Постанова № 42023979, 22.12.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" грудня 2014 р. Справа№ 910/9283/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Федорчука Р.В.

суддів: Лобаня О.І.

Майданевича А.Г.

при секретарі судового засідання Клименко О.В.,

за участю представників сторін, згідно з протоколом судового засідання від 22.12.2014 року,

розглянувши матеріали апеляційних скарг державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" та заступника прокурора Київської області

на рішення господарського суду міста Києва від 27.10.2014 року,

у справі № 910/9283/14 (головуючий суддя Марченко О.В., судді Васильченко Т.В., Нечай О.В.)

за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі : Міністерства інфраструктури України;

державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль"

до приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України"

про стягнення 145 258 908,13 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.10.2014 року у справі № 910/9283/14 (у складі головуючого судді Марченко О.В., суддів Васильченко Т.В., Нечай О.В.) у задоволенні позову першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України (далі - позивач-1) та державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (далі - позивач-2) до Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" (далі - відповідач) про стягнення 145 258 908,13 грн. повністю відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, заступник прокурора Київської області та позивач-2 оскаржили його до Київського апеляційного господарського суду.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2014 року апеляційні скарги заступника прокурора Київської області та позивача-2 об'єднані в одне провадження та призначені до розгляду за участю уповноважених представників сторін.

19.12.2014 року від представника позивача-2 надійшли письмові пояснення на підтвердження доводів апеляційної скарги.

19.12.2014 року представник відповідача надав суду письмові пояснення, якими заперечує проти доводів апеляційних скарг та вказує на наявність підстав для припинення провадження у справі.

Представники прокуратури Київської області, позивача-1 та позивача-2 у судовому засіданні 22.12.2014 року надали пояснення, якими підтримали викладені в апеляційних скаргах доводи та просили скарги задовольнити. Представник відповідача у судовому засіданні 22.12.2014 року надав пояснення, якими заперечив проти доводів апелянтів та просив апеляційні скарги залишити без задоволення.

Перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду встановила наступне.

01.06.2009 між позивачем-2 та відповідачем укладено договір про наземне обслуговування у вигляді додатку В1.1/02.1.1-23.9-7 до Стандартної угоди про наземне обслуговування (СУНО) від січня 2004 року (далі - Договір).

Договір складено відповідно до спрощеної процедури, згідно з якою сторони погодили, що умови Основної Угоди та Додатку А до СУНО від січня 2004 року, що опубліковані Міжнародною асоціацією повітряного транспорту, застосовуються так, якби ці умови були повністю повторені у Договорі, а також сторони підтвердили, що вказані умови їм відомі.

Як вбачається з матеріалів справи, сторонами до Договору вносилися численні зміни та доповнення.

Так, відповідно до під-параграфу 5.1 параграфу 5 Договору в редакції додаткової угоди № 26 від 08.02.2013 року, умови якої застосовуються до відносин між сторонами, що виникли з 01 січня 2013 року, відповідач здійснює оплату наземного обслуговування, аеропортових зборів, додаткових послуг, надання місць для базування повітряних суден за місяць двома частинами. Оплата здійснюється на підставі рахунків, які виставляються за період з 01 по 15 число поточного місяця до 20 числа, та за період з 16 по 31 число поточного місяця до 5 числа місяця, що настає за звітним.

Судом першої інстанції встановлено, що додатковими угодами № 29 та № 30 до Договору сторони погодили застосування знижувальних коефіцієнтів (знижок) до передбачених Договором послуг з наземного обслуговування, додаткових та спеціальних послуг, послуг з базування повітряних суден, аеропортових зборів, однак позивач-2 всупереч положенням додаткової угоди № 29 до Договору, що застосовувалась до відносин сторін з 01.01.2013 року по 31.01.2014 року, не надавав відповідачу знижок до вартості послуг з наземного обслуговування, додаткових та спеціальних послуг, послуг з базування повітряних суден, аеропортових зборів, внаслідок чого відповідач надмірно сплатив на користь позивача-2 122 958 374,81 грн., що в подальшому були зараховані відповідачем проти оплати рахунків позивача-2 за Договором за період січень-липень 2014 року.

На думку апелянтів, місцевий господарський суд неправомірно застосував до спірних правовідносин положення угоди № 29 до Договору (далі - Угода № 29), адже вказана угода сторонами не укладалася та в матеріалах справи не міститься.

