Постанова № 41947692, 16.12.2014, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2014 року Справа № 918/2018/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Василишин А.Р.

при секретарі Мухомеджанов Д.Ю.

за участю представників сторін:

від позивача: Калініченко Н.А. (дов. №359 від 04.12.13 р.)

від відповідача 1: не з'явився

від відповідача 2: не з'явився

від третьої особи: Калініченко Н.А. (дов. № 2960 від 01.10.13 р.)

розглянувши апеляційні скарги відповідача 1 та відповідача 2 на рішення господарського суду Рівненської області від 08.09.14 р. у справі № 918/2018/13 (суддя Андрійчук О.В.)

за позовом Фізичної особи - підприємця Маргуліс М.

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фудмережа"

Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Суворов"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Гузєєва Н.А.

про стягнення компенсації за порушення авторського права на самостійну частину літературного твору "Капітошка" - його оригінальну назву

ВСТАНОВИВ:

ФОП Маргуліс М. (надалі - позивач) звернувся в господарський суд Рівненської області з позовною заявою (т. 1, а.с. 2-10) до ТОВ "Фудмережа" (надалі - відповідач 1) та до ПП "Виробничо-комерційна фірма "Суворов" (надалі - відповідач 2), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Гузеєвої Н.А., в якій просить стягнути компенсацію за порушення авторського права на самостійну частину літературного твору "Капітошка" в розмірі 10 мінімальних розмірів заробітних плат, встановлених законом на час прийняття рішення.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 08.09.14 р. (т. 2, а.с. 95-103) позов задоволено. Стягнуто з відповідача 1 на користь позивача 12 180,00 грн. компенсації за порушення авторського права та 1218,00 грн. штрафу в дохід Державного бюджету України. Стягнуто з відповідача 2 на користь позивача 12 180,00 грн. компенсації за порушення авторського права та стягнуто 1 218,00 грн. штрафу - в дохід державного бюджету України.

В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції вказав, що у відповідачів відсутні зобов'язання перед третьою особою і позивачем, а отже немає й правових підстав для відступлення третьою особою права будь-яких грошових вимог до відповідачів.

При цьому, суд першої інстанції констатував, що позивач, уклавши з третьою особою ліцензійний (авторський) договір, став суб'єктом авторського права, зокрема в частині авторських майнових прав на використання твору шляхом відтворення на упаковці печива, а також щодо надання дозволу та заборони на використання твору іншим особам.

Суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачем доведений факт несанкціонованого використання назви літературного твору "Капітошка", тобто без згоди автора (суб'єкта авторських прав) та за відсутності підстав для його вільного використання (ст.ст. 21, 25 Закону України "Про авторське право і суміжні права"), а також те, що відповідачі не довели додержання ними вимог ЦК України і Закону України "Про авторське право і суміжні права" при використанні назви зазначеного твору та не спростували визначену цивільним законодавством презумпцію винного заподіяння шкоди (ст.ст. 614, 1166 ЦК України), отже визнаються порушниками авторського права.

Суд, брав до уваги наявність доказів вчинення відповідачами дій, які визнаються порушенням авторського права, зважаючи на характер порушення, а також враховуючи, що позивачем компенсація заявлена у мінімально розмірі, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції, відповідач 2 звернувся з апеляційною скаргою до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення господарського суду Рівненської області від 08.09.14 року у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким залишити позов в частині стягнення з ТОВ "Фудмережа" без розгляду.

Апеляційну скаргу відповідач 1 обгрунтовує тим, що на дату розгляду господарським судом Рівненської області даного спору, існувало рішення господарського суду, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 06.10.14 р. апеляційну скаргу відповідача 1 прийнято до провадження.

Водночас, відповідач 2 звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення господарського суду Рівненської області від 08.09.14 року у даній справі, в якій просить скасувати дане рішення та відмовити в задоволенні позовних вимог до ФОП Маргуліс М. повністю.

Ухвалою від 06.10.14 р. апеляційну скаргу відповідача 2 прийнято до провадження та об'єднано до спільного розгляду з апеляційною скаргою відповідача 1.

Скаржник зокрема зазначає, що під час розгляду справи в суді першої інстанції, не було жодного слухання справи по суті, відповідно докази відповідачами не надавалися, учасники процесу не заслуховувались, змагальності процесу не було.

Відповідач 1 звертає увагу на те, що відповідно до п. 1 Договору відступлення (уступки) права вимоги від 03.12.13 р. позивач набув право вимоги та стягнення компенсації за порушення авторського права лише на художнє зображення персонажу "Капітошка". При цьому, зміни до Договору були внесені 16.12.13 р. - після виявлення порушення авторського права Гузєєвої Н.А.

Крім того, скаржник стверджує, що оскільки строк дії ліцензійного договору (17.11.13р.) минув, даний договір не може бути визнаний належним доказом.

Скаржник зазначає, що не виробляє печива під назвою "Капітошка" та ніколи не поставляв дане печиво відповідачу 2, оскільки не має з ним будь-яких відносин.

Крім того, відповідач 2 вважає, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, змінивши підґрунтя позовних вимог на власний розсуд, не маючи заяви про зміну чи уточнення позовних вимог з боку позивача.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи № 918/2018/13 у складі: головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Василишин А.Р., суддя Миханюк М.В.

До початку розгляду апеляційної скарги по суті, розпорядженням в.о. голови суду від 21.10.14р. внесені зміни до складу колегії суддів та визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Василишин А.Р., суддя Маціщук А.В.

Розпорядженням голови суду від 19.11.14 р. внесені зміни до складу колегії суддів та визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л.

Позивач та третя особа у відзиві на апеляційну скаргу, а також їх повноважні представники в судовому засіданні, проти апеляційної скарги заперечили, оскільки вважають, що посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними та необґрунтованими.

Позивач констатує, що предмет та підстава позову не були змінені. При цьому, зауважує, що не вважається зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилань на норми права.

Представники відповідачів не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні суду апеляційної інстанції, хоча про час та місце його проведення були повідомлені належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень.

Враховуючи приписи статті 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів визнала за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності представників відповідачів за наявними в матеріалах справи доказами.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача 2 (в судових засіданнях від 22.10.14 р., 19.11.14 р.) розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, відзиви на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Авторське право на твір, уперше випущений в світ на території СРСР або не випущений в світ, але такий, що знаходиться на території СРСР у будь-якій об'єктивній формі, визнається за автором і його спадкоємцями незалежно від їх громадянства, а також за іншими правонаступниками автора (ч. 1 ст. 474 ЦК УРСР 1963 року).

Первинним суб'єктом авторського права є автор твору. За відсутності доказів іншого автором твору вважається фізична особа, зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства). Суб'єктами авторського права є також інші фізичні та юридичні особи, які набули прав на твори відповідно до договору або закону (ст.. 435 ЦК України).

Авторське право виникає з моменту створення твору (ч. 1 ст. 437 ЦК України).

Ст.. 11 ЗУ "Про авторське право і суміжні права" передбачено, що первинним суб'єктом, якому належить авторське право, є автор твору. За відсутності доказів іншого автором твору вважається особа, зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства). Авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення.

Як встановлено судом першої інстанцій та вбачається з матеріалів справи у 1979 році Гузєєва Н.А. створила літературний твір "Капітошка".

У 1980 році літературно-художній образ "Капітошка" вперше оприлюднено в анімаційному фільмі з однойменною назвою "Капітошка", а у 1989 році оприлюднено твір "Повертайся Капітошка". Дані анімаційні фільми створені на кіностудії "Київнаукфільм". Автором сценарію в титрах анімаційних фільмів вказано Гузєєву Н.А.

Відповідно до ч. 5 ст. 11 Закону України «Про авторське право і суміжні права» суб'єкт авторського права для засвідчення авторства (авторського права) на оприлюднений чи не оприлюднений твір, факту і дати опублікування твору чи договорів, які стосуються права автора на твір, у будь-який час протягом строку охорони авторського права може зареєструвати своє авторське право у відповідних державних реєстрах. Державна реєстрація авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір, здійснюється Установою відповідно до затвердженого Кабінетом Міністрів України порядку. Установа складає і періодично видає каталоги всіх державних реєстрацій. Про реєстрацію авторського права на твір Установою видається свідоцтво.

Третя особа, Користуючись своїм правом на реєстрацію авторських прав, зареєструвала свої авторське право у Державному департаменті інтелектуальної власності і отримала свідоцтво про державну реєстрацію авторського права на твір № 9967 від 11.05.2004 року на ім'я Гузєєвої Н.А. - літературний твір "Капітошка" (т. 1, а.с. 16).

Крім того, за третьою особою зареєстровано знак для товарів і послуг "Капитошка", "Капітошко", що стверджується свідоцтвом № 158095 від 10.07.2012 року (т. 1, а.с. 144).

В обгрунтовання того, що літературний твір та персонаж "Капітошка" є добре відомим в Україні позивачем надано звіт про результати проведення маркетингового дослідження "Визначення рівня обізнаності споживачів України про бренд "Капітошка" (т. 2, а.с. 3-57).

Отже, про те, що літературний твір "Капітошка" відтворює відомий в Україні персонаж "Капітошка", авторське право на який належить третій особі, відповідачі не могли не знати.

А відтак, апеляційний суд не бере до уваги посилання відповідача про відсутність відомостей про автора твору "Капитошка" та відсутність можливостей співставляти літературні та художні твори, оскільки літературний твір та персонаж "Капітошка" добре відомі в Україні, що є загальновідомим фактом.

Колегія суддів констатує, що Державним департаментом інтелектуальної власності були засвідчені авторські права Гузєєвої Н.А, шляхом видачі відповідних свідоцтв, а відтак їй належать майнові та немайнові права на вказаний твір.

Статтею 15 Закону України "Про авторське право і суміжні права" передбачено, що до майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать: а) виключне право на використання твору; б) виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами.

У свою чергу, виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти, зокрема відтворення творів, їх розповсюдження.

Відповідно до ст. 440 ЦК України майновими правами інтелектуальної власності на твір є: 1) право на використання твору; 2) виключне право дозволяти використання твору; 3) право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Статтею 441 ЦК України передбачено, що використанням твору є його: 1) опублікування (випуск у світ); 2) відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі тощо. Використанням твору є також інші дії, встановлені законом.

Крім того, автори літературних і художніх творів, охороняються Бернською конвенцією про охорону літературних і художніх творів, користуються виключним правом дозволяти відтворення цих творів будь-яким чином і в будь-якій формі (ч. 1 ст. 9).

Згідно ст. 15 ЗУ "Про авторське право і суміжні права", майнові права автора (чи іншої особи, яка має авторське право) можуть бути передані (відчужені) іншій особі згідно з положеннями ст. 31 цього Закону, після чого ця особа стає суб'єктом авторського права.

Частиною 1 ст. 31 Закону України "Про авторське право і суміжні права" передбачено, що автор (чи інша особа, яка має авторське право) може передати свої майнові права, зазначені у ст. 15 цього Закону, будь-якій іншій особі повністю чи частково. Передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором. Майнові права, що передаються за авторським договором, мають бути у ньому визначені. Майнові права, не зазначені в авторському договорі як відчужувані, вважаються такими, що не передані.

При цьому, автору та іншій особі, яка має авторське право, належить виключне право надавати іншим особам дозвіл на використання твору будь-яким одним або всіма відомими способами на підставі авторського договору. Використання твору будь-якою особою допускається виключно на основі авторського договору, за винятком випадків, передбачених статтями 21 - 25 цього Закону. Передача права на використання твору іншим особам може здійснюватися на основі авторського договору про передачу виключного права на використання твору або на основі авторського договору про передачу невиключного права на використання твору. За авторським договором про передачу виключного права на використання твору автор (чи інша особа, яка має виключне авторське право) передає право використовувати твір певним способом і у встановлених межах тільки одній особі, якій ці права передаються, і надає цій особі право дозволяти або забороняти подібне використання твору іншим особам. При цьому за особою, яка передає виключне право на використання твору, залишається право на використання цього твору лише в частині прав, що не передаються (ч.ч. 1-3 ЗУ "Про авторське право і суміжні права").

17.11.2012 року між третьою особою (автор-ліцензіар) та позивачем (ліцензіат) укладено ліцензійний (авторський) договір про передачу виключних майнових авторських прав на використання літературного твору.

За умовами вказаного договору автор-ліцензіар на умовах даного договору передає ліцензіату виключні авторські майнові права, визначені у п. 1.2 даного договору, на використання твору та його охоронювані частини, зокрема, але не виключно, на: літературні персонажі твору, назву твору (виконані українською та/або російською мовами), в свою чергу, ліцензіар набуває таких прав з моменту підписання даного договору та зобов'язується сплатити автору-ліцензіару винагороду за передачу таких прав у порядку та на умовах, визначених у п. 4.1. даного договору (п. 1.1. договору).

Відповідно до п. 1.2 Договору, автор-ліцензіар передає ліцензіату виключні авторські майнові права на використання твору (його охоронюваної частини), а саме: виключне право на використання твору шляхом відтворення на упаковці (виготовлення з нанесенням на нього твору або замовлення такого упакування у третіх осіб) гігієнічних засобів (зубної пасти, туалетного паперу, вологих серветок), пряників, печива пісочно-відсадного, цукерок шоколадних, канцелярських товарів (альбомів, лінійок, зошитів, олівців, наборів для творчості) назви твору, будь-якої фрази із твору та інших охоронюваних частин твору, їх публічний показ та розповсюдження зазначених товарів; право дозволяти або забороняти використання твору (його охоронюваних частин) іншим особам щодо переліку товарів, вказаних у п. 1.2.2. цього договору; право видачі субліцензії іншим особам в обсязі, визначеному в п. 1.2. даного договору.

Згідно з п.п. 2.1, 2.2 договору права, визначені у п. 1.2 даного договору, передаються автором-ліцензіаром ліцензіату з моменту підписання даного договору строком на один рік та діють на всій території України по 17.11.2013 року. Даний договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами.

Тобто, умовами Договору передбачено, що строк дії вказаних виключних майнових авторських прав склав рік з 17.11.2012 року по 17.11.2013 року включно.

З наведеного вбачається, що позивач, уклавши з третьою особою ліцензійний (авторський) договір, став суб'єктом авторського права, зокрема в частині авторських майнових прав на використання твору шляхом відтворення на упаковці (виготовлення з нанесенням на нього твору або замовлення такого упакування у третіх осіб), а також щодо надання дозволу та заборони на використання твору (його охоронюваних частин) іншим особам.

17.11.2013 року представником третьої особи у гіпермаркеті відповідача 1, що знаходиться за адресою: вул. Макарова, 23, м. Рівне, придбане печиво здобне пісочно-відсадне "Капітошка", про що свідчить фіскальний чек № 0024 від 17.11.2013 року (т. 1, а.с. 19,20), наліпка зі штрих кодом, яка містить інформацію про найменування та вартість товару.

Як вбачається з етикетки, чека та наліпки, виробником печива під назвою "Капітошка" є відповідач 2, а розповсюджувачем ТОВ "Фудмережа".

В матеріалах справи відсутні будь-які докази на спростування того, що між відповідачами не існували договірні відносини щодо поставки та реалізації печива "Капітошка".

З матеріалів справи вбачається, що відтворення назви літературного твору "Капітошка" у назві печива, що виготовляється відповідачем 2, здійснювалося без згоди на це позивача, як суб'єкта авторського права, якому в період виявлення порушення, належали виключні авторські майнові права на використання твору (останній день строку дії ліцензійного (авторського) договору).

Тобто, 17.11.13 р. (в останній день ліцензійного договору) представником третьої особи виявлено, що відповідачами порушено права позивача - суб'єкта майнових прав інтелектуальної власності на відповідний об'єкт.

Згідно ст. 9 Закону України "Про авторське право і суміжні права" частина твору, яка може використовуватися самостійно, у тому числі й оригінальна назва твору, розглядається як твір і охороняється відповідно до цього Закону.

Таким чином, назва твору підлягає охороні як об'єкт авторського права тільки у тому випадку, коли вона є результатом творчої діяльності автора (є оригінальною) і може використовуватися самостійно.

У вирішенні питань про те, чи є конкретний результат об'єктом авторського права, слід враховувати, що за змістом ст.ст. 421, 433, 435 ЦК України, ст. 7 і 8 Закону України "Про авторське право і суміжні права" в їх взаємозв'язку таким є лише той результат, який створено творчою працею; доки не доведено інше, результат інтелектуальної діяльності вважається створеним творчою працею; правовій охороні як об'єкт авторського права підлягає твір, виражений в об'єктивній формі, а не його зміст.

Враховуючи вимоги п. 25 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 року № 12 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності", судом першої інстанції правомірно взято до уваги висновок НДЦСЕ з питань інтелектуальної власності № 24/14, яким встановлено, що назва літературного твору "Капітошка" є оригінальною, тобто результатом творчої праці автора, та може використовуватися самостійно.

Аналогічний висновок зроблений судовим експертом Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз в межах справи № 569/23223/13-ц, що перебувала в провадженні Рівненського міського суду Рівненської області.

Крім того, суд першої інстанції правомірно взяв до уваги висновок експерта № 69/14 за результатами проведення судової експертизи у сфері інтелектуальної власності у цивільній справі № 569/3649/14-ц від 15.07.2014 року, в якому встановлено, що ім'я персонажу "Капітошка" є результатом творчої діяльності автора Гузєєвої Н.А. (є оригінальною назвою); назва твору "Капітошка" є оригінальною, тобто результатом творчої діяльності його автора Гузєєвої Н.А.

Як вбачається з: чеку гіпермаркета (т. 1, а.с. 19), наліпки на печиві (т. 1, а.с. 20), упаковки печива (т. 1, а.с. 120), витягу з реєстру санітарно-епідеміологічних висновків (т. 1, а.с. 90) виробником пісочного печива під назвою "Капітошка", що було придбане в гіпермаркеті "Велмарт" (ТОВ "Фудмережа"), зазначено- ПП "ВКФ "Суворов". При цьому, відомості про виробника - відповідають офіційним відомостям з ЄДР.

Крім того, з витягу з офіційного Інтернет-сайта відповідача 2 (т. 1, а.с. 125, 127) вбачається, що відповідач 2 пропонує для продажу (виготовляє) печиво під назвою "Капітошка".

А відтак, відповідачем 2 при виготовленні та розповсюдженні печива "Капітошка" відтворено частину (назву) твору Гузєєвої Н.А. під назвою "Капітошка", яка може використовуватися самостійно.

Враховуючи наведене, колегія суду оціню критично доводи відповідача 2, викладені в апеляційній скарзі, що ПП "Виробнича-комерційна фірма "Суворов" не виготовляло печиво під назвою "Капітошка".

Як передбачено в п. 29 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 року № 12 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності", з огляду на приписи ст. 33 ГПК щодо обов'язку доказування і подання доказів господарському суду у вирішенні питання про те, якій стороні належить доводити обставини, що мають значення для справи про захист авторського права чи суміжних прав, слід враховувати, зокрема таке: відповідач має довести додержання ним вимог ЦК України і Закону України "Про авторське право і суміжні права" при використанні ним твору та/або об'єкта суміжних прав; в іншому разі фізична або юридична особа визнається порушником авторського права та/або суміжних прав і для неї настають наслідки, передбачені цими законодавчими актами. Крім того, відповідач повинен спростувати визначену цивільним законодавством презумпцію винного заподіяння шкоди (ст.ст. 614, 1166 ЦК України).

У прийнятті судового рішення зі спору, пов'язаного з порушенням авторського права та/або суміжних прав, не є достатнім загальне посилання суду на використання твору та/або об'єкта суміжних прав позивачем: мають бути з'ясовані конкретні форма і спосіб використання кожного об'єкта такого права.

Згідно з п. а ч. 1 ст. 50 Закону України "Про авторське право і суміжні права" порушенням авторського права і (або) суміжних прав, що дає підстави для судового захисту, є вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав, визначені ст.ст. 14 і 38 цього Закону, та їх майнові права, визначені ст.ст. 15, 39, 40 і 41 цього Закону, з урахуванням передбачених ст.ст. 21 - 25, 42 і 43 цього Закону обмежень майнових прав.

Крім того, вирішуючи спір суд першої інстанції правильно врахував положення ст. 1, ЗУ "Про авторське право і суміжні права" щодо законодавчого визначення поняття відтворення; контрафактний примірник твору.

Згідно з п. 30.5. Постанови Пленуму Верховного Суду України від 04.06.2010 року № 5 "Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав" позадоговірне використання творів та/або об'єктів суміжних прав може здійснюватися лише в цілях і в обсязі, прямо визначених у законі. Вирішуючи питання про правомірність дій сторін, суд повинен установити, чи відповідали законові цілі позадоговірного використання і чи не перевищував обсяг використання межі, визначені законом для даних об'єктів авторського права та/або суміжних прав. За авторсько-правовою системою охорони об'єктів цих прав захист авторам та іншим суб'єктам авторського права (суміжних прав) надається лише проти будь-якого свідомого несанкціонованого використання іншою особою охоронюваного об'єкта (крім передбачених законом випадків вільного використання творів і об'єктів суміжних прав).

