Ухвала суду № 42023127, 10.12.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2014 р. Справа № 876/9527/14

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Іщук Л.П.

суддів Дяковича В.П., Онишкевича Т.В.,

за участю секретаря судового засідання Мартинишина Р.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2014 року про відмову у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до відділу державної виконавчої служби Тисменицького районного управління юстиції Івано-Франківської області про визнання незаконними дій та скасування постанов,

встановив:

ОСОБА_1 звернулася до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з позовом до відділу державної виконавчої служби Тисменицького районного управління юстиції Івано-Франківської області (далі - ВДВС Тисменицького РУЮ) про визнання незаконними дій державного виконавця при виконанні рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області та скасування постанов державного виконавця про накладення штрафу за невиконання судового рішення.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2014 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 109 КАС України.

Позивач - ОСОБА_1 оскаржила ухвалу суду першої інстанції. Вважає, що вона винесена без належного з'ясування обставин справи і з порушенням норм процесуального права, просить ухвалу суду скасувати і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В апеляційній скарзі зазначає, що дану позовну заяву належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, оскільки юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання всіх виконавчих документів незалежно від того, яким органом вони видані.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання на виклик суду не з'явилися, належним чином були повідомлені про місце та час розгляду справи, а тому колегія суддів вважає за можливе розглянути дану справу відповідно до ст. 196 КАС України.

Заслухавши доповідь судді Львівського апеляційного адміністративного суду, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб (ч. 1 ст.181 КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 89 Закону України «Про виконавче провадження» у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на посадових осіб - від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на боржника - юридичну особу - від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

Постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору та накладення штрафу належать до видів відповідальності за невиконання рішення самостійно та за невиконання без поважних причин рішення, що зобов'язує боржника вчинити певні дії, та рішення про поновлення на роботі.

Прийнята державним виконавцем постанова про накладення штрафу на боржника, не виконана самостійно, є підставою для її примусового виконання.

Таким чином, за змістом пункту 7 частини другої статті 17 Закону України «Про виконавче провадження» постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами. Якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір, витрати на проведення виконавчих дій або штраф не стягнуто, відповідна постанова виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в загальному порядку.

Відповідно до вищенаведеного, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів незалежно від того яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.

Як роз'яснено у пункті 6 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 3 від 13.12.2010 року «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби» юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.

Оскільки позивач оскаржує постанови державного виконавця про накладення штрафу за невиконання рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області у цивільній справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про зобов'язання вчинення дій, то даний спір підлягає розгляду за нормами адміністративного, а не цивільного судочинства і є підсудний окружному адміністративному суду відповідно до ч. 2 ст. 18 КАС України.

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про відмову у відкритті провадження у справі, оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 про скасування постанови державного виконавця про накладення штрафу слід розглядати в порядку адміністративного судочинства відповідним адміністративним судом.

Відповідно до вимог п.3 ч.1 ст.199 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду.

Згідно із вимогами п.4 ст.204 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Таким чином, оскільки при вирішенні даного процесуального питання судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст.195, 196, 199, 204, 205, 206, 254 КАС України,

ухвалив :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2014 року у справі № 803/3104/14 - скасувати, а справу № 809/1043/14 направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвала є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий Л.П. Іщук

Судді В.П. Дякович

Т.В. Онишкевич