Постанова № 41968225, 02.12.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

02 грудня 2014 рокусправа № 808/1414/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Кругового О.О.

суддів: Богданенка І.Ю. Уханенка С.А.

за участю секретаря судового засідання: Сколишева О.О..

за участю:

представника відповідача: Лисенко О.В.,

представника позивача: Задорожного О.В..

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Запоріжжя Міжрегіонального Головного управління Міндоходів

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 16 вересня 2014 року у справі №808/1414/14 за позовом публічного акціонерного товариства «Український графіт» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Запоріжжя Міжрегіонального Головного управління Міндоходів, треті особи: Головне управління Державної казначейської служби України в Запорізькій області, управління Державної казначейської служби України у м.Запоріжжі Запорізької області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, -

в с т а н о в и в :

24 лютого 2014 року публічне акціонерне товариство «Український графіт» звернулось до суду з адміністративним позовом, в якому просило: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0000343010 (форма «В4») від 11.12.2013, №0000353010 (форма «В1») від 11.12.2013, №0000363010 (форма «Р») від 11.12.2013, винесені відповідачем; зобов'язати відповідача в установленому законодавством порядку скласти та направити третій особі висновок про повернення позивачу з Державного бюджету України надмірно сплаченої суми податку на додану вартість в сумі 334068,50 грн.; зобов'язати відповідача в установленому законодавством порядку скласти та направити третій особі висновок про повернення позивачу з Державного бюджету України надмірно сплаченої суми податку на прибуток підприємств в сумі 2660915,00 грн.

Адміністративний позов обгрунтовано тим, що відповідачем була проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2011 р. по 31.12.2012 р., валютного та іншого законодавства за той саме період за результатами якої складено акт від 25.11.2013 №235/30-10/00196204 (далі - Акт перевірки). На підставі Акту перевірки позивача, відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення відповідача №0000343010 (форма «В4») від 11.12.2013, №0000353010 (форма «В1») від 11.12.2013, №0000363010 (форма «Р») від 11.12.2013. Позивач вважає висновки відповідача, зроблені в Акті перевірки, щодо наявності з боку позивача порушень вимог податкового законодавства необґрунтованими та безпідставними. Надані позивачем до перевірки документи первинного бухгалтерського обліку підтверджують реальність правочинів між позивачем та його контрагентами, а висновки відповідача такими, що не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 16 вересня 2014 року адміністративний позов публічного акціонерного товариства «Український графіт» - задоволено у повному обсязі:

- визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення №0000343010 від 11.12.2013 року, яким публічному акціонерному товариству «Український графіт» зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 230395 грн.;

- визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення №0000353010 від 11.12.2013 року, яким Публічному акціонерному товариству «Український графіт» зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 223072 грн., та нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 110996,50 грн.;

- визнано протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення №0000363010 від 11.12.2013 року, яким публічному акціонерному товариству «Український графіт» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 2660914,50 грн., з яких за основним зобов'язанням 2385734 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 275180,50 грн.;

- зобов'язано Спеціалізовану державну податкову інспекцію з обслуговування великих платників у м.Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів в установленому законодавством порядку скласти та направити управлінню Державної казначейської служби України у м.Запоріжжі Запорізької області висновок про повернення Публічному акціонерному товариству «Український графіт» з Державного бюджету України надмірно сплачену суму податку на додану вартість у сумі 334068,50 грн.;

- зобов'язати Спеціалізовану державну податкову інспекцією з обслуговування великих платників у м.Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів в установленому порядку скласти та направити управлінню Державної казначейської служби Україні у м.Запоріжжі Запорізької області висновок про проведення Публічному акціонерному товариству «Український графіт» з Державного бюджету України надмірно сплаченої суми податку на прибуток підприємств в сумі 2660915 грн.

Не погодившись з рішення суду першої інстанції Спеціалізована державна податкова інспекція з обслуговування великих платників у м.Запоріжжя Міжрегіонального головного управління Міндоходів, відповідач, звернулась з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції вимог норм матеріального та процесуального права просить оскаржувану постанову суду скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що, фактично оскаржуване рішення суду ґрунтується на висновках судово - економічної експертизи, наявних у справі документів. При цьому, суд наділений повноваженнями перевіряти висновки, викладені в акті перевірки платника податку на відповідність вимогам законодавства та обставинам справи. Тому, на думку відповідача, у разі відмінності обставин (зокрема даних бухгалтерського обліку, досліджених відповідачем та експертом) висновки експерта про надання економічної оцінки бухгалтерському обліку позивача на предмет його відповідності акту перевірки не можуть вважатись доказом в адміністративній справі. Відповідач наголошує на тому, що висновки акту перевірки вірно відображають виявлені під час перевірки позивача порушення, а саме: у 2011 році позивачем не в повному обсязі відображено у складі «інших доходів» позитивні курсові різниці від перерахунку заборгованості в іноземній валюті, що призвело до заниження доходів, зокрема курсова різниця визначалась позивачем не на дату складання балансу, а на дату закінчення відповідного звітного періоду. Також, позивачем не підтверджено реальності правочинів із ПП «Аверс», ТОВ «СУ «Укрбудмонтаж», ТОВ «Технопромгруп», ТОВ ПКФ «Дніпро-південь», ТОВ «Лімітекс», ТОВ «Інта», ТОВ «Інтер-техногруп», ТОВ «НВФ «Транс-Консульт», ТОВ «Лада ЛТД». В ході перевірки не було виявлено підтверджень фактичного здійснення господарських операцій, не можливо підтвердити поставку вказаної продукції від контрагентів. По-третє, зазначив, що перевіркою встановлено, що в актах виконаних робіт, складених із експедиторами, відсутня інформація про залучених третіх осіб, а саме фактичних перевізників - автотранспортних підприємств. Позивачем під час перевірки не надано первинних документів, якими було б підтверджено суми фактичних витрат на залучення експедитором третіх осіб (договори, рахунки, накладні, акти виконаних робіт, обсяг понесених витрат). Крім того, витрати позивача на утримання законсервованого майна не є витратами на пов'язаними із його господарською діяльністю. Отже, на думку відповідача, оскаржувані податкові повідомлення - рішення правомірними.

В судовому засіданні представник відповідача свою апеляційну скаргу підтримав та просив суд її задовольнити, скасувати постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 16 вересня 2014 року з мотивів її невідповідності вимогам чинного законодавства та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні адміністративного позову.

Представник позивача про задоволення апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити в сили, а вимоги апеляційної скраги відповідача - без задовлегння.

Інші особи, що беруть участь у справі до судового засідання не з'явились, надіслали до суду заяви про розгляд справи без їх участі, у зв'язку з чим, за відсутності заперечень з боку представників позивача та відповідача, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у їх відсутність.

У відповідності до ст. 195 КАС України суд розглядає справу в межах доводів апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, надану правову оцінку досліджених судом доказів по справі, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що в період з 02.09.2013 по 22.10.2013 посадовими особами СДПІ з обслуговування ВП в м.Запоріжжя МГУ Міндоходів була проведена документальна планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2011 р. по 31.12.2012 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 р. по 31.12.2012 р., за результатами якої було складено акт №235/30-10/00196204 від 25.11.2013 року.

Перевіркою встановлено порушення ПАТ «Український графіт»:

п. 135.1, пп. 135.5.11 п. 135.5 ст. 135, пп. 153.1.3 п. 153.1 ст. 153, п. 138.1, пп. 138.12.1 п. 138.12, п. 138.2, пп. 138.10.2, пп. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 44.1 ст. 44, п. 144.2 ст. 144, п. 14.1.27 ст. 14 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2011- 2012 року всього у сумі 2385734,00 гри., у тому числі по періодам:

- 2 квартал 2011 року - 989235,00 грн.;

- 2-3 квартали 2011 року - 1441184,00 грн., (в т.ч. 3 квартал - 451949,00 грн.);

- 2-4 квартали 2011 року - 1835373,00 грн., (в т.ч. 4 квартал - 394189,00 грн.);

- 1 квартал 2012 року - 202304,00 грн.;

- півріччя 2012 року - 332502,00 грн., (в т.ч. 2 квартал - 130198,00 грн.);

- три квартали 2012 року - 423695,00 грн., (в т.ч. З квартал - 91193,00 грн.);

- 2012 рік - 550361,00 грн., (в т.ч. 4 квартал - 126666,00 грн.).

пп. 14.1.181, п.14.1 ст. 14, п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого завищено суми податкового кредиту та від'ємного значення з ПДВ за період квітень 2011 - грудень 2012 року всього у сумі 230395,00 грн. в тому числі:

- за квітень 2011 року у сумі 521,00 грн.;

- за травень 2011 року у сумі 560,00 грн.;

- за липень 2011 року у сумі 1790,00 грн.;

- за серпень 2011 року у сумі 2979,00 грн.;

- за вересень 2011 року у сумі 768,00 грн.;

- за жовтень 2011 року у сумі 3536,00 грн.;

- за листопад 2011 року у сумі 1822,00 грн.;

- за грудень 2011 року у сумі 3519,00 грн.;

- за січень 2012 року у сумі 82948,00 грн.

- за лютий 2012 року у сумі 70820,00 грн.;

- за березень 2012 року у сумі 36382,00 грн.;

- за квітень 2012 року у сумі 1163,00 грн.;

- за травень 2012 року у сумі 309,00 грн.;

- за червень 2012 року у сумі 2041,00 грн.;

- за липень 2012 року у сумі 645,00 грн.;

- за серпень 2012 року у сумі 1161,00 грн.;

- за вересень 2012 року у сумі 2043,00 грн.;

- за жовтень 2012 року у сумі 3985,00 грн.;

- за листопад 2012 року у сумі 6080,00 грн.;

- за грудень 2012 року у сумі 7323,00 грн.

пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 44.1 ст. 44; п. 198.1, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1, п. 200.3, п. 200.4 ст. 200 ПК України, п. 10.1. «Порядку ведення реєстру виданих та отриманих накладних» затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від зареєстрованого в Мінюсті України 29.12.2010 за №1402/18697 (далі - Порядок №1402/18697), розділ V п. 4 про затвердження форм та порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 25.11.2011 №1492, зареєстрованого в Мін'юсті України 20.12.2011 №1490/20228 (далі - Порядок №1490/20228), в результаті чого позивачем завищено заявлену суму бюджетного відшкодування ПДВ за період травень 2011 - грудень 2012 року у розмірі 223072,00 грн., в т.ч.:

- за травень 2011 року у сумі 521,00 грн.;

- за червень 2011 року у сумі 560,00 грн.;

- за серпень 2011 року у сумі 1790,00 грн.;

- за вересень 2011 року у сумі 2979,00 грн.;

- за жовтень 2011 року у сумі 768,00 грн.;

- за листопад 2011 року у сумі 3536,00 грн.;

- за грудень 2011 року у сумі 1822,00 грн.;

- за січень 2012 року у сумі 3519,00 грн.;

- за лютий 2012 року у сумі 82948,00 грн.;

- за березень 2012 року у сумі 70820,00 грн.;

- за квітень 2012 року у сумі 36382,00 грн.;

- за травень 2012 року у сумі 1163,00 грн.;

- за червень 2012 року у сумі 309,00 грн.;

- за липень 2012 року у сумі 2041,00 грн.;

- за серпень 2012 року у сумі 645,00 грн.;

- за вересень 2012 року у сумі 1161,00 грн.;

- за жовтень 2012 року у сумі 2043,00 грн.;

- за листопад 2012 року у сумі 3985,00 грн.;

- за грудень 2012 року у сумі 6080,00 грн.

пп. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163, пп. 164.1.2 п. 164.1, пп. 164.2.1, пп. 164.2.2, пп. 164.2.3, пп. «ґ», пп. «д» пп. 164.2.17, п. 164.6 ст. 164, п. 167.1 ст. 167, пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168, пп. 169.1.1 п. 169.1 (з урахуванням п. 1 р. ХІХ), пп. 169.3.4 п. 169.3, пп. 169.4.1 п. 169.4 ст. 169, пп. 170.3.1 п. 170.3, пп. 170.5.2, пп. 170.5.4 п. 170.5, п. 170.7 ст.170, п. 171.1, пп. «а» п. 171.2 ст. 171, пп. «а» п. 176.2 ст. 176 р. ІV ПК України, в результаті чого визначено суму податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб за період, що перевірявся, на суму 769,66 грн., в тому числі по звітних періодах:

- червень 2011 року - 198,00 грн.;

- липень 2011 року - 2,12 грн.;

- грудень 2011 року - 75,95 грн.;

- січень 2012 року - 8,24 грн.;

- лютий 2012 року - 103,66 грн.;

- березень 2012 року - 78,93 грн.;

- квітень 2012 року - 17,10 грн.;

- травень 2012 року - 56,33 грн.;

- червень 2012 року - 108,78 грн.;

- липень 2012 року - 22,07 грн.;

- серпень 2012 року - 3,60 грн.;

- вересень 2012 року - 3,60 грн.;

- жовтень 2012 року - 3,60 грн.;

- листопад 2012 року - 3,60 грн.;

- грудень 2012 року - 84,08грн.

пп. «б» п. 176.2 ст. 176 р. ІV ПК України та р. ІІІ Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, затвердженого Наказом ДПА України 24.12.2010 №1020, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.01.2011 за №46/18784 (далі - Порядок №46/18784) - подання податкової звітності за ф.№ 1ДФ за II - IV квартали 2011 року, І-ІV квартали 2012 року не у повному обсязі, з недостовірними відомостями та з помилками.

ст. 24 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 №108/95-ВР, ст. 115 Кодексу Законів про працю України від 10.12.1971 - несвоєчасна виплата заробітної плати працівникам позивача, в т.ч. по періодах:

- за 2-гу половину квітня 2011 по строку 06.05.2011 (у сумі 4936909,63 грн. з затримкою 4 календарні дні у сумі 27732,86 грн. з затримкою 6 календарних днів);

- за 2-гу половину травня 2011 по строку 07.06.2011 (у сумі 11475,08 грн. з затримкою 1 календарний день);

- за 2-гу половину липня 2011 по строку 05.08.2011 (у сумі 4817864,21 грн. з затримкою 3 календарні дні);

- за 2-гу половину вересня 2011 по строку 07.10.2011 (у сумі 5463610,29 грн. з затримкою 3 календарні дні);

- за 2-гу половину листопада 2011 по строку 06.12.2011 (у сумі 5579519,79 грн. з затримкою 3 календарні дні);

- за 2-гу половину грудня 2011 по строку 06.01.2012 (у сумі 2657533,60 грн. з затримкою 11 календарних днів; у сумі 2661994,99грн. з затримкою 14 календарних днів);

- за 2-гу половину лютого 2012 по строку 07.03.2012 (у сумі 1108,24 грн. з затримкою 5 календарних днів);

- за 2-гу половину квітня 2012 по строку 07.05.2012 (у сумі 8069,76 грн. з затримкою 1 календарний день);

- за 2-гу половину червня 2012 по строку 06.07.2012 (у сумі 1966,56 грн. з затримкою 3 календарні дні);

- за 2-гу половину вересня 2012 по строку 05.10.2012 (у сумі 3264495,63 грн. з затримкою 3 календарні дні; у сумі 4608,62 грн. з затримкою 4 календарні дні);

- за 2-гу половину жовтня 2012 по строку 07.11.2012 (у сумі 537,69 грн. з затримкою 8 календарних днів);

- за 2-гу половину листопада 2012 по строку 07.12.2012 (у сумі 2539,92 грн. з затримкою 3 календарні дні).

ст. 267 Митного кодексу України в результаті чого занижено: ПДВ в розмірі 2818,08 грн., мито на суму 515,42 грн.

На підставі Акту перевірки відповідачем були прийняті податкове повідомлення-рішення: №0000353010 (форма «В1») від 11.12.2013, за яким позивачу визначене податкове зобов'язання з податку на додану вартість та зобов'язано сплатити суму податку у розмірі 223072,00 грн., 110996,50 грн. - штрафні санкції; №0000343010 (форма «В4») від 11.12.2013 за яким позивачу зменшено суму від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 230395,00 грн.; №0000363010 (форма «Р») від 11.12.2013, за яким позивачу збільшене грошове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 2660914,50 грн., з яких 2385734,00 грн. - основний платіж, 275180,50 грн. - штрафні санкції.

Правомірність та обґрунтованість податкових повідомлень - рішень №0000343010, №0000353010 та №0000363010 від 11.12.2013 року, є предметом спору переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спір між сторонами суд першої інстанції виходив з того, що при визначенні факту неправомірного відображення позивачем в меншому обсязі різниці між курсами по наявних заборгованостях по експортним операціям за період 2-4 квартал 2011 року відповідачем було використано Методику, що не відповідала вимогам чинного на час виникнення спір них відносин законодавства. Крім того, висновки податкового органу щодо безтоварності господарських відносин між позивачем та його контрагентами протягом ІІ-ІІІ 2011 року та ІІ - ІУ 2011 року, 2012 року носять суб'єктивний характер припущень та спростовуються наявними в матеріалах справи первинними документами бухгалтерського обліку. Висновки стосовно завищення витрат по утриманню законсервованого об'єкту санаторію - профілакторію «Нарцис», також не відповідають дійсності оскільки обов'язковість понесення мінімальних витрат утримання та збереження законсервованих об'єктів прямо регламентована чинним законодавством. Поряд із цим, суд першої інстанції також дійшов висновку про те, що грошові кошти, сплачені позивачем в рахунок оскаржуваних податкових повідомлень - рішень є узгодженими платежами та підлягають поверненню платникові податків як такі, що були надмірно сплачені.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень - рішень слугували висновки акту перевірки про виявлені порушення позивачем вимог чинного законодавства, у зв'язку з цим, суд апеляційної інстанції вважає за доцільне дослідити правомірність та обґрунтованість висновків акту перевірки для визначення законності прийнятих за їх наслідками податкових повідомлень - рішень.

Надаючи правову оцінку висновкам податкового органу стосовно завищення платником сум «інших витрат» та заниження сум «інших доходів» від не операційної діяльності під час обрахування різниці між валютними курсами по наявним заборгованостям з експертних операцій позивача, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Як вбачається з акту перевірки податковий орган дійшов висновку, що при визначенні доходу, що враховується при визначенні об'єкту оподаткування за період з 01.04.2011 року по 31.12.2012 року позивачем занижено його на суму 2 529 854 грн., у тому числі по періодах: 2 квартал 2012 року - 1 423 796 грн., 2-3 квартали 2011 року - 2 031 054 грн., ( в т.ч. 3 квартал - 607 258 грн.) 2 -4 квартали 2011 року - 2529 854 грн. (в т.ч. 498 800 грн.).

Вказане заниження оподаткованого доходу підприємства, на думку відповідача, відбулось через неповне відображення в податковій та фінансовій звітності ПАТ «Український графіт» сум «інших доходів», у зв'язку з невірним відображенням різниці між валютними курсами по наявним заборгованостям з експортних операцій.

