Ухвала суду № 41970299, 19.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 листопада 2014 року м. Київ К/9991/68374/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого судді-доповідача:Усенко Є.А.,суддів: Веденяпіна О.А., Зайцева М.П.,розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Сокальському районі Львівської області Державної податкової служби

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 06.02.2012

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2012

у справі № 2а-11843/11/1370 Львівського окружного адміністративного суду

за позовом Державного відкритого акціонерного товариства «Шахта «Надія»

до Державної податкової інспекції у Сокальському районі Львівської області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 06.02.2012, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2012, позов задоволено: скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Сокальському районі Львівської області від 27.06.2007 № 0006471501/0.

В касаційній скарзі ДПІ у Сокальському районі Львівської області просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення судами норм матеріального права, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Позивач не реалізував своє процесуальне право подати заперечення проти касаційної скарги.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) згідно з податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, став висновок контролюючого органу, викладений в акті перевірки від 22.06.2007 № 507/150/00178175, про порушення позивачем підпункту 5.3.1 пункту 5.3 ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (Закон № 2181-ІII), а саме: несвоєчасна сплата узгоджених сум податкових зобов`язань з податку на додану вартість.

За наслідками перевірки на підставі підпункту 17.1.7 пункту 17.1 ст. 17 Закону № 2181-ІII прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.06.2007 № 0006471501/0, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 186019,50 грн. (50% від сплаченого податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 372039,00 грн. із затримкою на 1681 календарний день).

У судовому процесі встановлено, що позивач сплачував самостійно узгоджені суми податкових зобов'язань з податку на додану вартість за травень 2007 року в установлені підпунктом 5.3.1 пункту 5.3 ст.5 Закону № 2181-ІІІ строк, тоді як ДПІ в оперативному обліку сплачених сум податкових зобов'язань сплачений позивачем податок на додану вартість за травень 2007 року враховано на погашення податкового боргу з цього податку, який виник у 2002 році.

Згідно з підпунктом 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону № 2181-III платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Відповідно до пункту 7.7 ст. 7 Закону № 2181-III податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Проте ця норма не позбавляє платника податків права самостійно визначити джерела погашення узгоджених податкових зобов'язань відповідно до пункту 7.1 статті 7 Закону № 2181-III та від обов'язку самостійно сплатити суму податкового зобов'язання відповідно до підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 цього ж Закону. Суми податкових зобов'язань або податкового боргу з урахуванням підпункту 16.5.2 пункту 16.5 статті 16 Закону № 2181-III слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків. Законом № 2181-III не визначено серед заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу, зміну призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

З огляду на зазначене, суди першої та апеляційної інстанцій із дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшли юридично обґрунтованого висновку, що самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум в рахунок погашення податкового боргу, пені або тих податкових зобов'язань, які не вказані платником в платіжному дорученні як призначення платежу під час перерахування поточних податкових зобов'язань до бюджету, є неправомірним та суперечить приписам Закону № 2181-III.

Відповідно до підпункту «в» підпункту 18.2.1 пункту 18.2 ст. 18 Закону № 2181-ІІІ підлягає списанню безнадійний податковий борг, у тому числі пеня, нарахована на такий податковий борг, а також штрафні санкції, в тому числі податковий борг юридичних та фізичних осіб, стосовно якого минув строк позовної давності, встановлений цим Законом.

Таким строком згідно з підпунктом 15.1.1 пункту 15.1 ст. 15 цього ж Закону є 1095 календарних днів.

З огляду на встановлений у судовому процесі факт виникнення у позивача податкового боргу з податку на додану вартість у 2002 році цей податковий борг підпадає під визначення безнадійного податкового боргу. Ця обставина обґрунтовано взята до уваги судами попередніх інстанцій як підстава для задоволення позову, оскільки виключала зарахування сплачених позивачем сум податкових зобов'язань на погашення податкового боргу, що підлягав списанню.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність вище наведених висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а відтак підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Сокальському районі Львівської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 06.02.2012 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2012 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Є.А. Усенко Судді: О.А. Веденяпін М.П. Зайцев