Рішення № 41888533, 01.12.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/22946/14 01.12.14

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Екопік-Україна», м.Миколаїв, ЄДРПОУ 33535542

до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України», м.Київ, ЄДРПОУ 00032112

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Публічного акціонерного товариства Банк «Морський», м.Севастополь, ЄДРПОУ 20748213

про стягнення 13 026 200,94 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: Ярош С.В. - по дов.; Огурецька Г.В. - по дов.

від відповідача: Мосійчук Я.І. - гол. юр.конс.

від третьої особи: не з'явився

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Екопік-Україна», м.Миколаїв звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до відповідача, Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України», м.Київ про стягнення 13 026 200,94 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення Публічним акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України» приписів чинного законодавства та умов договору №019-1/106 від 31.08.2006р. про відкриття та порядок ведення кореспондентського рахунка в гривнях банку-резидента України щодо повернення грошових коштів кореспонденту у зв'язку з закриттям кореспондентського рахунку, право вимоги за яким (договором) перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю «Екопік-Україна» на підставі договору від 04.06.2014р. уступки права вимоги (цесії), укладеного між позивачем та Публічним акціонерним товариством Банк «Морський».

Відповідач у відзиві №010-5/314 від 12.11.2014р. проти задоволення позовних вимог надав заперечення з огляду на те, що позивачем не надано належних доказів переходу до нього права вимоги Публічного акціонерного товариства Банк «Морський». Крім того, на думку відповідача, позивачем та третьою особою у договорі від 04.06.2014р. не погоджено всіх суттєвих вимог, а отже, такий правочин є неукладним та не породжує відповідних прав та обов'язків у його контрагентів.

Ухвалою від 23.10.2014р. господарського суду міста Києва залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Публічне акціонерне товариство Банк «Морський».

Третя особа у поясненнях №284/110-1 від 05.11.2014р., №2843/10 від 28.11.2014р. та б/н від 01.12.2014р. визнала вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Екопік-Україна» обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. При цьому, вказаним учасником судового процесу наголошено, що вартість відступленого за договором від 04.06.2014р. права вимоги контрагентами було визначено у генеральній угоді від 04.06.2014р. на рівні фактично стягнутої з боржника грошової суми.

У судове засідання 01.12.2014р. третя особа не з'явилась, представника не направила. Проте, за висновками суду, Публічне акціонерне товариство Банк «Морський» було належним чином повідомлене про час та місце судового засідання. При цьому, господарським судом враховано наступне.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.

Тимчасово окупованою територією визначається: 1) сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій; 2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України; 3) повітряний простір над територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 цієї частини (ст.3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»).

Як вбачається з наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних-осіб підприємців, місцем знаходження третьої особи на теперішній час є: 99011, м.Севастополь, Нахімовський район, вул.Брестська, буд.18, корп.А.

Згідно з п.3 Інформаційоного листа №01-06/615/14 від 15.05.2014р. Вищого господарського суду України «Про Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» неможливість надсилання будь-яких поштових відправлень на адресу учасників судового процесу, які знаходяться на тимчасово окупованих територіях, повинна бути підтверджена відповідною довідкою (листом) підприємства зв'язку.

У листі №30-626 від 23.06.2014р. Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» зазначено, що прийом і доставка пошти в напрямку Автономної республіки Крим та м.Севастополя припинено у зв'язку з блокуванням всіх об'єктів поштового зв'язку.

Отже, наведений вище лист свідчить про відсутність у суду об'єктивної можливості направляти судову кореспонденцію за юридичною адресою Публічного акціонерного товариства Банк «Морський».

З метою повідомлення третьої особи про час та місце розгляду спору судом було складено телефонограму.

Крім того, суд зазначає, що інформація стосовно слухання судом справ є публічною та розміщується на офіційному сайті господарського суду м.Києва в мережі Інтернет, що також свідчить про наявність у третьої особи можливості дізнатись про слухання справи за його участю.

Судом також прийнято до уваги, що у поясненнях №284/110-1 від 05.11.2014р. та б/н від 01.12.2014р. третя особа зазначила, що обізнана про час та місце розгляду спору та просила здійснювати його без участі представника Публічного акціонерного товариства Банк «Морський».

Отже, враховуючи позицію Вищого господарського суду України та наявні в матеріалах справи клопотання третьої особи, з огляду пояснення Публічного акціонерного товариства Банк «Морський», суд дійшов висновку про належне повідомлення вказаного учасника судового процесу про дату та місце судового засідання.

З огляду на неявку третьої особи в судове засідання, господарський суд зазначає, що відповідно до ст.22 Господарського процесуального кодексу України прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. Разом з цим, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Аналогічні положення визначені також приписами ст.27 Господарського процесуального кодексу України для третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно з п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судом, враховано, що в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

При цьому, господарським судом враховано, що третьою особою було висловлено свою правову позицію по суті спору у письмових поясненнях №284/110-1 від 05.11.2014р. та б/н від 01.12.2014р.

За таких обставин, незважаючи на те, що третя особа у судове засідання 01.12.2014р., як і в попередні засідання суду, не з'явилась, за висновками суду, наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Наразі, господарським судом прийнято до уваги клопотання Публічного акціонерного товариства Банк «Морський» про розгляд справи без участі представника третьої особи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши всі представлені учасниками судового процесу докази, господарський суд встановив:

Положеннями ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтями 11, 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Відповідно до ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором банківського рахунку банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком (ч.1 ст.1066 Цивільного кодексу України).

За приписами ст.7 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та п.1 Інструкції про міжбанківський переказ коштів в Україні в національній валюті, яку затверджено Постановою №320 від 16.08.2006р. Правління Національного банку України, кореспондентський рахунок - це рахунок, що відкривається одним банком іншому банку для здійснення міжбанківських переказів. Відкриття кореспондентських рахунків здійснюється шляхом встановлення між банками кореспондентських відносин у порядку, що визначається Національним банком України, та на підставі відповідного договору.

Як вбачається з матеріалів справи, 31.08.2006р. між Публічним акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України» (банк) та Публічним акціонерним товариством Банк «Морський» (кореспондент) було укладено договір №019-1/106 про відкриття та порядок ведення кореспондентського рахунка в гривнях банку-резидента України, згідно з п.1.1 якого банк відкриває кореспонденту кореспондентський рахунок Лоро у грошовій одиниці України, а також здійснює його ведення, а кореспондент сплачує винагороду за послуги банку згідно з чинними тарифами комісійної винагороди за надання послуг банкам-кореспондентам.

Господарським судом встановлено, що згідно з п.6.1 спірної угоди, остання укладена на невизначений строк та набуває чинності з дня її підписання двома сторонами.

Договір набуває чинності з дати його підписання сторонами за умови отримання банком документів, визначених правочином. Договір укладено на невизначений строк (п.6.1 договору №019-1/106 від 31.08.2006р.).

Як свідчать матеріали справи, на підставі договору №019-1/106 від 31.08.2006р. третій особі у Публічному акціонерному товаристві «Державний експортно-імпортний банк України» було відкрито відповідний кореспонденський рахунок №16007012127107.980.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонам договір є договором банківського рахунку, який підпадає під правове регулювання норм ст.ст.1066-1076 Цивільного кодексу України.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №019-1/106 від 31.08.2006р. про відкриття та порядок ведення кореспондентського рахунка в гривнях банку-резидента України як належну підставу у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України для виникнення у відповідача та третьої особи взаємних цивільних прав та обов'язків.

За приписами ст.598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Порядок закриття кореспондентських рахунків визначено у Положенні про затвердження Положення про відкриття та функціонування в уповноважених банках України рахунків банків-кореспондентів в іноземній валюті та в гривнях, яке затверджено Постановою №118 від 26.03.1998р. Правління Національного банку України.

Одночасно, порядок закриття кореспондентських рахунків передбачено Інструкцією про міжбанківський переказ коштів в Україні в національній валюті, яку затверджено Постановою №320 від 16.08.2006р. Правління Національного банку України.

У главі 2 Інструкції про міжбанківський переказ коштів в Україні в національній валюті вказано, що підставою для закриття кореспондентського рахунку банку-кореспондента є розірвання договору, що здійснюється за погодженням сторін та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до п.6.2 Положення про відкриття та функціонування в уповноважених банках України рахунків банків-кореспондентів в іноземній валюті та в гривнях кореспондентський рахунок банку-резидента закривається: за рішенням Національного банку України про ліквідацію уповноваженого банку або банку-кореспондента, в якому відкритий кореспондентський рахунок; за рішенням господарського суду про ліквідацію уповноваженого банку або його банку-кореспондента чи визнання одного з них банкрутом; за рішенням загальних зборів акціонерів (засновників) одного з банків-кореспондентів про реорганізацію чи ліквідацію; у разі позбавлення банку-резидента банківської ліцензії або відповідного пункту генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій; у разі розірвання угоди про встановлення кореспондентських відносин; на інших підставах, передбачених чинним законодавством України чи угодою між банками-кореспондентами.

Підставою для закриття рахунку є заява кореспондента або уповноваженого органу відповідно до чинного законодавства та нормативно-правових актів Національного банку України (п.10.2 договору №019-1/106 від 31.08.2006р.).

За умовами п.6.2 договору №019-1/106 від 31.08.2006р. дія правочину припиняється у випадках передбачених чинним законодавством. У разі припинення дії правочину банк закриває рахунок.

Національний банк України ст.7 Закону України «Про Національний банк України» наділений повноваження на надання та відкликання банківських ліцензій.

Національний банк України видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб. Нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку (ст.56 Закону України «Про Національний банк України»).

Згідно з Постановою №260 від 06.05.2014р. Правління Національного банку «Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя» з метою забезпечення стабільності грошової одиниці України, захисту інтересів вкладників та інших кредиторів банків України, запобігання та уникнення ризиків у діяльності банків, враховуючи неможливість здійснювати Національним банком України банківське регулювання та банківський нагляд, валютний контроль і державний фінансовий моніторинг за діяльністю окремих банків та відокремлених підрозділів банків, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, а також неможливість виконання такими банками та відокремленими підрозділами банків вимог Законів України «Про банки і банківську діяльність», «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму», Декрету №15-93 від 19 лютого 1993 року Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», інших нормативно-правових актів Національного банку України, що свідчить про здійснення ними ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи кредиторів, у тому числі інших банків, Правлінням Національного банку України було відкликано та анульовано банківську ліцензію та генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій та припинено участь у системі електронних платежів Національного банку України банків, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, в тому числі, Публічного акціонерного товариства Банк «Морський». Заборонено банкам України встановлювати кореспондентські відносини з банками України та/або іноземними банками, іншими кредитними або фінансовими установами, що розташовані та/або здійснюють свою діяльність на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя. Зобов'язано банки України з дня набрання чинності цією постановою припинити кореспондентські відносини з банками України та/або іноземними банками, іншими кредитними або фінансовими установами, що розташовані та/або здійснюють свою діяльність на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя.

Як свідчать матеріали справи, на підставі наведеної Постанови Правління Національного банку, з урахуванням приписів Положення про затвердження Положення про відкриття та функціонування в уповноважених банках України рахунків банків-кореспондентів в іноземній валюті та в гривнях, яке затверджено Постановою №118 від 26.03.1998р. Правління Національного банку України, Публічним акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» було закрито кореспондентський рахунок Публічного акціонерного товариства Банк «Морський», що був відкритий на підставі договору №019-1/106 від 31.08.2006р.

08.05.2014р. Публічним акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України» було направлено Публічному акціонерному товариству Банк «Морський» повідомлення, в якому зазначено, що у зв'язку з набуттям сили Постановою №260 від 06.05.2014р. Правління Національного банку, 07.05.2014р. банком закрито кореспондентський рахунок третьої особи №16007012127107.980, а грошові кошти в сумі 13 026 200,94 грн. перераховано на інший рахунок, який кореспонденту не належить, що підтверджено відповідачем.

Вказаним листом також повідомлено третю особу про припинення договору №019-1/106 від 31.08.2006р.

За таких обставин, враховуючи приписи чинного законодавства України стосовно порядку припинення кореспондентських відносин між банками, а також порядку закриття відповідних рахунків, судом встановлено, що на підставі Постанови №260 від 06.05.2014р. Правління Національного банку України відповідачем було закрито кореспондентський рахунок №16007012127107.980 Публічного акціонерного товариства Банк «Морський», а договір №019-1/106 від 31.08.2006р. в силу приписів наведеного акту Національного банку України припинено.

За приписами ст.1075 Цивільного кодексу України залишок грошових коштів на рахунку після його закриття видається клієнтові або за його вказівкою перераховується на інший рахунок в строки і в порядку, встановлені банківськими правилами.

Згідно розділу 2 Інструкції про міжбанківський переказ коштів в Україні в національній валюті, яку затверджено Постановою №320 від 16.08.2006р. Правління Національного банку України, під час закриття кореспондентського рахунку залишок коштів за ним має бути перерахований на рахунок, визначений його власником.

Пунктом 6.3 договору №019-1/106 від 31.08.2006р. передбачено, що у разі припинення договору та закриття кореспондентського рахунку, банк переховує залишок коштів за вказаними кореспондентом реквізитами.

За умовами п.10.4 вказаного правочину за наявності на рахунку, що закривається, залишку коштів банк перераховує їх згідно з розпорядженням кореспондента або уповноваженого органу відповідно до чинного законодавства України та нормативно-правових актів Національного банку України.

Таким чином наведеними нормами чинного законодавства та умовами укладеного між відповідачем та третьою особою договору передбачено обов'язок банку залишок грошових коштів повернути клієнту (кореспонденту) шляхом перерахування їх на рахунок, який буде останнім визначений.

Проте, як свідчать матеріали справи, а саме виписка з кореспондентського рахунку третьої особи, 07.05.2014р. банком було здійснене списання з рахунку №16007012127107.980 залишкової суми грошових коштів у національній валюті України на загальну суму 13 026 200,94 грн.

Наразі, доказів звернення банку до кореспондента з метою з'ясування рахунку, на який слід було перерахувати залишок грошових коштів після закриття рахунку Публічного акціонерного товариства Банк «Морський» №16007012127107.980 матеріали справи не містять.

При цьому, відповідачем також не надано доказів наявності розпоряджень уповноважених органів або Національного банку України щодо переахування грошових коштів, що залишались на рахунку третьої особи, на інший рахунок, а не повернення останніх кореспонденту.

Судом вже зазначалось, що Публічним акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України» лише в повідомленні від 08.05.2014р. було заявлено Публічному акціонерному товариству Банк «Морський» про списання залишкової суми грошових коштів в національній валюті з кореспондентського рахунку в розмірі 13 026 200,94 грн. на інший рахунок банку №19191000127107.

Публічним акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України» під час розгляду справи у судових засіданнях 12.11.2014р., 21.11.2014р., 01.12.2014р. та у відзиві факт списання грошових коштів з рахунку Публічного акціонерного товариства Банк «Морський» на рахунок банку підтверджено.

Ухвалами від 23.10.2014р., від 12.11.2014р. відповідача було зобов'язано надати докази повернення грошових коштів після закриття рахунку третій особі.

Однак, вимоги господарського суду виконано не було, доказів повернення Публічному акціонерному товариству Банк «Морський» грошових коштів в сумі 13 026 200,94 грн. не надано.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, з огляду на всі фактичні обставини справи, господарський суд дійшов висновку, що оскільки після зариття рахунку №16007012127107.980 банком не було повернуто кореспонденту залишкову суму грошових коштів в розмірі 13 026 200,94 грн. у Публічного акціонерного товариства Банк «Морський» виникло право вимагати стягнення з Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» наведеної суми грошових коштів.

Як вже зазначалось, згідно зі ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

За змістом ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 512 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, в тому числі, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Зі ст.513 цього Кодексу вбачається, що правочин стосовно заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням (ст.516 Цивільного кодексу України).

Як свідчать матеріали справи, 04.06.2014р. між Публічним акціонерним товариством Банк «Морський» (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Екопік-Україна» (компанія) було укладено генеральну угоду про співробітництво в сфері відступлення прав вимоги, відповідно до п.1.1 якої контрагенти досягли згоди про те, що банк уступає компанії права вимоги до осіб, які є боржниками банку та знаходяться на території України, а компанія зобов'язується провести стягнення заборгованості та компенсувати банку вартість відступлених прав у розмірі фактично стягнутого боргу.

У п.2.1 вказаного правочину позивач та третя особа домовились, що відступлення прав за кожним зобов'язанням буде здійснюватись на підставі окремих договорів цесії, що укладатимуться контрагентами на виконання генеральної угоди від 04.06.2014р.

Дана генеральна угода набула чинності з моменту її підписання і діє до 04.06.2017р. (п.4.1 генеральної угоди від 04.06.2014р.).

04.06.2014р. між Публічним акціонерним товариством Банк «Морський» (цедент) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Екопік-Україна» (цесіонарій) було укладено договір відступлення права вимоги (цесії), згідно з п.1 якого цедент передає, а цесіонарій набуває право вимоги, належне цеденту і стає кредитором по договору №019-1/106 від 31.08.2006р., який укладено між цедентом та Публічим акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України» (боржник).

За наведеним правочином цесіонарій набуває право вимагати від боржника належного виконання зобов'язання з повернення грошових коштів в суму 13 026 200, 94 грн.

Вказаний договір набирає силу з моменту його підписання представниками сторін та діє до повного виконання обов'язків контрагентами (п.13 договору від 04.06.2014р.).

До наведеного правочину контрагентами було складено та підписано акт від 04.06.2014р. приймання-передачі документів, в якому зазначено, що Публічним акціонерним товариством Банк «Морський» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Екопік-Україна» прийнято договір №019-1/106 від 31.08.2006р., повідомлення та довідку третьої особи про отримання повідомлення про закриття рахунку.

Наразі, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України докази оспорювання у передбаченому чинним законодавством порядку наведених правочинів та визнання їх недійсними.

За таких обставин, з огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір від 04.06.2014р. відступлення права вимоги (цесії) як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача права вимоги до відповідача.

Одночасно, щодо тверджень відповідача про непогодження контрагентами у договорі від 04.06.2014р. відступлення права вимоги (цесії) всіх суттєвих умов, а отже віднесення останього до категорії неукладених, господарський суд зазначає таке.

Частиною 3 ст.6 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

У ст.627 вказаного нормативно-правового акту зазначено, що до сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Конституційним Судом України у рішенні від 11.07.2014р. №7-рп/2013 по справі за конституційним зверненням громадянина Козлова Дмитра Олександровича щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» наголошено, що свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства.

Відповідно до ст.628 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписом ст.638 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі ст.632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

При цьому, за змістом п.3 ст.180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Разом з тим слід мати на увазі, що зазначену норму слід застосовувати лише до тих господарських договорів, за якими одна сторона зобов'язана сплатити іншій певну суму грошових коштів. Якщо за умовами господарського договору сплата грошових коштів не передбачається, то до такого договору частина третя статті 180 Господарського кодексу України в частині ціни як істотної умови застосовуватись не може, оскільки зазначення ціни в такому договорі не створює прав та обов'язків сторін. Наприклад, згідно з частиною першою статті 293 Господарського кодексу України за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність, повне господарське відання чи оперативне управління певний товар в обмін на інший товар. Тому, якщо за таким договором не передбачається грошова доплата (частина перша статті 293 Господарського кодексу України), то визначення ціни в такому договорі не є обов'язковим, оскільки воно не впливає на господарське зобов'язання з такого договору. Аналогічну правову позицію наведено у п.33 Інформаційного листа №01-8/211 від 07.04.2008р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України»

Наразі, нормами чинного цивільного та господарського законодавства не визначено, що цесія є відплатним правочином та у разі передання права вимоги новий кредитор зобов'язаний внести плату за отримання відповідного права.

Тобто, наведені вище приписи чинного фактично спростовують твердження відповідача про неукладність договору від 04.06.2014р. відступлення права вимоги (цесії) через невизнання контрагентами ціни договору.

Як свідчать матеріали справи, 20.06.2014р. Публічним акціонерним товариством Банк «Морський» було направлено на адресу Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» повідомлення про відступлення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Екопік-Україна» права вимоги за договром №019-1/106 від 31.08.2006р. в сумі 13 026 200,94 грн., що підтверджується накладною №5683456 кур'єрської служби доставки.

За твердженнями позивача, які з боку відповідача підтверджені у відзиві №010-5/314 від 12.11.2014р., Товариство з обмеженою відповідальністю «Екопік-Україна» зверталось до Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» з вимогою про перерахування грошових коштів в сумі 13 026 200,94 грн.

Однак, за поясненнями відповідача, керуючись приписами ст.517 Цивільного кодексу України, відповідно до якої боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні, банк вимагав позивача надати докази переходу до останнього права вимоги.

На думку відповідача, такими доказами є документи, що засвідчують наявність у контрагентів за договором від 04.06.2014р. відступлення права вимоги (цесії) повноважень на укладення від імені Товариства з обмеженою відповідальністю «Екопік-Україна» та Публічного акціонерного товариства Банк «Морський» такого договору, а саме установчі документи сторін, вибіркові витяги з Державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців.

За висновками суду, наведена вимога не є достатньою підставою у розумінні ст.517 Цивільного кодексу України для виникнення у боржника права не виконувати зобов'язання, оскільки витребувані відповідачем документи ніяким чином не засвідчують факт відступлення права вимоги, який насамперед засвідчується договором від 04.06.2014р. відступлення права вимоги (цесії).

Крім того, наведені у зверненні до позивача сумніви щодо наявності у представників цедента та цесіонарія повноважень на укладання договору фактично ставлять під сумнів саме волевиявлення Товариства з обмеженою відповідальністю «Екопік-Україна» та Публічного акціонерного товариства Банк «Морський» на укладення та виконання договору відступлення права вимоги, яке, натомість, останніми не заперечувалось та підтверджується вчиненими на виконання договору діями: переданням відповідних документів та зверненням цедента до боржника з вимогою про виконання зобов'язання.

Наразі, як вказувалось вище, в матеріалах справи відсутні докази визнання договору від 04.06.2014р. відступлення права вимоги (цесії) недійсним.

За таких обставин, суд дійшов висновку про необгрунтовність тверджень відповідача щодо наявності у останнього підстав для невиконання вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Екопік-Україна» про стягнення грошових коштів в сумі 13 026 200,94 грн., право на заявлення яких виникло на підставі договору від 04.06.2014р.

З метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи, судом ухвалами від 23.10.2014р. та від 12.11.2014р. Публічне акціонерного товариство «Державний експортно-імпортний банк України» було зобов'язано надати докази сплати грошових коштів в сумі 13 026 200,94 грн. Товариству з обмеженою відповідальністю «Екопік-Україна».

Однак, станом на момент вирішення спору витребуваних доказів надано не було, факт наявності заборгованості перед позивачем не спростовано.

При цьому, суд зазначає, що відповідно п.2.3 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (ч.1 ст.38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

За таких обставин, враховуючи вищенаведене, з огляду на те, що банком після закриття кореспондентського рахунку всупереч умовам договору та приписам чинного законодавства не було повернуто залишкову суму грошових коштів кореспонденту, приймаючи до уваги, що останнім було передано своє право вимоги позивачу, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Екопік-Україна» до Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» про стягнення 13 026 200,94 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Судовий збір згідно з ч.5 ст.49 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.22, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Екопік-Україна», м.Миколаїв до Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України», м.Київ про стягнення 13 026 200,94 грн.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» (03150, м.Київ, Голосіївський район, вул.Горького, буд.127, ЄДРПОУ 00032112) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Екопік-Україна» (54049, Миколаївська область, м.Миколаїв, Корабельний район, вул.Гагаріна, буд.2, кв.2, ЄДРПОУ 33535542) грошові кошти в сумі 13 026 200,94 грн. та судовий збір в розмірі 73 080 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 01.12.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 08.12.2014р.

Суддя М.О. Любченко