Постанова № 41889666, 02.12.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" грудня 2014 р. Справа№ 910/14439/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шаптали Є.Ю.

суддів: Гончарова С.А.

Самсіна Р.І.

при секретарі Д'яковій Ю.Ю.

за участю представників:

від апелянта: Діброва Л.С. за дов. № 413/03 від 14.08.2014.

Цибуля О.В. за дов. № 179/03 від 14.11.2014.

від прокуратури: Лиховид О.С. посвідчення № 002628 від 05.09.2012.

від позивача: Крук Є.В. за дов. № 119 від 13.10.2014.

Миронова Л.О. за дов. № 90 від 04.06.2014.

від третьої особи 1: Камільовський В.В. за дов. № 1091 від 09.09.2014.

від третьої особи 2: не з'явився.

від третьої особи 3: Цукатова С.Г. за дов. № 09-8839/14 від 03.10.2014

розглянувши апеляційні скарги Прокуратури міста Києва та Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» на рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2014.

у справі № 910/14439/14 (головуючий суддя Ващенко Т.М., судді Домнічева І.О., Головіна К.І.)

за позовом Публічного акціонерного товариства акціонерного комерційного банку «Індустріалбанк»

до Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк»

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача -

1. Фізична особа Гордійчук Андрій Андрійович (далі - третя особа-1)

2. Фізична особа Агарков Микола Миколайович (далі - третя особа-2)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - третя особа-3)

за участю Прокуратури м. Києва

про звернення стягнення на предмет застави

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.10.2014 у справі № 910/14439/14 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Індустріалбанк» до Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Фізична особа Гордійчук Андрій Андрійович, Фізична особа Агарков Микола Миколайович та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб за участю прокуратури міста Києва про звернення стягнення на предмет застави - задоволено в повному обсязі.

Не погодившись з вказаним рішенням, Публічне акціонерне товариство «Брокбізнесбанк» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевим господарським судом позов задоволено через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Також апелянт посилається на те, що на виконання ч. 3 ст. 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» 16.10.2014 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення про затвердження Реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ «Брокбізнесбанк». У зв'язку з тим, що в затвердженому реєстрі кредиторів не включено вимоги ПАТ АКБ «Індустріалбанк» дані вимоги позивача вважаються погашеними, а отже рішення суду першої інстанції має бути скасоване, а у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Також, не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, Прокуратура міста Києва звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Разом з тим, прокуратура посилається на те, що судом першої інстанції всупереч вимогам ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України надано перевагу доводам позивача та невірно застосовано до спірних правовідносин вимоги ст.ст. 49, 51, 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», що є підставою для скасування рішення суду згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» та Прокуратури міста Києва передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Шапталі Є.Ю.

На підставі ст.ст. 4-6 Господарського процесуального кодексу України, п.3.1.7. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 № 30, згідно п. 2.1., 2.2., 2.9. порядку формування колегій суддів, розподілу справ та визначення коефіцієнтів навантаження на суддів, затвердженого рішенням зборів суддів Київського апеляційного господарського суду від 16.10.2014, сформовано для розгляду даних апеляційних скарг колегію суддів у складі: головуючий суддя Шаптала Є.Ю., судді Гончаров С.А., Самсін Р.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2014 у складі суддів: головуючий суддя Шаптала Є.Ю., судді Гончаров С.А., Самсін Р.І., прийнято апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» та Прокуратури міста Києва до розгляду, об'єднано в одне апеляційне провадження та порушено апеляційне провадження. Розгляд справи призначено на 02.12.2014.

В судовому засіданні 02.12.2014 представники прокуратури та відповідача підтримали доводи викладені в апеляційних скаргах, просили скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2014 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В судовому засіданні 02.12.2014 представник третьої особи 3 підтримав доводи викладені в апеляційних скаргах, просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2014 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В судовому засіданні 02.12.2014 представники позивача та третьої особи 1 заперечили проти доводів викладених в апеляційних скаргах з урахуванням відзивів та письмових пояснень поданих під час апеляційного провадження, просили рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2014 залишити без змін, а апеляційні скарги без задоволення.

В судове засідання 02.12.2014 третя особа 2 свого представника не направила, про день, час та місце проведення судового засідання була повідомлена належним чином, причини неявки суду не повідомлені.

Згідно із п.3.9.2 Постанови № 18 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Дослідивши матеріали справи, які містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, судова колегія вважає можливим розглянути справу за відсутності представника третьої особи 2 за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи із наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 24.06.2011 між Публічним акціонерним товариством Акціонерний комерційний банк «Індустріалбанк» та Гордійчуком Андрієм Андрійовичем було укладено договір кредитний (фізичних осіб на споживчі цілі під заставу майнових прав на грошові кошти) № 3602/0300/4/11 (далі - кредитний договір).

У відповідності до умов даного договору Гордійчук Андрій Андрійович (надалі - третя особа-1) зобов'язаний:

- згідно з п.п. 1.1., 5.2 кредитного договору, повернути позивачу кредит в сумі 2 650 000,00 (два мільйона шістсот п'ятдесят тисяч) доларів США не пізніше 23.06.2014;

- згідно з п.п. 1.1., 5.3. кредитного договору, сплачувати за користування кредитом проценти у розмірі 9,5 % (дев'ять цілих п'ять десятих) процентів річних згідно графіку платежів, що зазначений в додатку № 1 до кредитного договору;

- згідно з п. 8.1. кредитного договору, за порушення строків повернення кредиту та процентів сплачувати пеню в розмірі 0,1 % від своєчасно несплаченої суми за кожний день прострочення платежу та штраф у розмірі 0,5 % від суми фактичної заборгованості на момент здійснення порушення (за кожен випадок порушення окремо).

- згідно з п. 8.2. кредитного договору, за ненадання документів, які підтверджують цільове використання кредитних коштів, сплачувати штраф у розмірі 0,5 % від суми фактичної заборгованості за кредитом на момент здійснення порушення (за кожен випадок порушення окремо).

У відповідності до меморіального ордеру № ТR.27137.112.522 від 24.06.2011, який наявний в матеріалах справи, підтверджується факт надання позивачем кредиту Гордійчуку Андрію Андрійовичу, згідно з умовами кредитного договору, відповідно до якого з рахунку обліку кредитної заборгованості, позивачем згідно заяви Гордійчука Андрія Андрійовича від 24.06.2011, перераховано на поточний рахунок Гордійчука Андрія Андрійовича грошові кошти за кредитним договором в сумі 2 650 000,00 (два мільйона шістсот п'ятдесят тисяч) доларів США, а також випискою з балансового рахунку Публічного акціонерного товариства акціонерного комерційного банку «Індустріалбанк» № 22033030001240 (рахунок обліку операції з кредитування Гордійчука А.А.).

24.06.2011 між позивачем та Публічним акціонерним товариством «Брокбізнесбанк» (далі - відповідач) в забезпечення виконання Гордійчуком А.А. зобов'язань по кредитному договору, укладено договір застави майнових прав за договором строкового гарантійного вкладу № 3602/Z01/0300/4/11.

Предметом застави за вказаним договором є право розпорядження майном (грошовими коштами) у розмірі 2 790 000,00 (два мільйона сімсот дев'яносто тисяч) доларів США, процентами з розрахунку 8,5 (вісім цілих п'ять десятих) відсотків річних та право вимоги за зобов'язаннями, які виникають із договору строкового гарантійного вкладу від 24.06.2011 № 1202/0100/1/11, укладеного між АКБ «Індустріалбанк» та Публічним акціонерним товариством «Брокбізнесбанк».

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції Гордійчук Андрій Андрійович не виконав зобов'язання відповідно до умов кредитного договору, а саме:

1) у строк, встановлений кредитним договором (не пізніше 23.06.2014), суму кредиту в розмірі 2 650 000,00 (два мільйона шістсот п'ятдесят тисяч) доларів США не повернув; та

2) у строк, встановлений графіком платежів (23.06.2014), проценти за користування кредитом в розмірі 37 063,19 доларів США за період з 01.05.2014 по 22.06.2014 включно, не сплатив.

Враховуючи те, що кредит не був повернутий в строк, встановлений кредитним договором, позивач продовжував нараховувати проценти, бо згідно з п. п. 9.6.2. п. 9.6. кредитного договору нарахування процентів за користування кредитом припиняється по закінченню строку дії кредитного договору. Разом з тим, кредитний договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 9.3. кредитного договору).

Тому, за період з 23.06.2014 по 02.07.2014 включно, позивачем нараховані проценти за користування кредитом в розмірі 6 993,06 доларів США. При цьому, 02.07.2014 була здійснена часткова сплата нарахованих процентів в розмірі 392,95 доларів США (шляхом договірного списання коштів позивачем з рахунків Гордійчука А.А.).

Заборгованість Гордійчука Андрія Андрійовича, станом по 02.07.2014 включно, за договором кредитним (фізичних осіб на споживчі цілі під заставу майнових прав на грошові кошти) № 3602/0300/4/11 24.06.2011 складає 2 693 663,30 доларів США (по кредиту та процентам) та 660 680,38 грн. (по пені та штрафам), в тому числі:

1) сума неповернутого кредиту - 2 650 000,00 (два мільйона шістсот п'ятдесят тисяч) доларів США;

2) сума несплачених процентів за користування кредитом за період з 01.05.2014 р. по 02.07.2014 р. включно - 43 663,30 доларів США;

3) сума пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за кредитним договором - 310 560,30 грн.;

4) сума штрафу за несвоєчасне виконання зобов'язань за кредитним договором - 350 120,08 грн.

На підтвердження факту заборгованості Гордійчука А.А. за сумою кредиту по кредитному договору матеріали справи містять виписку з балансового рахунку АКБ «Індустріалбанк» № 22075010001548, факт нарахування процентів за користування кредитом підтверджується виписками з балансових рахунків № 22085019781558, № 22097019783975.

У зв'язку з невиконанням Гордійчуком Андрієм Андрійовичем зобов'язань за кредитним договором, забезпечених заставою, у позивача виникло право для задоволення своїх вимог за кредитним договором, звернувши стягнення на предмет застави, а саме на належні відповідачу право розпорядження майном (грошовими коштами) у розмірі 2 790 000,00 (два мільйона сімсот дев'яносто тисяч) доларів США, процентами з розрахунку 8,5 (вісім цілих п'ять десятих) відсотків річних та право вимоги за зобов'язаннями, які виникають із договору строкового гарантійного вкладу від 24.06.2011 № 1202/0100/1/11, укладеного між АКБ «Індустріалбанк» та Публічним акціонерним товариством «Брокбізнесбанк».

Суд апеляційної інстанції, щодо звернення стягнення на предмет застави відповідно до договору застави майнових прав за договором строкового гарантійного вкладу № 3602/Z01/0301/1/11 від 11.07.2011, зазначає наступне.

11.07.2011 між Публічним акціонерним товариством Акціонерний комерційний банк «Індустріалбанк» (надалі - позивач) та Агарковим Миколою Миколайовичем укладений договір кредитний (фізичних осіб на споживчі цілі під заставу майнових прав на грошові кошти) № 3602/0301/1/11 (далі - кредитний договір-1).

У відповідності до умов кредитного договору-1 Агарков Микола Миколайович (надалі - третя особа -2) зобов'язаний:

1) згідно з п.п. 1.1., 5.2. кредитного договору - 1, повернути позивачу кредит в сумі 2 650 000,00 (два мільйона шістсот п'ятдесят тисяч) доларів США не пізніше 10 липня 2014 року;

2) згідно з п.п. 1.1., 5.3. кредитного договору - 1, сплачувати за користування кредитом проценти у розмірі 9,5 % (дев'ять цілих п'ять десятих) процентів річних згідно графіку платежів, що зазначений в додатку № 1 до кредитного договору-1;

3) згідно з п. 8.1. кредитного договору -1, за порушення строків повернення кредиту та процентів сплачувати пеню в розмірі 0,1 % від своєчасно несплаченої суми за кожний день прострочення платежу та штраф у розмірі 0,5 % від суми фактичної заборгованості на момент здійснення порушення (за кожен випадок порушення окремо);

4) згідно з п. 8.2. кредитного договору - 1, за ненадання документів, які підтверджують цільове використання кредитних коштів, сплачувати штраф у розмірі 0,5 % від суми фактичної заборгованості за кредитом на момент здійснення порушення (за кожен випадок порушення окремо).

У відповідності до меморіального ордеру № 531_27 від 11.07.2011, який наявний в матеріалах справи, підтверджується факт надання позивачем кредиту Агаркову Миколі Миколайовичу згідно з умовами кредитного договору-1, відповідно до якого з рахунку обліку кредитної заборгованості позивачем згідно заяви Агаркова Миколи Миколайовича від 11.07.2011 перераховано на поточний рахунок Агаркова Миколи Миколайовича грошові кошти за кредитним договором-1 в сумі 2 650 000,00 (два мільйона шістсот п'ятдесят тисяч) доларів США, а також випискою з балансового рахунку АКБ "Індустріалбанк" № 22032030001241 (рахунок обліку операції з кредитування Агаркова М.М.).

11.07.2011 між позивачем та Публічним акціонерним товариством "Брокбізнесбанк" (далі - відповідач) в забезпечення виконання зобов'язань Агарковим М.М. укладений договір застави майнових прав за договором строкового гарантійного вкладу № 3602/Z01/0301/1/11.

Предметом застави за зазначеним договором є: право розпорядження майном (грошовими коштами) у розмірі 2 790 000,00 (два мільйона сімсот дев'яносто тисяч) доларів США, процентами з розрахунку 8,5 (вісім цілих п'ять десятих) відсотків річних та право вимоги за зобов'язаннями, які виникають із договору строкового гарантійного вкладу від 11.07.2011 № 1202/0100/2/11, укладеного між АКБ "Індустріалбанк" та Публічним акціонерним товариством «Брокбізнесбанк».

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції Агарков Микола Миколайович не виконав зобов'язання відповідно до умов кредитного договору-1, а саме:

1) у строк, встановлений кредитним договором-1 (не пізніше 10.07.2014), суму кредиту в розмірі 2 650 000,00 (два мільйона шістсот п'ятдесят тисяч) доларів США не повернув; та

2) у строк, встановлений графіком платежів проценти за користування кредитом в розмірі 22 377,58 доларів США за період з 01.06.2014 р. по 02.07.2014 включно, не сплатив.

Заборгованість Агаркова М.М. станом по 10.07.2014 за договором кредитним (фізичних осіб на споживчі цілі під заставу майнових прав на грошові кошти) № 3602/0301/1/11 від 11.07.2011 складає 2 672 377,58 доларів США (по кредиту та процентам) і 167 417,91 грн. (по пені та штрафам), в тому числі:

1) сума неповернутого кредиту - 2 650 000,00 доларів США;

2) сума несплачених процентів за користування кредитом за період з 01.06.2014 по 02.07.2014 р. включно (період, за який нараховані проценти для пред'явлення вимоги кредитора) - 22 377,58 доларів США;

3) сума пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за кредитним договором-1 - 1 770,87 грн.;

4) сума штрафу за несвоєчасне виконання зобов'язань за кредитним договором-1 - 165 647,04 грн.

На підтвердження факту заборгованості Агаркова М.М. за сумою кредиту по кредитному договору-1 матеріали справи містять виписки з балансового рахунку АКБ "Індустріалбанк" № 22030014311075, № 22074010001549, факт нарахування процентів за користування кредитом підтверджується випискою з балансового рахунку № 22084019781559.

У зв'язку з невиконанням Агарковим Миколою Миколайовичем зобов'язань за кредитним договором-1, забезпечених заставою, у позивача виникло право для задоволення своїх вимог за кредитним договором-1, звернувши стягнення на предмет застави, а саме: на належні відповідачу право розпорядження майном (грошовими коштами) у розмірі 2 790 000,00 (два мільйона сімсот дев'яносто тисяч) доларів США, процентами з розрахунку 8,5 (вісім цілих п'ять десятих) відсотків річних та право вимоги за зобов'язаннями, які виникають із договору строкового гарантійного вкладу від 11.07.2011 № 1202/0100/2/11, укладеного між АКБ "Індустріалбанк" та Публічним акціонерним товариством "Брокбізнесбанк".

Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до постанови Правління Національного банку України від 10.06.2014 № 339 "Про банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк", дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 11.06.2014 № 45 про початок здійснення процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" - провідного професіонала з питань врегулювання платоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Куреного Олександра Вікторовича на період з 11.06.2014 до 10.06.2015 включно.

В газеті «Урядовий кур'єр» № 106 від 14.06.2014 здійснено опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Публічним акціонерним товариством акціонерний комерційний банк «Індустріалбанк» в порядку та в строк, встановлений ч. 5 ст. 45 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" Куреного О.В. подана вимога кредитора до відповідача за вих. № 3439 від 03.07.2014, що підтверджується реєстрами відправленої кореспонденції, вкладень та поштовими чеками від 03.07.2014. Зазначена вимога вручена уповноваженій особі за довіреністю 10.07.2014 об'єктом поштового зв'язку, що підтверджується інформацією, яка розміщена на офіційному сайті Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта", за результатами пошуку відправлень за штрихкодовим ідентифікатором від 11.07.2014, копія якої наявна в матеріалах справи. Зазначена вимога кредитора містить вимоги позивача до відповідача за кредитним договором та кредитним договором-1 на загальну суму 5 366 040,88 доларів США та 828 098,29 грн.

Відповідно до ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", з дня призначення уповноваженої особи Фонду втрачають чинність публічні обтяження чи обмеження на розпорядження (в тому числі арешти) будь-яким майном (коштами) банку. Тобто приватні обтяження, до яких відносяться обтяження за договорами застави на користь позивача не втратили чинність.

Згідно з ч. 3 ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", майно банку, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для позачергового задоволення вимог заставодержателя.

Матеріали справи не містять будь-які інші обтяжувачі, які мають зареєстровані вимоги на майнові права, які є предметом застави за договором застави та договором застави-1, згідно наявних витягів з Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

Апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що з вартості предмета забезпечувального обтяження - майнових прав на грошові кошти, що розміщені згідно договору строкового гарантійного вкладу від 24.06.2011 № 1202/0100/1/11, та з вартості предмета забезпечувального обтяження - майнових прав на грошові кошти, що розміщені згідно договору строкового гарантійного вкладу від 11.07.2011 № 1202/0100/2/11, підлягають задоволенню вимоги Публічного акціонерного товариства Акціонерний комерційний банк "Індустріалбанк", а вимоги будь-яких інших обтяжувачів не підлягають задоволенню.

Беручи до уваги вищевикладене, Публічне акціонерне товариство Акціонерний комерційний банк "Індустріалбанк" звернулось з позовом до Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" про звернення стягнення на предмет застави за договором застави майнових прав за договором строкового гарантійного вкладу № 3602/Z01/0300/4/11 від 24.06.2011 в рахунок погашення заборгованості у розмірі 2 693 663,30 доларів США і 660 680,38 грн. за кредитним договором № 3602/0300/4/11 від 24.06.2011, шляхом відступлення Публічному акціонерному товариству Акціонерний комерційний банк "Індустріалбанк", права вимоги грошових коштів з отримання вкладу (депозиту) в розмірі 2 790 000,00 доларів США та процентів за договором строкового гарантійного вкладу від 24.06.2011 № 1202/0100/1/11. А також про звернення стягнення на предмет застави за договором застави майнових прав за договором строкового гарантійного вкладу № 3602/Z01/0301/1/11 від 11.07.2011 в рахунок погашення заборгованості у розмірі 2 672 377,58 доларів США і 167 417,91 грн. за кредитним договором № 3602/0301/1/11 від 11.07.2011, шляхом відступлення Публічному акціонерному товариству Акціонерний комерційний банк "Індустріалбанк" права вимоги грошових коштів з отримання вкладу (депозиту) в розмірі 2 790 000,00 доларів США та процентів за договором строкового гарантійного вкладу від 11.07. 2011 р. № 1202/0100/2/11.

Відповідно до п. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як встановлено ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 572 Цивільного кодексу України та ст. 1 Закону України "Про заставу", в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Як передбачено ст. 576 Цивільного кодексу України та ст. 4 Закону України "Про заставу" предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що позивачем обтяження заставлених майнових прав зареєстровано в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, про що свідчать витяги, що відповідає положенням ч. 3 ст. 577 Цивільного кодексу України та ст. 11 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", де зазначено, що застава рухомого майна може бути зареєстрована на підставі заяви заставодержателя або заставодавця з внесенням запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

Згідно з ст. 20 Закону України "Про заставу" та ч. 2 ст. 590 Цивільного кодексу України, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Як обумовлено п. 4.1. договорів застави майнових прав за договором строкового гарантійного вкладу № 3602/Z01/0300/4/11 від 24.06.2011 та № 3602/Z01/0301/1/11 від 11.07.2011, що заставодержатель має право звернути стягнення на предмет застави переважно перед іншими кредиторами в таких випадках:

1) якщо сума кредиту та/або відсотків/процентів за його використання або їх частки, не сплачені відповідно до умов кредитного договору;

2) якщо сума неустойки та інші зобов'язання не сплачені відповідно до умов кредитного договору;

3) у разі якщо позичальником не виконана вимога заставодержателя про дострокове виконання зобов'язань по кредитному договору у випадках, передбачених кредитним договором або цим договором, а також у випадках передбачених чинним законодавством України;

4) у разі порушення позичальником обов'язків, встановлених кредитним договором, якщо внаслідок такого порушення у заставодержателя виникає право вимагати дострокового погашення кредиту та сплати відсотків/процентів за користування кредитом згідно умов кредитного договору;

5) незалежно від настання строку виконання зобов'язань за кредитним договором, у разі якщо позичальник порушує інші умови кредитного договору або заставодавець порушує умови цього договору, а також у випадку припинення розірвання, непродовження терміну дії) кредитного договору, відмови заставодержателя (кредитора) від надання кредиту, якщо у результаті визначеного у позичальника залишились невиконані зобов'язання по кредитному договору;

6) незалежно від настання строку виконання зобов'язань за кредитним договором, якщо будь-яка інша особа, ніж заставодержатель звертає стягнення на предмет застави;

7) незалежно від настання строку виконання зобов'язань за кредитним договором у випадку припинення (шляхом реорганізації, ліквідації) діяльності заставодавця;

8) незалежно від настання строку виконання зобов'язань за кредитним договором, уразі порушення провадження у справі про відновленя платоспроможності або визнання банкрутом заставодавця;

9) інших випадках, передбачених чинним законодавством України.

Відповідно до п. 4.2. вищевказаних договорів застави, звернення стягнення на предмет застави здійснюється за вибором заставодержателя на підставі рішення суду або шляхом позасудового врегулювання відповідно до чинного законодавства України, а також придбання на свою користь заставодержателем права розпорядження майном (грошовими коштами) заставодавця по депозитному договору та придбання на свою користь права переводу на заставодержателя вимоги за зобов'язаннями, які виникають з депозитного договору (відступлення заставодержателю права вимоги за депозитним договором), а також шляхом договірного списання. У разі відмінності валюти депозиту за депозитним договором від валюти зобов'язання за кредитним договором, яке забезпечується, погашення заборгованості за кредитним договором у разі звернення стягнення здійснюється за офіційним курсом НБУ, який діє на день погашення.

Як встановлено п. 4.3. договорів застави майнових прав за договором строкового гарантійного вкладу № 3602/Z01/0300/4/11 від 24.06.2011 та № 3602/Z01/0301/1/11 від 11.07.2011 у разі звернення стягнення на предмет застави до заставодержателя переходять в повному обсязі майнові права заставодавця, які вказані в п. 1.2. даних договорів, в зв'язку з відступленням заставодавцем заставодержателю прав вимоги з повернення суми депозиту за депозитними договорами. Момент зміни кредитора у зобов'язанні за депозитним договором, та переходу до заставодержателя прав заставодавця у вказаному зобов'язанні - заява заставодержателем вимоги про звернення стягнення.

Пунктами 4.4. та 4.5. договорів застави майнових прав за договором строкового гарантійного вкладу № 3602/Z01/0300/4/11 від 24.06.2011 та № 3602/Z01/0301/1/11 від 11.07.2011, визначені розділом 4 способи звернення стягнення не перешкоджають заставодержателю застосувати інші, встановлені законом способи звернення стягнення на предмет застави, у тому числі шляхом договірного списання коштів; реалізація предмета застави, на який звернено стягнення здійснюється в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Статтею 592 Цивільного кодексу України передбачено, що заставодавець має право вимагати дострокового виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, а якщо його вимога не буде задоволена, звернути стягнення на предмет застави:

1) у разі порушення заставодавцем правил про наступну заставу;

2) у разі порушення заставодавцем правил про розпорядження предметом застави;

3) в інших випадках, встановлених договором.

З умов вищевказаних кредитних договорів та договорів застави слідує, що контрагенти досягли згоди щодо права банку (Публічного акціонерного товариства акціонерного комерційного банку «Індустріалбанк») вимагати від позичальників дострокового повернення усього кредиту та щодо звернення стягнення на заставлені майнові права у разі недотримання позичальниками умов кредитних договорів.

Як встановлено ч. ч. 1 та 4 ст. 23 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" відповідно до забезпечувального обтяження, обтяжувач має право в разі порушення боржником забезпеченого обтяженням зобов'язання або договору, на підставі якого виникло забезпечувальне обтяження, одержати задоволення своєї вимоги за рахунок предмета обтяження в черговості згідно із встановленим пріоритетом. Якщо предметом забезпечувального обтяження є два або більше об'єктів, обтяжувач отримує задоволення за рахунок такої їх кількості, яка достатня для повного задоволення забезпеченої обтяженням вимоги. У цьому разі обтяжувач самостійно визначає рухоме майно, на яке звертається стягнення.

