Ухвала суду № 41775970, 26.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" листопада 2014 р. м. Київ К/800/42444/14

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря Сватко А.О.

та представників сторін:

позивача - Філя Ю.В.,

відповідача - Козак В.А.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ)

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26.06.2014

у справі № 826/16369/13-а

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Далгакиран компресор Україна" (далі - Товариство)

до ДПІ

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2013 року Товариство звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 08.07.2013 № 0005352205, згідно з яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з ПДВ у сумі 2 546 226,77 грн. (у тому числі 1 697 484,51 грн. за основним платежем та 848 742,26 грн. за штрафними санкціями).

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.12.2013 у позові відмовлено з тих мотивів, що реальність виконання операцій з поставки товару (устаткування) позивачеві в рамках господарських правовідносин зі спірними контрагентами не підтверджується документально.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.06.2014 зазначену постанову суду першої інстанції скасовано; позов задоволено; визнано протиправним та скасовано оспорюване податкове повідомлення-рішення. У прийнятті цієї постанови суд апеляційної інстанції виходив з того, що податковий кредит в оспорюваній сумі було сформовано Товариством з дотримання вимог чинного законодавства.

Посилаючись на невідповідність висновків апеляційного суду положенням чинного законодавства та дійсним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та прийняти рішення про відмову в задоволенні позову.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги ДПІ з урахуванням такого.

Як вбачається з установлених судами обставин справи, оспорювану суму податкового зобов'язання з ПДВ було визначено позивачеві за наслідками проведення ДПІ документальної позапланової невиїзної перевірки з питань правильності обчислення, повноти нарахування і своєчасності сплати до бюджету Товариством податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з товариством з обмеженою відповідальністю «Арсаон», товариством з обмеженою відповідальністю «Вістан ЛТД», товариством з обмеженою відповідальністю «Арагон торг», товариством з обмеженою відповідальністю «Айсберг пром» за період з 01.12.2011 по 31.05.2012. Результати цієї перевірки викладені в акті від 21.06.2013 № 99/22.5-07/33399780, в якому викладено висновок ДПІ про неправомірне формування позивачем податкового кредиту за безтоварними операціями з придбання товару у рамках господарських правовідносин з названими контрагентами.

Вказаний висновок мотивований тим, що Товариством створена схема штучного руху товару, спрямована на створення формального документообігу, про що свідчить фіктивний характер діяльності вказаних постачальників (які відсутні за місцезнаходженням, не мають матеріальної бази, об'єктивно необхідної для виконання розглядуваних поставок, були учасниками проведення транзитних фінансових потоків у правовідносинах з іншими суб'єктами господарювання), а також відсутність у позивача документів, складенням яких опосередковується постачання обладнання.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За змістом пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень вбачається, що податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податку на додану вартість на суму понесених витрат по сплаті ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг) є правомірними за умови реального виконання господарської операції та наявності первинних документів (зокрема, податкових накладних), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

У цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигод має бути встановлений їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій.

Слід також зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованого податкового кредиту первинними документами покладається на платника, позаяк саме він виступає суб'єктом, що зменшує суму ПДВ, яка підлягає сплаті до бюджету, на суму пред'явленого постачальником податку в ціні поставленого товару (робіт, послуг).

Суд першої інстанції, оцінивши викладені в акті перевірки доводи податкового органу у контексті перевірки реальності розглядуваних господарських операцій з поставки названими контрагентами товару позивачеві, дійшов вмотивованого висновку про те, що подані Товариством договори, видаткові накладні, податкові накладні та рахунки-фактури не є достатніми доказами фактичного виконання розглядуваних поставок.

При цьому суд цілком об'єктивно виходив з того, що хоча чинне податкове законодавства не встановлює конкретного переліку документів, складенням яких має оформлюватися господарська операція, втім документування господарської операції має відповідати законодавчо установленим вимогам щодо оформлення такої операції, договірним умовам та/або звичаєвій практиці.

На підставі цього суд першої інстанції зазначив, що установлений за наслідками дослідження договорів зміст спірних операцій поставки передбачає оформлення замовлень на поставку продукції, товарно-транспортної документації при перевезенні устаткування у процесі його постачання, надання постачальниками технічної документації, оформлення актів введення в експлуатацію обладнання та гарантійних талонів.

Відсутність зазначених документів у сукупності з виявленими ДПІ фактами щодо фіктивної діяльності спірних постачальників було цілком об'єктивно розцінено судом першої інстанції як доказ безтоварності розглядуваних операцій, що виключає правомірність їх відображення у податковому обліку Товариства.

Між тим, апеляційний суд, приймаючи рішення про задоволення позову, послався на те, що реальність виконання спірних господарських операцій підтверджена документально. При цьому апеляційним судом не було встановлено нових обставин, як і не було досліджено будь-яких нових доказів.

Фактично, заперечуючи проти висновків суду першої інстанції, апеляційний суд надав іншу юридичну оцінку обставинам справи, встановленим судом першої інстанцій. Зокрема, апеляційний суд зазначив, що транспортування товару здійснювалося продавцями, що обумовлює відсутність у позивача товарно-транспортної документації.

Втім такий висновок не відповідає положенням Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363. Так, пунктом 1 цих Правил встановлено, що товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу. Один із екземплярів товарно-транспортної накладної, як встановлено пунктом 11.7 цих Правил, передається вантажоодержувачу, і служить для оприбуткування вантажу (товару). За змістом цієї норми товарно-транспортні накладні повинні у всякому разі бути в наявності у покупця, безвідносно до умов договору поставки про зобов'язану сторону щодо доставки товару.

Також апеляційний суд зазначив, що акти введення в експлуатацію устаткування та гарантійні талони мали оформлятися при поставці спірного обладнання позивачем кінцевим споживачам, а не під час отримання цього товару Товариством від спірних постачальників.

Втім у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту подальшого продажу позивачем придбаного обладнання з оформленням гарантійних талонів. А тому наведений висновок апеляційного суду не можна визнати обґрунтованим.

В силу вимог частини першої статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Оцінка судом доказів на своїм внутрішнім переконанням не означає допустимості їх необґрунтованої оцінки, при якій змістовно тотожні обставини отримують діаметрально протилежне тлумачення, без зазначення причин для цього. Така оцінка обставин справи не може бути визнана об'єктивною. У даному разі зі змісту постанови суду апеляційної інстанції не вбачаються мотиви, що давали йому законні підстави для іншої оцінки фактичних обставин зі спору у порівнянні із судом першої інстанції.

В силу статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції вправі скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

За таких обставин, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26.06.2014 у справі № 826/16369/13-а скасувати.

3. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.12.2013 у справі № 826/16369/13-а залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько