Ухвала суду № 41943476, 29.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 жовтня 2014 року м. Київ К/9991/78269/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Тернопільської області Державної податкової служби

на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 29.12.2009

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2012

у справі № 2-а-3318/09/1970(14856/10/9104)

за позовом Приватного підприємства «Креатор-Буд»

до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції

про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 29.12.2009, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2012, задоволено позовні вимоги Приватного підприємства «Креатор-Буд» (надалі - позивач, ПП «Креатор-Буд») до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції (надалі - відповідач, Тернопільська ОДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень від 13 квітня 2009 року № 0000342305/023936 та № 0000352305/023937.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 29.12.2009 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2012 і відмовити у задоволенні позову.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких обґрунтовує законність винесення оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що працівниками Тернопільської ОДПІ протягом лютого-березня 2009 року проведено планову виїзну перевірку ПП «Креатор-Буд» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2007 по 31.12.2008, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2007 по 31.12.2008, за результатами якої складено акт від 03.04.2009 № 2901/23-522/34227060.

Перевіркою встановлено порушення ПП «Креатор-Буд» пп.5.3.9 п.5.3 ст.5, пп.8.1.2 п.8.1, пп. 8.2.2 п.8.2, пп.8.6.1 п.8.6, пп.8.7.1 п.8.7 ст. 8 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (надалі - Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»), в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 19 043,75 грн., а також порушення пп.7.2.1, п. 7.2, пп.7.4.2 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість»), в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на загальну суму 390 409,85 грн.

На підставі акта перевірки Тернопільською ОДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення від 13.04.2009: № 0000342305/0/23936 про донарахування податку на прибуток на суму 26 448,15 грн. та № 0000352305/0/23937 про донарахування податку на додану вартість на суму 585 614,75 грн.

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Стосовно порушення пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та завищення ПП «Креатор-Буд» валових витрат на суми отриманих послуг з оренди майна від фізичної особи ПП ОСОБА_4 в погашення заборгованості, по яких не проведено фактичну оплату, колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне.

Відповідно до пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 вказаного Закону до складу валових витрат не включаються витрати на виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень).

Статтею 7 зазначеного Закону регламентовано оподаткування операцій особливого виду, до яких, зокрема, відносяться операції лізингу (оренди).

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 02 січня 2008 р. між позивачем та підприємцем ОСОБА_4 було укладено договір № 1 оренди нерухомого майна із місячною платою у розмірі 11 000,00 грн. із рахунку 200,00 грн. за кв.м.

Слід зазначити, що норма, яка передбачена в пп. 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», є загальною нормою, а положення пп. 7.9.6 п.7.9 ст.7 цього ж Закону містять спеціальні правила щодо визначення валових витрат із сум орендної плати, а саме: орендар збільшує суму валових витрат на суму нарахованого лізингового платежу за наслідками податкового періоду, в якому здійснюється таке нарахування. У такому ж порядку здійснюється оподаткування операцій з оренди землі та жилих приміщень.

Так, колегія суддів дійшла переконання, що суди попередніх інстанцій вірно визначили, що у разі здійснення операції оренди нерухомого майна при визначенні валових витрат застосовується порядок, встановлений для оподаткування операцій особливого виду положеннями пп.7.9.6 п.7.9 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а не загальні правила, визначені пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 даного Закону.

Наведене вказує на те, що позивачем правомірно включено до складу валових витрат суми орендної плати за фактом її нарахування у відповідному періоді.

Також, в результаті проведеної перевірки податковим органом зроблено висновок про те, що ПП «Креатор-Буд» віднесло до складу валових витрат витрати на поліпшення основних фондів у сумі, що перевищує 10 відсотків сукупної вартості усіх груп, в результаті чого в порушення пп.8.1.2 п.8.1, пп.8.7.1 п.8.7 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» незаконно збільшило суму валових витрат за 1 кв.2008 р. на 34 482,64 грн.

Відповідно до пп.8.1.2 п.8.1 ст.8 вказаного Закону амортизації підлягають витрати, зокрема, на проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів.

Підпунктом 8.7.1 п. 8.7 цієї ж статті Закону передбачено, що платники податку мають право протягом звітного періоду віднести до складу валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у тому числі витрати на поліпшення орендованих основних фондів, у сумі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду. Витрати, що перевищують зазначену суму, розподіляються пропорційно сумі фактично понесених платником податку витрат на поліпшення основних фондів.

Матеріалами справи підтверджено, зокрема, актом виконаних робіт № ВДзСА-013277 від 19 січня 2008 року, що у січні 2008 року ПП «Автострада Київ» для позивача було виконано роботи по дообладнанню автомобіля Тойота додатковими аксесуарами на суму 34 482,64 грн. без ПДВ.

Згідно бухгалтерських документів ПП «Креатор-Буд», а саме: картки рахунку 631 по контрагенту ПП «Автострада Київ» за 1-ий квартал 2008 року, картки рахунку 10: необоротні активи - Toyota Land Cruiser 120 Prado за 1-ий квартал 2008 року, відомості обліку по необоротних активах за період: 01.10.07 - 31.12.2008, витрати по дообладнанню автомобіля Toyota Land Cruiser 120 Prado додатковими аксесуарами на суму 34 482,64 грн. віднесено на збільшення вартості автомобіля, а не на збільшення витрат підприємства.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій вірно дійшли висновку, що Тернопільською ОДПІ не досліджено належним чином факт відображення в бухгалтерському обліку та податкових розрахунках витрат по дообладнанню автомобіля Toyota Land Cruiser 120 Prado на суму 34 482,64 грн., що призвело до неправильного висновку про завищення підприємством валових витрат в цій частині.

Окрім того, в акті перевірки податковим органом зроблено висновок про порушення позивачем пп.8.2.2 п.8.2, пп.8.6.1 п.8.6 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого ПП «Креатор-Буд» зависило суму амортизаційних відрахувань 4 кв. 2007 р. на 230,0 грн., 1 кв. 2008 р. на 207,0 грн., 2 кв. 2008 р. на 186,3 грн., 3 кв. 2008 р. на 167,68 грн., 4 кв. 2008 р. на 150,91 грн., разом на суму 941,89 грн., внаслідок невірного віднесення основних засобів (бетонозмішувача) до відповідної групи та неправильного застосування норм амортизації.

Згідно пп.8.2.2 п.8.2 ст.8 вказаного Закону основні фонди підлягають розподілу за такими групами:

група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі;

група 2 - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них;

група 3 - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4;

група 4 - електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, комп'ютерні програми, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

Відповідно до пп.8.6.1 п.8.6 ст.8 зазначеного Закону норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного (податкового) періоду в такому розмірі (в розрахунку на податковий квартал): група 1 - 2 відсотки; група 2 - 10 відсотків; група 3 - 6 відсотків; група 4 - 15.

Оскільки бетонозмішувач належить до устаткування, тобто до 2 групи основних фондів, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про те, що підприємством правильно застосовано норми амортизації відповідно до пп.8.6.1 п.8.6 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Стосовно посилань податкового органу на те, що ПП «Креатор-Буд» отримало податкові накладні від TOB «ВОЛО» та ТОВ «O.C.B.», які складено із порушенням пп. 7.2.1 п.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме: в податкових накладних не відображено опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм), колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне.

Відповідно до пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках, є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Підпунктом 7.2.1 п 7.2 цієї статті визначено, що податкова накладна повинна містити, зокрема: опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм).

Підпункт 7.2.6 п. 7.2 наведеної статті Закону визначає, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Положення пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачають, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п. 12.3, 12.4 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 № 165, у графі 4 податкової накладної вказується одиниця виміру товарів (послуг) - грн., шт., кг, м, см, м куб., см куб., л тощо та у графі 5 податкової накладної вказується кількість (об'єм, обсяг) поставки товарів, послуг та у разі, якщо послуги не мають таких показників, а вимірюються лише у вартісному вираженні, у графі 5 указується: «послуга/проценти тощо».

Судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що податкові накладні повністю відповідають опису (номенклатурі) зазначених в актах здачі-прийняття робіт (надання послуг), отриманих від TOB «ВОЛО», TOB «O.C.B» за жовтень 2007 року, лютий, червень та липень 2008 року, тобто вони містять вид робіт (наприклад демонтаж блоків), одиниці виміру куб.м., кв.м., т., кількість (об'єм, обсяг).

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що позивачем дотримано порядку формування податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі належним чином оформлених податкових накладних, що доводами відповідача не спростовано.

Також, колегія суддів вважає безпідставним посилання податкового органу в акті перевірки на те, що в порушення пп.7.4.2 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» ПП «Креатор-Буд», придбавши комплектуючі до легкового автомобіля Тойота у ПП «Автострада Київ» згідно податкової накладної 001136/ВД від 19.01.2008, суму ПДВ віднесено до податкового кредиту за січень 2008 року, враховуючи наступне.

У відповідності до абз.2 пп. 7.4.2 п.7.4 ст.7 вказаного Закону не включається до складу податкового кредиту та відноситься до складу валових витрат сума податку, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів.

З аналізу даної норми видно, що не дозволяється включати до складу податкового кредиту лише суми ПДВ при придбанні легкового автомобіля.

Як вбачається із матеріалів справи, придбання легкового автомобіля Тойота проведено підприємством 16 січня 2008 року, підтвердженням чого є видаткова накладна № ВДзРА-000046 від 16 січня 2008 року та Договір поставки № ВДзА-0007/008 від 8 січня 2008 року.

У відповідності до п.4.3 Договору поставки автомобіля постачальник ПП «Автострада Київ» зобов'язується передати підприємству автомобіль у кількості та комплектності відповідно до специфікації, що є невід'ємною частиною Договору.

Згідно специфікації до Договору, поставка здійснюється без додаткових аксесуарів.

В подальшому, ПП «Автострада Київ» для ПП «Креатор-Буд» були виконані роботи по дообладнанню автомобіля Тойота додатковими аксесуарами на загальну суму 41 379,17 грн., в т.ч. ПДВ - 6 896,53 грн., що підтверджується актом виконаних робіт № ВДзСА-013277 від 19 січня 2008 р. та податковою накладною № 001136/ВД від 19.01.2008. При цьому, у січні 2008 р. підприємство включило до складу податкового кредиту суму ПДВ у розмірі 6 896,53 грн.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій вірно дійшли висновку, що оскільки 19 січня 2008 року підприємством було проведено дообладнання автомобіля Тойота додатковими аксесуарами, а не придбання легкового автомобіля, відтак, підприємством на підставі пп. 7.4.1 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» до складу податкового кредиту у січні 2008 року правомірно було включено суму ПДВ в розмірі 6 896,53 грн.

З урахуванням наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про недоведеність факту порушення податкового законодавства з боку позивача, а також про протиправність спірних податкових повідомлень-рішень, які підлягають скасуванню.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Тернопільської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 29.12.2009 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2012 у справі № 2-а-3318/09/1970(14856/10/9104) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна