Постанова № 4188314, 06.07.2009, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2009 року № 22а-7501/08/9104

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддів Пліша М.А. та Каралюса В.М.,

при секретарі судового засідання - Ільницькій Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сантехнік» на постанову господарського суду Львівської обл. від 18.12.2007р. у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сантехнік» до Управління Пенсійного фонду України у Личаківському районі м.Львова про скасування рішення про застосування фінансових санкцій і акта перевірки, спонукання до вчинення дій, -

В С Т А Н О В И Л А:

02.02.2007р. позивач Товариство з обмеженою відповідальністю /ТзОВ/ «Сантехнік» звернувся до господарського суду з адміністративним позовом, в якому просить скасувати рішення начальника Управління Пенсійного фонду /ПФ/ України у Личаківському районі м.Львова № 445/04/20766904 від 12.10.2006р. та Акт перевірки № 128 від 29.09.2006р.; зобов'язати відповідача привести свої нормативно-правові акти стосовно перевірки позивача у відповідність до вимог чинного законодавства України (а.с.2-3).

Постановою господарського суду Львівської обл. від 18.12.2007р.  у задоволенні заявленого позову відмовлено (а.с.117-121).

Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив позивач ТзОВ «Сантехнік», який покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить постанову господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким заявлений позов задоволити (а.с.127-129).

В обґрунтування своїх апеляційних вимог покликається на те, що наявна заборгованість позивача зів сплати страхових внесків торкається періоду 2004 - І кварталу 2005 року, ТзОВ «Сантехнік» своєчасно сплачував єдиний податок за спрощеною системою, до вересня 2006 року жодних повідомлень і зауважень зі сторони відповідача не було, вини підприємства в недонарахуванні страхових внесків, виходячи з нормативу 32 відсотки від фонду оплати праці, немає, оскільки підприємство керувалося Указом Президента України № 727 від 03.07.2003р.

Окрім цього, судом при вирішенні розглядуваного спору не враховані вимоги Закону України № 3583-IV від 16.03.2006р. «Про вирішення питання щодо заборгованості суб'єктів господарської діяльності, які застосовують особливі умови оподаткування, обліку та звітності, у зв'язку з неперерозподілом Державним казначейством України частини податків до Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування на випадок безробіття протягом 2004 року - І кварталу 2005р.».

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача на підтримання поданої скарги, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у них доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, з наступних підстав.

Як слідує з матеріалів справи, позивач зареєстрований у ПФ України за № 09.13-4931, являється платником єдиного податку (а.с.10-13).

Відповідно до Акта № 128 від 29.09.2006р. перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та своєчасності сплати зобов'язань зі збору та страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування ТзОВ «Сантехнік» виявлено заниження страхувальником за період з січня 2004 року по серпень 2006 року суми виплат, що включають фактичні витрати на оплату праці працівників, оплату перших п'яти днів тимчасової непрацездатності та сум допомоги в зв'язку з тимчасовою непрацездатністю та сум доходу, що розподіляється між членами колективних, орендних підприємств, сільськогосподарських кооперативів, фермерських господарств, на які нараховуються страхові внески у розмірі 32-31,8 % на загальну суму 275518 грн. 07 коп. В результаті здійснено донарахування своєчасно не обчислених страхових внесків в розмірі 32-31,8 % на суму 96075 грн. 06 коп. (а.с.16-22).

Згідно рішення Управління ПФ України у Личаківському районі м.Львова № 445/04/20766904 від 12.10.2006р. застосовано до позивача на підставі п.4 ч.9 ст.106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за донарахування органом Пенсійного фонду сум своєчасно не обчислених і не сплачених страхових внесків фінансові санкції в розмірі 25027 грн. 89 коп. (а.с.14).

12.10.2006р. Управлінням ПФ України у Личаківському районі м.Львова скеровано позивачу вимогу № Ю-377 про сплату заборгованості зі сплати страхових внесків (недоїмки) на суму 62655 грн. 14 коп. (а.с.15).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про скасувати рішення Управління ПФ України у Личаківському районі м.Львова № 445/04/20766904 від 12.10.2006р. та про зобов'язання відповідача привести свої нормативно-правові акти стосовно перевірки позивача у відповідність до чинного законодавства України, суд першої інстанції виходив з того, що посилання позивача про те, що він є платником єдиного податку, як на підставу неправомірності прийняття актів суб'єктів владних повноважень, не можуть бути прийняті до уваги; штрафні санкції фактично застосовані до позивача за період травень 2005 року - серпень 2006 року, а тому вимоги Закону України «Про вирішення питання щодо заборгованості суб'єктів господарської діяльності, які застосовують особливі умови оподаткування, обліку та звітності, у зв'язку з неперерозподілом Державним казначейством України частини податків до Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування на випадок безробіття протягом 2004 року - І кварталу 2005р.» відповідачем дотримані; оскаржуваний Акт перевірки не тягне за собою порушення прав, свобод та інтересів позивача, до повноважень відповідача не належить приймати нормативно-правові акти.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, частково відповідають нормам матеріального права.

