Рішення № 41789469, 04.12.2014, Центральний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Маріуполя)

Справа № 263/7438/14ц

Провадження №2/263/2870/2014

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И.

4 грудня 2014 року Жовтневий районний суд м.Маріуполя у складі судді Папаценка П.І., при секретарі Безвербній І.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат ім.Ілліча» (далі ПАТ «ММК ім.Ілліча») про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, під час розгляду справи уточненим, просила суд стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час затримки виплати індексації заробітної плати з компенсацією за період з 20.09.2006 року по 14.05.2014 року в сумі 111843,81грн. та компенсацію моральної шкоди у розмірі 1500 грн., посилаючись на наступне.

З 06.02.1973 року по 19.09.2006 року вона працювала на підприємстві ПАТ «ММК ім.Ілліча». При звільненні заробітна плата була виплачена не в повному обсязі, а саме не виплачена сума індексації заробітної плати з компенсацією, передбачена діючим законодавством. Рішенням Іллічівського районного суду м.Маріуполя від 21.03.2014 року з ПАТ «ММК ім. Ілліча» стягнуто на її користь заборговану індексацію заробітної плати з компенсацією за період з березня 2003 року по липень 2006 року у розмірі 1070,60 гривень. Вищевказана заборгованість, з утриманням передбачених законом податків та обов'язкових платежів при її виплаті, була виплачена 14.05.2014 року. Оскільки з 20.09.2006 року по 14.05.2014 року тривало порушення її трудових прав, вона змушена звернутися до суду з даним позовом, який просить задовольнити.

Позивачка в судове засідання не з'явилася, надала заяву про розгляд справи у її відсутність, позовні вимоги підтримала.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача Шевелев В.Г. у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив відмовити у їх задоволенні посилаючись на наступне. У спірний період відповідач неодноразово підвищував заробітну плату позивачу з урахуванням прогнозованого рівня інфляції, таким чином позовні вимоги щодо стягнення суми індексації є неспроможними. Внаслідок відсутності боргу з індексації заробітної плати у позивача відсутнє право на отримання компенсації за затримку у її виплаті. Крім того, оскільки відсутній факт несвоєчасної виплати заробітної плати, то й відсутні передбачені ст.117 КЗпП України підстави для стягнення середнього заробітку, відшкодування моральної шкоди та витрат на правову допомогу.

Суд, заслухавши показання представників сторін, дослідивши письмові докази та матеріали справи, вважає, що позовна заява підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

При вирішенні спірних правових відносин суд, перш за все, керується вимогами ст.11 ЦПК України, за якими, суд розглядає цивільну справу не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що позивачка з 06.02.1973 року по 19.09.2006 року перебувала у трудових відносинах із ПАТ «ММК ім.Ілліча», що підтверджується відповідними записами в трудовій книжці, наказами про прийняття на роботу та звільнення. (а.с.5-6,48-49)

За вказаний період позивачу нараховувалась та виплачувалась заробітна плата, що підтверджується довідкою ПАТ «ММК імені Ілліча», розрахунковими листами. (а.с.24,65-66)

Відповідно до ст.1 Закону України «Про оплату праці» заробітною платою є винагорода у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

Згідно зі ст.33 Закону України «Про оплату праці» в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

За ст.34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Індексація заробітної плати здійснюється на підставі Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» (в редакції від 1 січня 2003 року).

Рішенням Іллічівського районного суду м.Маріуполя від 21.03.2014 року встановлено, що під час роботи позивача у ПАТ «ММК імені Ілліча» за період з березня 2003 року по липень 2006 року індексація її заробітної плати відповідачем не здійснювалася, у зв'язку з чим з ПАТ «ММК ім.Ілліча» стягнуто на користь позивача заборговану індексацію заробітної плати з компенсацією за вказаний період у розмірі 1070,60 грн. Наведеним рішенням позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені частково, тобто існував спір стосовно заборгованості по заробітній платі.

Згідно відомості на виплату грошей за травень 2014 року відповідач сплатив ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у вигляді індексації заробітної плати з компенсацією, яку вона отримала 14.05.2014 року у розмірі 895 грн. (а.с.46-47)

За ч.2 ст.233 КЗпП України в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

На підставі ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Рішенням від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 Конституційного Суду України у справі № 1-5/2012 визначено, що положення ч.1 ст.233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями ст.ст. 116, 117, 237-1 КЗпП України слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Таким чином, Конституційним Судом України було визначено, що для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом України в постанові від 27 березня 2013 року по справі № 6-15цс13.

Відповідно до п.20 Постанови від 24 грудня 1999 року №13 Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» зазначено, що встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведені його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. У разі непроведеня розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Такі ж положення були викладені і у Правових позиціях Постанов Верховного Суду України від 24 жовтня 2011 року у справі №6-39 цс11 та від 21 листопада 2011 року у справі №6-60 цс11.

Суд, на підставі викладеного, вирішуючи питання про розмір суми середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки, виходить з наступного.

Розрахунок при визначенні розміру середнього заробітку за весь час затримки у розрахунку при звільненні провадиться відповідно до «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, згідно пункту 8 якого нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).

Згідно довідки №1/101451 від 13.08.2014 року, наданої суду представником відповідача, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 при восьмигодинному робочому дні за останні повні два місяці роботи перед її звільненням складала 46,72 грн. (а.с.21)

Оскільки розглядом справи було встановлено, що відповідач фактично не розрахувався перед ОСОБА_1 при її звільненні, тобто мало місце порушення законодавчо встановлених строків, а остаточно розрахувався вже 14.05.2014 року, то позивач має всі законі підстави для звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Звертаючись до суду, позивач просила стягнути на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 111843 грн. 81 коп., яка утворилась за період з 20.09.2006 року по 14.05.2014 року.

Кількість робочих днів починаючи з 20.09.2006 року до дня остаточного розрахунку - 14.05.2014 року, складає 1918 робочих днів.

Тобто, вбачається, що сума середнього заробітку за період з часу затримки розрахунку із позивачем при звільненні, а саме: з 20.09.2006 року по 13.05.2014 року включно, складає (1918 роб. дні х 46,72 грн. = 89608,96 грн.) 89608,96 грн.

За період невиплати суми індексації заробітної плати з компенсацією, з березня 2003 року по липень 2006 року, ОСОБА_1 була нарахована заробітна плата у загальному розмірі 30130 грн.

Разом з тим, суд, враховуючи розмір спірної суми, на яку мав право позивач, частку, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком, визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку у розмірі 2000 грн.

Враховуючи, що згідно положень наведених нормативних актів індексація заробітної плати разом із компенсацією входять до структури заробітної плати, з якої проводяться відрахування податків та обов'язкових платежів, які не зазначені у наданому представником відповідача розрахунку, то суд приходить до висновку, що при виплаті відповідачем позивачу відповідних сум належить утримати з вказаних сум передбачені законом податки і обов'язкові платежі.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За змістом вказаного положення, законною підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У відповідності із п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року із змінами внесеними Постановою Пленуму Верховного Суду України № 5 від 25 травня 2001 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань фізичних, душевних, психічних) та з урахування інших обставин.

У п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до ст.237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином судом встановлено, що внаслідок невиплати відповідачем позивачу частини заробітної плати, останній була спричинена моральна шкода, між тим, розмір визначений позивачем у 1500 гривень є завищеним.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд враховує конкретні обставини справи, характер порушення прав позивача, істотність вимушених змін у її житті через тривалу невиплату заробітної плати та зусиль, вжитих для відновлення трудових прав, приходить до висновку, що достатньою і справедливою буде компенсація моральної шкоди в розмірі 200 грн.

Відповідно до ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею та документально підтверджені судові витрати.

Відповідно до ст.88 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню на користь держави судові витрати у вигляді судового збору в сумі 243,60 гривень за вимоги майнового характеру та 243,60 грн. за вимоги немайнового характеру, що загалом складає 487,20 грн.

Керуючись ст.ст. 116, 117, 233 КЗпП України, Постановою Пленуму ВСУ від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)», Законами України «Про оплату праці», «Про індексацію грошових доходів населення», ст.ст.10,11, 60, 61,88, 208,212-215,218 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат ім.Ілліча» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат ім.Ілліча» (м.Маріуполь, вул.Левченко, 1, ЄДРПОУ 00191129) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1), середній заробіток за час затримки виплати індексації заробітної плати з компенсацією в розмірі 2000 грн., моральну шкоду в розмірі 200 грн., а всього 2200 грн.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «ММК ім.Ілліча» (м.Маріуполь, вул.Левченко, 1, ЄДРПОУ 00191129) на користь держави судовий збір у розмірі 487 грн. 20 коп.

На рішення може бути подана апеляція в Апеляційний суд Донецької області через Жовтневий районний суд м.Маріуполя Донецької області.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: П.І. Папаценко