Ухвала суду № 41968159, 13.11.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

13 листопада 2014 рокусправа № 804/16912/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Кругового О.О.

суддів: Дадим Ю.М. Уханенка С.А.

за участю секретаря судового засідання: Сколишева О.О..

за участю:

представника відповідача: Колупаєва О.В..

представника позивача: Доманової О.О..

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 березня 2014 року у справі №804/16912/13-а за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОСЕРВІС ФІНАНЦ" до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

в с т а н о в и в:

23 грудня 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОСЕРВІС ФІНАНЦ" звернулось до суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення №0002982205 від 29.08.2013 року, яке винесене Лівобережною об'єднаної державною податковою інспекцією м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області.

Адміністративний позов обгрунтовано тим, що позивачем було правомірно сфоромвано податкову звітність з податку на додану вартість за наслідками господарських відносин, підтверджених належним чином оформленими документами первинного бухгалтерського обліку.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 березня 2014 року адміністративний позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетрвоській області від 29.08.2013 року №0002982205.

Не погодившись з рішення суду першої інстанції Лівобережна об'єднана державна податкова інспекція м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, відповідач, звернулась з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції вимог норм матеріального та процесуального права просить оскаржувану постанову суду скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову.

Апеляційна скарга обгрунтована тим, що позивач здійснював операцію з експорту товару, яка не мала під собою мети отримання прибутку, а була направлена на подальшу мінімізацію сплати ПДВ. Намір отримати дохід лише в обраний підприємством спосіб не може розглядатись як самостійна ділова мета, а відтак, наявність у товариства належним чином складених превинних документів не є підставою для формування податкового кредиту у відповідності до вимог чинного податкового законодавства.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального права, надану правову оцінку досліджених судом доказів по справі, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що у період з 16.07.2013 року по 22.07.2013 року посадовими особами Лівобережної ОДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "ТЕХНОСЕРВІС ФІНАНЦ" з питання відображення у податковому обліку проведених експортних операцій за період квітень 2013 року, за наслідками якої складено акт перевірки від 29.07.2013 року №186/225/33164885.

Перевіркою встановлено наступні порушення:

пп.14.1.179 пп.14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 188.1 ст. 188, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України з урахуванням норм пп. 14.136 п. 14.1 пп. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755 - УІ із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість у квітні 2013 року у розмірі 37 589 грн..

На підставі висновків акту перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення - рішення № 0002982205 від 29.08.2013, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість: за основним платежем - 37 589 грн., за штрафними санкціями - 9 397,25 грн.

Вказане рішення було оскаржено позивачем в адміністративному порядку та рішенням головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 06.11.2013 №3661/10/04-36-100409, рішенням Міністерства доходів і зборів України від 04.12.2013 №16723/6/99-99-10-01-15 залишено без змін (а.с.36-54).

Правомірність та обгрунтованість податкового повідомлення - рішення № 0002982205 від 29.08.2013 року є предметом спору переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивачем було правомірно сформовано податкову звітність з податку на додану вартість у перевіряємий період на підставі господарських правовідносин, що підтверджені первинними документами та у відповідності до вимог чинного податкового законодавства.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно із п. 198.1. ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) в необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Статтею 193 ПК України встановлено, що ставки податку на додану вартість встановлюються від бази оподаткування в таких розмірах: а) 20 відсотків; б) 0 відсотків.

Як передбачено п. 194.1 ст. 194 ПК України, операції, зазначені у ст.185 цього Кодексу, крім операцій, що не є об'єктом оподаткування, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка, оподатковуються за ставкою, зазначеною в пп.а) п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, яка є основною (20%).

Згідно з пп. 195.1.1 п. 195.1 ст. 195 ПК України за нульовою ставкою оподатковуються операції з вивезення товарів за межі митної території України: а) у митному режимі експорту; б) у митному режимі реекспорту, якщо товари поміщені у такий режим відповідно до пункту 5 частини першої статті 86 Митного кодексу України; в) у митному режимі безмитної торгівлі; г) у митному режимі вільної митної зони.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» експорт (експорт товарів) - продаж товарів українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності іноземним суб'єктам господарської діяльності (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) з вивезенням або без вивезення цих товарів через митний кордон України, включаючи реекспорт товарів.

Застосування податкових ставок, визначених ПК України, для певних господарських операцій є обов'язковим для суб'єктів господарювання, що проводять відповідну діяльність.

Отже, при здійсненні експортних операцій формується позитивний залишок податкового кредиту, оскільки податок на додану вартість був сплачений при придбанні товару і включений до складу податкового кредиту, а податкові зобов'язання від реалізації товару на експорт не виникають.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що матеріалами справи підтверджено, сторонами визнано, що спірна сума податкового кредиту в розмірі 37 589 грн. сформована позивачем у зв'язку із придбанням у ТОВ «СНЕК Експорт», ТОВ «Фактор» та ДП «Юмак» ЗАТ «Корпорація Інтерагросистема» продуктів харчування (чіпси, насіння, фісташки, сухарики тощо) на загальну суму 225 538,54 грн., в тому числі ПДВ - 37 589 грн. В подальшому отриманий позивачем товар був реалізований ним згідно контракту поставки №2612 від 26.12.12 на адресу ТОВ «Агротрейд» (Калініград Росія, вул. Алея Сміливих, 31а) за ціною 197 839,94 грн.

На підтвердження правомірності формування позивачем податкового кредиту за операціями з придбання вказаної продукції останнім надано до суду: договір поставки товару №01/12 від 01.12.2011р., укладений між постачальником - ТОВ «СНЕК Експорт» та позивачем та Додаткову угоду №1 до нього від 31.12.12, видаткову накладну від 05.04.13 на загальну суму 72 132,44 грн., податкову накладну від 05.04.13 №2338 на відповідну суму; договір поставки товару №Ф01/01-13 від 25.03.13, укладений між постачальником - ТОВ «Фактор» та позивачем, видаткову накладну від 05.04.13 на загальну суму 118 598,12 грн., податкову накладну від 05.04.13 №7014 на відповідну суму; договір поставки №26 від 04.03.13, укладений між постачальником - ДП «Юмак» ЗАТ «Корпорація Інтерагросистема» та позивачем, видаткову накладну від 05.04.13 на загальну суму 34 807,98 грн., податкову накладну від 05.04.13 №150 на відповідну суму; - платіжні доручення та виписки з банку, що підтверджують оплату позивачем отриманих товарів. (а.с.78-92). За умовами вказаних договорів товар має бути поставлений позивачу за адресою: м. Синельниково, вул. Космічна, 3Д. Відповідно до Договору оренди нерухомого майна №1/4-999А від 01.01.11 частина нежитлового приміщення за вказаною адресою передана орендодавцем - ТОВ «Фактор» позивачу в платне користування.

Також, між позивачем та ТОВ «Агротрейд» (Калініград Росія, вул. Алея Сміливих, 31а) укладений контракт №2612 від 26.12.2012 р., за яким позивач зобов'язується поставляти на адресу ТОВ «Агротрейд» харчову продукцію. Факт здійснення позивачем в квітні 2013 р. на підставі вказаного контракту операції з експорту товару (сухарики, фісташки, чіпси, насіння) на загальну суму 197 839,94 грн.підтверджується ВМД №110120000/2013/405579 від 09.04.13 (а.с.61-77). Відповідно до п.4 контракту №2612 від 26.12.12 покупець здійснює оплату товару в наступному порядку: оплата першої партії товару здійснюється на умовах 100 % передоплати, оплата наступних партій товару здійснюється покупцем на протязі 30 календарних днів з дати передачі товару продавцем перевізнику, зазначеній в міжнародні товарно-транспортній накладній. Здійснення ТОВ «Агротрейд» оплати товару від позивача підтверджується наданими позивачем випискою за особовим рахунком від 15.03.13 р. та платіжним дорученням від 28.08.2013 р..

Як вбачається з матеріалів справи, товар реалізований позивачем на експорт за ціною 197 839,94 грн., а придбаний ним без урахування податку на додану вартість за ціною 187 948,73 грн.

На думку податкового органу ТОВ "ТЕХНОСЕРВІС ФІНАНЦ" здійснює декларування податкового кредиту по операціям з придбання товарів ( робіт, послуг), які не включається до об'кту оподаткованих операцій. Заявлення позивачем до відшкодування сум ПДВ, покликане створити штучний прибуток по збитковим операціям з продажу ТОВ " ТЕХНОСЕРВІС ФІНАНЦ " партії товару (харчової продукції) на експорт.

Тобто, фактично, підставою для невизнання сум задекларованих позивачем податку на прибуток приватних підприємств та податку на додану вартість стала збитковість експортної реалізації харчової продукції, придбаної на внутрішньому ринку України.

Однак, із зазначеним твердженням неможливо погодитись, з огляду на те, що збитковість окремої господарської операції, що враховується для цілей оподаткування має визначатись з урахуванням грошових сум, які стосуються саме цієї господарської операції, з урахуванням її економічної мети, змісту та обсягу.

За приписами податкового законодавства звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотнє, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Також, до факторів ціноутворення, крім рівня витрат, пов'язаних з виробництвом товару, належать також рівень попиту на продукцію, кон'юнктура ринку, платоспроможність покупця, обсяги виробництва та складські запаси продавця та інші умови, які об'єктивно впливають на формування ціни. При цьому, чинним законодавством не передбачено обов'язковості визначення бази оподаткування товару, виходячи із його собівартості (ціни придбання).

Як вбачаться зі змісту акту перевірки податковим органом не надано достатніх доказів того, що позивачем здійснено експортну реалізацію придбаного товару за ціною нижчою за рівень звичаних цін на відповідну продукцію, відсутні, також, докази, що свідчили б на користь умисного заниження позивачем цін за якими було здійснено означену ескпортну господарську операцію.

Отже, суд апеляційної інстанції приходить до всиновку, що позивачем правомірно, у відповідності до рівня існуючих цін, сформовано ціну за зовнішньоеконономічним контрактом з реалізації харчової продукції, на користь нерезидента.

Крім того, під господарською діяльністю, згідно пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, розуміється - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договором комісії, доручення та агентськими договорами.

Правовий аналіз вищезазначених норм свідчить про те, що приписи Податкового кодексу України, не ставляють в залежність право платника податків на формування податкового кредиту від наявності чи відсутності доходу по окремим господарським операціям, оскільки вказане не може свідчити про відсутність можливості отримання доходу з усієї господарської діяльності.

За аналогією, до визначення поняття підприємницької діяльності, можна зробити висновок, що господарська діяльність також як і підприємницька, проводиться особою на власний ризик, тобто при здійсненні всіх необхідних дій, заходів, укладанні відповідних угод, тощо, особа не може бути впевненою, що той прибуток, на який вона розраховувала протягом провадження господарської діяльності, ще й в тому самому обсязі неодмінно настане. Таким чином придбаваючи товар та відносячи суму ПДВ від цього придбання до податкового кредиту відповідного звітного періоду, платник податку не знає і не міже знати, чи виправдаються вимушені витрати майбутнім прибутком, що отримає підприємство.

Таким чином, Податковий кодекс України не встановлює жодних інших вимог, крім вказаних вище, щодо формування податкового кредиту. При цьому, порядок формування податкового кредиту не має зв'язку з фінансовим результатом звітного періоду.

Отже, висновки податкового органу щодо завищення позивачем податкового кредиту за перевіряємий звітний період, з огляду лише на відсутність прибутку отриманого підприємством є неконними та необгрунтованими та не приймаються судом апеляційної інстанції у якості доказів правомірності прийняття оскаржуваних податкових повідомлень - рішень.

Відповідачем, на якого відповідно до ч.2 ст.71 КАС України покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого рішення, не доведено того, що сторонами укладено угоди не з метою реального настання правових наслідків, а з метою порушення публічного порядку.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про неправомірність та необґрунтованість податкового повідомлення - рішення № 0002982205 від 29.08.2013 року та достатність підстав для його скасування.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції в достатньому обсязі з'ясовано обставини справи та ухвалено законне і обґрунтоване рішення, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, не існує.

Керуючись ч.3 ст.160, ст.195, ст.196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, ст.205, ст.206 КАС України суд, -

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області - залишити без задовлення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 березня 2014 року у справі №804/16912/13-а - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий: О.О. Круговий

Суддя: Ю.М. Дадим

Суддя: С.А. Уханенко