Тому факт позадоговірного порушення авторських прав вважається встановленим лише у разі доведення автором чи іншим суб'єктом зазначених прав обставин, пов'язаних з копіюванням або запозиченням іншою особою істотних рис твору чи об'єкта суміжного права, що був раніше введений в цивільний оборот, або з незаконним використанням відповідного твору чи об'єкта суміжного права в інший спосіб.

Апеляційний суд констатує, що право на поширення в будь-який спосіб твору належить авторові твору, який, зокрема, може дозволяти чи забороняти розповсюдження оригіналу або примірників твору.

Враховуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суду приходить до висновку, що відповідач 2, відтворюючи назву літературного твору "Капітошка" у назві печива, яке ним виготовлялось, та здійснюючи розповсюдження контрафактного примірника товару - його назви, у тому числі через посередників, без згоди автора (суб'єкта авторських прав), порушив майнові права позивача.

При цьому, суд приходить до висновку, що відповідач 1, здійснюючи реалізацію продукції відповідача 2, тим самим розповсюджує контрафактний примірник твору, оскільки його використання у найменуванні товару здійснюється з порушенням авторського права.

Розповсюдження контрафактних примірників творів у будь-якому разі є порушенням виключних майнових прав на твір, незалежно від того, створено цей примірник самим порушником чи придбано у третіх осіб (для подальшого використання у комерційних цілях). Використанням твору в силу ст. 441 ЦК України вважається, серед іншого, його публічне використання різними способами. Відтак порушенням виключних майнових прав на твір є виготовлення одного чи кількох примірників, здійснене з контрафактного примірника або за неправомірного доведення до загального відома (в тому числі при неправомірному розміщенні в мережі Інтернет) (п.п. 40-42 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 04.06.2010 року № 5 "Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав").

Особа, що розповсюджує примірники, в яких відображено об'єкти авторського права та/або суміжних прав без дозволу суб'єкта такого права, несе відповідальність за порушення законодавства про авторське право і суміжні права і в тому випадку, коли контрафактну продукцію нею отримано за договором з третіми особами.

Враховуючи, що позивачем доведено факт несанкціонованого використання назви літературного твору "Капітошка", тобто без згоди автора (суб'єкта авторських прав) та за відсутності підстав для його вільного використання (ст.ст. 21, 25 Закону України "Про авторське право і суміжні права"), а також те, що відповідачі не довели додержання ними вимог ЦК України і Закону України "Про авторське право і суміжні права" при використанні назви зазначеного твору та не спростували визначену цивільним законодавством презумпцію винного заподіяння шкоди (ст.ст. 614, 1166 ЦК України), отже визнаються порушниками авторського права і для них настають наслідки, передбачені цими законодавчими актами.

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про авторське право і суміжні права", ст. 432 ЦК України одним із способів захисту прав є стягнення збитків (матеріальної шкоди) за порушення прав на об'єкти права інтелектуальної власності, а також компенсації за порушення авторського права і суміжних прав.

Крім відшкодування збитків як загального способу захисту порушених прав, відповідно до п. "г" ч. 1 ст. 52 Закону України "Про авторське право і суміжні права" суб'єкт авторського права і (або) суміжних прав може вимагати виплати компенсації замість відшкодування збитків або стягнення доходу.

При цьому, визначаючи розмір компенсації, що підлягає стягненню з відповідачів за порушення авторського права на твір, апеляційний суд враховую вимоги п.п. 51.1.-51.3. Постанови Пленуму Верховного Суду України від 04.06.2010 року № 5 "Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав", ч. 2 ст. 52 ЗУ "Про авторське право і суміжні права", ЗУ "Про Державний бюджет України на 2014 рік".

Враховуючи наявність доказів вчинення відповідачами дій, які визнаються порушенням авторського права, зважаючи на характер порушення, а також враховуючи, що компенсація заявлена у мінімально визначеному чинним законодавством розмірі, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість позовних вимог та стягнення з кожного відповідача на користь позивача 12180 грн. компенсації за порушення авторського права.

