Ухвала суду № 42148876, 10.12.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 грудня 2014 року м. Київ К/9991/807/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

розглянула у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 05.04.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2011 по справі №2а-1670/1204/11 за позовом Приватного підприємства «Будімпекс» до Державної податкової інспекції у місті Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення в частині.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія

В С Т А Н О В И Л А :

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 05.04.2011, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2011, позовні вимоги Приватного підприємства «Будімпекс» (далі - ПП «Будімпекс», позивач) до Державної податкової інспекції у місті Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області, яка є правонаступником Державної податкової інспекції у місті Полтаві (далі - ДПІ у місті Полтаві, відповідач) задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у місті Полтаві від 24.12.2010 №0004092301/0, в частині визначення позивачу суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 51850,00грн., з яких 34567,00грн. - за основним платежем та 17283,00грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовано правомірністю формування позивачем податкового кредиту за господарськими операціями з Товариством з обмеженою відповідальністю «Промислова Компанія «Технологічна комплектація та будівництво» (далі - ТОВ «Промислова Компанія «Технологічна комплектація та будівництво»).

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач 21.12.2011 звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 06.01.2012 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 05.04.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2011, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 129 Конституції України, пунктів 1.3, 1.7 статті 1, пункту 4.2 статті 4, підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті Закону України «Про податок на додану вартість», статей 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, пункту 1 статті 86, статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що уповноваженими особами ДПІ у місті Полтаві у період з 29.10.2010 по 09.12.2010 було проведено планову виїзну перевірку ПП «Будімпекс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008 по 30.06.2010, за результатами якої контролюючим органом складено акт №12351/23-1/32753302 від 14.12.2010.

На підставі висновків викладених у казаному акті перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.12.2010 №0004092301/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 73048,50грн., з яких 48699,00грн. - за основним платежем та 24349,50грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Правовою підставою для визначення вказаної суми податкового зобов'язання став висновок податкового органу про порушення позивачем вимог пунктів 1.3, 1.7 статті 1, підпунктів 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» внаслідок заниження податку на додану вартість, у періоді, що перевірявся, на загальну суму 48699,00грн., в тому числі за листопад 2008 року на суму 8500,00грн. та за грудень 2008 року на суму 26067,00грн.

Предметом оскарження в даній справі є скасування податкового повідомлення-рішення від 24.12.2010 №0004092301/0 в частині визначення позивачу суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 34567,00грн. - за основним платежем та 17283,00грн. - штрафними (фінансовими) санкціями.

Висновок податкового органу про порушення ПП «Будімпекс» вимог податкового законодавства ґрунтується на неправомірному формуванні податкового кредиту на підставі податкових накладних, отриманих від ТОВ «Промислова Компанія «Технологічна комплектація та будівництво» з огляду на нікчемність укладених правочинів, та таких, що не спрямовані на настання реальних наслідків. При цьому, податковий орган виходив з того, що за результатами автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів по ланцюгу постачальників ТОВ «Промислова Компанія «Технологічна комплектація та будівництво» не було встановлено сплати податку на додану вартість до бюджету, а вироком Октябрського районного суду від 20.08.2010 у справі №1-180/10 директора ТОВ «Промислова Компанія «Технологічна комплектація та будівництво» ОСОБА_1 визнано винним та засуджено за скоєння злочинів, передбачених частиною другою статті 366, частино другою статті 205 Кримінального кодексу України, а тому первинні документи щодо отримання позивачем товарно-матеріальних цінностей не мають юридичної сили і доказовості первинного документа.

В силу вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 вказаної статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Необґрунтована ж податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов для бюджетного відшкодування.

Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника на формування податкового кредиту.

Разом з тим, за результатом розгляду справи судами встановлено, що на підтвердження реальності фінансово-господарських правовідносин з придбання у ТОВ «Промислова Компанія «Технологічна комплектація та будівництво» товару позивачем надано податкові накладні та видаткові накладні, копії яких наявні у матеріалах справи, та які за своєю формою та змістом відповідають вимогам підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» . Розрахунки за поставлений товар здійснено у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на користь ТОВ «Промислова Компанія «Технологічна комплектація та будівництво», що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями банківських виписок. Придбаний товар зберігався до дати відчуження в складських приміщеннях, які орендуються позивачем згідно договору оренди. У подальшому ПП «Будімпекс» використовувало придбаний товар у власній господарській діяльності шляхом його реалізації іншим суб'єктам господарювання, що підтверджується копіями накладних, доручень на отримання товару, рахунків-фактур та банківськими виписками.

Досліджені в процесі розгляду справи первинні документи було об'єктивно розцінено судами як належне документальне підтвердження реальності та товарності спірних операцій.

Крім того, невідображення контрагентами сум податку на додану вартість у складні податкових зобов'язань та несплата їх до бюджету, а також висновки автоматизованого співставлення не є підставою для позбавлення позивача права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість, оскільки невиконання свого зобов'язання однією із сторін господарських відносин не може вважатися підтвердженням наявності мети ухилення від сплати податків та отримання податкової вигоди іншою стороною.

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України також не може погодитись із посиланнями відповідача на нікчемність укладеного позивачем договору, оскільки, надаючи оцінку господарським правовідносинам і безапеляційно вказуючи в акті перевірки на нікчемність правочинів, податковий орган виходить за межі своєї компетенції. Висновки про наявність мети укладання правочину, що порушує публічний порядок, може зробити лише суд в межах кримінального провадження, що має наслідком винесення вироку суду щодо конкретних суб'єктів та набуття чинності таким вироком.

Посилання податкового органу на вирок Октябрського районного суду від 20.08.2010 у справі №1-180/10, яким директора ТОВ «Промислова Компанія «Технологічна комплектація та будівництво» ОСОБА_1 визнано винним та засуджено за скоєння злочинів, передбачених частиною другою статті 366, частино другою статті 205 Кримінального кодексу України є помилковим, оскільки ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 22.12.2010 обвинувачу вальний вирок скасовано, а справу повернуто на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Відтак, наведене свідчить про передчасність висновків органу владних повноважень про наявність в діях позивача при укладанні договорів з ТОВ «Промислова Компанія «Технологічна комплектація та будівництво» ознак порушення публічного порядку, удаваності з метою приховання сплати податків третіх осіб, отримання податкової вигоди, порушення конституційних прав, невідповідність інтересам держави та суспільства.

На момент вчинення спірних господарських операцій ТОВ «Промислова Компанія «Технологічна комплектація та будівництво» було зареєстроване в установленому законом порядку.

З огляду на зазначене, Вищий адміністративний суд України вважає об'єктивним висновок судів поепредніх інстанцій про те, що доводи податкового органу, якими відповідач обґрунтовує свою правову позицію по справі, не спростовують правомірності формування позивачем податкоовго кредиту за господарськими операціями з ТОВ «Промислова Компанія «Технологічна комплектація та будівництво».

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судом першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 210, 220, 2211, 223, 224, 230, 231 та частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 05.04.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2011 по справі №2а-1670/1204/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ Л.І. Бившева

___ А.М. Лосєв