Ухвала суду № 41970298, 19.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 листопада 2014 року м. Київ К/9991/23925/12

№ К/9991/23925/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого судді-доповідача:Усенко Є.А.,суддів: Веденяпіна О.А., Зайцева М.П., розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.10.2011

на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2012

у справі № 2а-10276/11/2670 Окружного адміністративного суду м. Києва

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «Компанія з управління активами «АЙ К'Ю Технолоджі»

до Державної податкової інспекції (ДПІ) в Солом'янському районі м. Києва

про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.10.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2012, позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення

від 16.11.2010 № 0000272201/0.

У касаційній скарзі ДПІ в Солом'янському районі м. Києва просить скасувати ухвалені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити її без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для донарахування позивачу податкових зобов`язань із податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій згідно з податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 04.11.2010 № 178215/22-2/32658026, про порушення позивачем норм підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.3, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (Закон № 168/97-ВР), а саме: завищено податковий кредит за травень 2008 року на 54000,00 грн. за податковою накладною № 189 від 30.05.2008, виписаною ТОВ «Техно-Телз» на поставку інформаційних і консультаційних послуг вартістю 324000,00 грн., в тому числі ПДВ 54000,00 грн., тоді як це товариство рішенням Господарського суду м. Києва від 16.10.2008 визнано банкрутом; останню податкову декларацію з податку на додану вартість з показниками « 0» подало 19.05.2009. Крім того, встановлено завищення податкового кредиту за травень 2007 року - червень 2010 року на загальну суму 132659,00 грн., що відповідає загальній сумі ПДВ, сплаченій у ціні придбаних товарів/послуг (оренда, комунальні послуги, послуги із заправки картриджів, послуги Інтернет, мобільного зв'язку, поліграфічні, юридичні, консультаційні послуги), як послуг, що використані ТОВ «Компанія з управління активами «АЙ К'Ю Технолоджі» у власній господарській діяльності - діяльності з надання послуг з адміністрування недержавних пенсійних фондів, які не є об'єктом з оподаткування. Товариство в податкових деклараціях з податку на додану вартість обсяг цих операцій декларував в рядку 3 «Операції, що не є об'єктом оподаткування». У зв'язку з цим, за висновком податкового органу, товариство неправомірно віднесло до податкового кредиту суми ПДВ, сплачені у складі ціни вище вказаних послуг.

За наслідками перевірки ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 16.11.2010 № 0000272201/0, яким позивачу визначено податкове зобов`язання із податку на додану вартість у сумі 279988,50 грн., у тому числі: 186659,00 грн. за основним платежем та 93329,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

У судовому процесі встановлено, що між позивачем (замовник) та ТОВ «Техно-Телз» (виконавець) був укладений договір від 29.04.2008 № 29.04.08-2 про надання інформаційно-консультаційних послуг, згідно з умовами якого замовник доручає, а виконавець зобов'язується надати інформаційно-консультаційні послуги з питань кон'юнктури ринку цінних паперів, розвитку та стану ринку цінних паперів, розвитку недержавного пенсійного забезпечення, застосування нормативно-правових актів Державної комісії з цінних паперів фондового ринку та Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України.

Факт надання ТОВ «Техно-Телз» вказаних послуг позивачу та сплати ціни за них підтверджується приєднаними до справи доказами, а саме: копією податкової накладної № 189 від 30.05.2008, акту № 189 прийому-передачі виконання робіт про надання інформаційно-консультаційних послуг від 29.04.2008, копією банківської виписки з рахунку позивача. Доказів на спростування факту поставки позивачу цих послуг від ТОВ «Техно-Телз», окрім як посилання на постанову Господарського суду м. Києва від 16.10.2008, ДПІ в судовому процесі не надала.

З врахуванням цього оцінка перелічених доказів судом зроблена з дотриманням норм ст. 86 КАС України.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР передбачено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту) (абзац перший підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї статті).

Вищенаведені норми не ставлять у залежність право платника податку на формування податкового кредиту від декларування його контрагентами-постачальниками товарів (послуг) податкових зобов`язань чи фактичної сплати ними сум податку до бюджету. Суди попередніх інстанцій правильно застосували наведені правові норми, визнавши такими, що не мають правового значення та не впливають на правомірність декларування позивачем сум податкового кредиту, посилання податкового органу на недекларування податкових зобов'язань ТОВ «Техно-Телз» за податковою накладною № 189 від 30.05.2008.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР (втратив чинність з 1 січня 2011 року у зв'язку з набранням чинності Податковим кодексом України) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.4.3 цього підпункту передбачено, що у разі коли товари (роботи, послуги), виготовлені та/або придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду.

У судовому процесі встановлено, що позивач надає послуги з адміністрування недержавних пенсійних фондів, управління активами недержавних пенсійних фондів та управління активами інститутів спільного інвестування. Для забезпечення своєї господарської діяльності позивач придбав та повністю використав послуги з оренди приміщення, комунальні послуги, послуги доступу до мережі Інтернет, послуги мобільного зв'язку, телекомунікаційні послуги, заправка картриджів, поліграфічні, юридичні, консультаційні послуги, послуги з ремонту офісного приміщення, суми ПДВ в ціні за які за ставкою 20% сплатив постачальникам цих послуг.

Суди попередніх інстанцій правильно застосували наведені правові норми, оскільки позивач придбав послуги, які є об'єктом оподаткування, та використав їх у власній господарській діяльності.

Враховуючи викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли юридично правильного висновку, що податкове повідомлення-рішення від 16.11.2010 № 0000272201/0 прийнято із порушенням законодавства, чинного на час виникнення правовідносин, з приводу прав і обов'язків в якому виник спір, у зв'язку з чим підлягає скасуванню.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність цього висновку судів.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.10.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2012 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Є.А. Усенко Судді: О.А. Веденяпін М.П. Зайцев