Постанова № 41777234, 06.10.2014, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

06 жовтня 2014 року Справа № 814/2411/14

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Малих О.В., за участю секретаря судового засідання Ополинського О.В.,

представника позивача: Левицький О.В., довіреність № 10 від 22.1.14р.,

представника відповідача: Масюк А.М., довіреність № 933/9/14-03-10-013 від 17.03.14р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за

за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-технічного центру «Динамо-Континент» (вул. Космонавтів, 81/1, м. Миколаїв, 54000)

до відповідача: Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (вул. Потьомкінська, 24/2, м. Миколаїв, 54030)

про: скасування податкових повідомлень-рішень від 16.05.2013р. № 0004302260, № 0004312260, № 0004322260,

в с т а н о в и в:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-технічний центр «Динамо-Континент» (далі - ТОВ ВТЦ «Динамо-Континент») звернулось до суду з адміністративним позовом про скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі - відповідач, ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва) № 0004302260, № 0004312260 та № 0004322260 від 16.05.2013 року.

В обґрунтування свої вимог позивач зазначає, що оскаржувані повідомлення-рішення є необґрунтованим та не відповідають фактичним обставинам справи, а норми діючого законодавства України в сфері оподаткування позивачем порушені не були.

Відповідач проти позову заперечує, зазначивши, що перевірка була здійснена відповідно до вимог діючого законодавства, рішення прийняте у відповідності з чинним законодавством, є законними і скасуванню не підлягають. А також зазначив про те, що, оскільки у контрагентів ТОВ ВТЦ «Динамо-Континент» в ланцюгах постачання встановлено взаємовідносини з суб'єктами господарської діяльності, які порушили свої податкові зобов'язання, контролюючим органом правомірно збільшено суму грошового зобов`язання (т. 3 арк. спр. 130 - 133).

Сторони свої доводи у судовому засіданні підтримали в повному обсязі.

У судовому засіданні 06.10.2014 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них фактичні дані, суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених вимог, виходячи з наступного.

У період з 12.02.2013 року по 26.03.2013 року інспекторами ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва була проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ ВТЦ «Динамо-Континент» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 рок по 31.12.2012 року.

За результатами проведеної перевірки складено акт перевірки № 344/22-600/30460473 від 02.04.2013 року (т. 1 арк. спр. 24 - 112, далі - акт перевірки). Перевіркою встановлено порушення позивачем:

- п. 3.1 ст. 3, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України в редакції від 22.05.1997 року № 283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» зі змінами та доповненнями; пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 138.1, п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі - ПК України), в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 1 139 768,00, у тому числі: за І квартал 2010 року - 5 937,00 грн.; за ІV квартал 2010 року - 131 948 грн.; за І квартал 2011 року - 73 052,00 грн.; за ІV квартал 2011 року - 493 932,00 грн.; за І квартал 2012 року - 251 509,00 грн.; за ІІ квартал 2012 року -78 054,00 грн.; за ІІІ квартал 2012 року - 73 600,00 грн.; за ІV квартал 2012 року - 31 736,00 грн.;

- пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» зі змінами та доповненнями; абз. «а» п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 198.3 ст. 198. п. 200.1 ст. 200 ПК України, в результаті чого позивачем було занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 1 006 352,00 грн., в тому числі по періодах: за квітень 2010 року - 255,00 грн.; за травень 2010 року - 201,00 грн.; за червень 2010 року - 261,00 грн.; за серпень 2010 року - 779,00 грн.; за грудень 2010 року - 102 262,00 грн.; за лютий 2011 року - 58 298,00 грн.; за травень 2011 року - 56,00 грн.; за вересень 2011 року - 15,00 грн.; за листопад 2011 року - 99 117,00 грн.; за грудень 2011 року - 330 389 грн.; за січень 2012 року - 58 348,00 грн.; за лютий 2012 року - 66 078,00 грн.; за березень 2012 року - 115 636,00 грн.; за квітень 2012 року - 74 337,00 грн.; за липень 2012 року - 65 695,00 грн.; за вересень 2012 року - 34 625,00 грн.

На підставі акту перевірки ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва були прийняті податкові повідомлення-рішення від 16.05.2013 року:

- №0004302260, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 1 282 965,00 грн., з яких: основний платіж - 1 139 768,00 грн., штрафні санкції - 143 197,00 грн. (т. 1 арк. спр. 17);

- № 0004312260, яким застосовано штрафну санкцію з екологічного податку в розмірі 340,00 грн. (т. 1 арк. спр. 18);

- № 0004322260, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1 243 353,00 грн., з яких: основний платіж - 1 006 352,00 грн., штрафні санкції - 237 001,00 грн. (т. 1 арк. спр. 19).

В акті перевірки відповідачем зроблено висновки про те, що господарські операції позивача по придбанню товарів та послуг у наступних контрагентів ТОВ «Автомаг Плюс», ПП «Інтерагро-Форум», ТОВ «Науково-дослідний інститут комп'ютерних технологій», ПП «Південна транспортно-логістична компанія «Нова», ПП «Светолюкс-Миколаїв», ПП «Т-Груп», ПП «Торгкомерс-2009», ТОВ «Черкаська універсальна база - 2001», ПП «Компанія «Бізнес Партнер», ПП «Фараон», ТОВ «Юлярос» мають ознаки безтоварних операцій, не спрямовані на реальне настання правових наслідків, не підтверджують правомірність формування податкового кредиту та (в деяких періодах) валових витрат, а тому, на думку відповідача, суперечать інтересам держави і є недійсними.

Надаючи правової оцінки цим обставинам та відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Факт придбання товарів чи послуг із дотриманням вимог пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» є достатньою підставою для виникнення права платника податків на податковий кредит із податку на додану вартість.

Відповідно до пунктів 1.6-1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом; податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом; бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до абзацу 1 підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно абзаців 1, 3 підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до абзацу 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пункту 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д» пункту 10.1 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (пункт 10.2 статті 10 Закону).

Таким чином, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Закон України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) не встановлював обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Відповідно до положень вказаного Закону сума податку на додану вартість, що включена до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець товару несе обов'язок зі сплати цього податку до бюджету. Сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця і суму бюджетного відшкодування. Тобто, покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

При цьому, посилання податкового органу на те, що право позивача на відшкодування не підтверджено результатами зустрічних перевірок постачальників по ланцюгу до виробника також правомірно є безпідставними, оскільки Закон України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) не передбачав отримання результатів зустрічних перевірок контрагентів суб'єкта оподаткування у якості обов'язкової умови відшкодування податку на додану вартість.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Також, статтею 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, акти тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції та за наявності всіх реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відповідно до статті 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною і обов'язковою ознакою господарської операції є реальна зміна майнового стану платника податків, що також відповідає і кореспондує з нормами ПК України.

У відповідності до п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

До складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті (пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно пунктом 198.3 статті 198 ПК, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість, є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

З наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування.

Чинним законодавством України не встановлено обов'язку покупця сплачувати ПДВ ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність з негативними наслідками саме щодо цієї особи.

Зазначена обставина не є підставною для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній мав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого кредиту.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з п. 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України).

Дослідивши матеріали справи суд встановив наступне.

Між позивачем та ТОВ «Автомаг Плюс» фінансово-господарські операції проходили в вересні 2011 року. Позивач здійснював придбання рульових тяг для автомобілів марки «Газель», що перебувають на балансі підприємства, для використання в ремонті власних автотранспортних засобів. Сума угоди склала 90 000,00 грн., з яких ПДВ - 15 000,00 грн. До складу валових витрат вартість придбаного товарів не включалась.

Відповідач в акті перевірки робить висновки, що правочини не спрямовані на реальне настання правових наслідків, мають ознаки безтоварних операцій (п. 5 ст. 203 ЦК України) та згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України суперечать інтересам держави і є недійсними. При цьому, фахівці ДПІ посилаються на акт ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва від 28.08.2012р. № 705/22-225/35106233 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Автомаг плюс» з контрагентами-постачальниками та контрагентами-покупцями» та наводять розширений перелік «недобросовісних» постачальників, як основний доказ безтоварності операцій. При цьому, в акті перевірки, відповідач аналізує взаємовідносини ТОВ «Автомаг плюс» з його постачальниками в тих періодах, в яких відносин ТОВ «Автомаг плюс» з позивачем взагалі не було.

В той же час, відповідач в акті перевірки не навів жодних доказів щодо безтоварності господарських операцій саме між позивачем та його безпосереднім контрагентом постачальником ТОВ «Автомаг Плюс».

Посилання в акті перевірки на відсутність товарно-транспортних накладних по даним операціям, спростовуються тим, що доставка товару здійснювалась власним транспортом позивача, що підтверджено наявними документами.

Одним із контрагентів позивача було ПП «Інтерагро-Форум». Фінансово-господарські операції між сторонами проходили в квітні - травні 2010 року. Позивач здійснював придбання автоматичних вимикачів, для використання у власній виробничій діяльності. Сума угоди склала 2 733,00 грн., з яких ПДВ - 455,50 грн. До складу валових витрат вартість придбаного товарів не включалась.

Відповідачем в акті перевірки зроблено висновки, що правочини не спрямовані на реальне настання правових наслідків, мають ознаки безтоварних операцій (п. 5 ст. 203 ЦК України) та згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України суперечать інтересам держави і є недійсними. При цьому відповідач посилається на акт ДПІ у м. Черкаси від 21.02.2011 року № 497/23-2/35579534 «Про результати документальної позапланової перевірки ПП «Інтерагро-Форум». В зазначеному акті встановено, що Прокуратурою Черкаської області порушено кримінальну справу відносно посдових осіб ПП «Інтерагро-Форум».

Однак, відповідачем до суду не надано жодних судових рішень, що набрали законної сили, щодо притягнення посадових осіб учасників правочину до кримінальної відповідальності.

Одночасно з цим, в акті перевірки не міститися конкретних доказів, які б свідчили про безтоварність операцій, або про те що вони не спрямовані на настання реальних правових наслідків.

Порушення, що стосуються відсутності товарно-транспортних накладних по даним операціям, спростовуються тим, що позивачем у судовому засіданні роз'яснив, що товар був отриманий ним через службу доставки «Нова Пошта», оскільки вартість доставки за допомогою найманого автотранспорту була би занадто високою.

Позивачем під час перевірки надано спеціалістам ДПІ у Центральному районі м. Миколалаєва видаткові та подткові накладні за квітень - травень 2010 року та банковські виписки, що підтверджують факт здійснення позивачем розрахунку з його контрагентом. Дані факти підтверджуються відповідачем у акті перевірки (аркуш акту перевірки - 18, т. 1 арк. спр. 32 зв.).

Крім цього, позивач мав господарські відносини з контрагентом ТОВ «Науково-дослідний інститут комп'ютерних технологій» («НДІКТ»). Фінансово-господарські операції проходили в липні, вересні 2012 року. Позивач здійснював придбання у даного постачальника друкованих плат MPZK контролерів, для використання у власній виробничій діяльності. Сума угоди склала 313 350,00 грн., з яких ПДВ - 52 225,00 грн., а валові витрати - 261 150,00 грн.

Представник відповідача посилаються на акт ДПІ у Печерському районі м. Києва від 23.11.2012 року № 5091/22-05/32852232 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «НДІКТ» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за липень-вересень 2012 року». При цьому, в акті перевірки відповідач аналізує взаємовідносини ТОВ «НДІКТ» зі своїми постачальниками в тих періодах, в яких відносин ТОВ «НДІКТ» з позивачем взагалі не було.

Порушення, що стосуються відсутності товарно-транспортних накладних по даним операціям, спростовуються тим, що позивачем до перевірки були надані копії подорожніх листів № 65 від 05.07.2012 року, № 70 від 07.10.2012 року, № 93 від 17.09.2012 року, № 48 від 19.11.2012 року, № 132 від 10.12.2012 року (т. 2 арк. спр. 190 - 194) на підтвердження доставки товарно-матеріальних цінностей транспортними засобами, що належать позивачу.

На момент здійснення господарських операцій ТОВ «НДІКТ» було належним чином зареєстровано у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, як платник податку на додану вартість та відповідно мав свідоцтва платника податку на додану вартість (т. 3 арк. спр. 173 - 174).

Приватне підприємство «Південна транспортно-логістична компанія «Нова» є одним з контрагентів позивача. Фінансово-господарські операції проходили в січні 2012 року. Позивач замовляв у даного контрагента виконання транспортно-експедиційних послуг. Сума угоди склала 3 180,00 грн., з яких ПДВ - 530,00 грн. До складу валових витрат вартість придбаного товарів не включалась.

Представники відповідача посилаються на акт ДПІ у м. Херсоні від 14.03.2013 року № 1049/22-1/37125326 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «ПТЛК «Нова» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за січень 2012р. з контрагентами постачальниками та покупцями», відповідно до якого не підтверджено здійснення господарської діяльності ПП «ПТЛК «Нова» за січень 2012 року, що свідчить про неможливість виконання транспортно-експедиційних послуг на користь позивача (аркуш 31 акту перевірки, т. 1 арк. спр. 39).

При цьому, в акті перевірки відповідач не навів жодних доказів щодо безтоварності господарських операцій між позивачем та його контрагентом-постачальником. Факт надання послуг підтверджений актом здачі-прийому робіт, платіжним дорученням та податковою накладною № 52 від 19.01.2012 року (т. 3 арк. спр. 203 - 205).

На момент здійснення господарських операцій ПП «ПТЛК «Нова» було належним чином зареєстровано у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, як платник податку на додану вартість та відповідно мав свідоцтва платника податку на додану вартість (т. 3 арк. спр. 200 - 201).

Отже, укладаючи угоду із своїм контрагентом, позивач мав всі документальні підтвердження господарської правосуб'єктності контрагента договору: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність тощо.

В травні 2011 року між позивачем та ТОВ «Оптима-Лайт» проводились фінансово-господарські операції. Позивач здійснював придбання у даного постачальника світильника, для використання у офісі підприємства. Сума угоди склала 336,00 грн., з яких ПДВ - 56,00 грн. Вартість придбаного товару не включалась до складу валових витрат.

Представник відповідача посилається на акт ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова від 02.01.2013 року № 1/2201/36814845 «Про результати проведення позапланової виїзної перевірки ТОВ «Оптима-Лайт» щодо документального підтвердження господарських відносин з платниками податків», у відповідності до якого не підтвердженно реальність здійснення господарських операцій ТОВ «Оптима-Лайт» з його контрагентами з травень та липень 2011 року (аркуш 34 акту перевірки, т. 1 арк. спр. 40 зв.).

На час здійснення спірних операцій контрагент-постачальник ТОВ «Оптима-Лайт» належним чином зареєстрований у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, як платники податку на додану вартість та відповідно мають свідоцтва платників податку на додану вартість (т. 3 арк. спр. 144 - 145).

Порушення, що стосуються відсутності товарно-транспортних накладних по даним операціям, спростовуються тим, що позивачем до матеріалів справи в судовому засіданні надані завірені копії квитанцій автоперевізника, що здійснив доставку світильника з м. Харкова до м. Миколаєва (т. 3 арк. спр. 146).

Стосовно фінансово-господарських операцій між позивачем та Приватним підприємством «Светолюкс-Николаев» за січень, лютий та грудень 2010 року, суд зазначє наступне.

Позивач здійснював придбання у даного постачальника електрокомплектуючих, контакторів для використання у власній виробничій діяльності підприємства. Сума угоди склала 48 275,00 грн., з яких ПДВ 8 045,00 грн. (у серпні 2011 року позивач уточнюючим розрахунком № 103088 від 26.08.2011 року самостійно відкоригував суму податкового кредиту по взаєморозрахункам з ПП «Светолюкс-Николаев» - аркуші 44 - 45 акту перевірки, арк спр. 45 зв. - 46); валові витрати - 40 190,00 грн.

Представник відповідача посилається на акт ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва від 18.04.2011р. № 1366/23-200/30397329 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Светолюкс-Николаев» з питань дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ щодо відображення правових відносин з підприємствами…», згідно якого досліджується ланцюг постачання на ПП «Светолюкс-Николаев» товарів від його контрагентів-постачальників, та досліджуються наступні ланки в ланцюгу постачання вже останніх підприємств. Будь який аналіз господарських відносин між позивачем та ПП «Светолюкс-Николаев» в акті перевірки взагалі відсутній.

Суд з цього приводу зазначає, що відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачання товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Отже, покупець товару не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару у ланцюгу його постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на валові витрати та податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з таких постачальників.

У разі, коли контрагент допустив порушення вимог законів при здійсненні господарської діяльності, не виконав свого обов'язку щодо нарахування та сплати податку на додану вартість чи/та податку на прибуток до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, адже ні Законом України «Про податок на додану вартість», ні Податковим кодексом України іншого не передбачено.

На час здійснення спірних господарських операцій і до теперішнього часу ПП «Светолюкс-Николаев» належним чином зареєстрований у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, як платник податку на додану вартість та відповідно має свідоцтво платника податку на додану вартість (т. 3 арк. спр. 136 - 137).

Між позивачем та Приватним підприємством «Т-Груп» фінансово-господарські операції проходили в червні 2010 року. Позивач здійснював придбання контакторів для використання у власній виробничій діяльності. Сума угоди склала 1 566,00 грн., з яких ПДВ склало 261,00 грн. До складу валових витрат вартість придбаного товарів не включалась.

Вдповідач в акті перевірки робить висновки, що правочини не спрямовані на реальне настання правових наслідків, мають ознаки безтоварних операцій (п. 5 ст. 203 ЦК України) та згідно ч. 1 ст.203 ЦК України суперечать інтересам держави і є недійсними. При цьому, фахівці ДПІ посилаються на акт ДПІ у м. Черкаси від 14.02.2011 року № 436/23-2/36543851 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ПП «Т-Груп», будя який аналів господарських відносин між позивачем та ПП «Т-Груп» в якому відсутній.

На час здійснення спірних господарських операцій контрагент-постачальник ПП «Т-Груп» був належним чином зареєстровані у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, як платники податку на додану вартість та відповідно мали свідоцтва платників податку на додану вартість (т. 3 арк. спр. 149 - 150).

Порушення, що стосуються відсутності товарно-транспортних накладних по даним операціям, спростовуються тим, що позивачем до матеріалів справи в судовому засіданні надана копія подорожнього листа № 192 від 17.07.2010 року (т. 3 арк. спр. 154), що підтверджує факт доставки товарно-матеріальних цінностей з м. Черкаси до м. Миколаєва транспортними засобами, що належать позивачу.

У серпні 2010 року між позиавчем та Приватним підприємством «Торгкомерс-2009» здійснювались фінансово-господарські операції, відповідно до яких позивач здійснював придбання електрокомплектуючих для використання у власній виробничій діяльності. Сума угоди склала 4 674,00 грн., з яких ПДВ - 779,00 грн. До складу валових витрат вартість придбаного товарів не включалась.

Відповідач в акті перевірки робить висновки, що правочини не спрямовані на реальне настання правових наслідків, мають ознаки безтоварних операцій (п. 5 ст. 203 ЦК України) та згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України суперечать інтересам держави і є недійсними. При цьому фахівці ДПІ у Центральному районі м. микоалєва посилаються на акт ДПІ у м. Черкаси від 18.02.2011 року № 489/23-2/36299933 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ПП «Торгкомерс-2009», будь-який аналіз господарських відносин між позивачем та ПП «Торгкомерс-2009» в якому відсутній.

На час здійснення спірних господарських операцій ПП «Торгкомерс-2009» було належним чином зареєстровано у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, як платники податку на додану вартість та відповідно мали свідоцтва платників податку на додану вартість (т. 3 арк. спр. 156 - 157).

Відповідачем не було надано добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Зазначене вказує на необґрунтованість тверджень відповідача про нереальність проведених позивачем господарських операцій.

Порушення, що стосуються відсутності товарно-транспортних накладних по даним операціям, спростовуються тим, що позивачем до матеріалів справи надано подорожній лист № 161 від 17.08.2010 року (т. 3 арк. спр. 162), що підтверджує факт доставки товарно-матеріальних цінностей з м. Черкаси до м. Миколаєва транспортними засобами, що належать позивачу.

Між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Черкаська універсальна база - 2001» фінансово-господарські операції проходили в грудні 2010 року та лютому 2011 року. Позивач здійснював придбання у даного постачальника панелі силової комунікації, трансформатори току, послуги згідно договору для використання у власній виробничій діяльності підприємства. Сума угоди склала 964 223,00 грн., з яких ПДВ - 160 704,00 грн.; валові витрати - 803 520,00 грн.

Представники відповідача посилаються на акти ДПІ у м. Черкаси від 15.06.2011 року № 1524/23-2/31333361 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Черкаська універсальна база - 2001» з питань дотримання вимог податкового законодавства за результатами правових відносин з ПП «Шлях-2» за лютий 2011 року та від 27.12.2011 року № 2745/23-2/31333361 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Черкаська універсальна база - 2001» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо формування показників декларації з ПДВ за грудень 2010 року», згідно яких досліджується ланцюг постачання товарів (робіт, послуг) на ТОВ «Черкаська універсальна база - 2001» від його контрагентів-постачальників, та досліджуються наступні ланки в ланцюгу постачання вже останніх підприємств. Будь який аналіз господарських відносин між позивачем та ТОВ «Черкаська універсальна база - 2001» в акті перевірки взагалі відсутній.

З цього приводу суд зазначає, що відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачання товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Отже, покупець товару не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару у ланцюгу його постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на валові витрати та податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з таких постачальників.

У разі, коли контрагент допустив порушення вимог законів при здійсненні господарської діяльності, не виконав свого обов'язку щодо нарахування та сплати податку на додану вартість чи/та податку на прибуток до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, адже ні Закону України «Про податок на додану вартість», ні Податковим кодексом України іншого не передбачено.

На момент здійснення спірних господарських операцій ТОВ «Черкаська універсальна база - 2001» було належним чином зареєстровано у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, як платники податку на додану вартість та відповідно мають свідоцтва платників податку на додану вартість (т. 3 арк. спр. 171- 172).

Порушення, що стосуються відсутності товарно-транспортних накладних по даним операціям, спростовуються тим, що позивачем на підтвердження доставки товарно-матеріальних цінностей з м. Черкаси до м. Миколаєва транспортними засобами, що належать позивачу, надані подорожні листи за 21 - 28.02.2011 року (т. 2 арк. спр. 103) та за 11 - 20.12.2010 року (т. 2 арк. спр. 111).

Між позивачем та Приватним підприємством «Компанія «Бізнес Партнер» фінансово-господарські операції проходили в листопаді - грудні 2011 року, січні - квітні 2012 року. Позивач здійснював придбання у даного постачальника панелі керування МП-201 для використання при комплектації у власній виробничій діяльності підприємства при виготовленні виробів (пристроїв).

Позивач надав первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю вищезазначених контрагентів, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання на підставі цивільно-правових угод товарів (послуг) для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку, а саме: договіра поставки (т. 1 арк. спр. 141 - 146, 149 - 152), податкові накладні (т. 1 арк. спр. 166 - 183) та видаткові накладні (т. 1 арк. спр. 184 - 200).

Документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість в ціні товару, зокрема є податкова накладна. При розгляді справи встановлено, що видані позивачеві контрагентом податкові накладні відповідають вимогам діючого законодавства і є належним доказом правомірності формування податкового кредиту по ПДВ по реальним господарським операціям.

Таким чином, господарські операції, які були обумовлені з боку позивача діловою метою, мали реальний характер і фактично виконані його контрагентами, які в свою чергу є добросовісним платниками податку на додану вартість, що підтверджено декларування ним взаємовідносин з позивачем.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суд також бере до уваги що, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у відповідності до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди, незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, перевіряють їх відповідність усім зазначеним вимогам статті 2 КАС України.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів суду законність та обґрунтованість прийнятого рішення. Натомість позивачем надано суду достатні докази на підтвердження реальності господарських операцій та дійсності укладених з контрагентами правочинів.

У зв'язку з цим, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Суд також зазначає, що вищенаведені висновки узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії. Так, у постановах від 09.09.2008р. у справі №21-500во08, від 01.06.10р. у справі №21-573во10 та від 31.01.11р. у справі №21-47а10 Верховний Суд України дійшов висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.09р. в пункті 71 зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню. На думку суду, такі вимоги стали б надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно із ст.1 7 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-IV від 23.02.06р. українські суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Таким чином, відповідачем не надано суду достатніх та допустимих доказів спрямованості правочинів позивача на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, незаконне заволодіння ним або на вчинення без наміру створення правових наслідків, тощо.

Керуючись ст.ст. 2, 71, 98, 158-163 КАСУ, адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Скасувати в повному обсязі податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби № 0004302260 від 16.05.2013 року, яким Товариству з обмеженою відповідальністю виробничо-технічного центру «Динамо-Континент» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 1 282 965,00 грн, з яких: основний платіж - 1 139 768,00 грн., штрафні санкції - 143 197,00 грн.

3. Скасувати в повному обсязі податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби № 0004312260 від 16.05.2013 року, яким до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-технічного центру «Динамо-Континент» застосовано штрафну санкцію в розмірі 340,0 грн.

4 Скасувати в повному обсязі податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби № 0004322260 від 16.05.2013 року, яким Товариству з обмеженою відповідальністю виробничо-технічного центру «Динамо-Континент» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1 243 353,00 грн., з яких: основний платіж - 1 006 352,00 грн., штрафні санкції - 237 001,00 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Суддя О.В. Малих

Постанова оформлена у відповідності до ст.163 КАС України

та підписана суддею 13 жовтня 2014 року.