Також, перевіркою встановлено, що позивачем при визначенні витрат, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування за період з 01.04.2011 року по 31.12.212 року встановлено їх завищення всього на суму 8 070 797 грн., у тому числі по періодах: 2 квартал 2011 року - 2877 225 грн., 2-3 квартали 2011 року - 4 234 962 грн., ( в т.ч. 3 квартал - 1 357 737 грн.), 2-4 квартали 2011 року - 5 450 028 грн., ( в т.ч. 4 квартал - 1 215 066 грн.), 1 квартал 2012 року - 963 350 грн., півріччя 2012 року - 1 583 345 грн., ( в т.ч. 2 квартал - 619 995 грн.), три квартали 2012 року - 2017 594 грн. ( в т.ч. 3 квартал - 434 249 грн.), 2012 рік - 2 620 769 грн. ( в т.ч. 4 квартал - 603 175 грн.)

Зазначене завищення витрат, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування було досягнуто позивачем за рахунок невірного відображення в своїй податковій та фінансовій звітності сум «інших витрат», у зв'язку з невірним відображенням різниці між валютними курсами по наявним заборгованостям з експортних операцій.

Однак, із зазначеними висновками податкового органу неможливо погодитись з огляду на наступне.

У відповідності до п. 135.1 ст. 135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Підпунктом 135.5.11 п. 135.5 ст. 135 ПК України визначено, що інші доходи включають доходи, визначені відповідно до статей 146, 147, 153 і 155-161 цього Кодексу.

Відповідно приписів п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу.

Згідно з пп. 138.12.1 пункту 138.12 статті 138 ПК України визначено, що до складу інших витрат, у тому числі включаються витрати, визначені відповідно до статей 144-148, 150, 153, 155-161 цього Кодексу, які не включені до собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг згідно із цією статтею.

У відповідності до пп. 153.1.3 п. 153.1 ст. 153 ПК України визначення курсових різниць від перерахунку операцій, виражених в іноземній валюті, заборгованості та іноземної валюти здійснюється відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

При цьому, прибуток (позитивне значення курсових різниць) ураховується у складі доходів платника податку, а збиток (від'ємне значення курсових різниць) ураховується у складі витрат платника податку.

Пунктами 7 та 8 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 21 «Вплив змін валютних курсів», затвердженого наказом Мінфіну України від 10.08.2000 № 193, визначено, що на кожну дату балансу:

а) монетарні статті в іноземній валюті відображаються з використанням валютного курсу на дату балансу;

б) немонетарні статті, які відображені за історичною собівартістю і зарахування яких до балансу пов'язано з операцією в іноземній валюті, відображаються за валютним курсом на дату здійснення операції;

в) немонетарні статті за справедливою вартістю в іноземній валюті відображаються за валютним курсом на дату визначення цієї справедливої вартості.

Визначення курсових різниць за монетарними статтями в іноземній валюті проводиться на дату здійснення розрахунків та на дату балансу.

Курсові різниці від перерахунку грошових коштів в іноземній валюті та інших монетарних статей про операційну діяльність відображаються у складі інших операційних доходів (витрат).

Курсові різниці від перерахунку монетарних статей про інвестиційну і фінансову діяльність відображаються у складі інших доходів (витрат), за винятком курсових різниць, які відображаються згідно з пунктом 9 Положення (стандарту) 21.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» звітним періодом для складання фінансової звітності є календарний рік. Проміжна звітність складається щоквартально наростаючим підсумком з початку звітного року в складі балансу та звіту про фінансові результати. Баланс підприємства складається за станом на кінець останнього дня кварталу (року).

Відповідно датами балансу є 31 березня, 30 червня, 30 вересня та 31 грудня.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що позивач здійснював експортно-імпортні операції з нерезидентами CARBON CONSTRACTION & TRADING LIMITED (Сполучене королівство), OU LALIBELLOS (Естонія), ЗАТ «Сибирский антрацит» (Росія), GRAPHITE INDUSTY MANAGEMENT & TRADING (Нова Зеландія) згідно укладених договорів, по яким протягом 2011 року існувала заборгованість.

Також, матеріалами справи підтверджено та сторонами у справі не спростовано, що позивач у повному обсязі відображав у податковій та фінансовій звітності суми курсової різниці станом на дати балансів, тобто станом на 30 червня 2011 року, 30 вересня 2011 року та 31 грудня 2011 року як це передбачено вимогами чинного законодавства.

Як вбачається з акту перевірки, відповідач обґрунтовує свої висновки щодо порушення позивачем вимог Закону при обрахуванні та відображенні сум «інших доходів» та «інших витрат» за перевіряє мий період із посиланням на додаток №5 до акту перевірки, який містить належне обрахування вказаних грошових сум, що входять до об'єкту оподаткування.

При цьому, із додатку №5 до акту перевірки вбачається, що відповідач визначав курсову різницю по наявній заборгованості з експортних правовідносин станом на кінець кожного місяця 2011 року, а не на кінець кожного кварталу цього року, що не відповідає приписам вищенаведених норм права.

Аналогічні висновки містяться, також, і в висновку судово - економічної експертизи по адміністративній справі №808/1414/14, відповідно до якої з'ясовано, що позивачем було правомірно здійснено облік сум «Інших доходів» та «Інших витрат» в своїй фінансовій та податковій звітності в розрізі субрахунків курсових різниць від неопераційної діяльності. У зв'язку зазначеним, експертом зроблено висновок, що в об'ємі наданих документів, висновки зазначені в Акті перевірки №235/30-10/00196204 від 25.11.2013 р. щодо заниження ПАТ «Український графіт» на суму курсових різниць від перерахунку заборгованості в іноземній валюті у розмірі 4 067 615 грн. за період з 01.04.2011 року по 31.12.2011 року документально не підтверджені.

У відповідності до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, враховуючи вищевикладене та те, що відповідачем було допущено порушення вимог норм чинного законодавства при визначенні суми курсової різниці, що має вплив на об'єкт оподаткування, внаслідок чого було сформовано висновок, що не відповідає дійсним обставинам справи, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність задоволенні позовних вимог в цій частині.

Надаючи правову оцінку висновкам акту перевірки стосовно відсутності реального характеру господарських операцій позивача із контрагентами: ТОВ ПКФ «Дніпро-південь», ТОВ «Лімітекс, ЛТД», ТОВ «СУ «Укрбудмонтаж», ПП «Аверс», ТОВ «Технопромгруп», ТОВ «Інта», ТОВ «Інтер-техногруп», ТОВ «НВФ «Транс-Консульт» та ТОВ «Лада ЛТД», суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи податковим органом було зроблено висновок про удаваність та безтоварність господарських операцій, що мали місце між позивачем та його контрагентами ТОВ ПКФ «Дніпро-південь», ТОВ «Лімітекс, ЛТД», ТОВ «СУ «Укрбудмонтаж», ПП «Аверс», ТОВ «Технопромгруп», ТОВ «Інта», ТОВ «Інтер-техногруп», ТОВ «НВФ «Транс-Консульт» за період з 01.04.2011 року по 31.12.2012 рік, в результаті чого встановлено завищення задекларованих ПАТ «Український графіт» витрат, що враховуються при визначенні податку на прибуток на суму 933 143 грн., в тому числі: 2-3 квартали 2011 року - 1640 грн. ( в т.ч. 3 квартал 2011 року - 1640 грн.), 2-4 квартали 2011 року - 434 573 грн., ( в т.ч. 4 квартал 2011 року - 432 933 грн.), 1 квартал 2012 року - 414 716 грн., півріччя 2012 року - 414 716 грн., три квартали 2012 року 414 716 грн., 2012 рік - 498 570 грн., ( в т.ч. 4 квартал - 83 854 грн.).

Вказаного висновку податковий орган дійшов з огляду на результати податкових перевірок контрагентів позивача, а також з огляду на податкову інформацію, в тому числі, отриману під час автоматичного співставлення задекларованих показників податкового обліку платників податку на рівні ДПА.

Однак, суд апеляційної інстанції не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до пп. 14.1.56 п.14.1 ст. 14 Податкового Кодексу України доходи - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Згідно до 14.1.27 п.14.1 ст. 14 Податкового Кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

У відповідності до ст.134 Податкового Кодексу України, об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі ст.ст. 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі ст.ст. 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів.

Підпунктом 139.1.9. п.139.1 ст.139 Податкового Кодексу України встановлено, що не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, чинним, на час виникнення спірних правовідносин, законодавством передбачено, що підставою для не включення витрат до валових є відсутність належного документального підтвердження означених витрат.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що ПАТ «Український графіт» (покупець) укладало з ТОВ «Лімітекс «ЛТД» (постачальник) договори №804/15556/06 та №804/22741/06 на поставку пиломатеріалів. Загальна сума першого договору склала 164 667,00 грн. (без ПДВ), ПДВ склало 32 933,40 грн., сума іншого договору склала 138750,00 грн. (без ПДВ), ПДВ склало 27750,00 грн..

На виконання вказаних договорів було складено первинні документи, а саме податкові та видаткові накладні, специфікації, які було подано до перевірки.

Також, ПАТ «Український графіт» у перевіряємий період мало господарські відносини з ТОВ ПКФ «Дніпро-південь» на підставі договору №804/22886/06 від 17.02.2012 року на поставку пластин. Загальна сума договору на момент його укладення складає 500000,00 грн., без ПДВ, ПДВ 100000,00 грн..

Первинні документи по вказаним господарським відносинам також було надано до перевірки, при цьому акт перевірки не містить жодних зауважень щодо їх форми та змісту.

Також, згідно договору №804/22807/06 від 07.02.2012 року, укладеного між ТОВ «Технопромгруп» (продавець) та ПАТ «Український графіт» (покупець), позивачу було поставлено запасні частини, у кількості та комплектації згідно із специфікаціями. Загальна сума договору на момент його укладення складає 41666.67 грн, без ПДВ, ПДВ складає 8333,33 грн..

На підтвердження правомірності складенні податкової звітності за наслідками господарських відносин з ТОВ «Технопромгруп» позивачем до перевірки було надано первинні документи, а саме: специфікації, податкові накладні, видаткові накладні, прибуткові ордери, рахунки банківських сертифікати, товарно - транспортні накладні.

Крім того, матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та ПП «АВЕРС» існували господарські відносини з постачання інструментів: згідно договірного листа №804/15521/27 від 01.06.2011 року, укладеного між ПП «АВЕРС» (постачальник) та ПАТ «Український графіт» (покупець), позивач просить поставити тиски слюсарні ТС-200 поворотні в кількості 2 шт., за ціною 820,00 грн., без ПДВ. Загальна сума поставки складає 1 968,00 грн. в т.ч. ПДВ 20% складає 328,00 грн..

На виконання укладених договорів поставлено інструменти, про що оформлено первинні документи, а саме податкові накладні, договори, видаткові накладні, прибуткові ордери, рахунки банківських виписок, сертифікатів, товарно - транспортні накладні.

Також, на підставі договору №804/14346/27 від 29.09.2011 року позивач мав господарські правовідносини з отримання послуг від ТОВ «Укрбудмонтаж» з ізоляції газоходів, котельної, будівництва утилізаційної котельної. Вартість договору складає 677 766,00 грн., у т.ч. ПДВ складає 112 961,00 грн. та включає вартість всіх робіт та матеріалів. Вартість робіт, доручених підряднику складає 281508,00 грн., в т.ч. 46 918,00 грн..

Згідно договору 804/14432/27 від 08.11.2011 року ПАТ «Український графіт» (замовник) та ТОВ «Укрбудмонтаж» (підрядник), домовились про те, що підрядник для замовника виконає роботи з ізоляції баків акумуляторів, а замовник оплатить зазначені роботи та сплатить їх вартість. Вартість Договору складає 165 150,00 грн., в т.ч. ПДВ 8345,6 грн., вартість матеріалів на виконання робіт на день підписання договору орієнтовно складає 115076,40 грн., в т.ч. ПДВ 19179,40 грн.. Кінцева вартість матеріалів коригується по факту.

До перевірки позивачем було надано первинні документи, а саме податкові накладні, рахунки банківських виписок, сертифікати, акти виконаних робіт) стосовно зазначених вище господарських операцій.

Згідно з ч.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

У відповідності до ч.2 ст.9 означеного Закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань платників здійснюється на підставі первинних документів, у яких міститься інформація саме про господарські операції (результати їх здійснення).

Надані позивачем для підтвердження реальності здійснення господарських операцій, первинні документи відображають зміст та обсяг укладених договорів, містять всі необхідні реквізити, та обов'язкові посвідчення, що вказує на безпідставність висновків податкового органу про неправомірне відображення позивачем сум податку на прибуток у податковій звітності за вказаними господарськими операціями.

Як вже зазначалось, акт перевірки не містить жодних зауважень стосовно форми та змісту первинних бухгалтерських документів, наданих позивачем до перевірки в підтвердження реальності здійснення господарських відносин, обумовлених вищевказаними договорами.

Також, суд першої інстанції із посилаючись на припис ст. 228, 234 ЦК України, вірно вказав на те, що правочин є нікчемним в силу закону, або його може бути визнано недійсним в судовому порядку. В матеріалах справи відсутнє судове рішення, яке б свідчило при визнання недійсним кладених між позивачем та його контрагентами у перевіряємий період правочинів, у зв'язку з чим висновки податкового органу про недійсність аналізованих угод є протиправними та необґрунтованими.

Отже, відповідачем, на якого відповідно до ч.2 ст.71 КАС України покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого рішення, не доведено того, що сторонами укладено угоди не з метою реального настання правових наслідків, а з метою порушення публічного порядку.

Таким чином, встановлені обставини справи свідчать про реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами наслідком яких є поставка товару та надання послуг.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що безпідставними є посилання податкового органу при обґрунтування порушень позивачем податкового законодавства на матеріали перевірки його контрагентів з огляду на наступне.

Формування підприємством податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, або припустився інших порушень при здійсненні господарської діяльності, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо включення сум податку, сплачених ним в ціні придбаних товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту (висновки рішення Європейського суду з прав людини, викладені у справі Булвейс проти Болгарії).

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо правомірності формування позивачем податкового обліку за податку на прибуток за рахунок договорів, укладених позивачем та його контрагентами, на підставі належним чином оформлених первинних документів, в тому числі податкових накладних, отриманих в ході реального здійснення господарської операції, що ґрунтується на вимогах податкового законодавства.

Надаючи правову оцінку висновкам податкового органу про завищення ПАТ «Український графіт» витрат на збут на суму вартості транспортних послуг, сплачених на користь експедиторів, по операціях позивача з ТОВ «ДЖІ.ЕФ.СІ», ТОВ «НВФ «Транс-Консульт», ТОВ «Корн», ТОВ «Інтер-Техно груп», ТОВ «Інта», ТОВ «Анта-А», ТОВ «Лада ЛТД» суд апеляційної інстанці виходить з наступного.

Як вбачається з висновків акту перевірки податковий орган дійшов висновку про завищення позивачем витрат на збут на загальну суму 2 850 477 грн., в т.ч. по періодах: 2 квартал 2011 року - 305 184 грн., 2 -3 квартал 2011 року - 513 608 грн. (в т.ч. 3 квартал - 208 424 грн.), 2-4 квартал 2011 року - 849 695 грн., ( в т.ч. 4 квартал - 336 087 грн.), 1 квартал 2012 року - 498 020 грн., півріччя 2012 року - 1047 212 грн., три квартали 2012 року - 1481 461 грн. ( в т.ч. 3 квартал 434 249 грн.), 2012 рік - 2 000 782 грн., (в т.ч. 4 квартал - 519 321 грн.).

Вказане завищення витрат на збут на думку податкового органу обумовлене завищенням вартості транспортних послуг, сплачених на користь експедиторів на загальну суму 2 850 477 грн., в тому числі по вказаних вище періодах.

Так, у відповідності до вимог ч.ч. 9 та 10 ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиційну діяльність» у плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов'язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування.

Підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб'єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади.

З наведенного, податковий орган дійшов висновку, що експедитор зобов'язаний надати замовнику документи, що підтверджують витрати експедитора на доставку товару замовника вантажоодержувачу.

Однак, із такими висновками податкового органу неможливо погодитись з огляду на наступне.

Зі змісту ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиційну діяльність» вбачається, що компенсація замовником послуг експедитора ,витрат такого експедитора на залучення до виконання своїх зобов'язань за договором транспортного експедирування третіх осіб не може вважатися доходом такого експедитора. При цьому суд зазначає, що жодна норма зазначеного закону не вимагає від експедитора надання замовнику первинних документів, що підтверджують витрати експедитора на залучення до виконання договору транспортного експедирування третіх осіб.

Водночас, за приписами ч.ч. 6-8 ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиційну діяльність», у разі залучення експедитором до виконання його зобов'язань за договором транспортного експедирування іншої особи у відносинах з нею експедитор може виступати від свого імені або від імені клієнта.

За договором транспортного експедирування експедитор може організувати перевезення за одним товарно-транспортним документом вантажів кількох різних клієнтів, які прямують з одного пункту відправлення та/чи в один пункт призначення, за умови, що експедитор виступає від імені усіх цих клієнтів як вантажовідправник та/чи вантажоодержувач.

Платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування.

Як зазначено в Акті перевірки (стор. 23 Акту перевірки) та у текстах договорів позивача із експедиторами, експедитор від власного імені самостійно укладає угоди, здійснює розрахунки з перевізниками та іншими третіми особами, які забезпечують здійснення перевезень відповідно до заявки замовника.

Отже, у правовідносинах із третіми особами експедитори не наділені правом виступати від імені позивача, тобто є самостійними у здійсненні таких правовідносин, а відтак, і самостійно несуть витрати по таких правовідносинах.

Окрім того, частиною 13 статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиційну діяльність» визначено, що факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Як вбачається зі змісту акту перевірки: «При перевірці міжнародних автодорожніх товарно-транспортних накладних за формою CMR встановлено, що в графі 16 «Перевізник», 23 «Реквізити перевізника» зазначені реквізити підприємств, які фактично здійснювали міжнародні перевезення, ПІБ водіїв, номери та моделі вантажних автомобілів з якими ПАТ «Український графіт» не мало фінансово-господарських відносин (відсутні договори, акти виконаних робіт, оплата послуг, тощо)».

Отже, під час перевірки встановлено, що позивач не мав правовідносин із перевізниками, а мав лише правовідносини із експедиторами.

В своїй апеляційній скарзі відповідач також зазначає, що ПАТ «Український графіт» не було надано під час перевірки документів на підтвердження суми фактичних витрат на залучення експедитором третіх осіб (догорів з підприємствами, що були залучені до виконання транспортно - експедиторського обслуговування, копії рахунків, накладних, актів виконаних робіт, кількісний обсяг понесених витрат, тощо)

При цьому, оплату позивач здійснював за весь обсяг виконаної роботи з транспортно - експедиційного обслуговування, на підставі наданих актів виконаних робіт, отриманих від експедиторів та від залучених до роботи третіх осіб.

З цього приводу суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що позивач, який не мав правовідносин з третіми особами, не зобов'язаний, в силу приписів Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», зберігати первинні документи стосовно господарських відносин, з надання транспортних та інших послуг, що мали місце між експедиторами та третіми особами під час організації ними перевезень товару.

Так, за приписами чинного законодавства, обов'язковою для зберігання документацією фінансового та бухгалтерського обліку є документація, що безпосередньо стосується особи, як сторони в господарських відносинах та підтверджує рух ТМЦ та фінансових активів між сторонами фактично (документально) укладених господарських угод.

В даному випадку, позивачем було здійснено оплату грошових коштів в рахунок договору з надання транспортно - експедиційних послуг експедитором, на підставі актів виконаних робіт, що відповідає вимогам чинного законодавства. При цьому, в разі виникнення сумнівів щодо суми сплачених грошових коштів за виконану роботу та нарахованих з такої суми податкових зобов'язань, перевіряючий орган не був позбавлений можливості щодо проведення зустрічної звірки контрагентів позивача та залучених до роботи третіх осіб, в порядку ст. 73 ПК України, з метою підтвердження податкової інформації, виявленої під час перевірки позивача.

Однак, податковим органом зроблено висновок про порушення позивачем вимог чинного податкового законодавства лише з огляду на акти виконаних робіт та на невірно трактовані останнім, приписи договорів на надання експедиційних послуг, що свідчить про хибність вказаних висновків та неможливість їх прийняття в якості належних доказів порушення позивачем вимог Закону.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що документи на підтвердження витрат експедитора, який діяв від власного імені, на залучення до транспортування третіх осіб не є документами первинного обліку для позивача, оскільки жодним чином не можуть засвідчити існування правовідносин із такими третіми особами.

Водночас, на підтвердження вчинення господарських операцій позивачем із ТОВ «ДЖІ.ЕФ.СІ», ТОВ «НВФ «Транс-Консульт», ТОВ «Корн», ТОВ «Інтер-Техно груп», ТОВ «Інта», ТОВ «Анта-А», ТОВ «Лада ЛТД» під час перевірки були надані договори, акти виконаних робіт, первинні банківські документи, товарно-транспортні накладні та документи бухгалтерського обліку, якими у повному обсязі зафіксовані зазначені господарські операції та які відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку.

Щодо доводів відповідача про неможливість використання висновків судово - економічної експертизи в адміністративній справі №804/11414/14 під час дослідження питання стосовно правомірності нарахування позивачем витрат на збут на користь експедитора, з огляду на необізнаність експертів з бухгалтерської справи в даному питанні, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

У відповідності ч.1. ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Приписами ст. 70 КАС України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Згідно із ст. 86 КА України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Як вбачається з висновку судово - економічної експертизи в адміністративній справі №804/11414/14 експертом було зроблено аналіз бухгалтерської складової питання щодо правомірності нарахування ПАТ «Український графіт» витрат на збут на користь експедитора за перевіряємий період.

Так, експерт дійшов висновку, що в об'ємі наданих на дослідження документів зазначені в акті перевірки №235/30-10/00196204 від 25.11.2013 висновки щодо завищення ПАТ «Український графіт» витрат на збут на суму вартості транспортних послуг, сплачених позивачем на користь експедиторів (ТОВ «ДЖІ.ЕФ, СІ», ТОВ «НВФ «Транс - Консульт», ТОВ «КОРН», ТОВ «ІНТЕР - ТЕХНО ГРУП», ТОВ «Інта», ТОВ «Анта - А», ТОВ «ЛАДА ЛТД») на загальну суму 2 850 477 грн., документально не підтверджується.

Судом апеляційної інстанції при дослідженні обставин справи в частині правомірності формування позивачем податкової звітності за рахунок господарських відносин з зазначеними вище контрагентами було враховано висновок експерта в частині з'ясування бухгалтерської (цифрової) достовірності сплачених коштів та визначених з них обов'язкових платежів в розрізі вимог чинного законодавства.

При цьому, висновок щодо юридичної складової дослідженого питання, судом апеляційної інстанції було зроблено самостійно на підставі фактичних обставин справи, пояснень сторін, наявних у справі документів та керуючись приписами Законів та Конституції України.

За таких обставин, судом апеляційної інстанції не приймаються доводи апеляційної скарги щодо неможливості використання висновків судово - економічної експертизи при дослідженні питання стосовно правомірності нарахування ПАТ «Український графіт» витрат на збут на суму вартості транспортних послуг, сплачених позивачем на користь експедиторів.

У зв'язку з викладеним, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що доводи податкового органу стосовно завищення позивачем витрат на збут на загальну суму 2 850 477 грн., із посиланням на приписи статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиційну діяльність» не знайшли своє підтвердження під час розгляду справи та були спростовані наявними в матеріалах справи документами. Вказане свідчить про правомірність висновку суду першої інстанції щодо достатності підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Надаючи правову оцінку висновкам податкового органу про порушення ПАТ «Український графіт» вимог пп. 138.10.2 п. 138.10 ст. 138, п. 144.2 ст. 144 ПК України та завищено витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування на суму понесених витрат на утримання основних засобів, що знаходяться на консервації у розмірі 219562 грн., суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Як вбачається з акту перевірки податковим органом зроблено виновок про порушення позивачем вимог пп. 138.10.2 п. 138.10 ст. 138, п. 144.2 ст. 144 ПК України та завищено витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування на суму понесених витрат на утримання основних засобів, що знаходяться у консервації всього на суму 219 562 грн., в т.ч. 2 квартал 2011 року - 16 773 грн., 2-3 квартали 2011 року - 49 177 грн., ( в.т.ч. 3 квартал - 32 404 грн.), 2-4 квартал 2011 року - 98 145 грн., (в. т. ч. 48 968 грн.) 1 квартал 2012 року - 50 614 грн., півріччя 2012 року - 121 417 грн., ( в т.ч. 2 квартал 2012 року 70 803 грн.), три квартали 2012 року - 121 417 грн., 2012 рік - 121 417 грн..

Вказаного висновку податковий орган дійшов з огляду на те, що позивачем було зайво сплачено суми заробітної плати та ЖСВ по законсервованому профілакторію по наступним працівникам: майстра (іпн. НОМЕР_1), бухгалтера (іпн. НОМЕР_2) , завідуючого господарством/старшого комірника (іпн НОМЕР_3), лікаря терапевта (іпн. НОМЕР_4), робітника по благоустрою (іпн НОМЕР_5), прибиральника службових приміщень (іпн НОМЕР_5), швейцарів (іпн НОМЕР_15, НОМЕР_6, НОМЕР_7, НОМЕР_8), сестри медичної (іпн НОМЕР_9), робітників зеленого будівництва (іпн НОМЕР_10, НОМЕР_11, НОМЕР_12, НОМЕР_13, НОМЕР_14).

Однак із такими висновками податкового органу неможливо погодитись з огляду на наступне.

За приписами пп. 138.10.2 п. 138.10 ст. 138 ПК України до складу інших витрат включаються адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством:

а) загальні корпоративні витрати, в тому числі організаційні витрати, витрати на проведення річних та інших зборів органів управління, представницькі витрати;

б) витрати на службові відрядження й утримання апарату управління підприємством (у тому числі витрати на оплату праці адміністративного апарату) та іншого загальногосподарського персоналу;

в) витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона);

г) винагороди за консультаційні, інформаційні, аудиторські та інші послуги, що отримує платник податку для забезпечення господарської діяльності;

ґ) витрати на оплату послуг зв'язку (пошта, телеграф, телефон, телекс, телефакс, стільниковий зв'язок та інші подібні витрати);

д) амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання;

е) витрати на врегулювання спорів у судах;

є) плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків;

ж) інші витрати загальногосподарського призначення.

Пунктом 144.2 статті 144 ПК України визначено, що не підлягають амортизації та повністю відносяться до складу витрат за звітний період витрати платника податку на:

утримання основних засобів, що знаходяться на консервації;

ліквідацію основних засобів;

придбання (виготовлення) сценічно-постановочних предметів вартістю до 5 тисяч гривень театрально-видовищними підприємствами - платниками податку;

витрати на виробництво національного фільму та придбання майнових прав інтелектуальної власності на національний фільм.

Отже, податковий облік основних засобів, що перебувають на консервації, не передбачає нарахування амортизації, але в той же час фіксує виникнення податкових витрат. Тобто, перелічені норми не містять заборони відносити до складу витрат платника податків витрати на утримання основних засобів, які перебувають на консервації.

Разом з тим, з п. 2 Положення про порядок консервації основних виробничих фондів підприємств, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.1997 № 1183, вбачається, що консервація основних фондів підприємств - це комплекс заходів, спрямованих на довгострокове (але не більш як три роки) зберігання основних фондів підприємств у разі припинення виробничої та іншої господарської діяльності з можливістю подальшого відновлення їх функціонування.

Відповідачем не доведено неправомірність віднесення позивачем до складу інших витрат витрат на оплату праці осіб, задіяних в утриманні законсервованих основних засобів позивача, а наведені відповідачем в обґрунтування своєї позиції норми Податкового кодексу України не містять заборони на віднесення до складу інших витрат зазначених вище витрат позивача.

У зв'язку з вищевикладеним, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необґрунтованість висновків відповідача про завищення ПАТ «Український графіт» витрат на утримання законсервованого об'єкта, що належить йому.

Щодо позовних вимог ПАТ «Український графіт» про зобов'язання СДПІ скласти та направити третій особі 2 висновки про повернення позивачу з Державного бюджету України надмірно сплачених сум податку на додану вартість та податку на прибуток суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

За приписами п. 5 Порядку взаємодії територіальних органів Міністерства доходів і зборів України, місцевих фінансових органів та територіальних органів Державної казначейської служби України у процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань, затвердженого спільним наказом Міндоходів України та Мінфіну України від 30.12.2013 № 882/1188, який зареєстрований Мінюстом України 23.01.2013 за № 146/24923, повернення помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань у випадках, передбачених законодавством, здійснюється виключно на підставі заяви платника податку (за винятком повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку на доходи фізичних осіб, які розраховуються органом Міндоходів на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку), яка може бути подана протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми.

Пунктом 1 зазначеного Порядку визначені випадки на які його дія не розповсюджується.

На підставі звернень позивача було зараховано переплату з податку на прибуток та податку на додану вартість в рахунок погашення податкових зобов'язань за податковими оскаржуваними в даній справі повідомленнями-рішеннями, прийнятими у відношенні позивача . Крім того, підприємством була здійснена самостійна оплата частини грошового зобов'язання відповідним платіжним дорученням.

Отже, зазначені суми за своїм розміром співпадають із сумами нарахованими оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями, а відтак відповідач вважає, що ці суми не можуть вважатися надміру сплаченими грошовими коштами.

Відповідач вважає, що оскільки позивач вже звертався до суду із вимогами про скасування оскаржуваних в цьому провадженні податкових повідомлень-рішень, але в наступному відкликав такий позов, то з моменту набрання законної сили ухвалою суду про залишення позову без розгляду від 16.01.2014 по справі №808/10032/13-а нараховані оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями податкові зобов'язання набули статусу узгоджених. Також, на думку відповідача переплати щодо визначених податковим органом зобов'язань не існує, оскільки платником податку сплачено узгоджені податкові платежі.

Однак, суд апеляційної інстанції не приймає такі доводи відповідача, з огляду на те, що узгодженими є податкові платежі, що не були оскаржені у визначений законом або правомірність яких було підтверджено судовим рішенням, яке набрало законної сили. З огляду на те, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення не підтверджені рішенням суду, що набрало законної сили, та відповідно не набули статусу узгоджених податкових зобов'язань.

В той же час, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що статус надміру сплачених грошових коштів, зарахованих в рахунок визначених оскаржуваними податковими - рішеннями податковими зобов'язаннями, набудуть лише після визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 11.12.2013 року №0000343010, №0000353010, №0000363010.

Отже, право на повернення грошових коштів, які були надмірно сплачені позивачем в рахунок податкових зобов'язань, у ПАТ «Український графіт» виникне лише з моменту набуття грошовими коштами статусу надміру сплачених, після скасування оскаржуваних податкових повідомлень - рішень.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що позивачем передчасно заявлено вимоги про зобов'язання відповідача надати висновок про можливість повернення надміру сплачених платежів, що свідчить про відсутність підстав для їх задоволення.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про необхідність скасування постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 16 вересня 2014 року в частині задоволених позовних вимог ПАТ «Український графіт» про зобов'язання СДПІ з обслуговування ВП у м.Запоріжжя міжрегіонального ГУ Міндоходів подати до управління державної казначейської служби України у м.Запоріжжя Запорізької області висновок про можливість повернення позивачу надміру сплачених грошових коштів, в іншій частині оскаржувану постанову слід залишити без змін.

Керуючись ч.3 ст.160, ст.195, ст.196, ст.198, ст.202, ст.205, ст.207 КАС України суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Запоріжжя Міжрегіонального Головного управління Міндоходів - задовольнити частково.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 16 вересня 2014 року у справі №808/1414/14 в частині задоволених позовних вимог про зобов'язання Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Запоріжжя Міжрегіонального Головного управління Міндоходів подати до управління Державної казначейської служби України у м.Запоріжжі Запорізької області висновок про повернення надмірно сплаченої суми податку на додану вартість у сумі 334068,50 грн. та податку на прибуток підприємств в сумі 2660915 грн. - скасувати та позовні вимоги в цій частині залишити без задоволення.

В іншій частині постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 16 вересня 2014 року у справі №808/1414/14 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий: О.О. Круговий

Суддя: І.Ю. Богданенко

Суддя: С.А. Уханенко