що позивачі в установленому порядку не зверталися до органу місцевого самоврядування для вирішення спору є безпідставним та спростовується наявною в матеріалах справи відповіддю Управлінням Держкомзему.

Вислухавши суддю-доповідача, апелянта ОСОБА_2, яка вимоги скарги підтримала, відповідача ОСОБА_3, та у інтересах ОСОБА_8, який вимоги скарги не визнав, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачі, і відповідачі є користувачами спільної земельної ділянки площею 0,319 га, призначеної для обслуговування трьохквартирному будинку, тому на підставі ст.. 42 ЗК не мають права на передачу цієї ділянки у власність та у зв'язку з цим проводити її поділ.

Згідно ст.ст. 11, 57, 60 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами та іншими учасниками процесу доказів. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Судом встановлено, що ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2 на праві власності в рівних частинах належить квартира АДРЕСА_1, що знаходиться на земельній ділянці площею 0,319 га, яка знаходиться у їх спільному користуванні. Власниками квартири №1 є ОСОБА_6 та ОСОБА_7

ОСОБА_8 на підставі договору дарування від 05 вересня 2012 року, посвідченого державним нотаріусом Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори є власником квартири АДРЕСА_2.

Рішенням Івано-Франківської міської ради від 26 вересня 2002 року будинок АДРЕСА_1 знято з балансу ЖЕО -8 та передано у власність жильцям. Земельна ділянка, щодо якої виник спір є частиною земельної ділянки житлової забудови, на якій розташований трьохквартирний житловий будинок, що належав до державного житлового фонду, вважається прибудинковою територією багатоквартирного житлового будинку, не перебувала у користуванні чи власності окремих громадян і рішення з приводу її розмежування міською радою не приймалося.

Згідно правової позиції ВСУ, викладеної у рішенні від 04 червня 2008 року під прибудинковою територією слід розуміти встановлену за проектом поділу території мікрорайону (кварталу) та проектом забудови земельну ділянку багатоквартирної не садибної житлової забудови, необхідну для розміщення і обслуговування жилого будинку та пов'язаних з ним господарських і технічних будівель і споруд, тобто нею є територія під жилим будинком, проїзди та тротуари, озеленені ділянки та ігрові майданчики, майданчики для відпочинку, занять спортом, тимчасового зберігання автомобілів жителів будинку, для господарських цілей та інші території, пов'язані з утриманням і експлуатацією будинку.

У разі приватизації громадянами квартир у такому будинку земельна ділянка як така, що входить у житловий комплекс, може передаватися безоплатно у власність або надаватися у користування лише об'єднанню співвласників будинку, створеному відповідно до ЗУ « Про ОСББ» в порядку, передбаченому постановою КМУ від 11 жовтня 2002 року №1521 «Про реалізацію ЗУ «Про ОСББ» (пд.. «д» п. 18 постанови Пленуму ВСУ від 16 квітня 2005 року №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ»).

Цільове призначення земель - це встановлені законодавством порядок, умови та межі використання земель для конкретних цілей відповідно до їх категорій. Однією з таких категорій є землі житлової та громадської забудови, до яких належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель та споруд, інших об'єктів загального користування відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою, дотримання державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови. (п. «б» ч. 1 ст. 19, ст. ст. 38, 39 ЗК України ).

Згідно ч.ч.1,2,3 ст. 42 ЗК України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками, тому суд першої інстанції правильно визначив сторін по справі спільними землекористувачами.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в абз. 4 п. 19 постанови від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», при приватизації громадянами одно- або багатоквартирного будинку державного житлового фонду порядок користування закріпленою за ним прибудинковою територією згідно з п. 5 ст. 10 Закону України від 19 червня 1992 року № 2482-XII «Про приватизацію державного житлового фонду» здійснюється в порядку та на умовах, передбачених ч. 3 ст. 42 ЗК України.

Якщо до вирішення судом спору між співвласниками жилого будинку розмір часток у спільній власності на земельну ділянку, на якій розташовані будинок, господарські будівлі та споруди, не визначався або вона перебувала у користуванні співвласників і ними не було досягнуто угоди про порядок користування нею, суду при визначенні частини спільної ділянки, право на користування якою має позивач (позивачі), слід виходити з розміру його (їх) частки у вартості будинку, господарських будівель та споруд на час перетворення спільної сумісної власності на спільну часткову чи на час виникнення останньої.

Звертаючись до суду з позовом у 2009 році позивачі просили встановити порядок користування прибудинковою земельною ділянкою, однак після зміни предмета позову у червні 2014 року просили на підставі ст.120 ЗК кожному пропорційно до часток у будинку передати у власність земельну ділянку.

Тому, суд встановивши призначення земельної ділянки, право кожного співвласника на її користування правильно відмовив у задоволенні позову.

При вирішенні позовних вимог судом правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано оцінку доводам сторін.

Викладені доводи апеляційної скарги перевірені апеляційним судом і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело, або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 218, 307, 308, 313-315 ЦПК України колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 11 листопада 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий Р.Й. Матківський

Судді Я.Ю. Ковалюк

Г.І. Шалаута