Ухвала суду № 41945858, 23.09.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

23 вересня 2014 року

справа № 808/6903/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),

суддів: Чередниченко В.Є., Коршуна А.О.,

при секретарі судового засідання Яковенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 19.09.2013 р. у справі № 808/6903/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сорбполімер-Аналітик"

до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області

про скасування податкового повідомлення-рішення, визнання протиправними висновків акту перевірки, -

встановив:

У серпні 2013 року позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 31.05.2013 р. №0000682214/5010 та визнати протиправними висновки акту від 29.04.2013 р. №110/22-1421/36408462.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 19.09.2013 р. позов задоволено частково, а саме:

- визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення відповідача від 31.05.2013 р. №0000682214/5010, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 798,75 грн., у тому числі за основним платежем у розмірі 639 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 159,75 грн.

В решті позову відмовлено.

Постанова мотивована тим, що при визнанні договорів нікчемними податковим органом не дотримано приписів законодавчих норм, тобто не встановлено вини та умислу позивача, спрямованих на заволодіння державним майном, порушення публічного порядку, не надано доказів про умисність укладання угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. А безтоварність здійснених позивачем господарських операцій, на що посилається відповідач, не підтверджена у встановленому законом порядку жодним доказом, сам висновок носить характер припущення.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та відмовити позивачу у задоволенні позову.

В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, просив скасувати постанову суду першої інстанції та відмовити позивачу у задоволенні позову.

Представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечував.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що з 29.04.2013 року по 29.04.2013 року проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань документального підтвердження господарських відносин з платником податків ТОВ "Старт Д" їх реальності та повноти відображення в обліку за період липень 2012 р., за наслідками якої складено акт від 29.04.2013 за №110/22-1421/36408462 (а.с. 10-17).

Відповідно до акту від 29.04.2013 за №110/22-1421/36408462, в ході перевірки, відповідачем виявленні наступні порушення:

- 14.1.36, 14.1.181 ст. 14, пунктів 44.1, 44.3, 44.6 ст. 44, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, ст. 201 Податкового кодексу України (далі ПК України), внаслідок чого ТОВ «Сорбполімер-Аналітик» завищено податковий кредит за липень 2012р. на загальну суму 639 грн., який сформований від контрагента ТОВ «Старт Д», що призвело до заниження позитивного значення різниці між сумою податкового зобов’язання та податкового кредиту з ПДВ (р. 18 Декларації з ПДВ за липень 2012р.) на загальну суму 639 грн., заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахування та сплаті в бюджет за підсумками поточного (звітного) податкового періоду з урахуванням залишку від’ємного значення попереднього звітного періоду (р. 25 податкової декларації з ПДВ за липень 2012р.) на суму 639 грн.

Відповідно до акту від 29.04.2013 за №110/22-1421/36408462 правочин між позивачем та ТОВ «Старт Д» спрямований не на реальне настання правових наслідків, а на незаконне заволодіння майном держави, протирічить інтересам держави та суспільства, порушує публічний порядок та згідно ч.2 ст.228 ЦК України є нікчемними. Тому, в порушення вимог п.198.3 ст.198 ПК України, позивачем сформовано податковий кредит на підставі неіснуючих операцій, які, відповідно не можуть використовуватись в оподаткованих операціях, та податкових накладних, виписаних ТОВ «Старт Д» з порушенням вимог ст.201 ПК України, в результаті чого позивачем завищено податковий кредит на суму 639 грн.

Позиція податкового органу про нікчемність правочину між позивачем та ТОВ «Старт Д» ґрунтується на отриманому акті перевірки від ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська контрагента позивача щодо фіктивності його діяльності.

На підставі акта перевірки 31.05.2013 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000682214/5010, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 798,75 грн., в тому числі основний платіж - 639 грн., штрафні (фінансові) санкції - 159,75 грн.(а.с.8).

Оскаржене в адміністративному порядку податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скарга позивача без задоволення.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неправомірність висновків відповідача під час проведення перевірки, з наступних підстав.

Згідно пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до приписів п. 198.3 статті 198 ПК України Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 цього Кодексу).

При цьому в пункті 198.2 зазначеної статті передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення понесених витрат, у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), до складу валових витрат та сплачених сум ПДВ, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, понесення витрат, у зв'язку з господарської діяльністю платника, сплата податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними.

Судом встановлено, що між позивачем та ТОВ «Старт Д» було укладено договір поставки №19 від 14.03.2012 р. на поставку хімічних речовин, які придбані за видатковими накладними №3816 від 16 липня 2012 р. на суму 3836,70 грн.; №687 від 16 липня 2012 р. на суму 1563 грн.; №789 від 23 липня 2012 р. на суму 752,40 грн.; №879 від 24 липня 2012 р. на суму 345,60 грн.; №883 від 25 липня 2012 р. на суму 4699,99 грн.; №885 від 25 липня 2012 р. на суму 5299,99 грн.; №858 від 27 липня 2012 р. на суму 942,48 грн.; №886 від 30 липня 2012 р. на суму 1655,44 грн.; №898 від 31 липня 2012 р. на суму 776,78 грн.; №967 від 14 серпня 2012 р. на суму 302,40 грн.; №1104 від 17 вересня 2012 р. на суму 2352,30 грн., оплачені згідно платіжного доручення №1071 від 03.08.2012 року на суму 3836,70 грн.

16.07.2012 року ТОВ «Старт Д» виписана податкова накладна №520 на суму 3836,70 грн., яка зареєстрована в Реєстрі виданих та отриманих податкових накладних у порядку, передбаченому наказом ДПА України №1002 від 24.12.2010 року.

За період 2012 р. позивач задекларував податковий кредит з податку на додану вартість, в тому числі по операціях з ТОВ «Старт Д» за липень 2012 ПДВ у сумі 3836,70 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем включено до податкового кредиту за вказаний період суми ПДВ у розмірі 3197,25 грн. на підставі видаткової накладної: № 3816 від 16.07.2012 р. на суму ПДВ 639,45 грн., виписаної ТОВ «Старт Д» (а.с. 50).

На дату складання податкової накладної ТОВ «Старт Д» був зареєстрований як юридична особа, згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а. с. 61).

Оплата товару та фактичне його отримання підтверджується платіжним дорученням (а. с. 48), податковою накладною (а.с. 49) та видатковими накладними (а. с. 50-60).

Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначається Податковим кодексом України. Податковий кодекс України не містить норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства та повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України.

Відповідно ст. 228 ЦК України (в редакції, що діяла з 01.01.2011 року), правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Тобто, законодавець з 01.01.2011 року виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Таким чином, повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до компетенції судових органів.

Згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте, за приписами ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Між тим, відповідач не наведено посилань на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, відповідач невірно застосовує норми чинного законодавства України в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів.

Неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини. Так, в пункті 7.1 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: «...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії», пунктом 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

У разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі «Інтерсплав проти України»).

Рішення Європейського Суду з прав людини згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина друга статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського Суду з прав людини при вирішенні адміністративних справ.

Отже, у відповідача відсутні підстави для поширення на позивача негативних наслідків у випадку порушення податкового законодавства ТОВ «Старт Д» по взаємовідносинах з іншими контрагентами. Реальність здійснення господарських операцій позивача по взаємовідносинах з ТОВ «Старт Д» підтверджуються матеріалами справи, ТОВ «Старт Д» на час здійснення господарських операції з позивачем перебував на обліку як платник податку на додану вартість, тому позивач правомірно відніс 639 грн. до податкового кредиту.

Крім того, слід зазначити, що законодавством не пред’являються вимоги до суб’єктів підприємництва стосовно кількості працівників у штаті підприємства, наявності тих чи інших основних фондів, зокрема, складських приміщень, транспортних засобів, тощо, для здійснення господарської діяльності, отже на його правосуб’єктність та статус платника податків це жодним чином не впливає. Проте, податковий орган має довести, що відсутність таких ресурсів унеможливила в кожному конкретному випадку реальне виконання правочину. Таких доказів суду не надано.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції об’єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, та ухвалив судове рішення без порушення норм матеріального і процесуального права; доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому постанову слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ухвалив:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 19.09.2013 р. у справі № 808/6903/13-а залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, визначені ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: О.М. Панченко

Суддя: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун