Постанова № 42081130, 26.12.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2014 року 08:03 № 826/16451/14

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі судді Саніна Б.В., при секретарі судового засідання Дмитрієвій В. В. розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1доДніпровського районного управління Головного управління МВС України в м. Києвіпровизнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (надалі-Позивач/ОСОБА_1) до Дніпровського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у м. Києві (надалі-Відповідач/Дніпровське РУ ГУ МВС України у м. Києві), в якому просить суд (з врахуванням заяви про зміну та уточнення розміру позовних вимог від 19.11.2014 р.):

1. Визнати бездіяльність Відповідача у не проведенні повного розрахунку при звільненні та затримці виплати сум належних при звільненні, неправомірною.

2. Стягнути з Дніпровського РУ ГУ МВС України у м. Києві (вул. Червоноткацька, 2, м. Київ, 02100, код ЄДРПОУ 08672868) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) 39 914 (тридцять дев'ять тисяч дев'ятсот чотирнадцять) грн. 01 коп.:

ь невиплачену допомогу по тимчасовій непрацездатності у розмірі 927 (дев'ятсот двадцять сім) грн. 22 коп.;

ь невиплачену грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку у розмірі 10 417 (десять тисяч чотириста сімнадцять) грн. 41 коп.;

ь невиплачену частину одноразової грошової допомоги у розмірі 3 258 (три тисячі двісті п'ятдесят вісім) грн. 93 коп.;

ь середній заробіток за період з 06.05.2014 р. по 19.11.2014 р. у розмірі 17 693 (сімнадцять тисяч шістсот дев'яносто три) грн. 20 коп.;

ь індексацію виплаченої частини одноразової грошової допомоги за період з 06.05.2014 р. по 20.08.2014 р. у розмірі 431 (чотириста тридцять одна) грн. 74 коп.;

ь індексацію невиплаченої частини одноразової грошової допомоги за період з 06.05.2014 р. по 19.11.2014 р. у розмірі 446 (чотириста сорок шість) грн. 47 коп.;

ь індексацію грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за період з 06.05.2014 р. по 19.11.2014 р. у розмірі 1 427 (одна тисяча чотириста двадцять сім) грн. 19 коп.;

ь грошову компенсацію у зв'язку з порушенням термінів виплати одноразової грошової допомоги за період з 06.05.2014 р. по 20.08.2014 р. у розмірі 457 (чотириста п'ятдесят сім) грн. 64 коп.;

ь грошову компенсацію у зв'язку з порушенням термінів виплати невиплаченої частини одноразової грошової допомоги за період з 06.05.2014 р. по 19.11.2014 р. у розмірі 507 (п'ятсот сім) грн. 64 коп.;

ь грошову компенсацію у зв'язку з порушенням термінів виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності за період з 06.05.2014 р. по 19.11.2014 р. у розмірі 144 (сто сорок чотири) грн. 43 коп.;

ь грошову компенсацію у зв'язку з порушенням термінів виплати грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за період з 06.05.2014 р. по 19.11.2014 р. у розмірі 1 622 (одна тисяча шістсот двадцять дві) грн. 71 коп.;

ь моральну шкоду у ромі зір 3 000 (три тисячі) грн. 00 коп.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.11.2014 р. провадження по справі було відкрито та призначено справу до судового розгляду.

В судове засідання з'явився представник Позивача, який позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просить їх задовольнити із підстав викладених в адміністративному позові, зокрема зазначає про порушення Відповідачем положень Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України), Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» (надалі - Закон №2240), Закону України «Про відпустки» (надалі - Закон №504), Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» (надалі - Закон №1282), Порядку оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, за рахунок коштів підприємства, установи, організації, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України №439 від 06.05.2001 р. (надалі - Порядок №439), Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України УРСР №114 від 29.07.1991 р. (надалі - Положення №114), Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №393 від 17.07.1992 р. (надалі - Порядок №393), Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України №499 від 31.12.2007 р. (надалі - Інструкція №499), Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України №1427 від 20.12.1997 р. (надалі - Положення №1427), Поряду обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 р. (надалі - Порядок №100), під час не проведенні повного розрахунку при звільненні та затримці виплати сум належних при звільненні.

В судове засідання не з'явився представник Відповідача, про час та місце були повідомлені належним чином, клопотання про відкладення судового розгляду не подавали, інформації про причини неявки в судове засідання не вказали, до суду надано письмові заперечення.

В зв'язку із неявкою в судове засідання представника Відповідача, та відсутністю потреби заслуховування свідка або експерта, суд, відповідно до ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) перейшов до письмового провадження.

Розглянувши наявні в матеріалах докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника Позивача, дослідивши письмові заперечення Відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтується позов, оцінивши докази які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до пояснень представника Позивача та запису в трудовій книжці, ОСОБА_1 прийнято на службу до органів внутрішніх справ 7.06.2002 р., відповідно до наказу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві №55 від 01.07.2002 р.

22.03.2014 р. Позивачем було написано рапорт про звільнення за власним бажанням з 22.03.2014 р. (в зв'язку із зміною місця проживання та відсутністю житла в м. Києві) та надано Відповідачу.

Відповідно до положень пп. «ж» п.64 Порядку №114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.

22.04.2014 р. наказом Головного управління МВС України в м. Києві №309/в капітана міліції ОСОБА_1, оперуповноваженого сектору розкриття злочинів і зниклих громадян відділу карного розшуку Дніпровського районного управління звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України (з постановкою на військовий облік) згідно з пп. «ж» (за власним бажанням) п.64 Положення №114.

20.05.2014 р. Позивач звернувся із листом до начальника Дніпровського РУ ГУМВС України в м. Києві із проханням здійснити оплату по листку непрацездатності та провести остаточний розрахунок, враховуючи листки непрацездатності та невикористані основні щорічні та додаткові відпустки за 2013 р. - 2014 р.

Листом №24/Ш-2033 від 02.06.2014 р. Дніпровське районне управління Головного управління в м. Києві «Про результати розгляду заяви» Позивача повідомлено про розміри перерахованих кошів на рахунки Позивача, зокрема за невикористану відпуску за 12 календарних днів за 2014 р. в сумі 745,26 грн.. Крім того, повідомлено що 6 257,06 грн. одноразова грошова допомога при звільнені буде перехована після надходження від УФЗБО ГУМВС України в м. Києві.

11.07.2014 р. Позивач звернувся до начальника Дніпровського РУ ГУМВС України в м. Києві із листом, в якому просив здійснити плату по листкам непрацездатності, виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні із служби, виплатити компенсацію за всі невикористані дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки як працівнику, який має двох дітей.

Листом №48/Ш-2818 від 08.08.2014 р. Дніпровське районне управління Головного управління в м. Києві «Про надання відповіді» повідомило Позивача, що сектором фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Дніпровського РУ ГУМВС України в м. Києві було нараховано та виплачено грошове забезпечення Позивачу. Зокрема, Позивачу було виплачено кошти за невикористану відпуску за 12 календарних днів за 2014 р. в розмірі 745,26 грн. При цьому, вказано, що виплата одноразової грошової допомоги при звільненні буде перерахована після надходження коштів.

Вважаючи, що Відповідачем було порушено права та охоронювані законом інтереси Позивача в зв'язку із не перерахуванням всіх виплат під час його звільнення, ОСОБА_1 оскаржив бездіяльність Відповідача в судовому порядку.

Водночас, суд зважає що строк звернення до суду Позивачем не пропущений, оскільки як вбачається із матеріалів справи, Відповідачем повідомлялось Позивача що кошти будуть виплачені.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи усіх форм дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Щодо позовних вимог Позивача про стягнення невиплаченої суми за невикористану щорічну відпустку (в розмірі 10 417,41 грн.), грошової компенсацію за невикористану щорічну відпустку (1 622,71 грн.) та індексації грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку (в розмірі 1 427,19 грн.), суд зазначає наступне.

Як зазначає Позивач в адміністративному позові, Позивач в період з 27.06.2012 р. - 28.04.2014 р. ОСОБА_1 не перебував в щорічній оплачуваній відпустці, грошову компенсацію не отримував. В подальшому, під час звільнення, Відповідачем було виплачено грошову компенсацію лише за 12 календарних днів невикористаних днів відпустки із 64 днів.

В ст.1 Закону №504 передбачено, що право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.

Положеннями ч.1 та ч.10 ст.6 Закону №504 зафіксовано, що щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. Положення цієї статті щодо тривалості щорічної основної відпустки не поширюються на працівників, тривалість відпустки яким установлюється іншими актами законодавства, проте тривалість їх відпустки не може бути меншою, за передбачену частинами першою, сьомою і восьмою цієї статті.

Згідно ст.18 Закону України «Про міліцію», порядок та умови проходжень служби в міліції регламентується Положенням №114.

Таким чином, суд звертає увагу, що саме на підставі спеціальних нормативно-правових актів, а не на підставі Закону №504, відбувається регулювання правовідносин за участю осіб, які працюють (проходять або проходили службу) в органах внутрішніх справ, у тому числі і з питань надання відпусток.

Аналогічна правова позиція висвітлена в постанові Пленуму Верховного суду України №13 від 24.12.1999 р. «Про практику застосування законодавства про оплату праці», відповідно до якої передбачено, що законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюється на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо).

Таким чином, спірні правовідносини регулюються Положення №114, в п.49 якого передбачено, що особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ надаються відпустки: чергові; короткострокові; через хворобу; канікулярні; у зв'язку із закінченням навчальних закладів системи Міністерства внутрішніх справ; додаткові та соціальні (по вагітності, родах і догляду за дитиною), творчі, у зв'язку з навчанням.

Положенням п.52 та п.53 Порядку №114 визначено, що чергова відпустка надається особі рядового або начальницького складу, як правило, до кінця робочого року. Особам рядового і начальницького складу тривалість чергової відпустки в році вступу на службу в органи внутрішніх справ обчислюється пропорціонально з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби.

В п.56 якого передбачено, що особам середнього, старшого і вищого начальницького складу, звільненим із органів внутрішніх справ за віком, через хворобу, обмежений стан здоров'я чи скорочення штатів, у році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої визначається відповідно до п.51 цього Положення. Особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.

Таким чином, Порядком №114 передбачено, що не спростовано Відповідачем, грошова компенсація за невикористану відпустку особі, яка звільняється з органів внутрішні справ.

Крім того, в ч.2 ст.8 КАС України визначається, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду як джерело права.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Кечко проти України» суд зауважує, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.

Виходячи із міжнародних стандартів у галузі права та загальних його принципів, суд вважає, що право працівника на отримання грошової компенсації за невикористану відпустку за наявності передбачених для того законом підстав, є логічно обумовленим та прямо похідним від права на отримання самої оплачуваної відпустки. Крім того, виплата компенсації за невикористану відпустку за своєю суттю є відповідною гарантією з боку держави, яка визнає за особою право одержати грошову винагороду замість належних їй днів відпочинку, які не були використані.

Відповідно до положень п.51 Положення №114, а також приймаючи до уваги документи надані Позивачем, які не спростовані Відповідачем, кількість календарних днів невикористаної відпустки Позивачем за 27.06.2012 р. - 28.04.2014 р. становить 64 календарних дні (35 діб - за період з 27.06.2012 р. по 26.06.2013 р. та 29 діб - за період з 27.06.2013 р. по 28.04.2014 р.).

З врахуванням того, що Відповідачем було виплачено грошову компенсацію лише за 12 календарних днів невикористаної відпустки у сумі 745,26 грн., станом на дату звернення до суду кількість днів, яка не компенсована, становить 52 дні.

Водночас, відповідно до положень ч.2 та ч.4 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.11.2014 р. суд витребовував від Відповідача надати документи на спростування позовних вимог Позивача (розрахунки, накази, розпорядження тощо).

Натомість, жодних документів на спростовування позиції Позивача Відповідачем не надано, в зв'язку із чим, суд зазначає, що Відповідачем на спростовано посилання Позивача що в період з 27.06.2012 р. - 28.04.2014 р. останній не перебував в щорічній оплачуваній відпустці, грошової компенсації за невикористані дні відпустки не отримував, під час звільнення отримав компенсацію лише частково за 12 календарних днів, при цьому іншої компенсації за 52 календарні дні невикористаної щорічної відпустки Позивач не отримав.

За таких обставин, Позивач має право на грошову компенсацію за невикористану у 27.06.2012 р. - 28.04.2014 р. відпустку, і тому позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь ОСОБА_1 заборгованості з виплати грошової компенсації за не використані останнім у 27.06.2012 р. - 28.04.2014 р. дні щорічної відпустки (в кількості 52 дні), підлягають задоволенню.

Суд звертає увагу, що Відповідачем не надано до матеріалів справи жодного розрахунку правомірності нарахування одноразової грошової допомоги лише за 12 календарних днів, та жодних розрахунків виплаченої суми в розмірі 745,26 грн.

З огляду на вказане, суд дійшов висновку, що не спростовано Відповідачем, про протиправність дій Відповідача щодо не виплати повного розміру грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку Позивачу.

Як наслідок, оскільки Відповідачем не надано жодних заперечень на розрахунки Позивача, суд погоджується із наданим Позивачем розрахунком суми невиплаченої компенсації за невикористану щорічну основну відпустку, що мав виплатити Відповідач, та вважає за необхідне стягнути із Відповідача суму в розмірі 10 417,41 грн. невиплаченої компенсації за невикористану щорічну основну відпустку (за період 27.06.2012 р. - 28.04.2014 р.).

Водночас, суд не приймає доводи Позивача про необхідність проведення індексації компенсації за невикористану щорічну основну відпустку, та грошової компенсації за прострочення виплати компенсації за невикористану щорічну основну відпустку.

Так, відповідно до положень Закону №1282 цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

В ст.1 Закону №1282 передбачено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

В той же час, в ч.1 ст.4 Закону №1282 передбачено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України (ч.1 ст.5 Закону №1282).

В той же час, положеннями ч.1 ст.10 Закону №1282 вказано, що індексація доходів працюючого населення проводиться за основним місцем роботи.

Тобто, зміст наведених норм Закону №1282 дає підстави дійти висновку, що індексація, в тому числі грошового забезпечення працівника органів внутрішніх справ здійснюється установою, де проходить службу такий працівник, у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. Однак, цим Законом не передбачена індексація грошового забезпечення, яке не було виплачено вчасно, за весь час затримки його виплати.

Тож, є безпідставним посилання Позивача на положення Закону №1282 як на підставу для нарахування розміру індексації компенсації за невикористану щорічну основну відпустку.

Одночасно, суд вважає безпідставним посилання Позивача на положення Порядку №1427 як на обов'язок проведення Відповідачем грошової компенсації за невикористану відпустку, оскільки даний нормативно-правовий акт поширюється на підприємства, установи та організації усіх форм власності і господарювання і застосовується в усіх випадках порушення встановлених термінів виплати саме заробітної плати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до положень ч.1 та ч.2 ст.11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог.

В ч.3 ст.11 КАС України визначено, що кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано адміністративний позов, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.

Таким чином, враховуючи що положення Закону №1282 та Порядку №1427 не поширюються на правовідносини, які існували між Позивачем та Відповідачем, суд, в межах позовних вимог, дійшов висновку про безпідставність позовних вимог Позивача про стягнення із Відповідача грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку (в розмірі 1 622,71 грн.) та індексації грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку (в розмірі 1 427,19 грн.).

Щодо позовних вимог Позивача про стягнення невиплаченої допомоги по тимчасовій непрацездатності (в розмірі 927,22 грн.), грошової компенсацію за порушення термінів виплати невиплаченої частини одноразової грошової допомоги (507,64 грн.) та індексації допомоги по тимчасовій непрацездатності (в розмірі 127,03 грн.), суд зазначає наступне.

Як зазначає Позивач в адміністративному позові, Відповідачем не було виплачено Позивачу допомогу по тимчасовій непрацездатності.

Так, відповідно до наданих Позивачем листків непрацездатності, Позивач в період з 07.04.2014 р. по 05.05.2014 р. перебував на лікарняному, а саме:

ьз 07.04.2014 р. по 16.04.2014 р. по догляду за хворою дитиною віком до 14 років (листок непрацездатності від 07.04.2014 р. серія АГИ №703583, виданий Комунальним некомерційним підприємством «Центр первинної медико-санітарної допомоги «Русанівка»);

ь з 17.04.2014 р. по 05.05.2014 р. по тимчасовій непрацездатності (довідка №053418 про тимчасову непрацездатність особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, військовослужбовця внутрішніх військ МВС від 17.04.2014 р. Госпіталем (з поліклінікою) ГУ МВС України в м. Києві).

Таким чином, суд погоджується із посиланням Позивача, що на час звільнення з посади (22.04.2014 р.) він перебував на лікарняному (з 07.04.2014 р.).

В ч.1 ст.1 Закону №2240 визначено, що загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, передбачає матеріальне забезпечення громадян у зв'язку з втратою заробітної плати (доходу) внаслідок тимчасової втрати працездатності (включаючи догляд за хворою дитиною, дитиною-інвалідом, хворим членом сім'ї), вагітності та пологів, часткову компенсацію витрат, пов'язаних із смертю застрахованої особи або членів її сім'ї, а також надання соціальних послуг за рахунок бюджету Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, що формується шляхом сплати страхових внесків роботодавцем, громадянами, а також за рахунок інших джерел, передбачених цим Законом.

Частиною 1 ст.4 Закону №2240 передбачено, що право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи і час випробування та день звільнення), якщо інше не передбачено законодавством.

В ч.2 ст.35 Закону №2240 визначено, що оплата перших п'яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Порядком №439 визначено умови та розмір оплати власником або уповноваженим ним органом перших п'яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, за рахунок коштів підприємства, установи, організації чи фізичної особи, яка використовує працю найманих працівників.

В п.2 та п.3 Порядку №439 передбачено, що оплата днів тимчасової непрацездатності застрахованій особі провадиться за основним місцем роботи у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати за робочі дні (години) згідно з графіком роботи, що припадають на дні тимчасової непрацездатності. Підставою для оплати днів тимчасової непрацездатності є виданий в установленому порядку листок непрацездатності.

Таким чином, суд приймає до уваги посилання Позивача, що оплата перших 5 днів непрацездатності Позивача мало бути проведено за рахунок Відповідача, зокрема:

ьза листком непрацездатності від 07.04.2014 р. серія АГИ №703583 (за період тимчасової непрацездатності Позивача з 07.04.2014 р. по 16.04.2014 р.) мало бути оплачено перші 5 днів - з 07.04.2014 р. по 11.04.2014 р.;

ь за довідкою №053418 про тимчасову непрацездатність особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, військовослужбовця внутрішніх військ МВС від 17.04.2014 р. (за період тимчасової непрацездатності Позивача з 17.04.2014 р. по 05.05.2014 р.) мало бути оплачено перші 5 днів - з 17.04.2014 р. по 21.04.2014 р.

Однак, як зазначається Позивачем, що не спростовано Відповідачем, повної виплати Позивачу Відповідачем вчинено не було, зокрема не виплачено допомогу по тимчасовій непрацездатності за 7 календарних днів.

Суд звертає увагу, що Відповідачем не надано до матеріалів справи жодного розрахунку який би спростовував посилання Позивача щодо не виплати Позивачу допомоги по тимчасовій непрацездатності в повному обсязі.