Частиною 1 статті 591 Цивільного кодексу України встановлено, що реалізація предмета застави, на який звернене стягнення, провадиться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлено договором або законом. Порядок реалізації предмета застави з публічних торгів встановлюється законом.

У відповідності до ст. 25 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" встановлює порядок реалізації предмета забезпечувального обтяження за рішенням суду.

Згідно з ч. 2 ст. 589 Цивільного кодексу України, за рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може з забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Як визначено ст. 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Згідно з ст. 1 Закону України "Про заставу", застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Беручи до уваги вищевикладені норми, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що правова природа застави полягає у забезпеченні можливості кредитора у разі невиконання боржником основного зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника.

Відтак, застава є окремим видом забезпечення, що регулюється нормами параграфа 6 (статтями 572 - 593) глави 49 Цивільного кодексу України та Законом України "Про заставу", норми якого є спеціальними по відношенню до норм, встановлених Цивільним кодексом України, і на регулювання правовідносин застави не поширюються окремі норми цивільного законодавства про поруку (параграф 3 статті 553-559 глави 49 Цивільного кодексу України), яка є окремим способом забезпечення виконання зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 593 Цивільного кодексу України, право застави припиняється у разі: 1) припинення зобов'язання, забезпеченого заставою;

2) втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави;

3) реалізація предмета застави;

4) набуття заставодержателем права власності на предмет застави.

5) право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом.

У відповідності до ст. 28 Закону України "Про заставу", застава припиняється у разі:

1) припиненням забезпеченого заставою зобов'язання;

2) в разі загибелі заставленого майна;

3) в разі придбання заставодержателем права власності на заставне майно;

4) в разі примусового продажу заставленого майна;

5) при закінченні терміну дії права, що складає предмет застави;

6) в інших випадках припинення зобов'язань, установлених законом.

Зважаючи на те, що підстави припинення застави, як окремого виду забезпечення виконання зобов'язання, безпосередньо врегульовані окремими нормами цивільного закону та спеціального закону, відсутні правові підстави вдаватися до аналогії закону і застосовувати норми, які регулюють підстави припинення інших видів забезпечення виконання зобов'язання.

З системного аналізу вищевикладених норм законодавства, вбачається, що правовий статус поручителя і заставодавця (майнового поручителя) врегульовані окремо, з суттєвими видовими відмінностями, достатніми для їх розрізнення і для вирішення спорів з їх участю шляхом безпосереднього застосування відповідних норм цивільного закону.

Місцевим господарським судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач взяті на себе зобов'язання за кредитним договором № 3602/0300/4/11 від 24.06.2011 та № 3602/0301/1/11 від 11.07.2011 виконав належним чином, надавши позичальникам Гордійчуку А.А. та Агаркову М.М. кредитні кошти, однак позичальники свої зобов'язання за даними кредитними договорами належним чином не виконали, кредитні кошти не повернули, належні до сплати суми не сплатили.

З матеріалів справи слідує, що відповідач проти позовних вимог заперечував та просив відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на таке.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 28.02.2014 № 107 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 28.02.2014 прийнято рішення № 9 щодо запровадження тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в Публічне акціонерне товариство "Брокбізнесбанк" з 03.03.2014.

Згідно з постановою Правління Національного банку України від 10.06.2014 № 339 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 11.06.2014 № 45 "Про початок здійснення процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк".

11.06.2014 Фондом гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 45, яким розпочата ліквідація Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк", уповноваженою особою Фонду на ліквідацію призначено Куреного О.В. на період з 11.06.2014 по 10.06.2015 включно.

Відповідно до ч. 4 ст. 110 Цивільного кодексу України, особливості ліквідації банків встановлюються Законом "Про банки і банківську діяльність".

Отже, відповідно до ст. 77 Закону "Про банку і банківську діяльність", Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у день отримання рішення Національного банку України про ліквідацію банку набуває прав ліквідатора банку та розпочинає процедуру його ліквідації відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" № 4452-VІ від 23.02.2012, який набрав чинності 21.09.2012 (надалі Закон).

Даний Закон є спеціальним законом, який має пріоритет перед іншими нормами законодавства під час тимчасової адміністрації та ліквідації банків та в питаннях регулювання правовідносин у сфері гарантування вкладів фізичних осіб.

У відповідності до ч. 3 ст. 1 вказаного Закону відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.

Процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків врегульована Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (надалі - Закон), який є спеціальним законом у даних правовідносинах.

Згідно з ч. 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону встановлено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно з частиною 3 ст. 52 Закону встановлено порядок звернення заставодержателя на заставлене майно, згідно якого заставодержатель має право за погодженням з уповноваженою особою Фонду звернути стягнення на заставлене майно у порядку, встановленому чинним законодавством або договором застави, та отримати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна. У разі якщо обсяг коштів від реалізації заставленого майна недостатній для задоволення вимог заставодержателя, незадоволені вимоги підлягають задоволенню в порядку черговості, передбаченій статтею 52 даного Закону. Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження коштів від реалізації майна банку після повного задоволення вимог попередньої черги.

Також, відповідач зазначає, що звернення позивача до уповноваженої особи Куреного О. В. щодо погодження звернення стягнення на заставлене майно надійшло 09.09.2014 і на даний час ще не розглянуте.

Абзацом 3 п.п.2 та 3 ст. 46 Закону встановлено, що з дня призначення Уповноваженої особи, строк виконання всіх грошових зобов'язань банку вважається таким, що настав, а вимоги за зобов'язаннями банку, що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури та погашаються у сьому чергу відповідно до статті 52 цього Закону.

Відповідно до ч. 3 ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", заставодержатель має право за погодженням з уповноваженою особою Фонду звернути стягнення на заставлене майно у порядку, встановленому чинним законодавством або договором застави, та отримати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна.

Частиною 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (надалі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Беручи до уваги те, що заставодержатель не звертався до уповноваженої особи Куреного О.В. за погодженням на звернення стягнення на заставлене майно, ч. 3 ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено порядок звернення заставодержателя на заставлене майно, й тільки після цього, в разі непогодження (відмови) у задоволенні таких вимог, закон надає право заставодержателю звернутися до суду з вимогою про стягнення предмету застави, Публічне акціонерне товариство "Брокбізнесбанк" вважає, що права позивача не були порушені відповідачем в розумінні ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, а отже відсутні підстави для звернення до суду.

Також відповідач посилається на частину 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", згідно з якою правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними у зв'язку з тим, що банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Разом з тим, ч. 1 ст. 235 Цивільного кодексу України передбачено, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Відповідач, беручи до уваги вищевикладене вважає укладені договори застави майнових прав за договором строкового гарантійного вкладу № 3602/Z01/0300/4/11 від 24.06.2011 та № 3602/Z01/0301/1/11 від 11.07.2011 удаваними та нікчемними.

Місцевим господарським судом не прийняті вищевикладені доводи відповідача, з чим і погоджується суд апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (надалі - Закон) не передбачає захисту прав кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою, в судовому порядку та не позбавляє права на судовий захист. Також Закон передбачає право кредитора звернути стягнення на предмет застави, але не встановлює порядку звернення стягнення.

Законом України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" передбачений порядок звернення стягнення на предмет застави - рухоме майно. Так статтею 24 цього Закону передбачено, що звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом. Порядок реалізації предмета забезпечувального обтяження за рішенням суду встановлений ст. 25 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень".

Отже, беручи до уваги наведене вище апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що Публічне акціонерне товариство акціонерний комерційний банк «Індустріалбанк не позбавлений права на судовий захист своїх порушених прав та інтересів, а тому має право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених прав та інтересів відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України в процедурі припинення банку (відповідача).

Згідно з ч. 2 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів Фізичних осіб", протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня впровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Відтак, ч. ч. 2 і 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлені підстави нікчемності правочинів неплатоспроможного банку, в якому і запроваджена тимчасова адміністрація, за умови що такі правочини вчинені (укладені) протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку.

З матеріалів справи вбачається, що постановою Правління Національного банку України № 339 від 10.06.2014 відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Брокбізнесбанк". Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 45 від 11.06.2014 розпочата ліквідація відповідача та призначена Уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ "Брокбізнесбанк" Курений О.В. на період з 11.06.2014 по 10.06.2015 включно. Також опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб здійснено в газеті "Урядовий кур'єр" № 106 від 14.06.2014.

Отже, апелянт (відповідач) на момент розгляду справи в господарському суді першої інстанції вже знаходився в стадії ліквідації, а не тимчасової адміністрації, а тому посилання на частину 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є безпідставним, бо зазначена норма регулює дії Уповноваженої особи Фонду протягом дії тимчасової адміністрації, а не ліквідації банку. Тобто Уповноважена особа Фонду була наділена правом заявляти про нікчемність правочинів (договорів) протягом дії тимчасової адміністрації, але не скористалась наданим їй правом.

Разом з тим, тимчасова адміністрація була запроваджена в АТ "Брокбізнесбанк" відповідно до постанови Правління Національного банку України № 107 від 28.02.2014 з 03.03.2014.

Матеріали справи свідчать про те, що договори застави майнових прав були укладені 24.06.2011 та 11.07.2011, тобто за два роки і вісім місяців (для договору застави від 24.06.2011) та за два роки і сім місяців (для договору застави від 11.07.2011) до дня запровадження тимчасової адміністрації банку. Разом з тим, частина 2 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" допускає нікчемність правочинів (договорів) укладених протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку.

Отже, договори застави, які укладені більш ніж за один рік до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, не можуть бути нікчемними на підставі статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Згідно з ч. 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", однією з підстав нікчемності правочинів (договорів) є прийняття банком на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Публічним акціонерним товариством «Брокбізнесбанк» ні в суді першої інстанції ні в суді апеляційної інстанції не зазначено, які саме порушення порядку здійснення кредитних операцій були допущені.

Здійснення кредитних операцій врегульовано статтями 47, 48, 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції, що діяв на момент укладення договорів застави) та відповідачем при укладенні зазначених договорів застави не був застосований інший порядок, ніж передбачений зазначеними статтями.

Так, ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" встановлено, що банк має право вчиняти будь-які правочини, необхідні для надання ним банківських та інших фінансових послуг та здійснення іншої діяльності.

Статтею 48 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачені певні обмеження щодо діяльності банків, зокрема: банкам забороняється діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі (за винятком реалізації пам'ятних, ювілейних і інвестиційних монет) та страхування, крім виконання функцій страхового посередника. Відтак, відповідач не обмежений в укладенні договорів застави.

Статтею 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено які операції банків вважаються кредитними та також не встановлено заборони укладання договорів застави. Крім того, зазначені норми Закону України "Про банки і банківську діяльність" не встановлюють певного спеціального порядку укладання договорів застави.

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

В момент вчинення сторонами договорів застави були дотримані всі вимоги, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для визнання їх нікчемними.

Щодо посилання Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» на частину 3 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та частину 1 статті 1 Господарського процесуального Кодексу України, зазначивши, що позивач не звертався до Уповноваженої особи Фонду за погодженням на звернення стягнення на заставлене майно, у зв'язку з чим йому не було відмовлено у погодженні звернення стягнення, а тому права позивача не порушені, отже відсутні підстави для звернення до суду, місцевий господарський суд та апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 3 ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", заставодержатель має право за погодженням з уповноваженою особою Фонду звернути стягнення на заставлене майно у порядку, встановленому чинним законодавством або договором застави, та отримати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна.

Позивач, на виконання вказаної норми закону, листом (копія якого наявна в матеріалах справи) звернувся до Уповноваженої особи Фонду з пропозицією погодити звернення стягнення на заставлене майно та про погодження або обґрунтовану відмову в погодженні звернення стягнення; про що просив письмово повідомити не пізніше 19.09.2014.

На момент розгляду справи в суді першої інстанції та в суді апеляційної інстанції, позивачем не отримано від Уповноваженої особи Фонду погодження звернення стягнення, що по суті є необґрунтованою відмовою у погодженні звернення стягнення на заставлене майно та підтверджують порушення законних прав позивача на отримання задоволення невиконаного грошового зобов'язання за рахунок предмета застави, у зв'язку з чим колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що зазначений спір підлягав розгляду в місцевому господарському суді.

Публічне акціонерне товариство «Брокбізнесбанк» з 10.06.2014 знаходиться в процедурі ліквідації відповідно до ст. 44 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", і на момент розгляду справи в суді першої інстанції його заборгованість перед позивачем не погашена, що порушує законні права та інтереси позивача.

Відповідно до ч. 3 ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", позивач має право на позачергове задоволення своїх вимог за рахунок майна, що є предметом застави, у зв'язку з чим позивач має всі законні підстави для звернення до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів шляхом звернення стягнення на предмет застави в судовому порядку.

Такої ж позиції притримується також Національний банк України в своєму листі від 27.08.2014 № 40-512/47362 (копія наявна в матеріалах справи), якому підзвітний Фонд гарантування вкладів фізичних осіб відповідно до ст. 5 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та який здійснює функції банківського регулювання і нагляду за діяльністю банків відповідно до ст. 55 Закону України "Про Національний банк України".

Беручи до уваги вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Публічне акціонерне товариство акціонерний комерційний банк «Індустріалбанк» не позбавлений права на судовий захист своїх порушених прав, і відповідно до закону моментом порушення прав є ліквідація заставодавця, а тому має право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених прав та інтересів відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України.

Як передбачено положеннями ч. 1 ст. 20 Закону України «Про заставу» та ч. 2 ст. 590 Цивільного кодексу України заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

У відповідності до ст. 590 Цивільного кодексу України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 6 ст. 20 Закону України "Про заставу", звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачено законом або договором застави.

Згідно з ст. 24 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із зазначеним Законом. Використання позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження не позбавляє права обтяжувача звернутися до суду.

Статтею 23 Закону України "Про заставу" передбачено, що при заставі майнових прав реалізація предмета застави провадиться шляхом уступки заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає із заставленого права. Відповідно до встановленого законом способу реалізація предмета застави здійснюється шляхом відступлення на користь позивача права вимоги грошових коштів з отримання вкладу (депозиту) та процентів за договорами строкових гарантійних вкладів.

Враховуючи все вищевикладени, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства акціонерного комерційного банку "Індустріалбанк" до Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" про звернення стягнення на предмет застави за договором застави майнових прав за договором строкового гарантійного вкладу № 3602/Z01/0300/4/11 від 24.06.2011 в рахунок погашення заборгованості у розмірі 2 693 663,30 доларів США і 660 680,38 грн. за кредитним договором № 3602/0300/4/11 від 24.06.2011 та про звернення стягнення на предмет застави за договором застави майнових прав за договором строкового гарантійного вкладу № 3602/Z01/0301/1/11 від 11.07.2011 в рахунок погашення заборгованості у розмірі 2 672 377,58 доларів США і 167 417,91 грн. за кредитним договором № 3602/0301/1/11 від 11.07.2011, шляхом відступлення права вимоги грошових коштів з отримання вкладу (депозиту) та процентів за договорами строкових гарантійних вкладів, підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно частини 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З урахуванням наведеного вище, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що доводи Прокуратури міста Києва та Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк», викладені в апеляційних скаргах, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, а тому господарський суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2014 в справі № 910/14439/14 підлягає залишенню без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Прокуратури міста Києва та Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» на рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2014 у справі № 910/14439/14 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2014 у справі № 910/14439/14 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/14439/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала

Судді С.А. Гончаров

Р.І. Самсін