Ухвала суду № 41990514, 10.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 листопада 2014 року м. Київ К/9991/29135/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Шипуліної Т.М.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Володарсько-Волинської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 04.08.2010

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 20.04.2011

у справі № 2-а-3664/10/0670

за позовом Підприємства з іноземними інвестиціями товариства з обмеженою відповідальністю «Даніко»

до Володарсько-Волинської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 04.08.2010, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 20.04.2011, позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Володарсько-Волинської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області від 12.05.2010 № 0000092301/0 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 158511 грн., в т.ч.: 105674 грн. основного платежу та 52837 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Володарсько-Волинська МДПІ подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, обґрунтовуючи такі вимоги обставинами, з яких податковий орган виходив при прийнятті оспорюваного податкового повідомлення-рішення та наводив судам попередніх інстанцій, заперечуючи проти позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Підставою для визначення позивачу за податковим повідомленням-рішенням від 12.05.2010 № 0000092301/0 податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 158511 грн., в т.ч.: 105674 грн. основного платежу та 52837 грн. штрафних (фінансових) санкцій, слугували висновки планової виїзної документальної перевірки, викладені в акті від 05.05.2010 № 5/23-107/31603510, про порушення вимог:

- п.п. 5.3.2 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР (далі - Закону), що полягало у тому, що позивач неправомірно включив до складу валових витрат витрати на поліпшення основних фондів, які підлягають амортизації. В результаті завищив показники у рядку 04.10 Декларацій з податку на прибуток «витрати на поліпшення основних фондів та нафтогазових свердловин» за 2007 рік в сумі 116459 грн., за 2008 рік в сумі 92296 грн. та за 2009 рік в сумі 47766 грн.;

- п.п. 8.2.2 п. 8.2, п.п. 8.3.1 та п.п. 8.3.2 п. 8.3 ст. 8 Закону, що полягало у тому, що позивач завищив амортизаційні відрахування в сумі 89476 грн. внаслідок віднесення до балансової вартості 1 групи основних фондів витрат на реконструкцію будівлі;

- п. 1.10 ст. 1 та п.п. 5.5.1 п. 5.5 ст. 5 Закону, що полягало у неправомірному включенні до складу валових витрат витрати зі здійснення разового платежу в сумі 64126 грн. на підставі договору позики від 24.10.2008, укладеного з Інвестиційним фондом для Центральної та Східної Європи (Королівство Данія). Податковий орган вважає, що вказаний разовий платіж в розмірі 1% від суми позики не є процентами у розумінні п. 1.10 ст. 1 Закону. Також відповідач не визнав право позивача на валові витрати в частині сплачених за договором позики процентів в сумі 12537 грн., оскільки вважає, що цей платіж не може включатись до валових витрат, а має включатись до собівартості кваліфікаційного активу/інвестиційної нерухомості/ - будівлі, яка протребує реконструкції.

При перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, правової оцінки встановлених судами обставин суд касаційної інстанції виходить з такого.

1.Підпункт 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону передбачає, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпункт 5.3.2 п. 5.3 ст. 5 Закону забороняє включати до складу валових витрат витрати на придбання, будівництво, реконструкцію, модернізацію, ремонт та інші поліпшення основних фондів.

Разом з тим відповідно до п.п. 8.7.1. п. 8.7 ст. 8 Закону платники податку мають право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у тому числі витрати на поліпшення орендованих основних фондів, у сумі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду.

Відповідно до п.п. 8.1.2. п. 8.1 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» амортизації підлягають витрати, зокрема, на проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних видів.

Враховуючи встановлені судами обставини щодо віднесення позивачем до складу валових витрат у звітному періоді витрати на проведення реконструкції основних фондів - будівлі у сумі, що не перевищує 10 % сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду, суд касаційної інстанції вважає правильними висновків судів про відсутність з боку позивача порушень вимог п.п. 5.3.2 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР.

2. Суд касаційної інстанції знаходить правильною позицію судів попередніх інстанцій про відсутність з боку позивача порушень вимог п.п. 8.2.2 п. 8.2, п.п. 8.3.1 та п.п. 8.3.2 п. 8.3 ст. 8 Закону.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач у періоді, що перевірявся, на підставі абз. 1 п.п. 8.7.1. п. 8.7 ст. 8 Закону до складу валових витрат включав витрати на проведення реконструкції основних фондів - будівлі в сумі, що не перевищує 10 % сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду. Частина витрат, що перевищила визначений законом ліміт, була віднесена до балансової вартості відповідних об'єктів 1 групи на підставі абз. 2 п.п. 8.7.1. п. 8.7 ст. 8 Закону. При цьому амортизаційні відрахування розраховувались позивачем з дотриманням вимог п.п. 8.3.1, п.п. 8.3.2 п. 8.3 ст. 8 Закону.

3. Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів про відсутність з боку позивача порушень вимог п. 1.10., п.п. 5.5.1. п. 5.5 ст. 5 Закону.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі договору від 24.10.2008 Інвестиційний фонд для Центральної та Східної Європи (Королівство Данія) зобов'язувався надати позивачу позику, а останній - здійснити на користь нерезидента разовий платіж в сумі 1% суми позики.

Відповідно до п.п. 5.5.1. п. 5.5 ст. 5 Закону до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 1.10 ст. 1 Закону проценти - доход, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора у вигляді плати за використання залучених на визначений строк коштів або майна. До процентів включається платіж за використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит.

Проценти нараховуються у вигляді відсотків на основну суму заборгованості або фіксованих сум.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, разовий платіж на користь кредитора за договором позики є платою у фіксованій сумі за використання залучених коштів, тому відповідає визначенню процентів, наведеному у п. 1.10 ст. 1 Закону.

Щодо інших процентів, нарахованих за договором позики, суди правильно виходили з того, що обов'язковою умовою для включення до складу валових втрат будь-яких витрат, пов'язаних з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) п.п. 5.5.1 п. 5.5 ст. 5 Закону визначає здійснення таких виплат або їх нарахування у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позика надавалась у зв'язку з веденням господарської діяльності позивача - на впровадження проекту з розширення діяльності з виробництва металевих частин для машин.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції знаходить правильними висновки судів попередніх інстанцій про обґрунтованість віднесення до складу валових витрат витрати зі здійснення разового платежу - процентів, а також інших передбачених умовами договору процентів, перед Інвестиційним фондом для Центральної та Східної Європи.

З огляду на викладене, діючи у межах перегляду справи судом касаційної інстанції, визначених у ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанцій дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Володарсько-Волинської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області залишити без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 04.08.2010 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 20.04.2011 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В.Ланченко

Т.М. Шипуліна