Ухвала суду № 41801182, 20.10.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

20 жовтня 2014 рокусправа № 811/2704/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Іванова С.М.

суддів: Чабаненко С.В., Шлай А.В.,

за участю секретаря судового засідання:Кязимової Д. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2013 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 звернулася до суду з адміністративним позовом до Кіровоградської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області з вимогою визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення № 0000611701 від 05.08.2013 року.

В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесено відповідачем на підставі висновку акта перевірки про порушення позивачем п. 198.1, п.198.2, п.198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит з податку на додану вартість на загальну суму 1145,78 грн. З даними твердженнями позивач не погоджувався, оскільки господарські операції між позивачем та ТОВ "Фірма "Елікс-Центр" мали реальний характер, підтверджені належними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Угоди, укладені між позивачем та ТОВ "Фірма "Елікс-Центр" недійсними у судовому порядку не визнавались, загальні вимоги які передбачені вимогами Цивільного кодексу України були дотримані. Таким чином, позивач вважав, що дії відповідача є неправомірними, а податкове повідомлення - рішення винесено з порушенням вимог чинного законодавства, тому підлягає скасуванню.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2013 року адміністративний позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 задоволено повністю.

Скасовано податкове повідомлення - рішення № 0000611701 від 05.08.2013 року про сплату грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 1718,68 грн., в тому числі: за основним платежем - 1145,78 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 572,00 грн.

Вирішено питання про судові витрати по справі.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачем не надано жодних доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивачем включені до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість.

Не погоджуючись з прийнятим у справі судовим рішенням, у поданій апеляційній

скарзі відповідач, вказує на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги її заявник посилається на те, що ФОП ОСОБА_2 здійснені правочини без мети настання реальних наслідків.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що у відповідності до ч. 4 ст. 196 та ст. 41 КАС України не перешкоджає розгляду справи без фіксування судового засідання технічними засобами.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів останньої, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 зареєстрована виконавчим комітетом Кіровоградської міської ради 30.07.2008 року, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця серії НОМЕР_3 (а.с. 32).

Види діяльності за КВЕД: інша діяльність у сфері інформаційних технологій і комп'ютерних систем; роздрібна торгівля телекомунікаційним устаткуванням у спеціалізованих магазинах; роздрібна торгівля комп'ютерами, периферійним устаткуванням і програмним забезпеченням у спеціалізованих магазинах; ремонт і технічне обслуговування машин і устаткування промислового призначення; ремонт комп'ютерів і периферійного устаткування (а.с. 35).

На підставі наказу Кіровоградської ОДПІ від 20.06.2013 року № 1257 податковим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_2 з питань достовірності декларування податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ "Фірма " Елікс-Центр" за період з 01.05.2012 року по 31.07.2012 року, результати якої оформлено актом № 544/17-1/НОМЕР_2 від 26.06.2013 року (а.с. 12-26).

В акті перевірки № 544/17-1/НОМЕР_2 від 26.06.2013 року податковим органом зроблені висновки про те, що правочини між позивачем та його контрагентом здійснені без мети настання реальних наслідків. Отже зазначені правочини є нікчемними і не створюють юридичних наслідків. Такі правочини по суті вчинялися з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків. Діяльність позивача була спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з отриманням податкової вигоди з контрагентами-постачальниками, які не виконували своїх зобов'язань.

На підставі висновків, викладених в акті перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 05 серпня 2013 року № 0000611701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем - податок на додану вартість за на загальну суму 1718,68 грн., в тому числі за основним платежем - 1145,78 грн., та штрафними (фінансовими) санкціями - 572,90 грн. (а.с. 10)

Суд першої інстанції вірно не погодився з висновками податкового органу з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. № 996- XIV (далі за текстом -Закон № 996-XIV) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частинами 1, 2 ст. 9 Закону № 996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Частиною 1 статті 3 Господарського кодексу України встановлено, що під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.

Правила формування податкового кредиту платниками податку на додану вартість визначені статтею 198 Податкового кодексу України.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового Кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльні платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенні таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативної або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податкової накладною.

В пункті 198.6 ст. 198 ПК України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби сумі податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно п. 201.8 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого п. 201.10 ст. 201 ПК України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на фактично отриманий товар (роботи, послуги), що призначений для використання у власній господарській діяльності.

Досліджуючи спірні правовідносини, суд першої інстанції встановив, що висновок відповідача, наведений ним в акті перевірки, ґрунтується на встановлених відповідачем фактах, які в цілому свідчать про безтоварність господарських операцій, що здійснювались між позивачем та його контрагентом - ТОВ "Фірма "Елікс-Центр" на підставі яких було сформовано податковий кредит з податку на додану вартість.

Судом першої інстанції встановлено, що між ФОП ОСОБА_2 (покупець за договором) та ТОВ "Фірма "Елікс-Центр" (продавець за договором) укладено договори купівлі - продажу від 30.07.2012 р., від 25.07.2012 р.,від 24.07.2012 р., від 12.07.2012 р., від 11.07.2012 р., від 05.07.2012 р., від 04.07.2012 р., від 01.06.2012 р. та від 16.05.2012 року.

Відповідно до умов укладених договорів позивачем здійснювалось придбання товарів для обслуговування комп'ютерної техніки.

Долучені до матеріалів копії первинних документів, а саме - рахунки, накладні та податкові накладні (т. 1, а.с. 36-66), свідчать про фактичне виконання сторонами умов даних договорів.

Розрахунки між позивачем та ТОВ "Фірма "Елікс-Центр" проведено шляхом перерахування відповідних сум на банківський рахунок, що підтверджується відповідними банківськими виписками по рахунку (т. 1,а.с. 75-83).

Всі документи підписані відповідальними особами та скріплені печатками як позивача, так і контрагента.

На дату складання податкових накладних ТОВ "Фірма "Елікс-Центр" було зареєстроване як юридична особа у встановленому порядку та як платник податку на додану вартість на підставі свідоцтва.

Отже, під час розгляду справи судом першої інстанції було доведено фактичне здійснення господарських операцій, суми по яких позивачем включені до складу податкового кредиту.

Судом першої інстанції встановлено, що транспортування придбаного позивачем товару здійснювалось ПП "Нічний експрес" , що підтверджується актами-реєстрами наданих послуг (т. 1, а.с. 67,69,73), податковими накладними (т. 1, а.с. 66,68,74) та квитанціями до прибуткового касового ордеру (т. 1,а.с. 71-72).

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що вищевказана продукція використана у межах власної господарської діяльності позивача, що підтверджується наступними документами: договором про надання послуг з технічного обслуговування оргтехніки № 8 від 18.01.2011 р. (укладеного між позивачем та ТОВ "Три Стар" (т. 1, а.с. 131), договором про надання послуг № ЕА 00000014 від 19.01.2012 р. (укладений між позивачем та КЗ "Кіровоградський обласний наркодиспансер") (т.1,а.с.132), договором про надання послуг № 30 від 03.01.2012 р. (укладеного з ПАТ "Торговий дім "Червона Зірка" (т. 1,а.с. 134), договором про надання послуг № 3-05/08 від 04.01.2012 р. (укладеного з ДП "Кіровоградський КХП № 2" (т. 1, а.с. 135), договором № 5 від 18.01.2012 р. (укладеного з Кіровоградським районним центром соціальних служб сім'ї, дітей та молоді) (т. 1, а.с. 136), договором про надання послуг № 38 від 14.02.2011 року (укладеного з ДП "Артек") (т. 1, а.с. 137) та договором про надання послуг № 111 від 04.05.2011 р. (укладеного з КП Редакція вісник Кіровоградської міської ради "Вечірня газета") (т.1,а.с.138).

Крім того, судом першої інстанції було враховано наступні обставини.

На підтвердження господарських взаємовідносин позивача з вказаними вище контрагентами судом було витребувано у останніх докази на підтвердження господарських взаємовідносин з позивачем за перевірений період.

На виконання вказаних вимог суду, Кіровоградським районним центром соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Кіровоградської РДА, КЗ "Кіровоградський обласний наркодиспансер", ДП "Кіровоградський КХП № 2", ПАТ "Торговий дім "Червона Зірка", ТОВ "Три Стар" та ДП "Артек" було направлено на адресу суду документи, які свідчать про виконання укладених договорів (т. 1,а.с. 152-156, 160-250, т. 2, а.с. 1-95, 100-142).

Таким чином, суд першої інстанції вірно вважав, що у судовому засіданні знайшли своє підтвердження необхідні факти, які надавали право позивачу віднести сплачену ним суму ПДВ у розмірі 1145,78 грн. до податкового кредиту, що свідчить про необґрунтованість висновку відповідача про відсутність підстав у позивача для підтвердження фактичного отримання товару.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З урахуванням положень пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України, яка визначає презумпцію правомірності рішень платника податку, самостійно визначені платником податку валові витрати і податковий кредит вважаються сформованими правомірно, доки контролюючим органом в установленому порядку не буде доведено факту невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Правовідносини з приводу нікчемності правочинів визначені ст. 228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч. 1 ст. 228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч. 2 ст. 228); у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Згідно положень ст.ст. 215, 216, 228 ЦК України та положень постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" нікчемні правочини характеризуються таким ознаками як спрямованість на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина або знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Статтею 204 Цивільного Кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину, що полягає в тому, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, недійсним згідно приписів абз. 1 ч. 2 ст. 215 ЦК України визначається правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Відповідно до абзацу 1 ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Підставою недійсності правочину, згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, згідно із якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчиняться у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до положень ст. 83 ПК України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Зміст акта перевірки позивача свідчить про те, що перевірка проводилася з використанням акту перевірки ТОВ Фірма "Елікс-Центр" від 04.04.2013 року № 209/22-1/20571176.

Зазначені висновки відповідача ґрунтуються на тому, що згідно вказаного акту не підтверджено реальність здійснення господарських операцій даного контрагенту з платниками податків при здійсненні операцій придбання ТМЦ у підприємств та подальшої їх реалізації по ланцюгу постачання.

При цьому, первинні документи по взаємовідносинах позивача та ТОВ Фірма "Елікс-Центр" проігноровані податковою інспекцією для встановлення реальності господарських операцій, також відсутні будь-які посилання податкового органу, що первинні документи ФОП ОСОБА_2 визнані в судовому порядку недійсними.

Якщо особа не виконує своїх зобов'язань по сплаті податку до бюджету або вчиняє будь-які інші протиправні дії, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на податковий кредит у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо його формування та має всі документальні підтвердження його розміру. Висування будь-яких інших умов для формування податкового кредиту, ніж ті, що прямо передбачені законом, не може вважатись правомірним.

Відповідачем не надано жодних доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивачем включені до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість.

На підставі викладеного, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції вірно вважав позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення оскаржуваного рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. 195, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області - залишити без задоволення.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2013 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів відповідно до ст. 212 та ч. 5 ст. 254 КАС України.

Головуючий: С.М. Іванов

Суддя: С. В. Чабаненко

Суддя: А. В. Шлай