Водночас, враховуючи ч. 3 ст. 52 ЗУ "Про авторське право і суміжні права", колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідачів штраф в доход Державного бюджету України в розмірі 1 218,00 грн. з кожного.

Звертаючись в господарський суд першої інстанції, позивач просив стягнути з відповідачів на користь позивача компенсацію за порушення діями відповідачів майнових прав на оригінальну назву твору "Капітошка", обґрунтовуючи позовні вимоги Договором про відступлення (уступку) права вимоги.

При цьому, апеляційний суд констатує, що предметом позову по даній справі є стягнення компенсації за порушення виключних майнових прав.

В матеріалах справи міститься договір про відступлення (уступку) права вимоги, укладений між позивачем та третьою особою 03.12.2013 року (зі змінами, викладеними угодою від 16.12.2013 року), за яким третя особа відступила, а позивач набув право вимоги та стягнення грошової компенсації за порушення авторського права на твір (його оригінальну назву) "Капітошка", зокрема з відповідача 1 та відповідача 2.

Як вбачається з умов даного Договору, до позивача переходить зазначене у п. 1 договору право вимоги та грошової компенсації в обсязі та на умовах, що існували на момент підписання договору, як у судовому, так і позасудовому порядку.

Однак, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів звертає увагу на те, що у відповідачів відсутні зобов'язання перед третьою особою і позивачем, а відтак відсутні правові підстави для відступлення третьою особою права будь-яких грошових вимог до відповідачів. А тому, колегія суду не бере до уваги договір про відступлення (уступку) права вимоги.

Відповідно до п. 3.12 Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.11 р. "Про деякі питання практики застосування ГПК України судами першої інстанції", не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог.

У зв'язку з цим, суд першої інстанції, з'ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень посилалась не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, здійснив оцінку доказів та застосував у прийнятті рішення саме ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Як встановлено судом першої інстанції, між позивачем та третьою особою укладено два договори, а саме: ліцензійний (авторський) договір про передачу виключних прав на виконання твору та Договір відступлення права вимоги.

При вирішенні спору, місцевим господарським судом надано оцінку всім доказам, що надавалися сторонами, в тому числі і договору про відступлення права вимоги та ліцензійному договору.

Судом встановлено, що належним доказом, що дає підстави для задоволення позовних вимог є ліцензійний (авторський) договір про передачу виключних прав на виконання твору.

Крім того, суд враховує, що порушення виключних майнових прав на оригінальну назву твору було вчинене відповідачем під час дії ліцензійного договору. А за умовами ліцензійного договору, позивачу (на дату вчинення порушення) належали виключні майнові авторські права на оригінальну назву твору "Капітошка", а отже і право на звернення до суду з вимогою про стягнення компенсації за вчинене порушення.

Враховуючи наведене, апеляційний суд оцінює критично доводи відповідача 2 викладені в апеляційній скарзі, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог.

Рівненський апеляційний суд не бере до уваги доводи відповідача 1, що на дату розгляду господарським судом Рівненської області даної справи, існувало рішення господарського суду першої інстанції (справа № 918/5/14), яким вирішено спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, оскільки в даній справі вирішувався спір щодо іншого правопорушення між іншими сторонами (ПАТ "Горльвський м'ясокомбінат").

Доводи відповідача про відсутність судових засідань в суді першої інстанції та розгляду позовної заяви по суті, спростовуються протоколами судових засідань суду першої інстанції та ухвалами господарського суду Рівненської області по даній справі.

Таким чином, колегія суддів вважає посилання скаржників, викладені в апеляційних скаргах, безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору. Відтак, скаржники, в порушення вимог ст.ст. 33,34 ГПК України, не довели тих обставин, на які вони посилались як на підставу для відмови в задоволенні позовних вимог.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на відповідачів згідно ст.49 ГПК.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ТОВ "Фудмережа" та ПП "Виробничо-комерційна фірма "Суворов" на рішення господарського суду Рівненської області від 08.09.14 р. у справі № 918/2018/13 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Рівненської області від 08.09.14 р. у справі № 918/2018/13 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу № 918/2018/13 повернути господарському суду Рівненської області.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Василишин А.Р.