Ухвала суду № 41798520, 13.10.2014, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

1[1]

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого судді: Боголюбської Л.Б.,

суддів: Бартащук Л.В., Осіпової Л.О.,

при секретарі судового засідання: Матвійчику І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційні скарги захисника ОСОБА_1 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_2, захисника ОСОБА_3 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_4, захисника ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 23 квітня 2014 року та апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 27 червня 2014 року в кримінальному провадженні № 12013110040019126 від 05.12.2013 року, -

за участю сторони обвинувачення: прокурора Ємця А.А.,

сторони захисту: захисників ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_5,

обвинувачених ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_6,

потерпілих: ОСОБА_7, ОСОБА_8,

В С Т А Н О В И Л А:

Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 23 квітня 2014 року засуджені:

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 народження, уродженець та мешканець АДРЕСА_1, громадянин України, раніше не судимий, за ч.2 ст. 186 КК України - на 5 років позбавлення волі; за ч.2 ст. 187 КК України - на 7 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна, а на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів - на 7 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна;

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3 народження, уродженець та мешканець АДРЕСА_2, громадянин України, раніше не судимий, за ч.2 ст. 186 КК України - на 5 років позбавлення волі; за ч.2 ст. 187 КК України - на 7 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна, а на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів - на 7 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна;

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4 народження, уродженець та мешканець АДРЕСА_3, раніше не судимий, за ч.2 ст. 186 КК України - на 5 років позбавлення волі; за ч.2 ст. 187 КК України - на 7 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.

Згідно вироку суду, ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_6 визнано винними у нападі з метою заволодіння чужим майном, поєднаному із насильством, небезпечним для здоров'я особи, яка зазнала нападу, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, та у відкритому викраденні чужого майна за попередньою змовою групою осіб із застосуванням насильства, що не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілої, вчиненому повторно, які вони скоїли за наступних обставин.

04 грудня 2013 року приблизно о 22 год., знаходячись по вул. Шліхтера в м. Києві, ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_6 побачили потерпілу ОСОБА_7, яка йшла позаду них, тримаючи в руках сумку та пакунки, і в них виник умисел на заволодіння її майном. Дочекавшись, коли ОСОБА_7 проходила біля паркану, де вони втрьох зупинилися, ОСОБА_2 напав на потерпілу та наніс їй удар зап'ястком правої руки в ніс, заподіявши легкі тілесні ушкодження, які потягли за собою короткочасний розлад здоров'я, у виді синця спинки носа з переходом на скати його, на повіки обох очей і підочні ділянки, садна спинки носа у нижній третині на фоні вказаного синця, перелому кісток носа, а ОСОБА_4 та ОСОБА_6 в цей час, перебуваючи поруч, спостерігали за навколишньою обстановкою з метою попередження про небезпеку. Від отриманого удару ОСОБА_7 впала на землю, а обвинувачені заволоділи належним їй майном на загальну суму 3253 грн. 95 коп. і з місця вчинення злочину зникли, розпорядившись цим майном на власний розсуд.

04 грудня 2013 року приблизно о 23 год. 30 хв. ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_6 біля будинку АДРЕСА_4 побачили потерпілу ОСОБА_8, яка йшла, тримаючи в правій руці мобільний телефон та сумку на лівому плечі. Маючи умисел, спрямований на відкрите заволодіння чужим майном, діючи узгоджено за попередньою змовою, ОСОБА_4 наніс ОСОБА_8 один удар долонею лівої руки в обличчя, заподіявши тілесне ушкодження у вигляді синця в лівій виличній ділянці з переходом в проекцію лівої щоки, яке відноситься до легких тілесних ушкоджень, повалив потерпілу на землю та вирвав з лівої руки її сумку з ноутбуком і особистими речами, а з правої руки - її мобільний телефон. ОСОБА_2 та ОСОБА_6 в цей час перебували поруч, спостерігаючи за навколишньою обстановкою з метою попередження про небезпеку. Заволодівши майном потерпілої ОСОБА_8 на загальну суму 14 634 грн. 30 коп., обвинувачені з місця вчинення злочину з викраденим майном зникли.

