Рішення № 42153325, 14.11.2014, Апеляційний суд Закарпатської області

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

14 листопада 2014 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Закарпатської області в складі

головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.

суддів ЧУЖІ Ю.Г., КОЖУХ О.А.

при секретарі МАРЧИШАКУ Ю.М.

за участю представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна»» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди в порядку регресу, за апеляційною скаргою ПрАТ СК «Провідна» на рішення Воловецького районного суду від 9 липня 2014 р., -

в с т а н о в и л а :

ПрАТ СК «Провідна» 03.09.2013 звернулося до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_1 і мотивувало його наступним. 07.02.2011 позивач уклав із відповідачем договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу (страховий поліс № АА/1445430). 23.02.2012 на 751 кілометрі автодороги Київ-Чоп з вини ОСОБА_1, який керував автомобілем НОМЕР_1, сталася дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої був пошкоджений належний потерпілому в ДТП ОСОБА_3 малотонажний фургон марки «Мерседес-Бенц», д/н НОМЕР_2. Постановою Свалявського районного суду від 06.04.2012 встановлено вину ОСОБА_1 у ДТП, а також те, що винний залишив місце пригоди. На підставі відповідних документів ПрАТ СК «Провідна» виплатила ОСОБА_3 страхове відшкодування в розмірі 21265,26 грн.

Посилаючись на ці обставини та на передбачене ст. 38 п. 38.1. пп. 38.1.1. в) Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» й іншими нормами законодавства право пред'явити позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, якщо він після ДТП за його участю самовільно залишив місце пригоди, позивач просив стягнути на його користь з відповідача 21265,26 грн як відшкодування матеріальної шкоди в порядку регресу та покласти на відповідача судові витрати.

Рішенням Воловецького районного суду від 09.07.2014 у позові відмовлено.

Позивач порушує в апеляції питання про скасування рішення суду та задоволення позову. Вказує на незаконність та необґрунтованість рішення суду, який, як вважає апелянт, з надуманих причин ухилився від оцінки наявних у справі доказів по суті, тоді як позивачем були подані належні та допустимі докази в обсязі та у формі, що давали достатні підстави для задоволення позову.

У письмових запереченнях на апеляцію відповідач вказує на її необґрунтованість, просить скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2, який апеляцію не визнав, розглянувши справу за правилами ст. 305 ч. 2 ЦПК України у відсутність інших учасників процесу, обговоривши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в сукупності, суд приходить до такого.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що позов не було доведено належними і допустимими доказами. Однак, погодитись із таким рішенням не можна, оскільки своїх висновків суд дійшов унаслідок неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Спірні правовідносини регулюються нормами ЦК України та іншого законодавства щодо зобов'язань і страхування у редакції, чинній на час укладення договору, відповідно до яких:

страховик здійснює страхову виплату страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката), в т.ч., страховик має право здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків (ст. 979, ст. 990 ч. 1 ЦК України, ст. 16 ч. 1 Закону України «Про страхування», ст.ст. 6, 17, ст. 21 п. 21.1., ст.ст. 22, 35-37 «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (Закон № 1961-IV));

шкода, завдана неправомірними діями майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, така особа звільняється від відшкодування лише якщо доведе, що шкоди завдано не з її вини (ст. 1166 ч.ч. 1, 2 ЦК України);

страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він після дорожньо-транспортної пригоди самовільно залишив місце пригоди (ст. 1191 ч. 1 ЦК України, ст. 38 п. 38.1. пп. 38.1.1. в) Закону № 1961-IV).

Встановлено, що 23.02.2012 на 751 кілометрі автодороги Київ-Чоп з вини ОСОБА_1, який керував автомобілем НОМЕР_1, сталася дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої був пошкоджений належний потерпілому в ДТП ОСОБА_3 малотонажний фургон марки «Мерседес-Бенц», д/н НОМЕР_2. Довідкою ВДАІ Свалявського РВ УМВС України в Закарпатській області № 8976274 зафіксовано, що на місці ДТП знаходилися лише автомобіль НОМЕР_3, та його водій ОСОБА_3, а інший транспортний засіб з місця ДТП зник (а.с. 7). Вина ОСОБА_1 у ДТП встановлена постановою Свалявського районного суду від 06.04.2012, залишеною без змін постановою Апеляційного суду Закарпатської області від 27.07.2012, якою останнього притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та встановлено, що ОСОБА_1 після зіткнення автомобілів залишив місце ДТП (а.с. 6, 27).

На момент ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 як власника наземного транспортного засобу була застрахована у ПрАТ СК «Провідна», відповідно до страхового полісу № АА/1445430 від 28.02.2011 ліміти відповідальності страховика були встановлені за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю потерпілого, у розмірі 100000,00 грн, за шкоду, заподіяну майну потерпілого, 50000,00 грн, франшиза по відшкодуванню майнової шкоди - 510,00 грн (а.с. 45). Поліс зареєстровано в базі даних МТСБУ (а.с. 44). Оригінал страхового полісу, що знаходиться у відповідача, був оглянутий апеляційним судом, копію з оригіналу приєднано до справи.

Зі змісту документів убачається, що часом початку дії договору страхування як в оригіналі, так і в копії полісу визначено «00 годин 00 хвилин 28/02/2011», проте, строк дії договору визначено в оригіналі документа: «до 27/02/2012 включно», а в копії, що на а.с. 45, «до 28/02/2012 включно». У цьому зв'язку суд констатує, що за правилами ст. 251 ч. 3, ст. 252 ч. 1, ст. 254 ч. 1 ЦК України та з урахуванням конкретного визначення у договорі страхування моменту початку його дії, яким є 00 годин 00 хвилин 28.02.2011, та вказівки на включення до строку дії договору указаної в ньому кінцевої дати, річний строк дії договору закінчився о 24 годині 00 хвилин 27.02.2012, вказівка у копії полісу на 28.02.2012 як на останній день дії договору помилкова. На ці розбіжності вказував представник відповідача в апеляційному суді, утім на суть спору вони не впливають: ніким не заперечується, що страховий випадок незалежно від розбіжності щодо дати закінчення дії договору мав місце в межах строку дії договору; правомірність правочину презюмується (ст. 204 ЦК України), судовим порядком його дійсність не оспорювалася, відтак договір є обов'язковим до виконання (ст. 629 ЦК України).

27.02.2012 ОСОБА_3 звернувся до ПрАТ СК «Провідна» із заявою № 0701/39/1930 про виплату страхового відшкодування по збитку, спричиненому вищезгаданою ДТП (а.с. 5). На замовлення страховика суб'єктом оціночної діяльності ОСОБА_4 11.04.2012 був складений Звіт № 07-01/04/12 про оцінку вартості матеріального збитку, заподіяного ушкодженням транспортного засобу, яким станом на 23.02.2012 була визначена вартість матеріального збитку, спричиненого власнику транспортного засобу «Mercedes-benz Sprinter», д/н НОМЕР_2, у розмірі 21775,26 грн (а.с. 11-20). Страховий акт № 1 0701/39/1930/77903 був складений страховиком 08.05.2012, кінцевий розмір страхового відшкодування внаслідок пошкодження транспортного засобу був визначений у сумі 21265,26 грн (а.с. 9-10).

У справі наявні засвідчені позивачем копії «Ведомости № ВПТ-002063 от: 10.05.12 г. для выплаты средств страховых возмещений получателям за период: 08.05.12 - 10.05.12» на загальну суму 54751,12 грн (а.с. 104 та ін.), а також як засвідчені копії (а.с. 93 та ін.), так і примірник із оригіналами підписів службових осіб та відбитків печаток ПрАТ СК «Провідна» і ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» платіжного доручення від 11.05.2012 № 023088 (25817304) про перерахування до підрозділу ПАТ КБ «ПриватБанк» 54751,12 грн для виплати страхових відшкодувань (а.с. 103). Під № 1 у зазначеній відомості вказано отримувача страхового відшкодування ОСОБА_3, його реквізити, реквізити страхового поліса, страхової справи та суму коштів, перерахованих для виплати відшкодування ОСОБА_3 у розмірі 21265,26 грн, що входить до загальної суми коштів за відомістю. Наданою суду разом із платіжними документами довідкою ПАТ «ПриватБанк» стверджується, що страхове відшкодування в сумі 21265,26 грн було 17.05.2012 виплачене в системі «Массовые выплаты PrivatMoney» отримувачу ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 105).

Переказ коштів, здійснений страховиком із застосуванням платіжного доручення, відповідає положенням ст. 1 п.п. 1.6., 1.15., 1.24., 1.30., 1.32., 1.35., ст.ст. 13, 16, 17, 20, 21, ст. 22 п. 22.1. пп. 1, п.п. 22.4., 22.12. Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» у редакції, що була чинною на день ініціювання переказу. Позивач подав суду із заявою документи, окрім копії страхового полісу, у достатній для з'ясування їх змісту формі, а на вимогу суду подав копію страхового полісу у вигляді, придатному для читання (а.с. 45). Копія полісу, копії платіжних документів, на підставі яких був поданий позов та які є визнаначальними для вирішення справи, були засвідчені позивачем відбитками печатки ПрАТ СК «Провідна», штампами «копія вірна» та підписами, що загалом не суперечить п. 5.27 ДСТУ 4163-2003 «Вимоги до оформлювання документів», затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 07.04.2003 № 55, та вимогам частини 2 статті 64 ЦПК України. У подальшому суду був поданий примірник платіжного доручення від 11.05.2012 № 023088 (25817304) із оригіналами підписів та відбитків печаток. Належність копій, достовірність відповідних документів ніким не були спростовані.

ПрАТ СК «Провідна» пред'явило позов до ОСОБА_1 за місцем його проживання до Свалявського районного суду Закарпатської області. Справа розглядалася суддями цього суду до моменту її передачі ухвалою від 30.05.2014 до Воловецького районного суду на підставі ст. 25 ч. 3, ст. 116 ч. 1 п. 3 ЦПК України (а.с. 149). Під час розгляду справи Свалявським районним судом відповідач заперечував правильність визначення суб'єктом оціночної діяльності розміру матеріального збитку, спричиненого потерпілому ОСОБА_3, відповідно, заперечував і правильність визначення страховиком розміру страхового відшкодування. Відповідач заперечував факти виплати потерпілому страхового відшкодування та отримання коштів потерпілим. Реалізуючи свої процесуальні права, відповідач, його представник заявляли численні клопотання, які судом задовольнялися. Зокрема, за клопотанням відповідача були одержані вищевказані документи, що свідчать про перерахування страховиком коштів у рахунок виплати страхового відшкодування потерпілому, ухвалою суду від 22.11.2013 (а.с. 89) була призначена судова автотоварознавча експертиза для з'ясування питань щодо обставин ремонту пошкодженого автомобіля потерпілого, заміни запчастин тощо, її проведення було доручено фахівцям ЛНДІСЕ. 21.02.2012 експертна установа надіслала ОСОБА_1 датований цим днем рахунок № 172 на оплату вартості виконання експертизи в сумі 5004,80 грн (а.с. 109), кошти за рахунком не були сплачені, тому при листі від 31.03.2012 № 1522 ЛНДІСЕ повернув до суду справу без виконання ухвалим про призначення судової експертизи, провадження у справі було відновлено (а.с. 119, 120). Попри те, що факт і обставини безпосереднього отримання потерпілим коштів, перерахованих йому на сплату страхового відшкодування, не є предметом доказування в даній справі, 28.10.2012 у судовому засіданні ОСОБА_3 пояснив, що кошти отримав по системі «PrivatMoney» у відділенні ПАТ КБ «ПриватБанк» по вул. Головній в м. Сваляві (а.с. 69-70), що узгоджується з наявними у справі доказами.

Після передачі справи до Воловецького районного суду відповідач заявив про відкликання раніше поданих клопотань, що зафіксовано у журналі судового засідання за 09.07.2014 (а.с. 170-171), і заперечував позов з тих підстав, що, як він вважає, розмір страхового відшкодування не підтверджено належними документами, у справі немає доказів виплати потерпілому суми відшкодування, а особа, яка проводила оцінку завданої шкоди, недостатньо кваліфікована, висновки про розмір шкоди суперечать дійсним обставинам справи, що видно із доданих до справи копій фотографій зовнішнього огляду автомобіля. Суд погодився із такими доводами відповідача, крім того, обґрунтував своє рішення тим, що фотокопії поданих позивачем документів не читаються, вони не посвідчені згідно з вимогами закону, а відповідач не заявляв клопотання про витребування оригіналів документів, тому суд визнав, що подані позивачем фотокопії не є належними доказами в справі і не можуть підтверджувати обставини справи. Водночас суд не вказав у рішенні, яким вимогам закону щодо посвідчення документів не відповідають ті, що подані позивачем.

Особа на власний розсуд розпоряджається своїми цивільними та процесуальними правами та здійснює своє право на захист (ст. 12 ч. 1, ст. 20 ч. 1 ЦК України, ст. 10 ч. 1, ст. 11 ч. 2 ЦПК України); кожна сторона зобов'язана належно довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. 10 ч.ч. 2, 3, ст. 11 ч. 1, ст.ст. 57-61 ЦПК України).

Виходячи з наведеного, колегія суддів приходить до таких висновків. Факт виплати шляхом перерахування страховиком коштів банківській установі потерпілому ОСОБА_3 страхового відшкодування у розмірі 21265,26 грн на виконання зобов'язань, що виникли з договору страхування цивільно-правової відповідальності ОСОБА_1 як власника наземного транспортного засобу, встановлений, доведений і сумнівів не викликає. У порядку ст. 61 ч. 3 ЦПК України доведено і наявність підстав, передбачених ст. 38 п. 38.1. пп. 38.1.1. в) Закону № 1961-IV, для пред'явлення страховиком регресного позову до винуватця в ДТП. Доведеним є і розмір майнової шкоди, завданої потерпілому, що встановлений страховиком. Заперечуючи правильність визначення матеріального збитку, завданого потерпілому внаслідок пошкодження транспортного засобу, відповідачу слід було доводити свою позицію належним чином. Для з'ясування обставин, що для відповідача мають значення, необхідні спеціальні знання у галузі науки, техніки, автотоварознавства, у зв'язку з чим належним і допустимим доказом щодо цих обставин є висновок експерта (ст. 66, ст. 143 ч. 1, ст. 147 ч.ч. 2-6, ст. 179 ч. 2, ст. 189 ЦПК України). Розпорядившись належними йому правами на власний розсуд, ОСОБА_1 не довів належними і допустимими доказами обставин, що підлягають доказуванню, внаслідок чого його доводи на заперечення позову ґрунтуються на припущеннях. Понад те, враховуючи, що після зміни складу суду під час судового розгляду справа розглядається спочатку (ст. 159 ч. 2 ЦПК України), колегія констатує, що під час розгляду справи Воловецьким районним судом відповідач не заявляв відповідних клопотань, через що його доводи, що їх поклав в основу свого рішення суд та якими представник відповідача оперував у апеляційному суді, не мають процесуально-правового обґрунтування. Не відповідають дійсним обставинам справи та суперечать її матеріалам і висновки суду про неналежність поданих позивачем доказів стосовно їх форми, про неможливість їх прочитати. Крім того, суд, який почав розгляд справи спочатку, вважаючи, що наявні у справі документи не відповідають установленій законом формі та не дають можливості встановити обставини справи, повинен був діяти відповідно до вимог частини 4 статті 10 ЦПК України безвідносно до того, як до цього діяв суд в іншому складі, однак, Воловецький районний суд згідно із цими вимогами процесуального закону не діяв.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов своїх висновків без встановлення та відображення у рішенні відповідних фактів, без з'ясування обставин справи по суті, безпідставно визнав позов недоведеним і необґрунтовано відмовив у ньому виключно з процесуальних підстав, не звертаючись до норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. Відтак, доводи апеляції заслуговують на увагу, на підставі ст. 309 ч. 1 п.п. 1, 2, 4 ЦПК України скаргу слід задовольнити, рішення суду, що не відповідає вимогам ст.ст. 212-215 ЦПК України, скасувати, а доведений і обґрунтований позов - задовольнити.

Керуючись ст. 307 ч. 1 п. 2, ст. 309 ч. 1 п.п. 1, 2, 4, ст.ст. 314, 316 ЦПК України, колегія суддів -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна»» задовольнити, рішення Воловецького районного суду від 9 липня 2014 року скасувати, позов ПрАТ СК «Провідна» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди в порядку регресу задовольнити, стягнути на користь ПрАТ СК «Провідна», 03049, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 25, код ЄДРПОУ 23510137, з ОСОБА_1, Закарпатська область, АДРЕСА_2, податковий номер НОМЕР_4, 21265,26 грн (двадцять одну тисячу двісті шістдесят п'ять гривень 26 коп.) у рахунок відшкодування матеріальної шкоди в порядку регресу.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ПрАТ СК «Провідна» 351,20 грн у відшкодування витрат по оплаті судового збору.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів може бути оскар жене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді