Ухвала суду № 41945863, 14.10.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

14 жовтня 2014 рокусправа № 811/2722/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),

суддів: Чередниченко В.Є., Коршуна А.О.,

при секретарі судового засідання Яковенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Кіровоградської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів Кіровоградської області

на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20.09.2013 р. у справі № 811/2722/13-а

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Кіровоградської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів Кіровоградської області

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

У серпні 2013 року позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 16.04.2013 р. №0002350171 та №0002360171.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20.09.2013 р. позов задоволено, а саме:

- визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0002350171 від 16 квітня 2013 року винесене Кіровоградською об'єднаною державною податковою інспекцією Кіровоградської області Державної податкової служби, яким фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 90 755,41 грн., у тому числі 72 604,33 грн. основного платежу та 18 151,08 грн. штрафних (фінансових) санкцій (штрафів).

- визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0002360171 від 16 квітня 2013 року винесене Кіровоградською об'єднаною державною податковою інспекцією Кіровоградської області Державної податкової служби, яким фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності в сумі 52 730,08 грн. основного платежу.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що документи, на підставі яких позивач включив понесені витрати до складу валових витрат та сформував податковий кредит, відповідають критеріям первинного документу, а відтак - дії позивача щодо формування валових витрат та податкового кредиту є правомірними. Належним чином підтверджується реальний характер

господарських операцій з ПП "Анубіс", а тому правомірно формування позивачем валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та відмовити позивачу у задоволенні позову.

Позивач та відповідач, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явилися, що не перешкоджає розгляду справи.

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що з 20.03.2013 року по 22.03.2013 року проведена документальна позапланова невиїзна перевірка з питання дотримання вимог податкового законодавства фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 по взаємовідносинах з ПП "Анубіс" за період з 01.07.2010 року по 31.12.2010 року, за наслідками якої складено акт від 28.03.2013 за №246/17-1/НОМЕР_1 (Т.1 а.с. 8-22).

Відповідно до акту від 28.03.2013 р. за №246/17-1/НОМЕР_1, в ході перевірки, відповідачем виявленні наступні порушення:

- ст.13 декрету Кабінету Міністрів України «Про податковий прибуток з громадян» від 26.12.1992 р. №13-92 та додатку №7 до Інструкції про прибутковий податок з громадян, в результаті чого занижено податок з доходів фізичних осіб на загальну суму 52 730,00 грн., у тому числі за ІІІ квартал 2010 року - 20 314,57 грн., за ІV квартал 2010 року - 32 415,51 грн.;

- пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР, у результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість за період з 01.07.2010 р. по 31.12.2010 р. на загальну суму 72 604,33 грн., у тому числі: за липень 2010 р. в сумі 13 416,38 грн., за серпень 2010 р. - 22 349,75 грн., за вересень 2010 р. - 9 015,60 грн., за жовтень 2010 р. - 10 995,80 грн., за листопад 2010 р. - 11 355,80 грн., за грудень 2010 р. - 5 471,00 грн.

Відповідно до акту від 28.03.2013 за №246/17-1/НОМЕР_1 висновок ґрунтується на тому, що позивачем неправомірно включено до складу валових витрат вартість товарів, придбаних у "Анубіс" на підставі нікчемних правочинів.

Позиція податкового органу про нікчемність правочину між позивачем та ПП "Анубіс" ґрунтується на отриманому від іншого податкового органу акті перевірки контрагента позивача щодо фіктивності його діяльності, а саме - акті перевірки ДПІ у Калініському районі м. Донецька Донецької області ДПС №1066/22-9/36654182 від 30.11.2012 року "Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП "Анубіс" щодо документального підтвердження господарських відносин з ПП "Титан - Кір" та ПП "Буд-Імпекс" за період з 01.01.2010 року по 30.06.2012 року, яким встановлено нікчемність правочинів з ФОП ОСОБА_1

На підставі акта перевірки 16.04.2013 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення №№0002350171, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 90 755,41 грн., у тому числі 72 604,33 грн. основного платежу та 18151,08 грн. штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) (Т.1 а.с.6) та №0002360171, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності в сумі 52 730,08 грн. основного платежу (Т.1 а.с.7)

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неправомірність висновків відповідача під час проведення перевірки, з наступних підстав.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

На думку колегії суддів, відповідач помилково посилався на нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами, оскільки наведені ним доводи дають підстави стверджувати про наявність ознак фіктивності укладених правочинів, що є підставою для визнання їх такими у судовому порядку, зокрема на підставі ст. 234 Цивільного кодексу України та статті 207 Господарського кодексу України.

Проте, статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З огляду на діюче податкове законодавство про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Судом встановлено, що ПП "Анубіс" у період з липня по грудень 2010 р. поставило ФОП ОСОБА_1 продукти харчування на загальну суму 402 800,02 грн., у тому числі ПДВ - 72 604,33 грн., зокрема: у липні 2010 р. на суму 80 498,28 грн. (ПДВ 13 416,38 грн.); у серпні 2010 р. - 134 098,54 грн. (ПДВ 22 349,75 грн.), у вересні 2010 р. - 54 093,60 грн. (ПДВ 9 015,60 грн.), у жовтні 2010 р. - 65 974,80 грн. (ПДВ 10 995,80 грн.), у листопаді 2010 р. - 68 134,80 грн. (ПДВ 11 355,80 грн.), у грудні 2010 р. - 32 826,00 грн. (ПДВ 32 826,00 грн.), що підтверджується податковими та видатковими накладними (а.с.174, 176, 178, 180, 182, 184, 186, Т.1).

На підтвердження оплати товару, придбаного у ПП "Анубіс" позивачем до суду надано копії квитанцій до прибуткового касового ордера (а.с.172-173, 175, 177, 179, 181, 183, 185, Т.1).

Судом першої інстанції в судовому засіданні встановлено, що транспортування товару здійснювалося ПП "Анубіс". Товар придбаний у ПП "Анубіс" реалізовувався ФОП ОСОБА_1 в магазині "Наш край" у м. Кіровограді, вул. Шевченка, 41, на підтвердження чого до суду надано копії договору №1 на надання торгової площі в користування від 01.01.2007 р. (а.с.170, Т.1), дозволу на розміщення на території об'єктів благоустрою будівель і споруд соціально-культурного, побутового, торговельного та іншого призначення (стаціонарні, напівстаціонарі об'єкти) від 12.03.2010 р. №392 (а.с.169, Т.1), асортименту продукції, що реалізується в магазині "Наш край", погодженого 12.03.2007 р. головним державним санітарним лікарем м. Кіровограда (а.с.166, Т.1), трудових договорів з працівниками (а.с.162-165, Т.1), фіскальних чеків (а.с.220-250, Т.1, а.с.1-19, Т.2).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем включено до податкових кредитів за вказані періоди суми ПДВ у розмірі 90 755,41 грн. на підставі податкових накладних, виписаних ПП "Анубіс", які зареєстровані в Реєстрі виданих та отриманих податкових накладних у порядку, передбаченому наказом ДПА України №1002 від 24.12.2010 року.

На дату складання податкових накладних ФОП ОСОБА_1 був зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа у встановленому порядку.

Оплата товару та фактичне його отримання підтверджується податковими накладними та видатковими накладними, квитанціями (а.с.172-186 Т.1).

Згідно з реєстраційними даними видами господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 визначено: роздрібна торгівля на ринках, роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах з перевагою продовольчого асортименту.

Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначається Податковим кодексом України. Податковий кодекс України не містить норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства та повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України.

Відповідно ст. 228 ЦК України (в редакції, що діяла з 01.01.2011 року), правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Тобто, законодавець з 01.01.2011 року виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Таким чином, повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до компетенції судових органів.

Згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте, за приписами ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Між тим, відповідач не наведено посилань на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, відповідач невірно застосовує норми чинного законодавства України в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів.

Неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини. Так, в пункті 7.1 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: «...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії», пунктом 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

У разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі «Інтерсплав проти України»).

Рішення Європейського Суду з прав людини згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина друга статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського Суду з прав людини при вирішенні адміністративних справ.

Отже, у відповідача відсутні підстави для поширення на позивача негативних наслідків у випадку порушення податкового законодавства ПП "Анубіс" по взаємовідносинах з іншими контрагентами. Реальність здійснення господарських операцій позивача по взаємовідносинах з ПП "Анубіс" підтверджуються матеріалами справи, ПП "Анубіс" на час здійснення господарських операції з позивачем перебував на обліку як платник податку на додану вартість, тому позивач правомірно відніс 90 755,41 грн. до податкового кредиту.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції об'єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, та ухвалив судове рішення без порушення норм матеріального і процесуального права; доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому постанову слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ухвалив:

Апеляційну скаргу Кіровоградської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів Кіровоградської області залишити без задоволення.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20.09.2013 р. у справі № 811/2722/13-а залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, визначені ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: О.М. Панченко

Суддя: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун