Ухвала суду № 42004635, 22.12.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № +810/1859/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Леонтович А.М. Суддя-доповідач: Губська О.А.

У Х В А Л А

Іменем України

22 грудня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Губської О.А.

суддів Беспалова О.О., Грибан І.О.

при секретарі судового засідання Нечай Ю.О.

за участю:

представника позивача Копанець М.Б.

представника відповідача Ступак Р.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерфом" на постанову Київського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2013 року в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерфом" до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення від 24 грудня 2012 року № 0002132301/3151.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати та ухвалити нову постанову, якою позов задовольнити.

В судове засідання з'явився представник позивача, апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Представник відповідача до суду з'явився, проти апеляційної скарги заперечував та просив відмовити в її задоволенні.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, постанова суду - без змін з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції та встановлено судом першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерфом» зареєстроване Обухівською районною державною адміністрацією Київської області 16 січня 1997 року, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 107239.

У період з 28 листопада 2012 року по 4 грудня 2012 року відповідачем було проведено позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Інтерфом» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Угра», за результатами якої складено акт від 5 грудня 2012 року № 3575/220/24593200, згідно з висновками якого встановлено порушення ТОВ «Інтерфом» вимог пункту 1.2 статті 1, пунктів 2.1, 2.4, 2.15, 2.16 статті 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, статей 2, 3, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пункту 16 наказу Державної податкової адміністрації України «Про затвердження форми Податкової накладної та Порядку її заповнення» від 21 грудня 2010 року № 969, пункту 44.1 статті 44, пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200, пунктів 201.6, 201.7, 201.8 статті 201 Податкового кодексу України, у результаті чого завищено податковий кредит за грудень 2011 року на 5864,00 грн.

Такі висновки контролюючий орган мотивував тим, що позивачем було безпідставно сформовано податковий кредит за задекларованими господарськими операціями із ТОВ «Угра» у зв'язку із відсутністю реального їх здійснення.

На підставі висновків акту перевірки, 24 грудня 2012 року Державною податковою інспекцією в Обухівському районі Київської області прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002132301/3151, яким зменшено суму податкового кредиту позивача за грудень 2011 року на 5864,00 грн.

Вважаючи вказане рішення незаконним, позивач звернувся до суду із позовом про його скасування.

Відмовляючи у задоволенні вимог позивача, суд першої інстанції виходив з того, що висновок відповідача про порушення ТОВ «Інтерфом» вимог пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200, пунктів 201.6, 201.7, 201.8 статті 201 Податкового кодексу України при формуванні показників податкового кредиту за господарськими операціями з ТОВ «Угра» є обґрунтованим, відтак, податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби від 24 грудня 2012 року № 0002132301/3151 є правомірним і скасуванню не підлягає.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновку суду першої інстанції та доводам апеляційної скарги, виходячи із наявних у справі матеріалів, колегія суддів зазначає наступне.

Приписами п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України) встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з приписами п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, враховуючи викладені норми Податкового кодексу України, існує декілька підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.

Крім того, колегія суддів враховує, що відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже в даному випадку правомірність прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень повинен довести відповідач як суб'єкт владних повноважень.

В той же час, обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, адже саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач у перевіряємий період мав господарські відносини із ТОВ «Угра».

На підтвердження факту виконання господарських зобов'язань за договором поставки між ТОВ «Інтерфом» та ТОВ «Угра» виписано: рахунок-фактуру (специфікація) від 6 грудня 2011 року № МТС-000101 на загальну суму 35185,00 грн., в т.ч. ПДВ 5864,17 грн.; видаткову накладну від 6 грудня 2011 року № 95 на загальну суму 35185,00 грн., в т.ч. ПДВ 5864,17 грн.; податкову накладну від 6 грудня 2011 року № 25 на загальну суму 35185,00 грн., в т.ч. ПДВ 5864,17 грн.; прибутковий ордер від 6 грудня 2011 року № 12В.

Також судом встановлено, що ТОВ «Інтерфом» було перераховано на користь ТОВ «Угра» грошові кошти у сумі 35185,00 грн., що підтверджується копією платіжного доручення від 8 грудня 2011 року № 3511 та банківською випискою.

Суми податку на додану вартість у розмірі 5864,17 за податковою накладною, отриманою від ТОВ «Угра», позивачем включено до складу податкового кредиту підприємства за грудень 2011 року.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Колегія суддів зазначає, що сама по собі наявність належним чином оформлених первинних документів не може бути єдиною і достатньою підставою для підтвердження правомірності формування валових витрат підприємства чи правомірність включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, наприклад, у випадку, коли не проводилися самі операції.

Судовою колегією встановлено, що на запит відповідача № 2878/10/22025 від 10.10.2012 позивач, листом від 23.11.2012 № 02/611 на підтвердження господарських взаємовідносин із ТОВ «Угра» надав зазначені вище первинні документи: рахунок на оплату товару № МТС-000101 від 06.12.2011; видаткову накладну від 06.12.2011 № 95, податкову накладну від 06.12.2011 № 25; платіжне доручення № 3511 від 08.12.2011, прибутковий ордер № 12В від 06.12.2011.

Поряд із цим, досліджуючи документи, подані позивачем до перевірки, а також до суду першої інстанції на обґрунтування його позиції щодо неправомірності прийнятого відповідачем рішення, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що вказаних доказів не достатньо для підтвердження обставин щодо реального здійснення господарської операції із ТОВ «Угра» у період, щодо якого проводилася перевірка.

Так, зокрема, наявна в матеріалах справи копія видаткової накладної від 6 грудня 2011 року № 95 не є належним доказом передачі товару, оскільки вона не містить даних щодо прізвища та ініціалів особи, яка прийняла товар, дати довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, місця отримання товару.

Оскільки данні щодо особи яка прийняла товар та її повноважень, місця передачі товару від ТОВ «Угра» до ТОВ «Інтерфом» відсутні, факт передачі товару на підставі видаткової накладної встановити неможливо.

Також до перевірки та на вимогу суду першої інстанції не було надано довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей № 1151, яка вказана у видатковій накладній, не було надано і доказів на підтвердження факту розвантаження та прийняття товару на склад ТОВ «Інтерфом», зберігання товару на складі і видачі товару із складу для використання у господарській діяльності, в той же час наявний в матеріалах справи прибутковий ордер від 6 грудня 2011 року № 12В не містить інформації щодо місця зберігання товару.

Також позивачем на вимогу суду не було надано доказів використання у господарській діяльності ТОВ «Інтерфом» придбаних у ТОВ «Угра» товарів. Зокрема, відсутні документи на підтвердження факту наявності у позивача виробничих потужностей, кваліфікованого персоналу для проведення робіт з електротоварами, подальшої реалізації таких товарів чи використання електрообладнання для забезпечення власної господарської діяльності.

Крім того, судом встановлено, що операції з поставки товарів від ТОВ «Угра» не підтверджуються стосовно місцезнаходження майна, наявності ресурсів, які економічно необхідні для виконання постачання у зв'язку з відсутністю інформації про наявність: працівників, транспортних засобів, складських приміщень.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не доведено фактичного руху активів між учасниками операцій, зокрема щодо придбання товарів у ТОВ «Угра» та їх подальшого використання у власній господарській діяльності, тобто подальшого руху активів у процесі здійснення господарської операції, хоча саме на позивача, як суб'єкта, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат, покладено обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами, в той же час, висновки відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства, які зафіксовано в акті перевірки, знайшли своє підтвердження.

При цьому, апеляційний суд не приймає до уваги надані позивачем до апеляційної скарги докази на підтвердження реальності господарських операцій із ТОВ «Угра», оскільки ці документи надані позивачем лише до суду апеляційної інстанції, в той же час до перевірки, на запит податкового органу, їх надано не було, так само як і до суду першої інстанції, хоча суд витребовував у позивача додаткові докази, зокрема що стосуються використання придбаного товару у власній господарській діяльності, для чого протокольною ухвалою від 24.04.2013 було оголошено перерву, як вбачається із журналу судового засідання від 24.04.2013.

Відповідно до частини 2 статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції може дослідити також докази, які досліджувалися судом першої інстанції з порушенням вимог цього Кодексу.

У зв'язку із цим, враховуючи положення частини 2 статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд позбавлений можливості надавати правову оцінку наданим позивачем до апеляційної скарги доказам, оскільки не визнає поважними причини їх ненадання до суду першої інстанції, так як підстави для цього відсутні.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки висновок відповідача про порушення ТОВ «Інтерфом» вимог пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200, пунктів 201.6, 201.7, 201.8 статті 201 Податкового кодексу України при формуванні показників податкового кредиту за господарськими операціями з ТОВ «Угра» є обґрунтованим.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, оскаржувана постанова прийнята судом відповідно до норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Відповідно до ст. 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в справі, підтвердженими доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то колегія суддів апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерфом" на постанову Київського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2013 року в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерфом" до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення - залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання ухвали в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя

Судді

Повний текст ухвали виготовлено 24 грудня 2014 року

Головуючий суддя Губська О.А.

Судді: Беспалов О.О.

Грибан І.О.