Ухвала суду № 41844216, 27.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 листопада 2014 року м. Київ К/800/60927/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Голубєвої Г.К., Юрченко В.П.,розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Стрийської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 січня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 8 листопада 2013 року

у справі № 2а-9326/12/1370

за позовом Державного підприємства «Стрийське лісове господарство»

до Стрийської об'єднаної державної податкової інспекції Головного

управління Міндоходів у Львівській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В

Державне підприємство «Стрийське лісове господарство» (надалі також - позивач, ДП «Стрийське лісове господарство») звернулося до суду з адміністративним позовом до Стрийської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області (надалі також - відповідач, ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18 жовтня 2012 року № 0000442210, № 0000422210 та № 0000432210.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 24 січня 2013 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення від 18 жовтня 2012 року № 0000442210, № 0000422210 та № 0000432210.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду 8 листопада 2013 року апеляційну скаргу ДПІ залишено без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 січня 2013 року - без змін.

Відповідач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 січня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 8 листопада 2013 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою прийняття податкових повідомлень-рішень від 18 жовтня 2012 року № 0000442210, (збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 183716 грн., у тому числі 154910 грн. - за основним платежем, 28806 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями), № 0000422210, (зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 434804 за перший квартал 2011 року), № 0000432210, (збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на суму 384570 грн., у тому числі 384469 грн. - за основним платежем, 1 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями), з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 4 вересня 2012 року № 154/22-70/00992415, про порушення позивачем вимог пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» та підпункту 138.1.1 пунктів 138.1, 138.2, 138.4 статті 138 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток за І квартал 2011 року в сумі 434804 грн., та занижено податок на прибуток на загальну суму 384569 грн., у тому числі за І квартал 2011 року в сумі 65191 грн., за ІІ квартал 2011 року на суму 107341 грн., за ІІІ квартал 2011 року на суму 97037 грн., за ІV квартал 2011 року на суму 115000 грн.; підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4., підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та підпунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 154910 грн., у т.ч. за листопад 2010 року в сумі 21167 грн., за січень 2011 року в сумі 8468 грн., за травень 2011 року в сумі 19170 грн., за червень 2011 року в сумі 12049 грн., за липень 2011 року в сумі 8295 грн., за серпень 2011 року в сумі 13794 грн., за вересень 2011 року в сумі 16504 грн., за жовтень 2011 року в сумі 17005 грн., за листопад 2011 року в сумі 16722 грн., за грудень 2011 року в сумі 21736.

Вказані висновки відповідача ґрунтуються на тому, що позивачем безпідставно включено до складу податкового кредиту уми податку на додану вартість та зменшено оподатковуваний дохід на суму витрат за результатами відображення в податковому обліку господарських операцій по перевезенню та розвантаженню лісопродукції, розробці лісосік та іншими послугами, які згідно документів здійснювались ПМП «Меддар», оскільки зі змісту акту перевірки останнього слідує, що контрагенти, з якими ПМП «Меддар» мало господарські зв'язки у період, охоплений перевіркою, є підприємствами з ознаками фіктивності, такого ж висновку податковий орган дійшов і стосовно господарської діяльності ПМП «Меддар», у зв'яжу з чим його господарська діяльність не має реального характеру та не могла спричинити правових наслідків.

Згідно з пунктом 3.1 статті 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Пунктом 5.1 статті 5 зазначеного Закону визначено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2. статті 5 цього Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

За змістом підпункту 5.3.9 пункту 5.3. статті 5 цього Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З 1 квітня 2011 року відносини у сфері справляння податку на прибуток підприємств регулює Податковий кодекс України, у підпункті 138.1 статті 138 якого зазначено, що витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати, які беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Виходячи із наведених норм закону, до складу валових витрат платника податку належать витрати, які: 1) підтверджені первинними документами; 2) пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 вказаного вище Закону визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За змістом пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень слідує, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, ДП «Стрийське лісове господарство» суб'єктом господарювання і здійснює свою діяльність у межах обраної галузі виробництва. Для здійснення своєї статутної діяльності ДП «Стрийське лісове господарство» укладено договори з ПМП «Меддар» щодо розробки лісосік, надання послуг перевезення лісопродукції, виконання комплексу лісокультурних робіт.

На підтвердження фактичного виконання договірних зобов'язань ПМП «Меддар» згідно з укладеними договорами позивач надав акти прийому-передачі виконаних робіт (наданих) послуг, податкові накладні, а також товарно-транспортні накладними типової форми № 1-ТН - в частині транспортування лісопродукції.

Згідно з обставинами, встановленими судами попередніх інстанцій, долучені позивачем докази, повною мірою відображають зміст господарських операцій та їх обсяги.

ОСОБА_4 (виконував обов'язки директора ПМП «Меддар», у період, коли підприємство мало господарські відносини з позивачем), перебуваючи у судовому процесі у статусі свідка повідомив, що його підприємство впродовж двох років мало постійні замовлення на виконання робіт для ДП «Стрийське лісгосп»; підтвердив як факт реального виконання договірних зобов'язань і те, що за наслідками таких господарських операцій ПМП «Мед дар» видало позивачу податкові накладні за підписом керівника. Для виконання господарських зобов'язань підприємство впродовж 2009-2012 років використовувало від 10 до 15 одиниць спецтехніки, орендувало три площадки зі складами, кількість персоналу коливалась від 8 до 40 осіб (залежно від навантаження). Частину робіт підприємство виконувало власними силами, а до виконання інших залучало субпідрядників. Свідок повідомив, що в 2010-2011 роках ПМП «Меддар» було одним із провідних підприємств у галузі лісництва та лісозаготівлі (КВЕД 02.01.1) в Львівській області. За значні досягнення у виробництві це підприємство отримало першість у Львівській області серед підприємств цього напрямку, що підтверджується результатами оцінки діяльності ПМП «Меддар» у 2011 році Національним бізнес-рейтингом, згідно оцінки якого підприємство обрано «Лідером галузі 2011 року». На підтвердження зазначених обставин керівник ПМП «Меддар» надав суду лист - повідомлення Національного бізнес-рейтингу від 31 серпня 2012 року № 9-ЛВ-776. На підтвердження спроможності підприємства надавати послуги, зокрема ті, про які зазначено у договорах із ДП «Стрийське лісгосп», колишній керівник ПМП «Меддар» надав суду копії документів, як у нього збереглися: три договори оренди складських приміщень, розташованих у м. Ходорів та смт. Журавно, дев'ять договорів оренди транспортних засобів, а також штатний розпис ПМП «Меддар» з даними, зокрема, щодо кількості штатних одиниць та посадового окладу, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого на користь платників податку, та сум утриманого з них податку за четвертий квартал 2011 року, фінансовий звіт підприємства за перше півріччя 2011 року.

На підтвердження використання наданих послугу у господарській діяльності позивача, останній підтвердження наступної реалізації лісопродукції, отриманої внаслідок виконання ПМП «Меддар» господарських зобов'язань, вже своїм покупцям. Факт реалізації продукції позивач підтверджує щомісячними звітами, у яких зазначено відомості про контрагента, якому було продано товар, обсяг поставки та її вартість, асортимент продукції тощо.

На підставі наведених доказів, що були досліджені судами попередніх інстанцій та оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди зробили правильний висновок про документальне підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Щодо доводів відповідача, наведених в касаційній скарзі, про неможливість фактичного здійснення контрагентами-постачальниками ПМП «Меддар» господарських операцій, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на те, що господарські відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на факт реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом за умови ненадання податковим органом доказів, які б спростовували відповідність наданих платником податків документів податкового обліку дійсності.

З огляду на те, що в касаційній скарзі не наведено обґрунтованих доводів, а в судовому процесі не надано доказів щодо невідповідності наданих платником податків документів податкового обліку дійсності, - суди попередніх інстанцій дійшли юридично правильного висновку про скасування податкових повідомлень-рішень, з приводу правомірності яких виник спір.

Вищий адміністративний суд України акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагента, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін.

Керуючись статтями 2201, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Стрийської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області відхилити, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 січня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 8 листопада 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: Г.К. Голубєва

В.П. Юрченко