З огляду на вказане, суд дійшов висновку, що не спростовано Відповідачем, про протиправність дій Відповідача, щодо не виплати Позивачу повного розміру допомоги по тимчасовій непрацездатності.

Відповідно до положень п.5 Порядку №439 дні тимчасової непрацездатності застрахованій особі оплачуються залежно від страхового стажу в розмірі 100 відсотків середньої заробітної плати - особі, яка має страховий стаж понад вісім років.

Як наслідок, суд, приймаючи до уваги довідку Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві №21 від 27.10.2014 р., погоджується із наданим Позивачем розрахунком суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, що мав виплатити Відповідач, та вважає за необхідне стягнути із Відповідача суму в розмірі 927,22 грн. невиплаченої допомоги по тимчасовій непрацездатності.

Водночас, враховуючи межі позовних вимог, приймаючи до уваги що положення Закону №1282 та Порядку №1427 не поширюються на правовідносини, які існували між Позивачем та Відповідачем, суд вважає безпідставними позовні вимоги Позивача про стягнення із Відповідача грошової компенсацію за порушення термінів виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності (в розмірі 507,64 грн.) та індексації допомоги по тимчасовій непрацездатності (в розмірі 127,03 грн.).

Щодо позовних вимог Позивача про стягнення невиплаченої частини одноразової грошової допомоги (в розмірі 3 258,93 грн.), грошової компенсацію за порушення термінів виплати невиплаченої частини одноразової грошової допомоги (507,64 грн.) та індексації грошової компенсації як невиплаченої частини одноразової грошової допомоги (в розмірі 446,47 грн.) так і виплаченої частини одноразової грошової допомоги (в розмірі 431,74 грн.), суд зазначає наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, Позивач був прийнятий до органів внутрішніх справ 27.06.2002 р., та 28.04.2014 р. був звільнений.

Таким чином, вислуга років Позивача, відповідно до трудової книжки Позивача та наказу №309о/с від 22.04.2014 р. про звільнення Позивача, становить 13 років 03 місяці 22 дні.

В ст.1 Закону України «Про міліцію» міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Положеннями ст.16 Закону України «Про міліцію» встановлено, що особовий склад міліції складається з працівників, що проходять державну службу в підрозділах міліції, яким відповідно до чинного законодавства присвоєно спеціальні звання міліції.

Підпунктом «ж» п.64 Положення №114, передбачено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.

В п.10 Порядку №393 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної інспекції техногенної безпеки, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби які звільняються із служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Як вбачається із пояснень Позивача, що не спростовано Відповідачем, Позивачу було виплачено лише частину суми одноразової грошової допомоги (7 195,62 грн.) із загальної суми одноразової грошової допомоги (10 454,55 грн.). Факт проведення оплати суми одноразової грошової допомоги в розмірі 7 195,62 грн., Позивач підтверджує наданою Відповідачем довідкою №121 від 27.10.2014 р.

Водночас, суд звертає увагу, що Відповідачем не надано до матеріалів справи жодного розрахунку правомірності нарахування одноразової грошової допомоги саме в розмірі 7 195,62 грн.

З огляду на вказане, приймаючи до уваги наданий Позивачем розрахунок, суд дійшов висновку, що не спростовано Відповідачем, про протиправність дій Відповідача, щодо не виплати повного розміру одноразової грошової допомоги Позивачу.

Як наслідок, суд, приймаючи до уваги довідку Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві №21 від 27.10.2014 р., погоджується із наданим Позивачем розрахунком суми одноразової грошової допомоги, що мав виплатити Відповідач, та вважає за необхідне стягнути із Відповідача суму в розмірі 3 258,93 грн. невиплаченої одноразової грошової допомоги.

Враховуючи межі позовних вимог, приймаючи до уваги що положення Закону №1282 та Порядку №1427 не поширюються на правовідносини, які існували між Позивачем та Відповідачем, суд вважає безпідставними позовні вимоги Позивача про стягнення із Відповідача грошову компенсацію за порушення термінів виплати невиплаченої частини одноразової грошової допомоги (в розмірі 507,64 грн.) та індексації грошової компенсації як невиплаченої частини одноразової грошової допомоги (в розмірі 446,47 грн.) так і виплаченої частини одноразової грошової допомоги (в розмірі 431,74 грн.).

Щодо позовних вимог Позивача про стягнення із Відповідача середнього заробітку (в розмірі 17 693,20 грн.), суд зазначає наступне.

Позивач зазначає, що оскільки Відповідачем з 06.05.2014 р. по 19.11.2014 р. не було виплачено Позивачу всіх належних сум, тому відповідно до положень ч.1 ст.117 КЗпП України Відповідач зобов'язаний виплатити Позивачу середній заробіток.

Однак, на думку суду, є помилковим посилання Позивача на положення ст.117 КЗпП України, якою встановлено відповідальність власника або уповноваженого ним органу виплатити працівнику середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку в разі невиплати працівникові всіх сум, що належать йому під час звільнення. На думку суду, положення цього Кодексу не поширюються на спірні відносини, позаяк проходження позивачем служби в органах в внутрішніх справ врегульовано спеціальним законодавством.

Відповідна правова позиція висловлена Вищим адміністративним судом України в «Аналітичній довідці про вивчення та узагальнення практики розгляду адміністративними судами спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби» від 01.02.2009 р. та інформаційному листі №753/11/13-10 від 26.05.2010 р. «Про розв'язання спорів, що виникають з відносин публічної служби».

Щодо заявлених Позивачем вимог про відшкодування моральної шкоди (в розмірі 3 000,00 грн.), суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч.1 ст.1167 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. В ч.2 ст.1167 ЦК України встановлено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом.

В ст.1173 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно зі ч.1 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. В ч.2 ст.23 ЦК України визначено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У постанові Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Стверджуючи про те, що Відповідачем Позивачеві завдано моральну шкоду, останнім не обґрунтовано в чому полягає ця шкода, не доведено факту завдання моральних страждань, душевних переживань та психологічного розладу, наявність втрат немайнового характеру, що настали у зв'язку з прийняттям оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, не визначено, якими доказами це підтверджується.

З врахуванням вказаного, підстави для задоволення позовної вимог про стягнення із Відповідача на користь Позивача суми в розмірі 3 000,00 грн. за моральні страждання задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною1 ст.6 КАС України гарантовано, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Таким чином, завданням адміністративного судочинства є захист саме порушених прав, свобод та інтересів фізичної особи.

Частиною 1 ст.11 КАС України, визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У ч.1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

Крім того, в ч.2 ст.72 КАС України зазначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на вищевказане суд, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог Позивача.

Керуючись положеннями ст.2, ст.17, ст.71, ст.86, ст.158-ст.163, ст.167, ст.254 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Дніпровського районного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Дніпровського районного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві щодо не виплати ОСОБА_1:

ьповного розміру грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку (за період з 27.06.2012 р. по 28.04.2014 р.);

ь повного розміру одноразової грошової допомоги;

ь повного розміру допомоги по тимчасовій непрацездатності.

3. Стягнути із Дніпровського районного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві (м. Київ, вул. Червоноткацька, 2, код ЄДРПОУ 08672868) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) загальну суму заборгованості в розмірі 14 603 (чотирнадцять тисяч шістсот три) грн. 56 коп., із яких:

ь невиплачена компенсація за невикористану щорічну основну відпустку (за період з 27.06.2012 р. по 28.04.2014 р.) в розмірі 10 417 (десять тисяч чотириста сімнадцять) грн. 41 коп.;

ь невиплачена одноразова грошова допомога в розмірі 3 258 (три тисячі двісті п'ятдесят вісім) грн. 93 коп.;

ь невиплачена допомога по тимчасовій непрацездатності в розмірі 927 (дев'ятсот двадцять сім) грн. 22 коп.

4. В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 до Дніпровського районного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві відмовити.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст.254 КАС України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.185-187 КАС України.

Суддя Б.В. Санін