Рішення № 41888532, 03.12.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/23681/14 03.12.14

За позовом Управління Державної служби охорони при ГУ МВС України в Київській

області

до Головного управління юстиції у Київській області

про стягнення 16 043, 76 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Лабутіна О.А. за довіреністю № 13/1-1-8 від 08.01.2014 р.;

Красновид Н.Л. за довіреністю № 13/1-1-7 від 08.01.2014 р.;

від відповідача: Юрченко Ю.Є. за довіреністю № 7.1-25/6587 від 28.10.2014 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Управління Державної служби охорони при ГУ МВС України в Київській області (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Головного управління юстиції у Київській області (далі - відповідач) про стягнення 16 043, 76 грн. Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати щодо сплати судового збору в розмірі 1 827, 00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що між сторонами було укладено Договір про закупівлю послуг за державні кошти № 641 від 16.07.2013 р., строк дії якого Додатковою угодою № 1 від 01.01.2014 р. до Договору сторонами продовжено до 12.02.2014 р. на підставі п. 6. ст. 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель", та у п. 2. означеної Додаткової угоди зазначено, що в разі продовження строку надання послуг додаткова вартість договору розраховується у розмірі 20% від ціни, передбаченої п. 3.1 Договору та становить 16 043, 76 грн. За твердженнями позивача, ним було надано послуги охорони відповідачу, проте відповідачем не здійснено оплати за вказані послуги, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість в сумі 16 043, 76 грн. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 31.10.2014 р. порушено провадження у справі № 910/23681/14, її розгляд призначено на 18.11.2014 р.

17.11.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача на виконання вимог ухвали господарського суду про порушення провадження у справі № 910/23681/14 від 31.10.2014 р. подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

18.11.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано відзив на позовну заяву № 1917-4-5 від 18.11.2014 р., за змістом якого проти позову заперечує, посилаючись на те, що для укладання Додаткової угоди до Договору про закупівлю послуг за державні кошти необхідна певна процедура, а саме реєстрація тимчасового кошторису та річного плану закупівель. Тимчасовий кошторис на 1 квартал 2014 рік був розроблений та підписаний відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 р. № 228, зареєстрований Головним управлінням Державної казначейської служби України у Київській області 17.01.2014 р. Даний тимчасовий кошторис діяв до 31.03.2014 р. Проте, як зазначає, відповідач, за обставинами, які не залежали від нього, річний план закупівель та додаток до нього, відповідно до тимчасового кошторису був затверджений та підписаний тільки 07.03.2014 р. Після реєстрації річного плану закупівлі та додатку до нього в Головному управлінні Державної казначейської служби України у Київській області, позивачу було направлено Додаткову угоду про зміну строку дії договорів, в тому числі № 641 від 16.07.2013 р. та Додаткову угоду на зміну реквізитів до цього Договору на електрону адресу 21.03.2014 р. Постійний кошторис на 2014 рік був затверджений Міністерством юстиції України в березні 2014 року та зареєстрований Головним управлінням Державної казначейської служби України у Київській області. Додаткова угода позивача, яка надійшла на електронну адресу відповідача 21.03.2014 р., була підписана керівником відповідача та направлена для підписання позивачу. Підписаний екземпляр угоди надійшов до Головного управління юстиції у Київській області вже після 25.03.2014 р. і з вищевикладених обставин не був зареєстрований у Головному управлінні Державної казначейської служби України у Київській області. Таким чином, з обставин які не залежали від відповідача, а саме те, що Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області припинило реєстрацію додаткових угод на продовження договорів, додаткова угода не була зареєстрована та введена в дію. За переконанням відповідача, не зважаючи на підписання додаткової угоди сторонами, вона не могла бути реалізованою - підписати акт виконаних робіт та оплатити послуги не було можливим. Також відповідач вважає, що для укладення додаткової угоди про продовження строку дії Договору № 641 від 16.07.2014 р. необхідно було, крім підписання сторонами Додаткової угоди, провести процедуру реєстрації Договору в органах державного казначейства, що встановлено наказом Міністерства фінансів України від 02.03.2012 р. № 309, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 березня 2012 р. за № 419/20732, що не було здійснено. При цьому, відповідач стверджує, що Додаткова угода № 1 від 01.01.2014 р., копія якої надана позивачем до позовної заяви, із зазначенням строку її дії до 12.02.2014 р. ніколи не підписувалась та не реєструвалась у Головному управлінні юстиції України та Головному Управлінні Державної казначейської служби України у Київській області, а Додаткова угода, яка зберігається у відповідача, не має номеру, дати та строку її дії, і позивач на власний розсуд зазначив ці відомості у Додатковій угоди, що є незаконним.

В судовому засіданні 18.11.2014 р. представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні 18.11.2014 р. проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

В судовому засіданні 18.11.2014 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України судом оголошено перерву до 03.12.2014 р.

В судовому засіданні 03.12.2014 р. представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні 03.12.2014 р. проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

В судовому засіданні 03.12.2014 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

16.07.2013 р. між позивачем (виконавець) та відповідачем (замовник) було укладено Договір № 641 про закупівлю послуг за державні кошти, відповідно до п. 1.1. якого виконавець зобов'язується у 2013 році надати замовнику послуги з технічної охорони об'єктів Головного управління юстиції у Київської області (державні нотаріальні контори).

Пунктом 1.2. Договору сторони визначили найменування (номенклатура) послуги: 80.20.1 - послуги систем безпеки.

Згідно з п. 1.4. Договору замовник доручає, а виконавець бере під охорону об'єкт, згідно з дислокацією розташування об'єктів (Додаток № 1).

Відповідно до п. 3.1. Договору загальна вартість послуг систем безпеки (код 80.20.1) за цим, договором визначається Розрахунком вартості спостереження за охоронною сигналізацією в приміщеннях (Додаток № 2) та становить за рік 80 218, 81 грн., в т.ч. ПДВ 13 369, 80 грн.

За приписами п. 4.1. Договору оплата здійснюється прямим перерахуванням коштів на розрахунковий рахунок виконавця на підставі актів виконаних робіт після отримання послуг.

Як стверджує позивач, між сторонами було укладено додаткову угоду № 1 від 01.01.2014 р. до Договору, якою продовжено строк дії договору до 12.02.2014 р. на підставі п. 6. ст. 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель".

Пунктом 2 вищевказаної Додаткової угоди передбачено, що сторони домовилися доповнили Договір про закупівлю послуг за державні кошти № 641 від 16.07.2013 р. пунктом 3.3. наступного змісту: "Сторони домовилися, що у разі продовження строку надання послуг додаткова вартість Договору розраховується у розмірі 20% від ціни, передбаченої п. 3.1. Договору та становить 16 043, 76 грн., у т.ч. ПДВ 20% - 2 673, 96 грн.

В подальшому, у зв'язку з закінченням терміну дії Договору № 641 від 16.07.2013 р. наказом УДСО при ГУМВС України в Київській області від 28.02.2012 № 911 з 12.02.2014 р. припинено спостереження за станом ОС та реагування груп затримання на спрацювання охоронної сигналізації приміщень Головного управління юстиції в Київській області.

За твердженням позивача, які не спростовані відповідачем, ним на підставі Договору та додаткової угоди № 1 до нього надано послуги охорони відповідачу на суму 16 043, 76 грн., які відповідачем сплачені не були.

З метою досудового врегулювання спору позивач 18.09.2014 р. направив на адресу відповідача претензію № 13/1-1-1430 від 04.09.2014 р. та акти виконаних робіт для підписання з боку відповідача.

На підтвердження направлення вказаної претензії та актів до матеріалів справи надано опис-вкладення у цінний лист та поштову квитанцію № 0955 від 18.09.2014 р. з вказаними в них даними штрихового ідентифікатору - 0103245776318.

Як вставлено судом за даними онлайн-ресурсу Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» «Пошук поштових відправлень» (http://services.ukrposhta.com/barcodesingle/DownloadInfo.aspx) відправлення за номером 0103245776318 вручене за довіреністю 23.09.2014 об'єктом поштового зв'язку КИЇВ 71 з індексом 04071.

Відповідно до пояснень позивача, не спростованих відповідачем, вказана претензія та вимоги позивача були залишені відповідачем без відповіді та задоволення.

З огляду на те, що відповідач так і не розрахувався за надані позивачем послуги, останній вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 2 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Умовами укладеного між сторонами Договору та Додаткової угоди № 1 до нього оренди не визначені строки сплати відповідачем наданих послуг.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з п. 1.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» оскільки згаданою статтею 530 ЦК України не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо. При цьому якщо боржник (відповідач) заперечує одержання ним такої вимоги, кредитор (позивач) зобов'язаний подати господарському суду докази її надіслання боржникові. Останній, зі свого боку, не позбавлений права подати докази неодержання ним вимоги кредитора (наприклад, довідку підприємства зв'язку про ненадходження на адресу боржника відповідного рекомендованого поштового відправлення). Ухилення боржника від одержання на підприємстві зв'язку листа, що містив вимогу (відмова від його прийняття, нез'явлення на зазначене підприємство після одержання його повідомлення про надходження рекомендованого або цінного листа) не дає підстав вважати вимогу непред'явленою.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вищевказаних норм права позивач звернувся до відповідача з претензією № 13/1-1-1430 від 04.09.2014 р. та акти прийому-здачі виконаних послуг за січень 2014 р. та лютий 2014 р. на суму 16 043, 76 грн. (надіслана на адресу відповідача 18.09.2014 р. та отримана ним, як зазначалось вище - 23.09.2014 р.).

У свою чергу, відповідач існуючу заборгованість по вказаних актах не погасив.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач в обумовлені строки не сплатив вартість наданих позивачем послуг у повному обсязі, відповідний борг, який існує на момент розгляду справи в суді, має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

При цьому, посилання відповідача на те, що Додаткова угода № 1 від 01.01.2014 р. між сторонами не укладена, оскільки не зареєстрована в органах Державної казначейської служби в порядку передбаченому наказом Міністерства фінансів України від 02.03.2012 р. № 309, суд вважає необґрунтованими та до уваги не приймає виходячи з наступного.

Як вбачається з наявної в матеріалах справи належним чином завіреної копії Додаткової угоди № 1, оригінал якої був досліджений судом в судовому засіданні 03.12.2014 р., означена Додаткова угода підписана уповноваженими представниками сторін та скріплена їх печатками.

При цьому, згідно з Порядком реєстрації та обліку бюджетних зобов'язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України, затвердженим Наказом Міністерства фінансів України № 309 від 02.03.2012 р., обов'язок проведення процедури реєстрації додаткової угоди в органах державного казначейства, покладено саме на відповідача.

Крім того, у п. 1.3. Договору сторонами передбачено, що обсяги закупівлі послуг можуть бути зменшені від реального фінансування видатків.

Також, згідно з п. 6.2.3. договору відповідач має право зменшувати обсяг та номенклатуру послуг та загальну вартість договору в залежності від реального фінансування видатків (у такому разі сторони вносять відповідні зміни до договору).

Відповідачем не надано доказів, звернення до позивача про зменшення обсягу послуг та/або їх вартості, як і не надано доказів, щодо відмови від таких послуг у період січень-лютий 2014 року.

Відповідно до приписів статті 617 ЦК України та частини другої статті 218 ГК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Не вважається випадком, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів. Така правова позиція відповідає статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод та рішенням Європейського суду з прав людини зі справи "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 р. та зі справи "Бакалов проти України" від 30.11.04 р.

Аналогічної правової позиції Вищий господарський суд України висловлює у своєму інформаційному листі від 13.07.12 р. № 01-06/908/2012.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки щодо оплати наданих йому послуг, позовні вимоги підлягають задоволенню з урахуванням наведеного.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору, покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Головного управління юстиції у Київській області (04071, місто Київ, вулиця Ярославська, будинок 5/2; код ЄДРПОУ 34481907) на користь Управління Державної служби охорони при ГУ МВС України в Київській області (01033, місто Київ, вулиця Гайдара, будинок 8) 16 043 (шістнадцять тисяч сорок три) грн. 76 коп. основного боргу та 1 827 (одну тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. витрат по оплаті судового збору.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 08.12.2014 р.

Суддя В.С. Ломака