В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_2 - адвокат ОСОБА_1 просить вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_2 змінити, дії обвинуваченого кваліфікувати за ч.2 ст. 186 КК України, на підставі ст.ст. 75, 76 КК України звільнити його від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановивши йому іспитовий строк в межах, передбачених цим законом, та поклавши на нього відповідні обов'язки, а також скасувати обраний щодо ОСОБА_2 запобіжний захід у виді тримання під вартою та звільнити його з - під варти в залі суду.

Підставами для зміни вироку апелянт уважає неправильну правову кваліфікацію кримінального правопорушення, вчиненого ОСОБА_2, за ч.2 ст. 187 КК України, а також невідповідність призначеного ОСОБА_2 покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

На обґрунтування своїх вимог апелянт посилається на те, що судом першої інстанції було допущено помилку у правовій кваліфікації дій ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 187 КК України у зв'язку з ототожненням різних складів злочину: розбій та насильницький грабіж, бо не взято до уваги висновки експерта № 3805 від 27.12.2013 року ( т.2, а.п. 66 - 69), згідно до яких потерпілій ОСОБА_7 були спричинені легкі тілесні ушкодження ( за критерієм тривалості розладу здоров'я), які не є небезпечними для життя, тобто відсутня така необхідна складова об'єктивної сторони розбою, як напад, поєднаний з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу. Апелянт також посилається на неповноту судового розгляду, зазначаючи, що суд першої інстанції неповно дослідив версії ОСОБА_2 та інших обвинувачених щодо відсутності між ними попередньої домовленості про вчинення розбійного нападу на ОСОБА_7 та відкритого викрадення майна потерпілої ОСОБА_8; не зазначив ролі кожного обвинуваченого у вчиненні кожного епізоду злочину та не врахував положення ч.2 ст. 32 КК України про відсутність повторності при вчиненні продовжуваного злочину, який складається з двох або більше тотожних діянь, об'єднаних єдиним умислом.

На думку апелянта, суд першої інстанції при призначенні ОСОБА_2 покарання не дотримався повною мірою вимог ст.ст. 50, 65 КК України, поверхово дослідив відомості про особу обвинуваченого та в повній мірі не врахував усіх обставин, що впливають на визначення міри покарання, в тому числі і положення ст.ст. 69, 69-1 КК України, а також не обґрунтував можливість виправлення ОСОБА_2 саме шляхом відбування реального покарання в умовах ізоляції від суспільства.

В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_3 просить вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_4 скасувати, постановити новий вирок, яким перекваліфікувати дії обвинуваченого з ч.2 ст. 187 КК України на іншу статтю Кримінального Кодексу, та застосувати ст.ст. 69, 69-1 КК України при призначенні йому покарання.

В судовому засідання апеляційної інстанції захисник уточнив свої вимоги і просив вирок суду першої інстанції змінити з підстав, викладених у апеляційній скарзі.

Підставами для скасування вироку суду першої інстанції апелянт уважає невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого внаслідок надмірної суворості.

На обґрунтування своїх вимог апелянт зазначає, що поза увагою суду залишилися пояснення ОСОБА_4 про відсутність між ним та іншими обвинуваченими попередньої змови про вчинення злочинів та розподілу ролей, оскільки одне із кримінальних правопорушень було скоєно саме ОСОБА_2 без допомоги інших співучасників, а інше кримінальне правопорушення було вчинено самостійно обвинуваченим ОСОБА_4, який не поставив до відома інших співучасників про свої наміри, тобто має місце ексцес виконавця. Оскільки до потерпілої ОСОБА_9 погроз про застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров'я, не висловлювалося та таке насильство не застосовувалося, то дії ОСОБА_4 не можуть кваліфікуватися за ст. 187 КК України. Крім того, на думку апелянта, за вказаною статтею не можуть кваліфікуватися дії всіх обвинувачених, так як тілесні ушкодження, заподіяні обом потерпілим, відносяться до легких тілесних ушкоджень і не є небезпечними для здоров'я, а тому висновки суду про доведення вини у скоєні такого кримінального правопорушення є сумнівними.

