Постанова № 41950164, 04.12.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2014 рокусправа № 2а/0470/6369/12

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Чередниченко В.Є.

суддів: Коршуна А.О. Панченко О.М.

за участю секретаря судового засідання: Яковенко О.М,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційними скаргами приватного акціонерного товариства «ПАСАТ» та Криворізької південної міжрайонної Державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 липня 2013 року у справі № 2а/0470/6369/12 за позовом приватного акціонерного товариства «ПАСАТ» до Криворізької південної міжрайонної Державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання дій неправомірними, скасування акта та податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «ПАСАТ» 26 травня 2012 року звернулось до суду з позовом до Криворізької південної міжрайонної Державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби згідно якого просить:

- визнати протиправними дії посадових осіб Криворізької південної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби, щодо винесення Акту від 15.03.2012 року про результати позапланової виїзної перевірки ПрАТ «ПАСАТ» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2008р. по 31.12.2011р., валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008р. по 31.12.2011р.;

- скасувати Акт №385/231/20232735 від 15.03.2012 року Південної міжрайонної державної податкової інспекції м. Кривого Рогу;

- скасувати податкове повідомлення-рішення від 28.03.2012 року № 0000392301 Криворізької південної міжрайонної державної податкової інспекції;

- скасувати податкове повідомлення-рішення від 28.03.2012 року № 0005121701 Криворізької південної міжрайонної державної податкової інспекції.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що вказані податкові повідомлення-рішення повинні бути скасовані, оскільки відповідачем проведено перевірку позивача не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені законами України.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 липня 2013 року адміністративний позов задоволено частково.

Суд скасував податкове повідомлення-рішення відповідача від 28.03.2012 року № 0005121701 в частині нарахування грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 56,71 грн. (45,37 грн. - за основним платежем, 11,34 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями). У задоволенні позову в іншій частині відмовив.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції в частині відмови у задоволені позову позивач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.

В апеляційній скарзі зазначає про не дослідження судом наказів та постанови слідчого які стали підставою для проведення перевірки.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволені позову відмовити.

В апеляційній скарзі зазначає про незастосування судом першої інстанції п. 4 Постанови Кабінету Міністрів від 26 грудня 2003 року № 2035 «Про затвердження Порядку надання документів та їх складу при застосуванні податкової соціальної пільги».

Згідно заперечень на апеляційну скаргу, позивач посилаючись на необґрунтованість апеляційної скарги відповідача, просив у її задоволені відмовити.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача, які підтримали доводи свої апеляційної скарги та заперечували щодо задоволення апеляційної скарги відповідача перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, обговоривши доводи апеляційних скарг та заперечень, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час розгляду апеляційних скарг, що відповідачем згідно з наказом Південної МДПІ в м. Кривому Розі від 24.02.2012 року №318 та на виконання постанови т.в.о. старшого слідчого ПМ ДПІ в Кіровському районі м. Дніпропетровська про призначення позапланової документальної перевірки від 19.09.2011 року по кримінальній справі № 99116506 проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008 року по 31.12.2011 року.

За результатами вказаної перевірки відповідачем складено акт №385/231/20232735 від 15 березня 2012 року (далі - акт перевірки).

Згідно з актом перевірки відповідач вважає, що позивачем порушено ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», так підприємством завищено скориговані валові витрати за рахунок віднесення до складу валових витрат вартості маркетингових послуг, отриманих від ТОВ «Проксима Плюс». Так, відповідно до договору з покупцем встановлено, що договір укладено від імені ПрАТ «ПАСАТ», тобто, відсутній факт участі ТОВ «Проксима Плюс» у підготовці та укладанні договору. Відповідно до п.2.4 Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» акт виконаних послуг, укладений між ТОВ «Проксима Плюс» та ПрАТ «ПАСАТ» не має юридичної сили та доказовості для проведення записів у бухгалтерському та податковому обліку. Крім того, до перевірки не надані комерційні звіти за період з 01.10.2008р. по 30.11.2008р.

Підприємством безпідставно включено до складу валових витрат витрати, що не підтверджені первинними документами, чим завищено валові витрати у сумі 2083333,33 грн. В порушення ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» підприємством безпідставно включено до складу р. 05.2 «Самостійно виявлені помилки за результатами попередніх податкових періодів» Декларації за 2008 рік валові витрати в сумі 3 325 000 грн. як помилку за минулі податкові періоди. Перевіркою повноти визначення податку на прибуток за період з 01.10.2008 року по 31.12.2011 року встановлено його заниження за 4 квартал 2008 року у сумі 1 352 083 грн.

В порушення ст. 4, ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» податковий агент, яким є ПрАТ «ПАСАТ» у березні 2010 р. при виплаті доходу в сумі 160,00 грн. на користь самозайнятої особи приватного нотаріуса ОСОБА_2, від здійснення нею незалежної діяльності не утримав: податок з доходу фізичних осіб з суми такого доходу. За результатами перевірки донараховано 24,00 грн. податку з доходів фізичних осіб.

В порушення ст. 4, ст.9, ст.17 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» до сукупного місячного оподатковуваного доходу працівників підприємства не включені суми грошового відшкодування витрат, які не підлягають обов'язковому відшкодуванню. Так, у перевіряємий період працівникам підприємства згідно наступних документів були відшкодовані такі витрати: згідно авансових звітів № 00274 від 16.12.2009р. на суму 1103,75 грн. (коньяк, вино, водка, лимон, камчадал ікра, шоколад та інше), № 00345 від 06.12.2010р. на суму 2833,64 грн.(сир, цукерки, лимон, сьомга, скумбрія, буженина, пиріг, водка, вино та інше). ОСОБА_3 відшкодовані понесені витрати на загальну суму 3937,39 грн. Донараховано податок з доходів фізичних осіб у розмірі 590,60 грн.

В порушення ст. 6 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» підприємство застосувало податкову соціальну пільгу працівнику підприємства у податковому місяці, в якому платник податку подав заяву про припинення трудових відносин, що привело до заниження податку з доходів фізичних осіб у травні 2009 р. в розмірі 45,37 грн. В порушення ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» ПрАТ "ПАСАТ" не включило до складу місячного оподатковуваного доходу за квітень 2009р. не працівникові підприємства ОСОБА_4 суму в розмірі 375,0 грн., яку було перераховано до бюджету як податок з доходів фізичних осіб згідно платіжного доручення як податок з доходів фізичних осіб з оплати за його навчання. ОСОБА_4 не працював на підприємстві ПрАТ "ПАСАТ" у перевіряємому періоді. За результатами перевірки встановлено заниження суми податку з доходів фізичних осіб в розмірі 56,25 грн. Всього донараховано податок з доходів фізичних осіб у розмірі 716,22 грн. (т.1 а.с.12-28).

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: №0000392301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем - податок на прибуток приватних підприємств на суму 1 690 103,75 грн. (1 352 083,00 грн. - основний платіж, 338 020,75 грн. - штрафні (фінансові) санкції) та №0005121701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем - податок на доходи фізичних осіб на суму 895,27 грн. (716,22 грн. - основний платіж, 179,05 - штрафні (фінансові) санкції) (т.1 а.с.29,30).

Правомірність та обґрунтованість вказаних дій та рішень відповідача є предметом спору переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спірні відносини між сторонами та задовольняючи позов частково, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірне рішення відповідача від 28.03.2012 року № 0005121701 в частині нарахування грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 56,71 грн. прийняте не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України. Підстави для задоволення позову в іншій його частині відсутні.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскарженої постанови, виходить з наступного.

Відповідно до п. 75.1. ст. 75 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно із абз. 3 п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Однією з обставин для проведення документальної позапланової виїзної перевірки п.п. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 Податкового Кодексу України визначає отримання постанови слідчого, винесеної ним відповідно до закону у кримінальних справах, що перебувають у його провадженні.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позапланова виїзна перевірка позивача призначена податковим органом на підставі п.п. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України та відповідно до постанови слідчого від 19 серпня 2011 року по кримінальній справі № 99116506.

Разом з тим, п. 86.9 ст. 86 Податкового кодексу України ( в редакції на час виникнення спірних відносин), визначено, що у разі, якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність.

Аналізуючи приписи наведеної норми, можна зробити висновок, що за результатами перевірок платників податків, призначених в рамках порушеної кримінальної справи про злочини, предметом якої є податки, збори, контролюючий орган визначає суми грошових зобов'язань, але податкове повідомлення-рішення не приймає.

Положеннями п. 58.4 ст. 58 ПК України, (в редакції на час складання акта перевірки) передбачено, що у разі коли судом за результатами розгляду кримінальної справи про злочини, предметом якої є податки, збори, винесено обвинувальний вирок, що набрав законної сили, або винесено рішення про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами, відповідний контролюючий орган зобов'язаний визначити податкові зобов'язання платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов'язань за якими встановлена рішенням суду, та прийняти податкове повідомлення-рішення про нарахування платнику таких податкових зобов'язань і застосування стосовно нього штрафних (фінансових) санкцій у розмірах, визначених цим Кодексом.

Складання та надсилання платнику податків податкового повідомлення-рішення за податковими зобов'язаннями платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов'язань за якими встановлена рішенням суду, забороняється до набрання законної сили рішенням суду у справі або винесення постанови про закриття такої кримінальної справи за нереабілітуючими підставами.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідачем оскаржені податкові повідомлення-рішення прийнято до настання обставин визначених п. 58.4 ст. 58 ПК України за наявністю яких контролюючий орган зобов'язаний визначити податкові зобов'язання платника податків за податками та зборами, доказів іншого відповідачем суду надано не було.

Таким чином, суду апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що орган державної податкової служби не вправі був приймати оскаржувані податкові повідомлення-рішення, оскільки, як встановлено в судовому порядку, перевірка проводилась на підставі постанови слідчого у кримінальній справі, і матеріали за результатами такої перевірки повинні були бути долученими до матеріалів кримінальної справи.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій посадових осіб податкової служби, щодо винесення акта №385/231/20232735 від 15.03.2012 року та його скасування, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

В адміністративному суді можуть бути оскаржені лише ті рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень (тобто правові акти), що призводять до виникнення юридичних наслідків у вигляді виникнення, зміни чи припинення прав та обов'язків у певних осіб.

При цьому позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Водночас, належний захист прав та інтересів особи можливий лише в разі існування спірних відносин, тобто, в разі встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.

Дії суб'єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо відповідні дії не повинні вчинюватися таким суб'єктом стосовно цієї особи, виходячи з наданої йому компетенції.

Бездіяльність суб'єкта владних повноважень є такою, що порушує права і свободи особи в тому разі, якщо певні дії повинні, але не вчиняються суб'єктом владних повноважень на реалізацію наданої йому компетенції.

При цьому оспорювані правові акти (рішення, дії або бездіяльність) повинні бути юридично значимими, тобто мати безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки шляхом або позбавлення можливості повністю чи в частині реалізувати належне цій особі право, або шляхом безпідставного покладення на цю особу будь - якого обов'язку.

Отже, в порядку адміністративного судочинства можуть розглядатися спори щодо будь - яких рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень без обмежень, але відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови, що такі рішення, дії (бездіяльність) є юридично значимими для позивача, тобто порушують права та інтереси останнього шляхом обмежень у реалізації його прав чи покладення на нього необґрунтованих обов'язків.

Відповідно до вимог ст. 17 КАС України предметом розгляду по суті в порядку адміністративного судочинства є не будь-які рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а лише ті, що породжують права та обов'язки учасників спірних відносин.

В свою чергу, висновки, викладені в акті податкової перевірки, не є предметом оскарження в адміністративному суді, оскільки не є обов'язковими ані для платника податків, ані для керівника контролюючого органу. Останній оцінює викладені в акті перевірки доводи і в разі наявності податкових порушень приймає податкове повідомлення-рішення, яке і визначає грошові зобов'язання платникові податків.

Натомість висновки, викладені в акті перевірки, є лише відображенням фактичних дій податкових інспекторів-ревізорів та їх особистої думки, а тому не створюють жодних правових наслідків. Відповідно, акти перевірки не порушують права платників податків безвідносно до змісту таких актів, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення позову щодо протиправності акта перевірки.

Акт перевірки є носієм доказової інформації, яка в подальшому має використовуватися контролюючим органом для прийняття рішення щодо визначення платникові податків грошових зобов'язань. При цьому акт складається посадовими особами контролюючого органу і не містить волевиявлення самого орану щодо виявлених посадовими особами фактів.

Відповідно до викладеного, діяльність із складання (винесення) актів документальних перевірок є службовою діяльністю працівників контролюючого органу на виконання своїх посадових обов'язків із збирання доказової інформації щодо дотримання платником податків податкової дисципліни. Тому як власне акт перевірки, так і дії посадових осіб контролюючого органу із складання цього акту не створюють жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни чи припинення будь-яких прав платника податків, крім права на надання зауважень до акта перевірки. Водночас, таке право виникає на підставі пункту 86.7 статті 86 Податкового кодексу України в зв'язку із самим фактом складення акта безвідносно до його конкретного змісту.

Таким чином, ані акт перевірки, ані дії посадових осіб із включення до такого акта певних висновків не породжують правових наслідків для платника податків, тобто не змінюють стану його суб'єктивних прав та не створюють жодних додаткових обов'язків для платника податків.

Діяльність контролюючого органу із оформлення результатів перевірки, зокрема із складання акта перевірки та формування його змісту не може порушувати права та/або охоронювані законом інтереси особи в публічно-правових відносинах.

Отже, у суду відсутні підстави для задоволення позову платника податків, якщо змістом позовних вимог є визнання протиправними (скасування) актів перевірки та/або дій контролюючого органу зі складання таких актів.

Враховуючи вищевикладене, колегія суду приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання протиправними дій посадових осіб податкової служби, щодо винесення акта №385/231/20232735 від 15.03.2012 року та його скасування є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

З огляду на викладені обставини, колегія суддів дійшла висновку про ухвалення судом першої інстанції рішення з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування постанови суду та прийняття нової постанови про часткове задоволення позову.

На підставі викладеного, керуючись пунктом 3 частини 1 статті 198, пунктом 4 частини 1 статті 202, статтею 207 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги приватного акціонерного товариства «ПАСАТ», Криворізької південної міжрайонної Державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 липня 2013 року у справі № 2а/0470/6369/12 - скасувати.

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Криворізької південної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби від 28.03.2012 року № 0000392301, № 0005121701.

У задоволені позову в іншій частині відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст постанови виготовлений 05 грудня 2014 року.

Головуючий: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун

Суддя: О.М. Панченко

Згідно з оригіналом.

Секретар с/з А.В. Чепурко