Постанова № 42091710, 29.12.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29 грудня 2014 року 08:16 № 826/19321/14

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі головуючого судді Саніна Б.В., при секретарі судового засідання Дмитрієвій В.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві про зобов'язати вчинити дії ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулась ОСОБА_1 (надалі-позивач/ОСОБА_1) до Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві (надалі-відповідач/ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві), в якому просить суд:

1. Зобов'язати відповідача закрити виконавче провадження в зв'язку зі смертю ОСОБА_2 (надалі-ОСОБА_2), який помер ІНФОРМАЦІЯ_1

2. Зобов'язати відповідача скасувати арешт на майно ОСОБА_2, а саме автомобіль марки Mercedes-Benz 190D, номер кузова НОМЕР_1, д.н.з. НОМЕР_2.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.12.2014 р. провадження у справі було відкрито та призначено до судового розгляду.

В судове засідання з'явилась позивач, яка позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить суд їх задовольнити з підстав викладених в адміністративному позові, зокрема зазначає про протиправність дій відповідача, що полягають у не знятті арешту з майна ОСОБА_2, яке було накладено згідно постанова ДВС у Шевченківському районі м. Києва №540/25 від 14.07.2003 р.

В судове засідання представник відповідача не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду справи був належним чином повідомлений, через канцелярію суду подав клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до положень п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Зважаючи на неявку в судове засідання відповідача та приймаючи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, на підставі ст.3 та ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі-КАС України), суд дійшов висновку про можливість перейти до розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними в матеріалах справи доказами.

Розглянувши наявні в матеріалах справи докази, заслухавши пояснення позивача та дослідивши письмові заперечення відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтується позов, оцінивши докази які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою ДВС у Шевченківському районі м. Києва №540/25 від 14.07.2003 р. було накладено арешт на майно, а саме автомобіль марки Mercedes-Benz 190D, номер кузова НОМЕР_1, д.н.з. НОМЕР_2, що належав ОСОБА_2

Водночас, як встановлено судом під час розгляду адміністративної справи, що підтверджується поясненнями ОСОБА_1, 19.08.2014 р., у зв'язку зі смертю ОСОБА_2, на підставі свідоцтва про право спадщини за заповітом, посвідченого державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори ОСОБА_3 та зареєстрованого в реєстрі за №15-779, автомобіль марки Mercedes-Benz 190D, номер кузова НОМЕР_1, д.н.з. НОМЕР_2 перейшов у власність позивачки.

Так, при зверненні ОСОБА_1 до МРЕВ ДАІ у м. Києві, останній стало відомо про винесену ДВС у Шевченківському районі м. Києва постанову №540/25 від 14.07.2003 р. про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження, відповідно до якої було накладено арешт на майно ОСОБА_2, а саме: автомобіль марки Mercedes-Benz 190D, номер кузова НОМЕР_1, д.н.з. НОМЕР_2.

Враховуючи вищевикладене, звернувшись до ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві стосовно зняття арешту з майна ОСОБА_2 накладеного постановою ДВС у Шевченківському районі м. Києва №540/25 від 14.07.2003 р., листом від 02.09.2014 р. відповідачем було повідомлено, що при ліквідації у 2007 році ДВС у Шевченківському районі м. Києва до новоствореного ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві виконавчі документи які перебували на виконанні у 2004 році не передавалися. Разом з тим, було повідомлено, що перевіркою реєстрації виконавчих документів переданих державним виконавцем з 2008 року та по теперішній час, а також згідно відомостей які містяться в Єдиному державному реєстрі виконавчих проваджень встановлено, що виконавчі документи боржником по яким є ОСОБА_2 на виконання до ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві не надходили та на виконанні не перебувають, у зв'язку з чим позивачу запропоновано звернутися до суду.

Вважаючи, що відповідачем порушено законні права та інтереси позивача, ОСОБА_1 звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Нормативно-правовим актом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку є Закону України «Про виконавче провадження» (надалі-Закон №606).

Згідно вимог ст.1 Закону №606 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до положень ст.2 Закону №606 примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Відповідно до Закону України «Про державну виконавчу службу» примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці районних, міських (міст обласного значення), районних у містах відділів державної виконавчої служби. Інші органи, установи, організації і посадові особи здійснюють виконавчі дії у випадках, передбачених законом, у тому числі відповідно до статті 6 цього Закону на вимогу чи за дорученням державного виконавця.

В ст.3 Закону №606 визначено, Відповідно до цього Закону підлягають виконанню: рішення, ухвали і постанови судів у цивільних справах; вироки, ухвали і постанови судів у кримінальних справах у частині майнових стягнень; постанови судів у частині майнових стягнень у справах про адміністративні правопорушення; мирові угоди, затверджені судом; рішення, ухвали, постанови господарських судів; виконавчі написи нотаріусів; рішення третейських судів; рішення комісій по трудових спорах; постанови, винесені органами (посадовими особами), уповноваженими законом розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; рішення іноземних судів і арбітражів у передбачених законом випадках; рішення Європейського Суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень Європейського Суду з прав людини»; рішення державних органів, прийняті з питань володіння і користування культовими будівлями та майном; рішення Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень у передбачених законом випадках; постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій, накладення штрафу; рішення інших органів державної влади у випадках, якщо за законом їх виконання покладено на Державну виконавчу службу.

Відповідно до ч.1 ст.50 Закону №606 звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації.

Згідно ч.1 ст.55 Закону №606 арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, якою накладається арешт на майно боржника та оголошується заборона на його відчуження; винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні в банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Зокрема, ч.2 ст.55 Закону №606 визначено, що державним виконавцем за постановою про відкриття виконавчого провадження або за постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження може бути накладений арешт у межах суми стягнення за виконавчими документами з урахуванням витрат, пов'язаних з проведенням виконавчих дій на виконання на все майно боржника або на окремо визначене майно боржника. У разі потреби постанова, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, надсилається державним виконавцем до органу нотаріату та інших органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

В ч.3 ст.55 Закону №606 зафіксовано, що копія постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника не пізніше наступного після її винесення дня надсилається боржнику та відповідно до банків чи інших фінансових установ або органів, зазначених у ч.2 цієї статті. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена боржником начальнику відповідного відділу державної виконавчої служби або до суду у 10-денний строк.

Таким чином, з аналізу вищенаведених норм вбачається, що з метою забезпечення реального виконання рішення державний виконавець наділений повноваженнями щодо накладення арешту на майно боржника шляхом винесення відповідної постанови.

Як вбачається з матеріалів справи, що підтверджується наявним в матеріалах справи витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі №38163608 від 19.08.2014 р., у зв'язку зі смертю ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину (номер у спадковому реєстрі 56436639) автомобіль марки Mercedes-Benz 190D, номер кузова НОМЕР_1, д.н.з. НОМЕР_2, на який постановою ДВС у Шевченківському районі м. Києва №540/25 від 14.07.2003 р. було накладено арешт та оголошено заборону його відчуження, перейшов у власність позивачки.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.49 Закону №606 виконавче провадження підлягає закінченню у разі смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва.

Згідно ч.3 ст.49 Закону №606 про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову з обов'язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Так, суд вважає за необхідне звернути увагу на зміст Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 р. на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.3 ст.2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя, від так завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення.

Таким чином, вимога позивача щодо зобов'язання відповідача закрити виконавче провадження у зв'язку зі смертю ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 є формою втручання в дискреційні повноваження відповідачів, та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а тому задоволенню не підлягає.

Більше того, судом не встановлено, що станом на дату судового розгляду наявне виконавче провадження за яким боржником є ОСОБА_2 та в межах якого ДВС у Шевченківському районі м. Києва було винесено постанову №540/25 від 14.07.2003 р. про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження, відповідно до якої було накладено арешт на майно ОСОБА_2, а саме: автомобіль марки Mercedes-Benz 190D, номер кузова НОМЕР_1, д.н.з. НОМЕР_2.

В той же час, положеннями ст.41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.

При цьому, відповідно до положень ч.1 ст.316 та ч.1 ст.317 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

В ч.1 та ч.2 ст.319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Частинами 1 та 2 ст.320 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

В той же час, відповідно до положень ч.1 ст.60 Закону №606 особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, а також приймаючи до уваги письмові пояснення відповідача щодо відсутності у останнього виконавчих документів боржником по яких є (був) ОСОБА_2, суд погоджується з доводами позивача на рахунок відсутності у відповідача підстав для продовження дії арешту накладеного постановою ДВС у Шевченківському районі м. Києва №540/25 від 14.07.2003 р. на майно ОСОБА_2, а саме автомобіль марки Mercedes-Benz 190D, номер кузова НОМЕР_1, д.н.з. НОМЕР_2, яке наразі на підставі свідоцтва про право на спадщину належить позивачу.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, з врахуванням вищевикладеного, відповідачем не доведено перед судом правомірності своїх дій щодо не скасування арешту на майно, а саме автомобіль марки Mercedes-Benz 190D, номер кузова НОМЕР_1, д.н.з. НОМЕР_2, накладеного постановою ДВС у Шевченківському районі №540/25 від 14.07.2003 р. та яке наразі належить ОСОБА_1

В той же час, відповідно до положень ст.43 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» (надалі-Закон №1255) обтяжувач у будь-який час може зареєструвати зміну відомостей про обтяження шляхом подання держателю або реєстратору Державного реєстру заяви, в якій зазначаються реєстраційний номер запису, найменування боржника, ідентифікаційний код боржника в ЄДРПОУ або індивідуальний ідентифікаційний номер боржника в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів і реквізити запису, що підлягають заміні. На підставі цієї заяви держатель або реєстратор Державного реєстру вносить відповідні зміни до попереднього запису про обтяження.

Відомості про припинення обтяження реєструються держателем або реєстратором Державного реєстру на підставі рішення суду або заяви обтяжувача, в якій зазначаються реєстраційний номер запису, найменування боржника, ідентифікаційний код боржника в ЄДРПОУ чи індивідуальний ідентифікаційний номер боржника в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів та інформація про припинення обтяження. Записи щодо обтяжень, які втратили свою чинність, підлягають вилученню з Державного реєстру через шість місяців після реєстрації відомостей про припинення обтяження.

Згідно ч.3 ст.44 Закону №1255 після припинення обтяження обтяжувач самостійно або на письмову вимогу боржника чи особи, права якої порушено внаслідок наявності запису про обтяження, протягом п'яти днів зобов'язаний подати держателю або реєстратору Державного реєстру заяву про припинення обтяження і подальше вилучення відповідного запису з Державного реєстру. У разі невиконання цього обов'язку обтяжувач несе відповідальність за відшкодування завданих збитків.

Так, відповідно до ст.11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог у разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін, таким чином, достатнім способом захисту порушених прав позивача суд вважає зняття арешту з майна, а саме автомобіля марки Mercedes-Benz 190D, номер кузова НОМЕР_1, д.н.з. НОМЕР_2., що належить на праві власності ОСОБА_1 накладеного згідно постанови ДВС у Шевченківському районі м. Києва №540/25 від 14.07.2003 р. та зобов'язання ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві вчинити дії щодо припинення обтяження та вилучення з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис про арешт майна, а саме автомобіля марки Mercedes-Benz 190D, номер кузова НОМЕР_1, д.н.з. НОМЕР_2, накладеного на підставі постанови ДВС у Шевченківському районі м. Києва №540/25 від 14.07.2003 р.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною1 ст.6 КАС України гарантовано, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Таким чином, завданням адміністративного судочинства є захист саме порушених прав, свобод та інтересів фізичної особи.

Частиною 1 ст.11 КАС України, визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У ч.1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

Крім того, в ч.2 ст.72 КАС України зазначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на вищевказане суд, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача. Відповідно до положень ст.94 КАС України, судовий збір відшкодовується позивачу частково.

Разом із тим, суд звертає увагу, що положеннями ч.1 ст.267 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Таким чином, з метою забезпечення судового контролю за своєчасним і належним виконанням судового рішення, суд вважає за необхідне покласти обов'язок на ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві подати у місячний строк з дня набрання даною постановою законної сили звіт про виконання рішення суду, в частині вилучення з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис про арешт майна, а саме автомобіля марки Mercedes-Benz 190D, номер кузова НОМЕР_1, д.н.з. НОМЕР_2, накладеного на підставі постанови ДВС у Шевченківському районі м. Києва №540/25 від 14.07.2003 р.

Керуючись положеннями ст.ст. 2, 17, 71, 86, 158-163, 167, 254, 267 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві - задовольнити частково.

2. Зняти арешт з майна ОСОБА_2, а саме автомобіль марки Mercedes-Benz 190D, номер кузова НОМЕР_1, д.н.з. НОМЕР_2 накладеного постановою Державної виконавчої служби у Шевченківському районі м. Києва №540/25 від 14.07.2003 р.

3. Зобов'язати Відділ державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 110, код ЄДРПОУ 34967593), вчинити дії щодо припинення обтяження та вилучення з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис про арешт майна ОСОБА_2, а саме автомобіль марки Mercedes-Benz 190D, номер кузова НОМЕР_1, д.н.з. НОМЕР_2 накладеного постановою Державної виконавчої служби у Шевченківському районі м. Києва №540/25 від 14.07.2003 р.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

5. Присудити ОСОБА_1 понесені судові витрати у розмірі 70 (сімдесят) грн. 00 коп. із видатків Держаного бюджету України.

6. Зобов'язати Відділ державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві подати у місячний строк (з дня набрання постановою законної сили) звіт про виконання судового рішення, в частині вилучення з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис про арешт майна, а саме автомобіля марки Mercedes-Benz 190D, номер кузова НОМЕР_1, д.н.з. НОМЕР_2, накладеного на підставі постанови Державної виконавчої служби у Шевченківському районі м. Києва №540/25 від 14.07.2003 р. (ч.1 ст.267 КАС України).

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.185-187 КАС України.

Суддя Б.В. Санін