Ухвала суду № 41943470, 29.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 жовтня 2014 року м. Київ К/800/14590/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.02.2013

у справі № 2а-8990/08/1370 (50294/11/9104)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сфера Сім»

до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 15.04.2011 відмовлено у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Сфера Сім» (надалі - позивач, ТОВ «Сфера Сім») до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова (надалі - відповідач, ДПІ у Залізничному районі м. Львова) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 31.10.2008 № 000237/2302/32374 та № 000238/2302/32373.

Суд першої інстанції дійшов висновку про непідтвердження реальності господарських операцій, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит та валові витрати.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.02.2013 скасовано постанову суду першої інстанції та винесено нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.02.2013 і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких обґрунтовує законність винесення оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ у Залізничному районі м. Львова проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Сфера Сім» з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні взаєморозрахунків з ТОВ «Юкна-2005» за період з 01.01.2005 по 31.03.2007, про що складено акт від 16.10.2008 № 1999/23-2/33747279, в якому зазначено про порушення позивачем п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (надалі - Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»), внаслідок чого занижено податок на прибуток за 2006 рік в сумі 20 000,00 грн., та порушення пп. 7.2.3 п.7.2, пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4, пп.7.7.1, пп. 7.7.5 п.7.7 ст.7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість»), внаслідок чого завищено податковий кредит з податку на додану вартість за березень 2006 року на суму 16 000,00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 31.10.2008: № 000237/2302/32374, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 30 000,00 грн., в тому числі: основний платіж - 20 000,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 10 000,00 грн.; № 000238/2302/32373, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 24 000,00 грн., в тому числі: основний платіж - 16 000,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 8 000,00 грн.

Переглянувши судове рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше, ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону встановлено, що до складу податкового кредиту підлягають включенню суми сплаченого (нарахованого) податку, що підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

З огляду на викладені норми, колегія суддів дійшла висновку про те, що для формування податкового кредиту платник податків-покупець має отримати належно оформлену податкову накладну, сплатити грошові кошти контрагенту в сумі, визначеній в податковій накладній, а також фактично виконати господарську операцію, за наслідками якої у платника ПДВ виникає право на податковий кредит.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції, що діяла до 01.04.2011, валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Пунктом 1.32 ст. 1 цього Закону передбачено, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Відповідно до визначення част. 1 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Отже, виходячи з наведених положень, до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначено нормами п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995, відповідно до якого первинні документі - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ТОВ «Сфера Сім» (Рекламодавець) укладено договір про рекламу продукції від 01.12.2005 б/н з ТОВ «Юкна-2005» (Рекламіст-Виконавець), предметом якого є виконання роботи з реклами товарів в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором. Згідно п.2.3 Договору Виконавець зобов'язаний представити на затвердження Замовнику докладну програму з реклами товарів, поширювати серед потенційних клієнтів Рекламодавця рекламоносії.

На виконання умов даного договору ТОВ «Юкна-2005» виписано податкові накладні від 01.03.2006 № 031 на суму 48 000,00 грн. та від 15.03.2006 № 032 на суму 48 000,00 грн., в тому числі ПДВ на загальну суму 16 000,00 грн., та складено акти здачі-приймання робіт (наданих послуг) від 01.03.2006 № 031 та від 15.03.2006 № 032.

Згідно платіжних доручень від 13.03.2006 № 494 та від 28.03.2006 № 635 позивачем перераховано кошти на рахунки ТОВ «Юкна-2005», в призначенні платежу в обох платіжних дорученнях вказано: «Оплата за рекламні послуги згідно дог. №12-3 від 01/12/05».

Суми податку на додану вартість та суми витрат, згідно зазначених податкових накладних та актів здачі-приймання робіт (наданих послуг), включено до податкового кредиту та валових витрат відповідного періоду та відображено у реєстрі отриманих та виданих податкових накладних та даних декларації з ПДВ за березень 2006 року в сумі 16 000,00 грн. та Декларації з податку на прибуток підприємства за I квартал 2006 року в сумі 80 000,00 грн. відповідно.

На час виконання господарських зобов'язань ТОВ «Юкна-2005» було зареєстровано юридичною особою та мало статус платника податку на додану вартість.

Укладений між позивачем та ТОВ «Юкна-2005» договір не віднесено законом до нікчемних та відсутні судові рішення про визнання його недійсним. Відтак, відсутні підстави стверджувати про наявність в діях позивача при укладанні договору із зазначеним суб'єктом господарювання ознак порушення публічного порядку, удаваності з метою приховання сплати податків третіх осіб, отримання податкової вигоди, порушення конституційних прав, невідповідність інтересам держави та суспільства.

Отже, досліджені судами попередніх інстанцій первинні документи розкривають зміст господарських операцій, підтверджують рух активів позивача та отримання ним реального результату в процесі господарської діяльності, тому колегія суддів вважає, що ТОВ «Юкна-2005» правильно сформувало податковий кредит з податку на додану вартість та валові витрати відповідного періоду за результатом проведення господарських операцій із вказаним контрагентом з дотриманням вимог Закону України «Про податок на додану вартість» та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відтак, наведене підтверджує правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при винесенні постанови від 20.02.2013 та скасуванні рішення суду першої інстанції, що доводами касаційної скарги не спростовується.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.02.2013 у справі № 2а-8990/08/1370 (50294/11/9104) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна