Постанова № 41777235, 19.09.2014, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

19 вересня 2014 року Справа № 814/2225/14

Суддя Миколаївського окружного адміністративного суду Малих О.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за

адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «Енергобанк» (вул. Воздвиженська, 56, м. Київ, 04071)

до відповідача: Центрального відділу Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції (вул. Декабристів, 41/23, м. Миколаїв, 54020)

про скасування постанови від 28.11.11р. № 30084924,

в с т а н о в и в:

Публічне акціонерне товариство «Енергобанк» (надалі - позивач) звернулось з адміністративним позовом до Центрального відділу Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції, в якому, просить суд скасувати арешт нерухомого майна, розташованого за адресою: м. Миколаїв, АДРЕСА_1, який накладений постановою державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції (надалі - відповідач) від 28.11.2011 року, винесеною у виконавчому проваджені № 30084924.

В обґрунтування вимог позивач вказав, що зазначене майно є предметом іпотеки за договором № 28 від 10.07.2008 року (ар. с. 9 - 14). 17.03.2014 року рішенням апеляційного суду Миколаївської області у справі № 490/13115/13ц в порядку звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 21.07.2008 року та додатковим договором іпотеки від 24.07.2008 року було визнано за ПАТ «Енергобанк» право власності на предмет іпотеки, а саме: будівлю каналізації, літера Ї, загальною площею 18,1 кв.м.; прохідну зі складом, літера А, загальною площею 193,8 кв.м.; будівлю складу, літера Б-2, загальною площею 373,5 кв.м.; мазутосховище, літера В-2, загальною площею 181,0 кв.м.; будівлю насосної, літера З, загальною площею 15,2 кв.м., та земельну ділянку загальною площею 59269 кв.м., що знаходяться за адресою: Миколаївська область, м. Миколаїв, АДРЕСА_1.

Рішення апеляційного суду Миколаївської області від 17.03.2014 року у справі № 490/13115/13ц набрало законною сили 17.03.2014 року та підлягає до виконання, тобто право власності на предмет іпотеки підлягає державній реєстрації відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових право на нерухоме майно та їх обтяжень» (ар. с. 19 - 22).

14.07.2014 року позивачем отримано витяг з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з якого йому стало відомо, що державним виконавцем Центрального відділу Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції на виконання виконавчого листа Миколаївського окружного адміністративного суду у справі № 2а-8936/10/1470, виданого 02.11.2011 року, 28.11.2011 року прийнято постанову ВП № 1897897 про арешт всього майна, що належить ОСОБА_1, та оголошення заборони на його відчуження (ар. с. 15 - 18).

На думку позивача, накладення арешту на майно ОСОБА_1 порушує інтереси позивача як іпотекодержателя, оскільки постанова відповідача перешкоджає виконанню рішення апеляційного суду Миколаївської області від 17.03.2014 року у справі № 490/13115/13ц, що було прийнято на користь позивача; накладення арешту на майно, що належить ОСОБА_1, обмежує позивача у правах іпотекодержателя (статті 1, 33, 38 Закону про іпотеку).

19.09.2014 представники сторін заявили клопотання про розгляд справи за їх відсутності. Враховуючи це, суд, на підставі частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянув справу в порядку письмового провадження.

Дослідивши письмові докази, суд дійшов наступних висновків.

Частиною 1 статті 52 Закону України від 21.04.1999 № 606-XIV «Про виконавче провадження» (надалі - Закон про виконавче провадження) встановлено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення (частина 5 статті 52 Закону про виконавче провадження).

Державна реєстрація іпотеки, згідно з Витягом про реєстрацію у Державному реєстрі іпотек (ар. с. 15), була вчинена 21.07.2008 року. Заборона на нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 (предмет іпотеки), була зареєстрована 21.07.2008 року, що підтверджується Витягом про реєстрацію в Єдиному державному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.

Відповідно до частини 1 статті 575 Цивільного кодексу України іпотека є видом застави. Особливості звернення стягнення на заставлено майно передбачені у статті 54 Закону про виконавче провадження. Так, звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя. Для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто за наявності таких умов: виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; якщо вартість предмета застави перевищує розмір стягнення з боржника коштів.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду у справі № 2а-8936/10/1470 про стягнення з ОСОБА_1 було прийнято після виникнення у позивача права застави.

У частині 8 статті 54 Закону про виконавче провадження вказано, що примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону про іпотеку. Згідно з частиною 1 статті 6 Закону про виконавче провадження державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб. Враховуючи це, на думку суду, державний виконавець, застосовуючи для забезпечення реального виконання рішень арешт майна, був зобов'язаний пересвідчитись в тому, що відповідне майно не є предметом забезпечувального обтяження. Про можливість отримання державним виконавцем відповідної інформації вказано в пункті 5.3.9 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15.12.1999 № 74/5.

Іпотекою, згідно із статтею 1 Закону про іпотеку, є вид забезпечення зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника. У частинах 6, 7 статті 3 Закону про іпотеку вказано, що у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом -у черговості їх державної реєстрації.

Частиною 1 статті 33 Закону про іпотеку встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Згідно зі статтею 39 Закону про іпотеку у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається зокрема спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону. Як вказано вище, рішенням апеляційного суду Миколаївської області у справі № 490/13115/13ц в порядку звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 21.07.2008 року та додатковим договором іпотеки від 24.07.2008 року було визнано за ПАТ «Енергобанк» право власності на предмет іпотеки.

На підставі викладеного суд дійшов висновку про те, що постанова відповідача про арешт всього майна, що належить ОСОБА_1, та оголошення заборони на відчуження не відповідає вимогам Закону про іпотеку, Закону про виконавче провадження і перешкоджає позивачу реалізувати свої права відносно майна, яке є предметом іпотеки, тому вимога позивача про скасування у відповідній частині постанови підлягає задоволенню. Пунктом 1 частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень і про скасування рішення.

Відповідно до частини 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. На думку суду, в даному випадку, для повного захисту прав та інтересів позивача, а також з метою дотримання статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, доцільним є вихід за межі позовних вимог.

Позивач заявив вимогу про скасування арешту, накладеного постановою відповідача від 28.11.2011, на нерухоме майно що є предметом іпотеки. Частиною 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, які постанови може прийняти суд у разі задоволення адміністративного позову, а також передбачено, що суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень Стаття 60 Закону про виконавче провадження визначає порядок зняття арешту з майна і передбачає, що арешт може бути знятий за рішенням суду (частина 5).

Фактично судове рішення повністю задовольняє вимоги позивача. Згідно з частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 71, 94, 122, 158 - 163, 167, 181, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Зняти арешт з нерухомого майна - будівлю каналізації, літера Ї, загальною площею 18,1 кв.м.; прохідну зі складом, літера А, загальною площею 193,8 кв.м.; будівлю складу, літера Б-2, загальною площею 373,5 кв.м.; мазутосховище, літера В-2, загальною площею 181,0 кв.м.; будівлю насосної, літера З, загальною площею 15,2 кв.м., та земельну ділянку загальною площею 59269 кв.м. ,що знаходяться за адресою: Миколаївська область, м. Миколаїв, АДРЕСА_1, який був накладений постановою державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції від 28.11.2011 року ВП № 30084924 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

3. Повернути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства «Енергобанк» (код ЄДРПОУ 19357762) судовий збір у розмірі 73,08 грн., сплачений за меморіальним ордером № 2251506 від 24.07.2014 року.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Суддя О.В. Малих