Відповідно до ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.07.2013 року у справі № 910/9099/13, залишеним без змін за результатами апеляційного та касаційного перегляду, встановлено, що позивач-2 підготував, підписав та надав відповідачу проект Угоди № 29 для погодження.

Відповідач, в свою чергу, підписав підготовлений позивачем-2 проект Угоди № 29 з протоколом розбіжностей, який був надісланий позивачу-2.

Як встановлено господарськими судами при розгляді справи № 910/9099/13, позивач-2, будучи монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), не передав до суду розбіжності, що залишились неврегульованими між сторонами у зв'язку із отриманням позивачем-2 протоколу розбіжностей відповідача в порядку, встановленому ч. 7 ст. 181 ГК України, а отже, позивач-2 прийняв пропозиції відповідача до проекту Угоди № 29.

Відповідно до ч. 7 ст. 181 ГК України якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.

Згідно з ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Враховуючи, що при вирішенні справи № 910/9099/13 господарські суди усіх інстанцій дійшли висновку про прийняття позивачем-2 пропозицій відповідача, викладених у протоколі розбіжностей до проекту Угоди № 29, Угода № 29, текст якої з урахуванням протоколу розбіжностей відповідача наведено у рішенні Господарського суду міста Києва від 23.07.2013 року у справі № 910/9099/13, є укладеною в силу приписів ч. 7 ст. 181 ГК України та ч. 1 ст. 640 ЦК України.

Крім того, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що встановлення факту укладення Угоди № 29 судовими рішеннями у справі № 910/9099/13 покладено в основу рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2014 року у справі № 910/8994/13 за первісним позовом позивача-2 до відповідача, третя особа - позивач-1, про зобов'язання вчинити дії та за зустрічним позовом відповідача до позивача-2 про зобов'язання укласти додаткову угоду, де зазначено, що між позивачем-2 та відповідачем укладено Угоду № 29 в редакції протоколу розбіжностей відповідача. Рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/8994/13 залишено без змін за результатами апеляційного (постанова Київського апеляційного господарського суду від 02.10.2014 року) та касаційного (постанова Вищого господарського суду України від 03.12.2014 року) перегляду.

З огляду на вказане вище, твердження апелянтів про неукладення Угоди № 29 є необґрунтованими та спростовуються обставинами, встановленими щодо позивача-2 та відповідача господарськими судами при вирішенні справ № 910/9099/13 та № 910/8994/13, що в силу приписів ст. 35 ГПК України не потребують доказування при розгляді даної справи.

Частиною першою статті 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини другої статті 81 Повітряного кодексу України розмір плати за надання послуг із забезпечення зльоту-посадки повітряних суден, обслуговування пасажирів в аеровокзалі, забезпечення авіаційної безпеки, забезпечення наднормативної стоянки (аеропортові збори) та за інші послуги, що надаються аеропортом (аеродромом) користувачам, встановлюється відповідно до законодавства України. Порядок розрахунку плати за аеропортове обслуговування та інші послуги, що надаються в аеропортах (на аеродромах), порядок оплати та звільнення від неї визначаються відповідно до законодавства України та стандартів і рекомендованої практики Міжнародної організації цивільної авіації.

Розмір плати за аеропортове обслуговування в міжнародному аеропорту "Бориспіль" визначено наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 26.03.2008 року № 337 (з подальшими змінами та доповненнями), яким затверджено Аеропортові збори за обслуговування повітряних суден і пасажирів у державному підприємстві "Міжнародний аеропорт "Бориспіль".

Відповідно до пункту 3.3 вказаного вище наказу Міністерства транспорту та зв'язку України з метою стимулювання авіакомпаній як комерційних партнерів аеропорту за рішенням керівника аеропорту до ставок аеропортових зборів при виконанні регулярних рейсів можуть застосовуватись знижувальні коефіцієнти до 0,2, виходячи з економічної ефективності та з дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції, а також з урахуванням ціни квитка.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Під-параграфом 5.13 параграфу 5 Договору в редакції Угоди № 29 позивач-2 зобов'язався застосовувати передбачені Угодою № 29 знижувальні коефіцієнти при виставленні кожного рахунку за Договором. При цьому підставою для застосування знижувальних коефіцієнтів до аеропортових зборів є дані відповідача щодо кількості перевезених трансферних пасажирів, збільшення кількості виконаних відповідачем міжнародних регулярних рейсів, кількості виконаних відповідачем нових рейсів, збільшення кількості перевезених відповідачем пасажирів, кількості виконання відповідачем рейсів на повітряному судні, максимальна злітна вага якого перевищує 100 тонн.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, відповідач надав позивачу-2 дані для застосування знижувальних коефіцієнтів за Угодою № 29 та листами від 10.04.2014 року № 11.1.4-53 та від 16.06.2014 року № 1.1.18-242 просив позивача-2 повернути надмірно сплачені за Договором кошти.

При цьому, як встановлено судом першої інстанції, позивач-2 відмовився надавати відповідачу знижки до вартості послуг з наземного обслуговування повітряних суден, додаткових та спеціальних послуг, послуг з базування повітряних суден, аеропортових зборів протягом дії Угоди № 29, внаслідок чого вартість послуг, які відповідач отримав від позивача-2 за Договором в період дії Угоди № 29 (з 01.01.2013 року по 31.01.2014 року) була завищена позивачем-2, а відповідно відповідач переплатив на користь позивача-2 суму неврахованих останнім знижок у розмірі 122 958 374,81 грн.

27.02.2014 року на заміну Угоди № 29 сторонами укладено додаткову угоду № 30 до Договору (далі - Угода № 30).

Відповідно до п. 15 Угоди № 30 її положення застосовуються до відносин між сторонами, що виникли з 01 лютого 2014 року.

Угодою № 30 передбачено застосування знижувальних коефіцієнтів до аеропортових зборів (у вигляді збору за обслуговування пасажирів в аеровокзалі та збору за посадку-зліт повітряних суден), послуг з наземного обслуговування, додаткових та спеціальних послуг, послуг з базування повітряних суден.

Передбачені Угодою № 30 підстави застосування та розміри знижувальних коефіцієнтів є ідентичними Угоді № 29, отже при виставленні кожного рахунку за Договором за період з 01.01.2013 року по 31.01.2014 року позивач-2 повинен був враховувати знижки, надані відповідачу Угодою № 29, а з 01.02.2014 року - застосовувати знижувальні коефіцієнти, передбачені Угодою № 30.

Натомість, як свідчать матеріали справи, зокрема, лист позивача-2 від 30.05.2014 року № 01-22-1587, позивач-2 відмовився застосовувати передбачені Угодою № 30 знижувальні коефіцієнти до послуг з базування повітряних суден та збору за обслуговування пасажирів в аеровокзалі з огляду на відсутність технології обліку всіх категорій трансферних пасажирів та відсутність технології почасового обліку базування повітряних суден.

З урахуванням того, що відповідно до під-параграфу 5.13 параграфу 5 Договору в редакції Угоди № 30 позивач-2 зобов'язався застосовувати передбачені Угодою № 30 знижувальні коефіцієнти при виставленні кожного рахунку за Договором на підставі даних відповідача, надання останнім необхідних даних листами від 15.04.2014 року № 11.1.4-55 та від 14.05.2014 року № 1.1.18-198 спростовує доводи позивача-2 про неможливість застосування передбачених Угодою № 30 знижок до послуг з базування повітряних суден та збору за обслуговування пасажирів в аеровокзалі.

Відповідно до під-параграфів 5.13, 5.14 параграфу 5 Договору в редакції Угоди № 29 та Угоди № 30 сума зменшення вартості послуг з наземного обслуговування повітряних суден, додаткових та спеціальних послуг, послуг з базування повітряних суден, аеропортових зборів, які сплачені відповідачем без врахування знижувальних коефіцієнтів, є сумою переплати, яка підлягає зарахуванню на підставі письмової заяви відповідача в рахунок інших зобов'язань відповідача перед позивачем-2.

Згідно з ч. 3 ст. 203 ГК України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Відповідно до ст. 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Разом з тим, встановивши обставини справи, суд першої інстанції дійшов невірних висновків щодо її підвідомчості господарським судам України.

Договір, про стягнення заборгованості за яким заявлено позов, містить арбітражне застереження (під-параграф 7.1 параграфу 7 Договору в редакції Угоди № 30), згідно з яким спори, розбіжності чи вимоги, які виникають між сторонами з Договору або у зв'язку з ним, в тому числі, що стосуються його дійсності, недійсності, порушення, зміни чи розірвання, підлягають розгляду та вирішенню в арбітражі м. Цюріх (Швейцарія) згідно з Швейцарським регламентом Міжнародного Арбітражу Арбітражного інституту Торгових Палат Швейцарії, що діє на момент звернення до арбітражу.

Згідно з п. 18 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 12.03.2009 року № 01-08/163 "Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у другому півріччі 2008 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України" наявність арбітражної угоди унеможливлює вирішення спору у господарському суді, оскільки сторони домовилися про вирішення спору іншим органом. З'ясування обставин, пов'язаних з недійсністю арбітражної угоди, втратою нею чинності або з неможливістю її виконання, може бути здійснене господарським судом лише за результатами судового розгляду, проведеного в установленому законом порядку. Тому за наявності арбітражної угоди суд не повинен відмовляти у прийнятті позовної заяви з посиланням на пункт 1 частини першої статті 62 ГПК України, але має прийняти її до розгляду, а в разі відсутності зазначених обставин - припинити провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 80 названого Кодексу.

Вважаючи наявне в Договорі арбітражне застереження недійсним, прокуратура Київської області в інтересах держави в особі позивача-1 та позивача-2 оскаржила окремі положення Договору, у тому числі внесене Угодою № 30 арбітражне застереження, до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.06.2014 року, залишеною в силі постановою Вищого господарського суду України від 16.09.2014 року, провадження у справі № 910/9273/14 за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі позивача-1 та позивача-2 до відповідача про визнання Договору недійсним у певній частині припинено та сторони направлені до арбітражу.

Вирішуючи справу № 910/9273/14 господарські суди встановили, що відповідач є підприємством з іноземними інвестиціями, спір якого з іншим суб'єктом права України, незалежно від характеру спірних правовідносин, може бути передано сторонами на розгляд та вирішення до міжнародного комерційного арбітражу.

Таким чином, встановлені господарськими судами при вирішенні справи № 910/9273/14 обставини щодо можливості застосування наявного в Договорі в редакції Угоди № 30 арбітражного застереження не потребують доказування при вирішенні справи № 910/9283/14 з огляду на положення ст. 35 ГПК України.

Відповідно до п. 3 ст. 2 Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень (Нью-Йорк, 1958 рік) та ч. 1 ст. 8 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" суд, до якого подано позов у питанні, що є предметом арбітражної угоди, повинен, якщо будь-яка із сторін попросить про це не пізніше подання своєї першої заяви щодо суті спору, припинити провадження у справі і направити сторони до арбітражу, якщо не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

Оскільки відповідач до подання своєї першої заяви по суті спору подав Господарському суду міста Києва клопотання про припинення провадження у справі, суд першої інстанції, з огляду на характер спірних правовідносин, мав відповідне клопотання задовольнити та припинити провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

При цьому, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду звертає увагу учасників судового процесу на те, що заявлення позову у даній справі прокурором в інтересах двох позивачів, одним з яких є Міністерство інфраструктури України, не впливає на суть договірних правовідносин, що склалися між державним підприємством "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" та Приватним акціонерним товариством "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України".

Вищевказані правовідносини, окрім норм чинного законодавства, також регулюються укладеними між позивачем-2 та відповідачем Договором та додатковими угодами до нього.

За таких обставин, вирішення спорів, що виникають з таких правовідносин за домовленістю сторін віднесено до компетенції арбітражу м. Цюріх згідно з Швейцарським регламентом Міжнародного Арбітражу Арбітражного інституту Торгових Палат Швейцарії незалежно від кількісного складу учасників судового процесу.

Відповідно до ч. 2 ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково та прийняти нове рішення.

Згідно зі статтею 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Отже, враховуючи наведене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційні скарги заступника прокурора Київської області та позивача-2 не можуть бути задоволені з підстав, викладених у них, а рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2014 року у справі № 910/9283/14 підлягає скасуванню з припиненням провадження у справі.

Судові витрати підлягають розподілу в порядку, визначеному ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 35, 80, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги заступника прокурора Київської області та державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2014 року у справі № 910/9283/14 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 27.10.2014 року у справі № 910/9283/14 скасувати, провадження у справі припинити.

3. Стягнути з державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (08307, Київська область, м. Бориспіль, Міжнародний аеропорт "Бориспіль", ідентифікаційний код 20572069) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання даного рішення суду, до державного бюджету України 73080 (сімдесят три тисячі вісімдесят) гривень судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції.

4. Доручити господарському суду міста Києва видати наказ.

5. Справу № 910/9283/14 повернути до господарського суду міста Києва.

6. Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.

7. Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено протягом 20 днів до Вищого господарського суду України в порядку, передбаченому ст. 109 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Р.В. Федорчук

Судді О.І. Лобань

А.Г. Майданевич

Повний текст постанови складено 26 грудня 2014 року.