Статтею 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» регулюються відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів на ці правовідносини може поширюватися лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що йому не суперечить. Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; перелік платників страхових внесків, їх права та обов'язки; порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків; стягнення заборгованості за цими внесками.

Пунктом 1 ст.11 вказаного Закону встановлено, що загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях, в об'єднаннях громадян, у фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності та інших осіб (включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент) на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством.

Згідно з п.1 ст.14 цього Закону страхувальниками цих осіб є їх роботодавці, які відповідно до ч.1 ст.15 цього Закону є платниками страхових внесків та зобов'язані на підставі п.6 ч.2 ст.17 зазначеного Закону нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.

У статті 18 зазначеного Закону зазначено, що страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом; вони не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування, на ці внески не поширюється податкове законодавство, а іншим законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.

Ставки, механізм справляння та пільги щодо сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування встановлені Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», яким разом із Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не встановлено такої пільги, як звільнення від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування для суб'єктів підприємницької діяльності, які перейшли на спрощену систему оподаткування.

Аналізуючи наведені правові норми, колегія суддів дійшла висновку, що страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування не входять до системи оподаткування, на них не поширюється податкове законодавство, іншим законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.

Отже, обов'язок сплачувати страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування не зумовлюється статусом платника податку як суб'єкта підприємницької діяльності.

Указ Президента України № 727/98 від 03.07.1998р. «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» регулює питання оподаткування суб'єктів малого підприємництва. Згідно з вимогами ст.15 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом, закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечать цьому Закону. Положення ст.6 зазначеного Указу про звільнення суб'єктів малого підприємництва, які сплачують єдиний податок, від збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, Закону суперечать і застосуванню не підлягають.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що посилання позивача про те, що він є платником єдиного податку, як на підставу неправомірності прийняття актів суб'єктів владних повноважень, є безпідставними і не можуть бути прийняті до уваги.

Проведеною пенсійним органом перевіркою виявлено заниження страхувальником ТзОВ «Сантехнік» за період з січня 2004 року по серпень 2006 року суми виплат, що включають фактичні витрати на оплату праці працівників, оплату перших п'яти днів тимчасової непрацездатності та сум допомоги в зв'язку з тимчасовою непрацездатністю та сум доходу, що розподіляється між членами колективних, орендних підприємств, сільськогосподарських кооперативів, фермерських господарств, на які нараховуються страхові внески у розмірі 32-31,8 % на загальну суму 275518 грн. 07 коп., в результаті чого здійснено донарахування своєчасно не обчислених страхових внесків в розмірі 32-31,8 % на суму 96075 грн. 06 коп. (а.с.16-23).

За змістом Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» суми страхових внесків, які своєчасно не сплачені страхувальниками у строки, визначені ст.20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (недоїмкою) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.

Відповідно до п.4 ч.9 ст.106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» ви конавчі органи Пенсійного фонду застосовують до страхувальників фінансові санкції, зокрема, за донарахування територіальним органом Пенсійного фонду або страхувальником сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків накладається штраф у розмірі 5 відсотків зазначених сум за кожний повний або неповний місяць, за який донараховано ці суми.

Для розрахунку зазначеного штрафу кількість місяців розраховується, починаючи з місяця, на який припадає термін подання звітності за період, за який донараховано (обчислено) суми внесків, та закінчуючи місяцем, на який припадає отримання таким страхувальником акта перевірки від органу Пенсійного фонду або в якому він подав звітність, де зазначено такі донараховані суми (пп.9.3.4 п.9.3 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками і застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затв. постановою правління Пенсійного фонду України від 19.12.2003 р. № 21-1).

Згідно наведених норм відповідачем застосовані згідно рішення № 445/04/20766904 від 12.10.2006р.  фінансові санкції в розмірі 25027 грн. 89 коп. , правильність обчислення яких також стверджується представленим розрахунком (а.с.95).

Таким чином, д онарахування страхових внесків за результатами перевірки відбулося правомірно, порушення відповідачем порядку нарахування суми штрафу колегією суддів не встановлено, відтак вимоги щодо скасування рішення № 445/04/20766904 від 12.10.2006р. про застосування фінансових санкцій  задоволенню не підлягають.

При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що відповідачем були дотримані вимоги Закону України № 3583-IV від 16.03.2006р. «Про вирішення питання щодо заборгованості суб'єктів господарської діяльності, які застосовують особливі умови оподаткування, обліку та звітності, у зв'язку з неперерозподілом Державним казначейством України частини податків до Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування на випадок безробіття протягом 2004 року - І кварталу 2005р.», яким регулюються суперечності, що виникли при прийнятті Закону України № 2285-IV від 23.12.2004р. «Про Державний бюджет на 2005 рік» та Закону України № 2505-IV від 25.03.2005р. «Про Державний бюджет на 2005 рік» у суб'єктів господарської діяльності, які застосовують особливі умови оподаткування, обліку та звітності щодо сплати внесків до ПФ України, які були сплачені ними у складі податків згідно з чинним законодавством протягом 2004р. - І кварталу 2005р., але не були зараховані на їх особові рахунки у зв'язку із застосуванням Державним казначейством України діючого на той час Закону України № 2285-IV від 23.12.2004р. «Про Державний бюджет на 2005 рік».

Як слідує з матеріалів справи, за період з січня 2004 року по березень 2004 року позивачем проводилося нарахування страхових внесків, про те згідно Розрахунку суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за квітень 2004 року страхувальником проведено зменшення страхових внесків на суму 7858 грн. 40 коп., що відповідає сумі нарахованих страхових внесків за період з січня 2004 року по березень 2004 року; відповідно до поданих Розрахунків сум страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за період з травня 2004 року по серпень 2006 року позивачем не проводилися.

При обрахуванні штрафних санкцій слід враховувати, що відповідно до п.4 ч.9 ст.106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»  вони нараховуються за наявності двох умов, а саме: необчислення страхувальником та несплата страхових внесків, що має місце в розглядуваному випадку.

Звідси слідує, що дія Закону України № 3583-IV від 16.03.2006р. не поширюється на застосування фінансових санкцій, передбачених п.4 ч.9 ст.106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки стосується лише сум внесків, сплачених страхувальником в складі податків, які не були зараховані на їх особові рахунки у відповідних фондах, через що пенсійним органом донарахування і фінансові санкції застосовані у межах його повноважень та у відповідності до чинного законодавства.

Вірно вказано господарським судом й на те, що до повноважень Управління ПФ України у Личаківському районі м.Львова не віднесено прийняття нормативно-правових актів, а відтак підстав для задоволення позовних вимог про зобов'язання відповідача привести свої нормативно-правові акти стосовно перевірки позивача у відповідність до чинного законодавства України не має.

В частині вимог позивача про визнання недійсним Акта перевірки № 128 від 29.09.2006р. , то колегія суддів зазначає, що акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Відтак, акт перевірки як документальна фіксація встановлених в ході перевірки фактів не є актом суб'єкта владних повноважень в зазначеному вище розумінні, а виступає доказом по справі, який підлягає оцінці в сукупності з іншими доказами в порядку ст.86 КАС України. Виходячи з наведеного, акт перевірки не може бути самостійним предметом оскарження в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.157 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

З врахуванням наведеного, провадження в частині позовних вимог про оскарження акта перевірки пенсійного органу підлягає закриттю.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно по суті вирішив розглядуваний спір, однак помилково застосував норми матеріального права при вирішенні вимог про скасування акта перевірки, через що оскаржувану постанову в частині відмови у задоволенні цих вимог слід скасувати і закрити провадження.

В решті постанова суду прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків прийнятого судом рішення, а тому підстави для його скасування чи зміни у цій частині є відсутніми.

Керуючись ст.94, ч.3 ст.160, ст.195, п.3, 4 ч.1 ст.198, п.4 ст.202, ч.1 ст.203, ч.2 ст.205, ст.ст.207, 254 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сантехнік» задоволити частково.

Постанову господарського суду Львівської обл. від 18.12.2007р. в частині позовних вимог про скасування Акта № 128 від 29.09.2006р. перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та своєчасності сплати збору та сум страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування Товариства з обмеженою відповідальністю «Сантехнік» - скасувати та провадження у справі закрити, в решті постанову господарського суду залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом одного місяця з дня набрання постановою законної сили, а у разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України - з дня складення постанови в повному обсязі.

Головуючий суддя: Р.М.Шавель

Судді: М.А.Пліш

В.М.Каралюс