Апелянт також зазначає, що часткове визнання його підзахисним своєї провини та відсутність між ним та іншими обвинуваченими попередньої змови на вчинення злочинів, і відсутність даних про вчинення розбійного нападу повинні бути розцінені як пом'якшуюча провину обставина, а тому суд першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_4 міг і повинен був застосувати положення ст. 69 та ст. 69-1 КК України.

В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_6 адвокат ОСОБА_5 просить вирок суду першої інстанції змінити в зв'язку з невідповідністю призначеного ОСОБА_6 покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через його суворість, не оспорюючи фактичні обставини кримінальних правопорушень та правильність кваліфікації дій обвинуваченого.

В обґрунтування своїх вимог апелянт зазначає, що судом першої інстанції не були визнані та враховані як обставини, які пом'якшують покарання, щире каяття ОСОБА_6 та активне його сприяння розкриттю злочину, а також його роль у вчиненні інкримінованих злочинів, зокрема те, що ОСОБА_6 будь - яких насильницьких дій щодо потерпілих не вчиняв. Судом визнано обставиною, яка пом'якшує покарання, лише солідарне разом з іншими обвинуваченими відшкодування шкоди потерпілій ОСОБА_7 Крім того, на думку апелянта, судом першої інстанції залишено поза увагою прийняття потерпілими вибачень обвинувачених та прохання потерпілих про призначення обвинуваченим, в тому числі і ОСОБА_6, покарання не пов'язаного з позбавленням волі.

Як зазначає апелянт, наявність вказаних вище обставин, які пом'якшують покарання, дані про особу обвинуваченого ОСОБА_6, який раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем проживання та навчання, має молодий вік, його не активна роль у вчиненні кримінальних правопорушень, дає підстави для пом'якшення призначеного йому покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України та звільнення його від відбування покарання з випробуванням відповідно до вимог ст. 75 КК України.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 27 червня 2014 року відмовлено в клопотанні захисника ОСОБА_5 про повернення застави засудженому ОСОБА_6

В апеляційній скарзі на вказану ухвалу захисник обвинуваченого ОСОБА_6 адвокат ОСОБА_5 просить ухвалу суду скасувати, постановити нову ухвалу, якою повернути заставу заставодавцю ОСОБА_10 у розмірі 24 360 грн.

На обґрунтування своїх вимог апелянт посилається на те, що рішення про повернення чи не повернення внесеної застави суд першої інстанції відповідно до положень ст. 374 КПК України повинен був прийняти при постановленні вироку, про що було зазначено в її апеляційній скарзі на вирок суду першої інстанції. Будь - яких клопотань чи заяв про повернення застави нею не ініціювалося і не подавалося, це питання було внесено в судове засідання за ініціативою головуючого.

На думку апелянта, неприбуття обвинуваченого ОСОБА_6 до суду на оголошення вироку через хворобу, що підтверджується наданими документами, тобто з поважних причин, не може свідчити про порушення ним покладених на нього та заставодавця обов'язків і не може бути підставою для звернення суми застави в дохід держави.

Заслухавши доповідь судді, доводи захисників та обвинувачених, які підтримали апеляційні скарги і просили їх задовольнити, доводи прокурора, який проти апеляційних скарг заперечував і просив залишити вирок без зміни, доводи потерпілих, які підтримали апеляційні скарги захисників, просили їх задовольнити, зазначаючи про надмірну суворість призначеного обвинуваченим покарання, про прийняття ними вибачення кожного з обвинувачених і відсутність матеріальних претензій до них, вивчивши матеріали кримінального провадження, заслухавши останнє слово кожного з обвинувачених, колегія суддів дійшла таких висновків.

Висновки про винуватість обвинувачених ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень за обставин, викладених у вироку, суд першої інстанції обґрунтував доказами, дослідженими під час судового розгляду, які оцінені відповідно до положень статті 94 КПК України.

Зокрема, по епізоду розбійного нападу на потерпілу ОСОБА_7 показаннями потерпілої ОСОБА_15, про обставини вчиненого на неї нападу, про застосування щодо неї насильства, про заволодіння належним їй майном, про спільні дії обвинувачених, направлені на заволодіння цим майном; даними, що містяться у висновку експерта № 3805 від 27.12.2013 року (т. 2, а.п. 66-69), згідно до яких заподіяні ОСОБА_7 тілесні ушкодження - закрита травма носа: синець спинки носа з переходом на скати його, на повіки обох очей і підочні ділянки, садно спинки носа у нижній третині на фоні вищевказаного синця, перелом кісток носа, в комплексі відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я (за критерієм тривалості розладу здоров'я); даними, що містяться в протоколі огляду місця події від 05.12.2013 року (т. 2, а.п. 96-97) та долучених до нього фотознімках (т. 2, а.п. 98-101), з яких слідує, що у обвинуваченого ОСОБА_6 було вилучено мобільний телефон «Nokia x2-00», що належав потерпілій ОСОБА_11; даними, що містяться у протоколі огляду місця події від 05.12.2013 р. (т. 2, а.п. 93-94) та долучених до нього фотознімках (т. 2, а.п. 95), згідно до яких в місці, на яке вказав обвинувачений ОСОБА_2, було виявлено та вилучено сумку коричневого кольору з особистими речами потерпілої ОСОБА_11, в тому числі з посвідченням члена сім'ї загиблого на її ім'я; даними, які містяться в протоколах проведення слідчих експериментів за участю обвинуваченого ОСОБА_4 (т. 2, а.п. 148-154) та відеозапису цієї слідчої (розшукової) дії (т. 2 а.п. 155); за участю обвинуваченого ОСОБА_2 (т. 2, а.п. 163-168) та відеозапису цієї слідчої (розшукової) дії (т. 2, а.п. 169); за участю обвинуваченого ОСОБА_6 (т. 2, а.п. 85-91) та відеозапису цієї слідчої (розшукової) дії (т.2, а.п. 92), згідно яких кожний з обвинувачених розповів про обставини, їх дії, та місце вчинення нападу на потерпілу ОСОБА_7, про те, як вони розпорядилися належним їй майном.

По епізоду відкритого викрадення майна потерпілої ОСОБА_8 висновки суду обґрунтовуються даними, що містяться в показаннях потерпілої про місце, час, обставини та учасників вчиненого щодо неї грабежу, про майно, яке було в неї викрадене, про застосування до неї насильства одним із трьох учасників правопорушення, дії яких вона сприймала як спільні; даними, що містяться у висновку експерта № 3797 від 06.12.2013 р. (т. 2 а.п. 75-77), згідно до яких ОСОБА_8 було спричинено тілесні ушкодження у виді синця в лівій виличний ділянці з переходом в проекцію лівої щоки, яке відноситься до тілесних ушкоджень (за критерієм тривалості розладу здоров'я); даними, що містяться у протоколі огляду місця події від 05.12.2013 р. (т. 2, а.п. 96-97) та долучених до нього фотознімків (т. 2, а.п. 98-101), з яких слідує, що у обвинуваченого ОСОБА_6 було вилучено мобільний телефон марки «Iphone», а у обвинуваченого ОСОБА_4 - сумку для ноутбука, в якій знаходився ноутбук марки «Asus», залікова книжка на ім'я ОСОБА_8 та паспорт громадянина України на її ім'я, гаманець з грошима в сумі 1028 грн. та одна купюра номіналом 100 доларів США, інші речі; даними, які містяться в протоколі проведення слідчих експериментів за участю обвинуваченого ОСОБА_4 (т. 2, а.п. 148-154) та відеозапису цієї слідчої (розшукової) дії від 05.12.2013 р., з яких слідує, що пограбувати потерпілу вони вирішили втрьох, а він, надійшовши до неї ззаду, лівою рукою штовхнув у ліву щоку та забрав сумку і мобільний телефон, який при падінні потерпілої випав з її руки.

Суд першої інстанції, повно, всебічно і об'єктивно дослідивши всі обставини кримінальних правопорушень, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_6 за попередньою змовою групою осіб вчинили на потерпілу ОСОБА_7 напад з метою заволодіння її майном, поєднаний із насильством, небезпечним для здоров'я особи, яка зазнала нападу, а також за попередньою змовою групою осіб, повторно, вчинили відкрите викрадення майна потерпілої ОСОБА_8, поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для здоров'я потерпілої.

За вказаними ознаками суд вірно кваліфікував дії ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_6 кожного за ч.2 ст. 187 та ч.2 ст. 186 КК України.

Посилання захисників обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_4 у своїх апеляціях на неправильну кваліфікацію дій кожного з них за ч.2 ст. 187 КК України через відсутність такої ознаки як застосування при нападі насильства, яке є небезпечним для здоров'я особи, яка зазнала нападу, колегія суддів уважає необґрунтованими та надуманими.

Згідно до висновку експерта № 3805 від 27.12.2013 року ( т.2, а.п. 66 - 69) у потерпілої ОСОБА_7 були виявлені тілесні ушкодження, які відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.

Відповідно до позиції Верховного Суду України, викладеної в п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 10 від 06.11.2009 року « Про судову практику у справах про злочини проти власності», небезпечне для життя чи здоров'я насильство - це умисне заподіяння потерпілому, в тому числі, легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я.

За таких обставин, висновок експерта про те, що виявлені тілесні ушкодження не є небезпечними для життя, на що посилаються в своїх апеляціях захисники, не спростовує даних про вчинення обвинуваченими нападу, поєднаного з насильством, небезпечним для здоров'я особи, яка зазнала нападу, і не може бути підставою для кваліфікації їх дій за ст. 186 КК України за ознакою насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого.

Необґрунтованими колегія суддів також уважає твердження захисників про відсутність між обвинуваченими під час вчинення кримінальних правопорушень попередньої змови.

Із показань потерпілої ОСОБА_7, допитаної в судовому засіданні відповідно до положень ст. 353 КПК України, убачається, що дії обвинувачених при вчиненні нападу на неї були узгодженими, бо мало місце спілкування про майно, яким слід заволодіти, і вони діяли спільно, хоч насильство до неї було застосовано однією з цих трьох осіб.

Потерпіла ОСОБА_8 в судовому засіданні також підтвердила, що, хоч насильство до неї було застосовано однією особою, а інші дві особи стояли неподалік, вона сприймала їх як спільників, крім того і тому, що вони разом покинули місце вчинення злочину.

Відповідно до висновків Верховного суду України, викладених у п. 24 постанови Пленуму Верховного суду України № 10 від 06.11.2009 року «Про судову практику у справах про злочини проти власності», злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб у разі його вчинення декількома (двома і більше) суб'єктами цього злочину, які заздалегідь змовилися про його спільне вчинення. Учасники вчинення злочину групою осіб діють узгоджено, зі спільними умислами, і кожен із них безпосередньо виконує діяння, що повністю або частково утворює об'єктивну сторону складу злочину.

Сприйняття потерпілими дій обвинувачених як спільних, за яких кожен з обвинувачених виконував свою роль - один застосовував насильство, два інших - у випадку з ОСОБА_7, заволодівали чужим майном, а у випадку з ОСОБА_8 - знаходились поруч та своєю присутністю забезпечували вчинення злочину, наступні дії обвинувачених свідчить про взаємодоповнюючий та взаємообумовлюючий характер їх дій, які були направлені на заволодіння чужим майном.

З огляду на викладене, колегія суддів уважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про вчинення ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_6 розбійного нападу на потерпілу ОСОБА_7, поєднаного з насильством, небезпечним для її здоров'я, з метою заволодіння її майном та відкритого викрадення майна потерпілої ОСОБА_8 із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілої, вчиненими за попередньою змовою групою осіб.

Посилання захисника ОСОБА_1 на те, що в діях обвинувачених при вчиненні грабежу відсутня така кваліфікуюча ознака як повторність, бо вчинені ними правопорушення є продовжуваним злочином, колегія суддів уважає неспроможними, оскільки ці злочини були вчинені відносно двох різних осіб, а грабіж був вчинений після вчинення закінченого розбійного нападу.

За таких обставин, колегія суддів не убачає підстав для задоволення апеляційних скарг захисників ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в частині, яка стосується юридичної оцінки дій обвинувачених та кваліфікації їх дій.

Разом з тим, заслуговують на увагу доводи апелянтів щодо невідповідності призначеного обвинуваченим покарання ступеню тяжкості вчинених ними злочинів та даним про особу кожного з них.

Зі змісту вироку убачається, що суд першої інстанції при призначенні покарання кожному із обвинувачених, зазначивши про врахування ступені тяжкості вчинених ними злочинів, обмежився перерахуванням даних про особу кожного з них, що свідчить про формальний підхід до призначення покарання та суперечить меті покарання, передбаченій ст. 50 КК України.

Так, судом першої інстанції належно не враховано, що обвинувачений ОСОБА_2 за місцем проживання та попереднього навчання характеризується позитивно, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався та судимим не був, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває.

Як в суді першої інстанції, так і в засіданні апеляційної інстанції, ОСОБА_2 щиро каявся, крім того, активно сприяв розкриттю злочину та добровільно відшкодував завдані збитки.

Вказані обставини колегія суддів визнає такими обставинами, які пом'якшують покарання.

Обставин, які обтяжують покарання, не встановлено.

Враховуючи позицію потерпілих та ставлення обвинуваченого ОСОБА_2, яке він висловив в засіданні апеляційної інстанції, до вчиненого, колегія суддів уважає, що наявність кількох обставин, що пом'якшують покарання, істотно знижують ступінь тяжкості вчинених злочинів, а тому знаходить можливим пом'якшити призначене ОСОБА_2 покарання, в тому числі за ч.2 ст. 187 КК України із застосуванням положень ст. 69 КК України, а за ч.2 ст. 186 КК України - до мінімальних меж санкції цієї статті.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_4 судом першої інстанції також належно не враховано, що він за місцем проживання та попереднього навчання характеризується позитивно, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався та судимим не був, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває.

Як в суді першої інстанції, так і в засіданні апеляційної інстанції, ОСОБА_4 щиро каявся, крім того, активно сприяв розкриттю злочину та добровільно відшкодував завдані збитки.

Вказані обставини колегія суддів визнає такими обставинами, які пом'якшують покарання.

Обставин, які обтяжують покарання, не встановлено.

Враховуючи позицію потерпілих та ставлення обвинуваченого ОСОБА_4, яке він висловив в засіданні апеляційної інстанції, до вчиненого, колегія суддів уважає, що наявність кількох обставин, що пом'якшують покарання, істотно знижують ступінь тяжкості вчинених злочинів, а тому знаходить можливим пом'якшити призначене ОСОБА_4 покарання, в тому числі за ч.2 ст. 187 КК України із застосуванням положень ст. 69 КК України, а за ч.2 ст. 186 КК України - до мінімальних меж санкції цієї статті.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_6 судом першої інстанції також належно не враховано, що він за місцем проживання, навчання та останнього місця роботи характеризується позитивно, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався та судимим не був, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває.

Як в суді першої інстанції, так і в засіданні апеляційної інстанції, ОСОБА_6 щиро каявся, крім того, активно сприяв розкриттю злочину та добровільно відшкодував завдані збитки.

Вказані обставини колегія суддів визнає такими обставинами, які пом'якшують покарання.

Обставин, які обтяжують покарання, не встановлено.

Враховуючи позицію потерпілих, ставлення обвинуваченого ОСОБА_6, яке він висловив в засіданні апеляційної інстанції, до вчиненого, його неактивну роль у вчиненні злочинів, колегія суддів уважає, що наявність кількох обставин, що пом'якшують покарання, істотно знижують ступінь тяжкості вчинених злочинів, а тому знаходить можливим пом'якшити призначене ОСОБА_6 покарання, в тому числі за ч.2 ст. 187 КК України із застосуванням положень ст. 69 КК України, як до основного, так і до додаткового покарання, а за ч.2 ст. 186 КК України - до мінімальних меж санкції цієї статті.

Проте, колегія суддів не убачає підстав для звільнення ОСОБА_6 від відбування призначеного основного покарання з випробуванням як про це вказує у своїй апеляції його захисник, враховуючи ступінь тяжкості вчинених злочинів, які за класифікацією відносяться до тяжких злочинів.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 27 червня 2014 року відмовлено в задоволенні клопотання захисника ОСОБА_5 про повернення застави засудженому ОСОБА_6

Приймаючи таке рішення суд першої інстанції, як зазначено в ухвалі керувався положеннями ст. 182 КПК України і виходив з того, що обвинувачений ОСОБА_6 не прибувши в судове засідання на оголошення вироку з неповажних, на думку суду, причин, порушив покладені на нього обов'язки при визначенні запобіжного заходу у виді застави.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, захисником обвинуваченого ОСОБА_6 адвокатом ОСОБА_5 клопотання про повернення застави обвинуваченому ОСОБА_6 не заявлялося. Нею лише в апеляційній скарзі на вирок суду було зазначено, що судом першої інстанції при постановленні вироку не було вирішено питання відповідно до п.14 ч.1 ст. 368 КПК України, як вчинити із заходами забезпечення кримінального провадження.

Відповідно до вимог п.2 ч.4 ст. 374 КПК України в резолютивній частині у разі визнання особи винною має бути зазначено рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження.

Цих вимог суд першої інстанції не дотримався, бо, вирішивши питання про зміну запобіжного заходу відносно ОСОБА_6 до вступу вироку в законну силу із застави на утримання під вартою, не прийняв рішення щодо застави.

Згідно з положеннями Глави 29 КПК України після проголошення вироку судом першої інстанції можуть постановлюватися лише рішення про виправлення описок і очевидних арифметичних помилок у судовому рішенні та роз'яснення судового рішення.

Вирішення інших питань після ухвалення вироку можливе лише в порядку, передбаченому ст.ст. 537, 539 КПК України.

З огляду на викладене, колегія суддів уважає, що ухвала суду є незаконною та необґрунтованою, а тому підлягає скасуванню.

Як убачається з матеріалів розгляду клопотання слідчого СВ Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві про застосування запобіжного заходу щодо ОСОБА_6, ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 06 грудня 2013 року до ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 було застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою строком 2 місяці та визначено заставу в розмірі 22 940 грн. 00 коп.

Цією ж ухвалою в разі внесення застави на підозрюваного ОСОБА_6 були покладені обов'язки: прибувати до старшого слідчого за першою вимогою; не відлучатись з місця свого проживання без дозволу слідчого, прокурора або суду; повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання.

Ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 09 грудня 2013 року було виправлено описку в розмірі застави та визначено її розмір - 24360 грн. 00 коп.

Згідно наданих суду апеляційної інстанції квитанцій № 12604.92.1 та № 12604.104.1 від 09 грудня 2013 року на відповідний розрахунковий рахунок ОСОБА_10 - батьком обвинуваченого ОСОБА_6 було внесено заставу в сумі 24360 грн.

Як пояснили у судовому засіданні апеляційної інстанції обвинувачений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_5, в судове засідання на оголошення вироку він не з'явився через хворобу.

Ці пояснення підтверджуються довідкою № 394 від 23.04.2014 року, виданою Пологівським центром первинної медико - санітарної допомоги Пологівської районної ради Запорізької області, та випискою з історії хвороби № 1665 від 24.04.2014 року Пологівської ЦРЛ Запорізької області.

Враховуючи, що ОСОБА_6 в судове засідання, в якому було оголошено вирок, не з'явився з поважних причин через хворобу, про що захисником ОСОБА_5 було повідомлено суд першої інстанції, уважати, що ОСОБА_6 порушені, покладені на нього ухвалою слідчого судді від 06 грудня 2013 року обов'язки, підстав немає.

З матеріалів кримінального провадження убачається, що ОСОБА_6 з'являвся за викликом суду в судові засіданні, місце проживання не змінював, в останнє судове засідання не прибув з поважних причин, а тому колегія суддів дійшла висновку, що застава в сумі 24360 грн. 00 коп. підлягає поверненню заставодавцю ОСОБА_10.

Керуючись ст. ст. 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційній скарги захисника ОСОБА_1 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_2, захисника ОСОБА_3 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_4, захисника ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 задовольнити частково.

Вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 23 квітня 2014 року щодо ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_6 змінити.

Пом'якшити покарання обвинуваченому ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 186 КК України до 4 років позбавлення волі; за ч. 2 ст. 187 КК України із застосуванням ст. 69 КК України - до 5 років позбавлення волі з конфіскацією Ѕ частини майна, яка є його власністю.

Остаточно визначити ОСОБА_2 до відбуття на підставі ст. 70 КК України покарання за сукупністю злочинів у виді позбавлення волі на строк 5 років з конфіскацією Ѕ майна, яке є його власністю.

Пом'якшити покарання обвинуваченому ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 186 КК України до 4 років позбавлення волі; за ч. 2 ст. 187 КК України із застосуванням ст. 69 КК України - до 5 років позбавлення волі з конфіскацією Ѕ частини майна, яка є його власністю.

Остаточно визначити ОСОБА_4 до відбуття на підставі ст. 70 КК України покарання за сукупністю злочинів у виді позбавлення волі на строк 5 років з конфіскацією Ѕ майна, яке є його власністю.

Пом'якшити покарання обвинуваченому ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 186 КК України до 4 років позбавлення волі; за ч. 2 ст. 187 КК України із застосуванням ст. 69 КК України - до 4 років 6 місяців років позбавлення волі без конфіскації майна.

Остаточно визначити ОСОБА_6 до відбуття на підставі ст. 70 КК України покарання за сукупністю злочинів у виді позбавлення волі на строк 4 років 6 місяців без конфіскації майна.

В мотивувальній частині вироку у формулюванні обвинувачення за епізодом відкритого заволодіння майном потерпілої ОСОБА_8 уточнити, що до неї було застосовано насильство, яке не є небезпечним для її здоров'я.

В решті цей же вирок залишити без зміни.

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 27 червня 2014 року задовольнити.

Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 27 червня 2014 року, якою в задоволенні клопотання захисника ОСОБА_5 про повернення засудженому ОСОБА_6 застави відмовлено, - скасувати.

Заставу у розмірі 24 360 грн., внесену 9 грудня 2013 року за квитанціями № 12604.92.1 та № 12604.104.1 на розрахунковий рахунок № 37318001003058 (МФО 820019, одержувач Дніпровський районний суд м. Києва код ЄДРПОУ 02896696, банк одержувач - ГУДКСУ у м. Києві) повернути заставодавцю ОСОБА_10 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) на рахунок № 26203829001284, код одержувача 24408007011 в Публічному акціонерному товаристві «Акціонерний банк «Експрес-Банк».

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженими - в той же строк з моменту вручення їм копії ухвали.

С У Д Д І:

_____ _____ ____

Боголюбська Л.Б. БартащукЛ.В. Осіпова Л.О.

Справа № 11кп/796/809/2014, Категорія КК: ч. 2 ст. 187;

Головуючий в 1-й інстанції Чаус М.О.

Доповідач Боголюбська Л.Б.