Ухвала суду № 41943469, 12.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 листопада 2014 року м. Київ К/9991/61842/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Одеської області Державної податкової служби

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 31.05.2012

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2012

у справі № 1570/2625/2012

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СМІКО»

до Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Одеської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 31.05.2012, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2012, задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «СМІКО» (надалі - позивач, ТОВ «СМІКО») до Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Одеської області Державної податкової служби (надалі - відповідач, ДПІ у Приморському районі м.Одеси Одеської області ДПС) про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000562250 від 12.03.2012.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що проведення позивачем господарських операцій на підставі укладеного договору засвідчується документально, що підтверджує правильність збільшення ТОВ «СМІКО» розміру податкового кредиту відповідного періоду.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 31.05.2012 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2012 і відмовити у задоволенні позову.

Позивач не надав письмових заперечень на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі наказу ДПІ у Приморському районі м.Одеси Одеської області ДПС від 14.02.2012 № 445 та відповідно до пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, п. 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України було проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ТОВ «СМІКО» з питань достовірності відносин з ПП «Модуль» за лютий 2012 року.

27.02.2012 за наслідками проведеної перевірки відповідачем було складено акт № 1163/23-513/32933080, яким встановлено порушення пп. 198.1 198.2, 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення ТОВ «СМІКО» суми податкового кредиту за лютий 2011 року на 100 502,20 грн., внаслідок чого занижено суму податку на додану вартість, яка підлягала нарахуванню до сплати в бюджет за лютий 2011 року, на 100 502,20 грн.

На підставі акта перевірки було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000562250 від 12.03.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 100 502,20 грн.

Підставою донарахування позивачу податкових зобов'язань з ПДВ стали висновки податкового органу про відсутність фактичного здійснення господарської операції за угодою позивача з ПП «Модуль», внаслідок чого позивачем безпідставно сформовано податковий кредит.

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України, який вступив в дію з 01.01.2011, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України передбачається, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Статтею 9 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Відповідно до даної статті, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Правовий аналіз наведених норм дає підстави колегії суддів Вищого адміністративного суду України вважати, що юридичні наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів, послуг чи основних фондів з метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, підтверджені належним чином оформленими документами.

Виконання угоди позивача із ПП «Модуль» підтверджується наданими до матеріалів справи та дослідженими судами попередніх інстанцій: договором поставки, видатковими накладними, податковими накладними, товарно-транспортними накладними, реєстром виданих та отриманих податкових накладних, іншими первинними документами.

В ході розгляду справи відповідачем не було надано суду доказів щодо визнання угоди між позивачем та його контрагентом у встановленому законом порядку недійсною.

Отже, досліджені судами попередніх інстанцій первинні документи розкривають зміст господарських операцій, підтверджують рух активів позивача та отримання ним реального результату в процесі господарської діяльності, тому колегія суддів вважає, що ТОВ «СМІКО» правильно сформувало податковий кредит з податку на додану вартість відповідного періоду за результатом проведення господарських операцій із вказаним контрагентом з дотриманням вимог Податкового кодексу України.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України також не може погодитись із посиланнями відповідача на нікчемність укладеного позивачем договору, оскільки висновки про наявність мети укладання правочину, що порушує публічний порядок, може зробити лише суд в межах кримінального провадження, що має наслідком винесення вироку суду щодо конкретних суб'єктів та набуття чинності таким вироком. Укладений між ТОВ «СМІКО» та ПП «Модуль» договір не віднесено законом до нікчемних та відсутні судові рішення про визнання його недійсним, відтак, наведене свідчить про передчасність висновків органу владних повноважень про наявність в діях позивача при укладанні договору із зазначеним суб'єктом господарювання ознак порушення публічного порядку, удаваності з метою приховання сплати податків третіх осіб, отримання податкової вигоди, порушення конституційних прав, невідповідність інтересам держави та суспільства.

З урахуванням наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення податкового законодавства з боку позивача при формуванні податкового кредиту з податку на додану вартість, а також про протиправність спірного податкового повідомлення-рішення, яке підлягає скасуванню в повному обсязі.

Наведене доводами касаційної скарги не спростовується.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Одеської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 31.05.2012 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2012 у справі № 1570/2625/2012 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна